Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/296/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/296/24 пров. № А/857/9320/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З. М., суддів: Гінди О. М., Ніколіна В. В. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року у справі № 260/296/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання рішення протиправним (головуючий суддя першої інстанції Ващиліна Р.О., місце ухвалення м. Ужгород, дата складання повного тексту 12.03.2024), В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 2, скаржник), в якому просила: 1) визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №072350007303 від 06.12.2023 року; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Списку 2 виробництв, робіт, професій посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці згідно із статтею 114 частиною 2 пунктом 2 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із 08.10.2022 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що починаючи з 2022 року у зв`язку з набуттям права на пенсію вона неодноразово зверталася до органу Пенсійного фонду України із заявами про призначення пенсії, однак за результатами розгляду поданих документів територіальні органи Пенсійного фонду України кожного разу у призначенні пенсії на пільгових умовах відмовляли за відсутності необхідного пільгового страхового стажу. Так, востаннє рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області було відмовлено позивачу у призначенні пенсії та при цьому не зараховано до страхового стажу період навчання з огляду на наявні розбіжності у написанні її дошлюбного прізвища у дипломі. Окрім того, повідомлено про незарахування періоду роботи з 01.04.2006 по 31.10.2006 у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб. До пільгового страхового стажу не було враховано період роботи з 26.07.1994 по 25.05.2011, що підтверджений необхідними довідками, з мотивів наявних розбіжностей в написанні її прізвища. Вважаючи зазначені рішення органу Пенсійного фонду протиправним, оскільки всі періоди її трудової діяльності підтверджено записами в трудовій книжці, що є основним документом на підтвердження трудового стажу особи, позивачка звернулася до суду з позовом. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №072350007303 від 06.12.2023 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 29 листопада 2023 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Списку 2 виробництв, робіт, професій посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1985 по 10.07.1986, періодів роботи з 21.07.1986 по 29.03.1987 та з 01.04.2006 по 31.10.2006, та до пільгового страхового стажу період роботи з 26.07.1994 по 25.05.2011 в ДП «Солотвинський солерудник». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем 2 подано апеляційну скаргу, в якій останній зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник вказує на те, що в позивачки відсутній пільговий стаж за списком № 2 для призначення пенсії. В трудовій книжці ОСОБА_1 не зазначені відомості про умови праці, а саме про зайнятість у шкідливих та важких умовах повний робочий день. Окрім цього дошлюбне прізвище та ім`я позивачки не відповідає паспорту та свідоцтву про шлюб. Позивачка обрала невірний спосіб захисту своїх прав. На думку скаржника, позивачу належало звертатися до суду в окремому провадженні. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що до заяви про призначення пенсії за віком будь-яких інших документів для підтвердження спірних періодів позивачем надано не було. Рішення суду про зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу. З урахуванням наведеного скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка, наводячи аргументи щодо законності судового рішення першої інстанції, просить у задоволенні апеляційної скарги Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовити, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року, залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1»ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як установлено судом першої інстанції ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі ГУ ПФУ в Закарпатській області) із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Подана ОСОБА_1 заява про призначення пенсії була скерована відповідно до принципу екстериторіальності для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі ГУ ПФУ в Запорізькій області). За результатами розгляду поданих ОСОБА_1 документів рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області № 072350007303 від 06.12.2023 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах було відмовлено у зв`язку з недостатністю пільгового страхового стажу 10 років. Так, відповідно до рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області пільговий страховий стаж ОСОБА_1 становить 0 років 0 місяців 0 днів. При цьому до страхового стажу не включено періоди навчання з 01.09.1985 по 10.07.1987 згідно з дипломом НОМЕР_1 від 11.07.1986, оскільки дошлюбне прізвище та ім`я заявниці ( ОСОБА_2 ) не відповідає паспорту ( ОСОБА_3 ) та свідоцтву про шлюб ( ОСОБА_4 ). Також не враховано довідку №139 від 19.03.2018 за період роботи з 21.07.1986 по 29.03.1987, оскільки відповідно до акту перевірки №189 від 27.06.2018 дошлюбне прізвище особи в первинних документах не відповідає даним свідоцтва про шлюб (Мейсарош Мийсарош). Не зараховано період роботи з 01.04.2006 по 31.10.2006, оскільки відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного пенсійного страхування відсутня сплата страхових внесків. До пільгового стажу не зараховано також період роботи з 26.07.1994 по 25.05.2011 згідно з пільговою довідкою №16 від 08.09.2022, оскільки в довідках про заробітну плату №07-04/129 від 23.05.2018 та №07-04/379 від 30.03.2018, архівних довідках про стаж №07-04/708 від 09.11.2023, №07-04/537 від 08.09.2022, №07-04/618 від 18.10.2022, з урахуванням акту перевірки №135 від 15.05.2018 та №0700-1002-1/22 від 05.01.2023, дошлюбне прізвище та ім`я особи в первинних документах за період роботи у ДП «Солотвинський солерудник» не відповідає даним свідоцтва про шлюб ( ОСОБА_2 ОСОБА_4 ) та не відповідає паспорту (Моніко). Не погоджуючись із зазначеним рішенням органу Пенсійного фонду України, з метою захисту права на пенсійне забезпечення, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить із наступного. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV). Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Зокрема, нормами Закону №1058 передбачена можливість отримання пенсії за віком на пільгових умовах для окремих категорій працівників. Так, зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 114 зазначеного законодавчого акту, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. За правилами п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №2058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними 54 роки (народжені з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року). Вказане також кореспондується з положеннями ст. 13 Закону №1788 (з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020). Відтак, необхідною умовою призначення пільгової пенсії на підставі ч. 2 ст. 114 Закону №1058 є наявність відповідного стажу роботи, зокрема, за професіями передбаченими списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Згідно абз. 1 та 2 п. 2 розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Так, статтею 24 Закону № 1058 визначені періоди, з яких складається страховий стаж. Так, ч. 1 ст. 24 цього законодавчого акту встановлено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058). Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. За змістом п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції). Вказане кореспондується також з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (що була чинна на момент видачі трудової книжки НОМЕР_2 ). Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції встановлено, що при зверненні до ГУ ПФУ в Закарпатській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 подала трудову книжку серії НОМЕР_2 , в якій записано відомості, в тому числі, про період роботи з 26 липня 1994 року по 25 травня 2011 року в Державному підприємстві «Солотвинський солерудник» (далі ДП «Солотвинський солерудник»). Крім того, судом установлено, що вищенаведені відомості та записи про роботу внесені до трудової книжки з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття, переведення та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства. За цими відомостями можна встановити найменування посади, що обіймала позивачка, періоди перебування на цих посадах, номер та дату розпорядчого документа. Для підтвердження страхового стажу за оспорюваний період та пільгового характеру роботи, ОСОБА_1 подала до органу Пенсійного фонду України також архівні довідки № 07-04/537 від 08.09.2012, № 07-04/129 від 23.05.2018, № 07-04/708 від 09.11.2023, довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 16 від 08.09.2022, видану ДП «Солотвинський солерудник», копії наказів ДП «Солотвинський солерудник» № 16 від 27.01.1993 «Про затвердження переліку професій та посад робітників із пільговим пенсійним забезпеченням за результатами атестації робочих місць», № 2-п від 12.01.1998 «Про проведення атестації робочих місць за умовами праці», № 100 від 24.02.1998 «Про затвердження переліку професій і посад працівників з пільговим забезпечення по результатам атестації робочих місць», № 35п від 19.03.2002 «Про проведення атестації робочих місць за умовами праці», № 111п від 04.12.2002 Про проведення переатестації працівників солерудника», № 22-ІІ від 16.03.2005 Про проведення чергової атестації робочих місць за умовами праці та про усунення недоліків попередніх атестацій, №23-П/а від 31.03.2005 «Про усунення недоліків атестації робочих місць проведених в 1993, 1998 та в 2002 роках», № 4/1-В від 01.03.2010 «Про проведення чергової атестації робочих місць за умовами праці», а також довідки про заробітну плату для обчислення пенсії № 07-04/379 від 30.03.2018 та довідки № 22 від 31.08.2023 про відпрацювання повного робочого дня на ДП «Солотвинський солерудник» у період з 21.10.1993 по 25.05.2011. Як видно з матеріалів справи, оцінивши наведені письмові документи, орган Пенсійного фонду відмовив у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Свою відмову зарахувати такий період роботи до пільгового страхового стажу позивача ГУ ПФУ в Запорізькій області аргументував наявними розбіжностями у дошлюбному прізвищі та імені позивача в первинних документах та даних свідоцтва про шлюб та паспорту, а саме: « ОСОБА_2 ». Разом із тим, суд першої інстанції визнав такі мотиви відповідача 2 протиправними, тому, що ці розбіжності зумовлені виключно помилкою в транслітерації при їх перекладі українською мовою з іноземної мови, що жодним чином не ставить під сумнів приналежність таких документів саме позивачу. Суд наголосив, що описка в написані прізвища та імені позивача не може бути виправданою для позбавлення її права на пільговий страховий стаж, оскільки допущена не з її вини. На переконання суду, самі лише описки у написанні імені особи в документах, що підтверджують страховий стаж, не можуть слугувати безумовною та обґрунтованою підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу, коли судом достеменно встановлено, що вони стосуються саме позивача. Крім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії. Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним в постанові від 30 вересня 2021 року №300/860/17. На противагу цим дослідженим письмовим доказам, яким дав оцінку суд, представником відповідача не долучено інших доказів, які б об`єктивно спростовували факт роботи ОСОБА_1 у спірний період на посадах, що передбачають пільгове пенсійне забезпечення. За результатом розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що з наданого ОСОБА_1 при зверненні до органу Пенсійного фонду України обсягу документів можна було достеменно встановити факт та період роботи позивача на посадах, що передбачають пільгове пенсійне забезпечення, а тому відмова відповідача 2 у зарахуванні такого періоду до пільгового страхового стажу є протиправною. Суд також визнав протиправною відмову ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01 вересня 1985 по 10 липня 1986 рік та періоду роботи з 21.07.1986 по 29.03.1987 згідно з довідкою №139 від 19.03.2018 з огляду на те, що дошлюбне прізвище та ім`я заявниці « ОСОБА_2 » не відповідає паспорту « ОСОБА_3 » та свідоцтву про шлюб « ОСОБА_4 », з мотивів, що наведені вище в частині пояснення виникнення таких розбіжностей виключно помилкою в транслітерації при їх перекладі з іноземної мови на українську, що не може зумовлювати позбавлення особи права на страховий стаж. Зокрема, положеннями п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788 передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Суд дав юридичну оцінку копії диплому серії НОМЕР_1 від 11.07.1986, такий видано « ОСОБА_5 » (українською мовою) та « ОСОБА_6 » (російською мовою) на підтвердження того, що така у період з 01.09.1985 по 10.07.1986 навчалася в СТПУ №14 в м. Тячеві за професією монтажник радіоапаратури і приладів. Окрім того, відповідно до відомостей довідки №139 від 19.03.2018, виданої Тячівським заводом «Зеніт», ОСОБА_1 1968 року народження у період з 21.07.1986 (наказ №101 від 21.07.1986) по 29.03.1987 (наказ №27 від 21.04.1987) працювала на заводі «Зеніт», м. Тячів. Вказана довідка видана на основі книги записів прийому та звільнення і наказів по заводу «Зеніт», завірена підписами уповноважених осіб та печаткою установи. Жодних невідповідностей у написанні прізвища та імені позивача у такій довідці судом не встановлено. З огляду на вищенаведене, спірні періоди навчання та роботи на заводі «Зеніт» підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача. Стосовно відмови ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в ДП «Солотвинський солерудник» з 01.04.2006 по 31.10.2006, обґрунтованої відсутністю відомостей про сплату страхових внесків, суд першої інстанції зазначив наступне. Згідно ст. 1 Закону №1058 страхові внески це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Відповідно до частин 1, 2, 10, 12 ст. 20 Закону № 1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. В свою чергу органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати. Тому наявність сумнівів у відповідача 2 може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть спростувати відомості трудової книжки та позбавити особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Як видно зі змісту судового рішення, судом враховано, що за результатами проведеної працівниками ГУ ПФУ в Закарпатській області перевірки правильності надання довідки про пільговий стаж роботи, який дає право на пільгову пенсію за Списком 2, встановлено, що заробітна плата ОСОБА_1 за 2006 рік нараховувалась з січня по грудень. З огляду на наведене суд вирішив, що відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації щодо сплати страхових внесків страхувальником у періоди роботи позивача з квітня по жовтень 2006 року не є підставою для незарахування до її страхового стажу при призначенні пенсії окремих періодів роботи, оскільки позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верхового Суду 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/437/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а та від 09.10.2020 у справі №341/460/17. За таких обставин судом обґрунтовано визнано оскаржене рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №072350007303 від 06.12.2023 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а спірні періоди роботи та навчання підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 для встановлення права на пенсію за віком на пільгових умовах. З огляду на те, що станом на день звернення до органу Пенсійного фонду України за призначенням пенсії ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, передбаченого ч. 2 ст. 114 Закону №1058 та, урахуванням встановлених обставин справи, набула необхідний стаж роботи, в тому числі пільговий, суд вирішив, що позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи. Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність відомостей в трудовій книжці про умови праці ОСОБА_1 , а саме про зайнятість у шкідливих та важких умовах повний робочий день, то апеляційний суд звертає увагу, що саме змістом довідки, яку видано позивачу відповідно до Додатку № 5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 16 від 16.08.2022, підтверджено роботу за професіями, що передбачені Списком № 2, розділ 1, пункт 1.1 а. за період з 15.12.1994 по 25.05.2011 22 роки 10 місяців 0 днів. Оскільки змістом цієї довідки спростовуються аргументи скаржника, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є такими, що задоволенню не підлягають. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу також на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 520/15025/16-а виснувала про те, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII. Твердження в доводах скаржника про те, що позивачка обрала невірний спосіб захисту своїх прав, є безпідставними, оскільки за правилами частини 4 статті 315 ЦПК України не підлягають розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, якщо вбачається спір про право. Посилання в доводах апеляційної скарги, що рішення суду першої інстанції про зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу не може бути обґрунтованим, з огляду на таке. Так у справі № 140/8768/23 Верховний Суд у постанові від 30 травня 2024 року звернув увагу, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Правова позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21. Також колегія суддів ураховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Як установлено судом першої інстанції та не оспорюється представником органу Пенсійного фонду, ОСОБА_1 неодноразово зверталася з заявою про призначення їй пенсії на пільгових умовах, надавала підтверджуючи документи для реалізації свого права та отримувала відмову від уповноваженого органу. Останній раз, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 072350007303 від 06.12.2023 відмовлено в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Незаконність цієї відмови встановлено судом під час дослідження долучених до справи письмових доказів. Колегія суддів апеляційного суду наголошує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Тому висновок місцевого суду про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 29 листопада 2023 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Списку 2 виробництв, робіт, професій посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1985 по 10.07.1986, періодів роботи з 21.07.1986 по 29.03.1987 та з 01.04.2006 по 31.10.2006, та до пільгового страхового стажу період роботи з 26.07.1994 по 25.05.2011 в ДП «Солотвинський солерудник», є правильним. Вирішуючи питання щодо дати призначення пільгової пенсії, суд першої інстанції врахував зміст ч. 1 ст. 45 Закону №1058, якою врегульовано строки призначення та виплати пенсії. Зокрема, цією законодавчою нормою встановлено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. ОСОБА_1 рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначення пенсії не оскаржувала, отже з ним погодилася, а тому таке рішення вважається чинним. В свою чергу предметом розгляду позову в цій справі є питання набуття позивачем права на пенсію за результатами звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою від 29 листопада 2023 року та протиправність відмови у призначенні пенсії, прийнятої ГУ ПФУ в Запорізькій області 06 грудня 2023 року. Тому, враховуючи те, що ОСОБА_1 за призначенням пенсії в даному випадку звернулася пізніше, ніж протягом 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку, встановленого п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058, така підлягає призначенню з моменту звернення за призначенням пенсії, тобто з 29 листопада 2023 року. З таким висновком місцевого суду погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року у справі № 260/296/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Ніколін