Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/1672/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2024 року справа №200/1672/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі № 200/1672/23 (головуючий І інстанції Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, щодо не поновлення виплати пенсії позивача за період з 07 жовтня 2009 року по 13 лютого 2019 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вчинити певні дії поновити виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 07 жовтня 2009 року з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. В обґрунтування позову зазначила, що постановою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року в частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до пенсійного органу про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити дії за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року. В цій частині ухвалено нове рішення, яким, зокрема, зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії відповідно до Закону № 1058 та Порядку № 22-1. 20 липня 2022 року представник позивача направив відповідачу запит щодо виконання судового рішення від 30 вересня 2021 року. Відповідач повідомив, що поновив пенсію позивачу з 13.09.2019 згідно заяви ОСОБА_1 від 13 лютого 2019 року. Проте, позивач має право на поновлення виплати пенсії не з 13 лютого 2019 року, а з 07 жовтня 2009 року, про що просила в заяві про поновлення від 13.02.2019. Такі дії пенсійного органу є протиправними та дискримінаційними. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо недотримання гарантій Конституції України, Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року № 1058-IV, Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, під час вирішення питання щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат по справі. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Позивач пропустила строк звернення до суду з позовними вимогами про поновлення виплати пенсії з 2009 року, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України. Після прийняття та опублікування рішення Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та не відновлення виплати пенсії, позивач повинна була дізнатися про порушення свого права. Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати. Оскільки рішення Конституційним Судом України у справі № 25-рп/2009 було прийнято 07 жовтня 2009 року, а із заявою про поновлення виплати пенсії за віком представник позивача звернувся до органів Пенсійного фонду України лише 06 березня 2019 року, тому позивач пропустила строк для відновлення пенсії з 2009 року. Позивачем рішення суду не оскаржується. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на зазначене, суд надає оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Встановлені обставини справи. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перед виїздом за кордон проживала за адресою: АДРЕСА_1 , в подальшому виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. Позивачу з 02 березня 1991 року призначена пенсія за віком, про що свідчить посвідчення № НОМЕР_1 , що видано Іллічівським соцзабезом Донецької області. 23 грудня 2000 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в Консульському відділі посольства України в державі Ізраїль. 06 березня 2019 року представник ОСОБА_1 , діючи на підставі нотаріальної довіреності, направив відповідачу її особисту заяву про поновлення пенсії та виплати раніше призначеної пенсії. Листами від 15 квітня 2019 року № 5974/34-03/04, від 26 квітня 2019 року № 6789/34-03/03 Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області повідомлено про відмову в поновленні пенсії, оскільки заява про призначення пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії. Позивач оскаржила дії пенсійного органу щодо відмови в розгляді її заяви про поновлення пенсії до суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 200/10179/19-а, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2019 року, зокрема, зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 13 лютого 2019 року, відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Позовні вимоги за період з 07 жовтня 2009 року до 12 лютого 2019 року - залишено без розгляду. Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 200/10179/19-а судові рішення першої та апеляційної інстанції скасовані в частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити дії за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року. В цій частині ухвалено нове рішення, яким позов зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії відповідно до вимог Закону № 1058 та Порядку № 22-1, з урахуванням висновків суду. 20 липня 2022 року представник позивача звернувся до пенсійного органу із запитом про надання розпоряджень, протоколів, розрахунків щодо виконання судового рішення у справі № 200/10179/19-а. 18 жовтня 2022 року відповідач листом вих. № 15445-13427/М-15/8-0500/22 повідомив представника позивача, що з 13 лютого 2019 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 згідно заяви про поновлення виплати пенсії від 13 лютого 2019 року. Страховий стаж ОСОБА_1 обчислений відповідно до вимог статті 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, який складає 36 років 11 місяців 11 днів. Коефіцієнт страхового стажу 0,36917. Заробітна плата ОСОБА_1 відсутня. Поточний розмір пенсії до виплати складає 99,60 грн. Листом від 19 жовтня 2022 року вих. № 15552-13521/М-15/8-0500/22 відповідач повідомив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2022 року № 263 Деякі питання забезпечення функціонування інформаційно-комунікаційних систем, електронних комунікаційних систем, публічних електронних реєстрів в умовах воєнного стану на період дії воєнного стану міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, державні та комунальні підприємства, установи, організації, що належать до сфери їх управління, для забезпечення належного функціонування інформаційних, інформаційно-комунікаційних та електронних комунікаційних систем, публічних електронних реєстрів, володільцями (держателями) та/або адміністраторами яких вони є, та захисту інформації, що обробляється в них, а також захисту державних інформаційних ресурсів, можуть вживати таких додаткових заходів, зокрема зупиняти, обмежування інформаційних, інформаційно-комунікативних та електронних комунікаційних систем, а також публічних електронних реєстрів. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, тому на даний час надати копії документів з паперової пенсійної справи немає можливості. Листом вих. № 15552-13521/М-15/8-0500/22 від 19 жовтня 2022 року відповідач повідомив, що ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії за віком з 13 лютого 2019 року. 26 жовтня 2021 року, відповідно даним електронної пенсійної справи, ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії на виконання рішення суду та встановлено розмір пенсії в твердому розмірі - 99,60 грн. Дані про заробітну плату відсутні. Страховий стаж враховано по 05 грудня 2000 року, що складає 36 років 11 місяців 11 днів. Індивідуальний коефіцієнт страхового стажу 0,36917. Відповідно до витягу з ІКІС ПФУ протокольним рішенням № 057150005698 від 20 березня 2020 року ОСОБА_1 поновлено пенсію за віком з 13 лютого 2019 року. Матеріали справи не містять рішення, протоколів, розпоряджень щодо результатів розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року до 12 лютого 2019 року відповідно до Закону № 1058 та Порядку № 22-1. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, застосував висновки, викладені Конституційним Судом України в рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 7 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року № 1058 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058) загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. На підставі пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Згідно з пунктом 39 рішення ЄСПЛ у справі Гайгузус проти Австрії (заява № 17371/90), якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності. Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі Пічкур проти України (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань. У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися з огляду на умови сьогодення (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі Тайрер проти Сполученого Королівства (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A №26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років. У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України Суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення). Таким чином, позивач має право на отримання пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року. Як свідчать матеріали справи, позивач звернулася до пенсійного органу з заявою від 13.02.2019 про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009. Проте, пенсійний орган поновив виплату пенсії позивачу з 13 лютого 2019 року на виконання рішення суду, що свідчить про протиправність дій відповідача щодо недотримання гарантій Конституції України, Закону № 1058, Порядку № 22-1, під час вирішення питання щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року. Враховуючи висновки Верховного Суду в постанові від 30 вересня 2021 року у справі № 200/10179/19-а щодо застосування строку звернення до суду у спірних правовідносинах за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року, а також приписи п. 1 ч. 2 ст. 45 КАС України, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про зловживання відповідачем процесуальними правами, а саме посилання в даній справі на необхідність застосування строків, визначених ч. 2 ст. 122 КАС України. З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визначення обов`язку Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі № 200/1672/23 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі № 200/1672/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 05 серпня 2024 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 05 серпня 2024 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв