Постанова Дніпровський апеляційний суд № 190/2037/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3974/24 Справа № 190/2037/23 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Космачевської Т.В., суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2024 року в цивільній справі номер 190/2037/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг, В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є споживачем банківських послуг, які їй надає АТ КБ «Приватбанк». 20 лютого 2023 року позивачка в програмі «Приват24» виявила, що з її рахунку цього ж дня о 15 год. 45 хв. були списані кошти в розмірі 32800,00 грн в торговому закладі «Товари для дому» у м. Дніпро. Водночас, вона 20.02.2023 року о 16 год. 04 хв. купувала товар в смт Вишневе Кам`янського району Дніпропетровської області та розраховувалась шляхом переказу коштів за допомогою наявної у неї банківської картки. Тобто, позивачка не мала фізичної можливості здійснювати за допомогою наявної у неї банківської картки покупки одночасно у м. Дніпро та в смт Вишневе. У зв`язку з вищевикладеним ОСОБА_1 одразу зателефонувала в АТ КБ «Приватбанк» на номер 3700 та повідомила про шахрайські дії, після чого її картковий рахунок було заблоковано. За фактом шахрайського заволодіння грошовими коштами внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023041560000178 за ч. 3 ст. 190 КК України. Незважаючи на явні ознаки вчинення відносно неї злочину відповідач рахує їй заборгованість за отримання кредитних коштів. Позивачка зазначає, що нею дані щодо рахунку стороннім особам не передавались. Позивачка просила скасувати нараховану їй відповідачем АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за користування використаним кредитним лімітом, що утворилась внаслідок проведення 20 лютого 2023 року операції з відкритої на її ім`я кредитної картки № НОМЕР_1 на суму 32800,00 грн. Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг відмовлено. Із вказаним рішенням не погодилась позивачка ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, просила скасувати рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2024 року у справі №190/2037/23 та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції ухвалено зі значними порушеннями норм матеріального та процесуального права, не відповідає правовим позиціям Верховного Суду з подібних правовідносин, у зв`язку з чім підлягає скасуванню. Позивачка фізично не мала можливості на протязі менше тридцяти хвилин здійснювати за допомогою наявною у неї банківської картки покупки, шляхом переказів коштів з рахунку № НОМЕР_1 в м. Дніпро та смт Вишневе, відстань між якими більше 100 км. Після письмового звернення позивачки до відповідача 30 червня 2023 року та отримання листа відповідача від 06 серпня 2023 року з`ясувалося, що зазначені кошти в розмірі 32800,00 грн, які невідомі особи шляхом шахрайства з використанням електронно-обчислювальної техніки перерахували з кредитної картки позивачки в АТ КБ «Приватбанк» з рахунку НОМЕР_1 , рахуються відповідачем як заборгованість ОСОБА_1 за отриманим кредитом та на них нараховуються відсотки. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні послався на те, що списання коштів з карткового рахунку було підтверджено шляхом використання «Технології безпеки 3-D Secure (Verified By Visa або MasterCard SecureCode), тобто введення паролів, відомих лише позивачці, а тому і підстави для задоволення позову відсутні, оскільки грошовий переказ з карткового рахунку було здійснено внаслідок повідомлення позивачкою стороннім особам даних, що дозволило останнім ініціювати та здійснити такій платіж. Такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на матеріалах справи та не підтверджуються належними доказами, а зроблені виключно на припущеннях. Так, суд першої інстанції посилається на використання «Технології безпеки 3-D Secure (Verified By Visa або MasterCard SecureCode)», однак в оскаржуваному судовому рішенні суд не надає будь яких роз`яснень, що це за технологія, як вона працює, тобто сам суд не розуміє, що це за технологія, однак посилається на неї, оскільки про її використання заявив відповідач, якому корисно в даному випадку посилатися на неї, припускаючи, що це ОСОБА_1 надала шахраям інформацію, за допомогою якої вони перерахували кошти з її кредитного рахунку. Водночас, наявність зазначеної технології не є безумовною гарантією, що шахраї не можуть отримати за допомогою електронно-обчислювальної техніки дані клієнтів АТ КБ «Приватбанк» (дані про рахунки, ПІН-коди та іншу інформацію необхідну для проведення транзакцій) без згоди таких клієнтів, а тому висновок суду першої інстанції, що коректний вводу вихідних даних для ініціювання банківської операції у вигляді списання коштів з банківського рахунку позивачки, беззаперечно свідчить, що це остання повідомила стороннім особам конфіденціальні дані, які надали можливість ініціювати таку транзакцію, є хибним та суперечить правовим позиціям Верховного Суду з подібних правовідносин. Посилання суду першої інстанції на те, що позивачка тільки 26 квітня 2023 року звернулася до відділення поліції №7 Кам`янського РУП ГУНП у Дніпропетровської області з заявою про вчинення кримінального правопорушення не відповідає дійсним обставинам справи. Вважає, що немає ніякої вини позивачки в тому, що слідчий орган вніс дані до ЄРДР про кримінальне правопорушення, що мало місце 20 лютого 2023 року тільки 26 квітня 2023 року, оскільки вона своєчасно 21 лютого 2023 року зверталась до цього органу з першою заявою про вчинення зазначеного кримінального правопорушення. Від відповідача АТ КБ «ПриватБанк» відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що відповідно до виписки по рахунку позивачки 20.03.2023 року із рахунку останньої у АТ КБ «ПриватБанк» були списані кошти в розмірі 32800 грн в торговому закладі «Товари для дому» у м. Дніпро (а.с. 8). З витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається внесення відомостей за №12023041560000178 від 26.04.2023 року за ч. 3 ст. 190 КК України за фактом заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 (а.с. 6). Відповідно до висновку, складеному за результатами проведення службової перевірки у АТ КБ «ПриватБанк» слідує, що операція зі списання коштів ОСОБА_1 20.02.2023 року була підтверджена шляхом використання «технології безпеки 3-D Secure (Verified By Visa або MasterCard SecureCode)(а.с.12). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. З вказаним висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 1092 ЦК України, якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. За змістом ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Згідно пунктів 32.1, 32.7 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання. Пунктами 1.15, 1.23, 1.24, 1.32 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначені умови, за яких рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, а саме: ініціатором такого переказу має бути особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник), а кошти мають бути списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу. Ініціювання переказу коштів може здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу, тобто платіжної картки (стаття 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року N 705, емітент зобов`язаний надавати ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу, лише держателю електронного платіжного засобу. Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій. Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися. Пунктами 7, 8 розділу VI Положення визначено, що емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі №182/5175/16-ц, на клієнта банку - власника картки покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, СVV-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення інформації за рахунком. Оскільки операція з переказу спірних коштів була здійснена у мережі Інтернет з підтвердженням платежу З-D Secure, списання коштів з карткового рахунку фізичної особи відбулося за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача. Указані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05 червня 2019 року у справі №712/4463/16-ц (провадження № 61-22267св18), від 10 липня 2019 року у справі №522/22780/15-ц (провадження №61-23040св18), від 17 червня 2020 року у справі №201/15185/16-ц (провадження №61-41264св18). Судом встановлено, що 20.03.2023 року із рахунку позивачки у АТ КБ «ПриватБанк» були списані кошти в розмірі 32800 грн в торговому закладі «Товари для дому» у м. Дніпро. З витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається внесення відомостей за №12023041560000178 від 26.04.2023 року за ч. 3 ст. 190 КК України за фактом заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 . Відповідачем надано висновок, складений за результатами проведення службової перевірки у АТ КБ «ПриватБанк», з якого слідує, що операція зі списання коштів ОСОБА_1 20.02.2023 року була підтверджена шляхом використання «технології безпеки 3-D Secure (Verified By Visa або MasterCard SecureCode). За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки списання коштів з карткового рахунку позивачки було підтверджено шляхом використання «Технології безпеки 3-D Secure (Verified By Visa або MasterCard SecureCode), тобто введення паролів, відомих лише позивачці. Останньою не спростовано, що грошовий переказ з карткового рахунку ОСОБА_1 був здійснений не внаслідок повідомлення позивачкою стороннім особам даних, що дозволили останнім ініціювати та здійснити такий платіж. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами та спрямовані на переоцінку доказів у справі, не впливають на правильність ухваленого судового рішення, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Нових будь-яких доказів суду апеляційної інстанції не надано. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: