Постанова 4875 № 917/116/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2024 року м. Харків Справа № 917/116/24 Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С. за участю секретаря судового засідання: Беккер Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства "Львівсвітло" (вх. №1222 П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2024 у справі №917/116/24 (повний текст складено 12.04.2024, м.Полтава, суддя Безрук Т.М.), за позовною заявою: Львівського комунального підприємства "Львівсвітло"; до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Групп"; про: стягнення 320 180,20 грн,- ВСТАНОВИЛА: Львівське комунальне підприємство "Львівсвітло" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Групп" про стягнення 138027,20 грн штрафу за порушення зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних з ПДВ за договором про закупівлю товару № 4Т від 09.06.2023. Позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог в якій просив стягнути з відповідача 320180,20 грн штрафу за порушення зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних з ПДВ за договором про закупівлю товару № 4Т від 09.06.2023. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.04.2024 у справі №917/116/24 у позові відмовлено повністю, стягнуто з Львівського комунального підприємства "Львівсвітло" (вул. Лінкольна, буд. 8, м. Львів, 79068; ідентифікаційний код 03348577) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Групп" (вул. Автобазівська, буд.7, м. Полтава, 36008; ідентифікаційний код 38875234) 5000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції з посиланням на висновок, викладений у постановах Верховного Суду у справах №902/380/17, № 908/3565/16, № 917/799/17, № 917/877/17 вказав, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції. Наявність в договорі відповідальності за "неналежну" реєстрацію податкової накладної не дає права позивачу на отримання штрафу від відповідача. Львівське комунальне підприємство "Львівсвітло" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник, посилається, зокрема, на такі обставини: - відповідач з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не зареєстрував податкові накладні на загальну суму з урахуванням ПДВ - 351696,00 грн. Відтак, позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання, яка фактично є збитками цієї особи; - судом не вірно надано оцінку нормам матеріального права, зокрема, судом зазначено висновок, що невиконання або неналежне виконання умов договору (здійснення реєстрації податкових накладних тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця відповідальності у вигляді штрафної санкції, хоча у справі № 917/877/17, на яку посилався суд, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; - відповідач з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України не зареєстрував податкові накладні, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 351696,00 грн. З огляду на викладене у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення; - судом не взято до уваги те, що за умовами пункту 4.7 договору у разі порушення постачальником порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі суми ПДВ включеної до такої податкової накладної (розрахунку коригування кількісних та вартісних показників). При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Відтак, між сторонами укладено договір, в якому було передбачено відповідальність за порушення умов договору; - вважає, що заявлені відповідачем у даній справі витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не співмірними зі складністю цієї справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, який реально потребується для їх виконання, оскільки предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, фактично, адвокатом подано один процесуальний документ - відзив по справі. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у справі №917/116/24, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.06.2024, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівського комунального підприємства "Львівсвітло" на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2024 у справі №917/116/24; призначено справу до розгляду на 24 липня 2024 року о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 131; запропоновано Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Групп" подати відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України. 05.06.2024 до суду апеляційної інстанції від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Групп" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 7747), в якому заявник просить залишити апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства "Львівсвітло" без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2024 у справі № 917/116/24 без змін. Окрім того, у зв`язку з відсутністю можливості забезпечити участь представника відповідача в судовому засіданні та керуючись статтею 46 ГПК України, заявник просить розглянути справу № 917/116/24 без участі представника відповідача, за наявними в матеріалах справи документами. 12.06.2024 до апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Групп" надійшла відповідь на відзив (вх. № 8022). У судове засідання, яке відбулось 24.07.2024, представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини спору. Між Львівським комунальним підприємством "Львівсвітло" (далі позивач, покупець, ЛКП "Львівсвітло") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Групп" (далі відповідач, постачальник, ТОВ "Смарт Лайт Групп") укладений договір № 4Т про закупівлю товару від 09 червня 2023 року (далі договір, а.с. 11-19), за умовами якого відповідач зобов`язується поставити та передати у власність позивача код згідно з ДК 021:2015:31150000-2 Баласти для розрядних ламп чи трубок (31158000-8-Зарядні пристрої. Баласт (дросель) електромагнітний для натрієвих ламп 70-250 Вт і запальний пристрій 70-400 Вт) (далі - товар), визначений у асортименті, якості, кількості та за цінами, які зазначені у специфікаціях (додаток № 1) до договору, що є його невід`ємною частиною, а позивач зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість (п. 1.1 договору). Згідно із пунктами 3.1, 3.2, 3.3 договору ціна на товар встановлюється в національній валюті України. Ціна на товар встановлюється з урахуванням вартості всіх накладних витрат. Загальна вартість закупівлі складає 1.921.081,20 грн. Відповідно до пункту 4.4 договору покупець є одержувачем бюджетних коштів, уповноважений розпорядником бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету, не має статусу бюджетної установи. Пунктом 4.5 договору передбачено, що постачальник визначає податкові зобов`язання з ПДВ, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 188.1 статті 188 розділу V Податкового кодексу України, на дату, визначену відповідно до пункту 187.1 статті 187 розділу V Податкового кодексу України, оскільки відповідно до положень Наказу Мінфіну України від 28.08.2012 № 938 та Наказу Мінфіну України від 24.12.2012 № 1407, виконавці робіт, які відповідно до укладених договорів виконують для бюджетної установи або одержувача відповідні роботи (надають послуги, поставляють товари), у тому числі за результатами процедур закупівлі, не відносяться до одержувачів бюджетних коштів. На дату виникнення податкових зобов`язань (або підстав для їх коригування) згідно зі ст. 192 Податкового кодексу України Постачальник складає податкову накладну (розрахунок коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної) в електронній формі. Згідно з пунктом 4.6 договору податкові накладні та розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до них (для реєстрації у Єдиному реєстрі у випадку передбачених законодавством) надаються покупцю засобами електронного документообігу у програмі М.Е.Doc або в будь-який інший спосіб, що не суперечить вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та не потребує додаткового узгодження сторонами. Відповідно до пункту 4.7 договору у разі відмови постачальника надати покупцю податкову накладну (розрахунок коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної) або у разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі суми ПДВ, включеної до такої податкової накладної (розрахунку коригування кількісних та вартісних показників) протягом 30 календарних днів з дати отримання відповідної вимоги покупця. Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін, скріплюється печатками сторін і діє до 31.12.2023 (п. 12.1 договору). Як зазначає позивач в позовній заяві та в заяві про збільшення позовних вимог, відповідач в порушення вимог ст. 201 Податкового кодексу України не оформив та не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), а також не надав їх позивачу, а саме: - податкову накладну № 2 від 08.07.2023, сума податкової накладної 260364,00 грн, в т.ч ПДВ 43294,00 грн (а.с.91); - податкову накладну № 3 від 13.07.2023, сума податкової 320178,00 грн, в т.ч. ПДВ 53363,00 грн (а.с.94); - податкову накладну № 4 від 22.07.2023, сума податкової накладної 83814,00 грн, в т.ч. ПДВ 13969,00 грн (а.с.97); - податкову накладну № 5 від 22.07.2023, сума податкової накладної 54960,00 грн, в т.ч. ПДВ 9160,00 грн (а.с.103); - податкову накладну № 6 від 22.07.2023, сума податкової накладної 108847,20 грн, в т.ч. ПДВ 18141,20 грн (а.с.100); - податкову накладну № 1 від 12.12.2023, сума податкової накладної 211200,00 грн, в т.ч. ПДВ 35200,00 грн; - податкову накладну № 2 від 12.12.2023, сума податкової накладної 331038,00 грн, в т.ч. ПДВ 55173,00 грн; - податкову накладну № 3 від 12.12.2023, сума податкової накладної 531816,00 грн, в т.ч. ПДВ 88636,00 грн; - податкову накладну № 4 від 27.12.2023, сума податкової накладної 18864,00,00 грн, в т.ч. ПДВ 3144,00 грн. В підтвердження вказаного позивач надав квитанції податкового органу ДПС України від 10.08.2023, від 03.01.2024, від 11.01.2024 з Єдиного реєстру податкових накладних, в яких вказано про зупинення реєстрації зазначених податкових накладних (а.с.41-45, 115-118). На підтвердження поставки товару від відповідача на користь позивача, за якими виписані вказані податкові накладні, позивач надав такі видаткові накладні: - № 46 від 22.06.2023 на суму 260364,00 грн, в т.ч. ПДВ 43294,00 грн (а.с. 24); - № 50 від 05.07.2023 на суму 320178,00 грн, в т.ч. ПДВ 53363,00 грн (а.с. 25); - № СЛГ00049 від 06.07.2023 на суму 83814,00 грн, в т.ч. ПДВ 13969,00 грн (а.с. 28); - № 51 від 18.07.2023 на суму 54960,00 грн, в т.ч. ПДВ 9160,00 грн (а.с. 27); - № 52 від 18.07.2023 на суму 108847,20 грн, в т.ч. ПДВ 18141,20 грн (а.с. 26); - № 59 від 25.08.2023 на суму 211200,00 грн, в т.ч. ПДВ 35200,00 грн (а.с. 30); - № 63 від 09.10.2023 на суму 331038,00 грн, в т.ч. ПДВ 55173,00 грн (а.с. 29); - № 65 від 09.11.2023 на суму 531816,00 грн, в т.ч. ПДВ 88636,00 грн (а.с. 31); - № 75 від 26.12.2023 на суму 18864,00,00 грн, в т.ч. ПДВ 3144,00 грн (а.с. 114). Товар, поставлений за вказаними вище видатковими накладними, прийнятий та сплачений позивачем в повному обсязі. Позивач направив на адресу відповідача претензію від 27.11.2023 (а.с. 22-23) із вимогою сплатити протягом 30 календарних днів штраф, передбачений пунктом 4.7 договору, у розмірі 138027,20 грн. Відповідач у відповіді від 22.12.2023 (а.с.80-84) на претензію повідомив позивача про те, що вказані податкові накладні він подав згідно із законодавством, проте податковий орган безпідставно зупинив реєстрацію цих податкових накладних; дії податкового органу відповідач оспорює у судовому порядку; вина відповідача, як складова цивільно-правового правопорушення, відсутня. Позивач у позові вказує, що відповідач вимоги позивача не задовольнив, тому позивач звернувся з цим позовом до суду та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, зазначив про те, що на дату подання даного позову податкові накладні являються заблокованими на суму 320180,20 грн. У відзиві на позовну заяву (вхід. № 2426 від 23.02.2024, а.с. 74-110) відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись, зокрема, на те, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на підрядника господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції. Також у відзиві на позов відповідач просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн та надав відповідні докази на підтвердження цих витрат. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке. Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами. З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України. Відповідно до частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Згідно з частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця поставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі - продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до частини 1 статі 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України). За умовами пункту 4.7 договору у разі відмови постачальника надати покупцю податкову накладну (розрахунок коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної) або у разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі суми ПДВ, включеної до такої податкової накладної (розрахунку коригування кількісних та вартісних показників) протягом 30 календарних днів з дати отримання відповідної вимоги покупця. Враховуючи зміст позовної заяви предметом даного позову є вимоги ЛКП "Львівсвітло" про стягнення з ТОВ "Смарт Лайт Групп" 320180,20 грн штрафу, нарахованого у відповідності до пункту 4.7 договору про закупівлю товару № 4Т від 09.06.2023 за порушення зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних з ПДВ за цим договором. Так, відносини які виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України. Питання виникнення податкових зобов`язань та складання податкової накладної за результатами господарської дії врегульовано в статті 201 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. Отже, встановлюючи у пункті 4.7 договору відповідальність постачальника у виді штрафу у розмірі суми ПДВ, включеної до податкових накладних, сторони тим самим фактично передбачили компенсацію позивачеві негативних наслідків, що можуть у нього виникнути в разі невиконання відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов`язання зі складення та реєстрації податкової накладної та неможливості отримання позивачем у зв`язку з цим податкового кредиту. З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Згідно з частиною 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання. За приписами частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права у подібних правовідносинах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 908/3565/16 висловив такий правовий висновок. Зі змісту статей 3, 173 Господарського кодексу України убачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг). При цьому, штрафні санкції, відповідно до статей 173, 230 Господарського кодексу України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов`язань. Верховний Суд зазначив, що виходячи з положень статей 173, 174 Господарського кодексу України, не здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства. Водночас зазначення сторонами у договорі про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські. Тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій. Також, відповідно до висновку, наведеного у постанові Верховного Суду у постанові від 18.11.2019 у справі №904/5949/18, за своєю правовою природою зобов`язання зі здійснення реєстрації податкової накладної є податковим, яке регулюється нормами податкового законодавства та за порушення якого нормами Податкового кодексу України передбачена окрема відповідальність, а тому, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (ненадання зареєстрованої податкової накладної протягом трьох календарних днів від дня виникнення податкових зобов`язань) не є правопорушенням у сфері господарювання та відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій. Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.04.2018 у справі №902/380/17, від 02.05.2018 у справі №908/3565/16, від 10.05.2018 у справі №917/799/17, від 07.02.2019 у справі № 913/272/18. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зазначаючи про неправильне дослідження судом першої інстанції обставин справи, в апеляційній скарзі позивач посилається на пункт 4.7 договору, яким передбачено, відповідальність у вигляді штрафу за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в розмірі вартості ПДВ. Проте, враховуючи компенсаційний характер санкції, передбаченої пунктом 4.7 договору про закупівлю товару № 4Т від 09.06.2023, яка не пов`язана із забезпеченням належного виконання зобов`язань, що виникають з поставки та передачі товару, доводи позивача в обґрунтування наявності підстав для покладення на відповідача відповідальності за несвоєчасну реєстрацію в ЄРПН податкових накладних колегією судів відхиляються. З урахуванням зазначеного, оскільки в даному випадку зобов`язання відповідача щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації не стосуються господарських відносин, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору про закупівлю товару № 4Т від 09.06.2023, а є за своєю природою податковими зобов`язаннями, які регулюються нормами ПК України та контролюються ДФС, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відтак, зазначення сторонами в договорі про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські. Тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що згідно з вимогами статті 218 та частини першої статті 230 ГК України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявність в договорі відповідальності за "неналежну" реєстрацію податкової накладної не дає права позивачу на отримання штрафу від відповідача. При цьому, колегія суддів вважає безпідставним посилання на висновки у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, оскільки предметом позову у вказаних справах було стягнення збитків, завданих внаслідок порушення зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних за договором, а не стягнення штрафних санкцій за порушення такого зобов`язання. При цьому в цій частині колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Згідно зі статтею 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Позовом у процесуальному розумінні є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Отже, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підстави позову. Предмет позову складає матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Підстави позову складають ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, вказуючи при цьому на докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому, виходячи зі змісту статті 14 ГПК України, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Принцип диспозитивності господарського судочинства (стаття 14 ГПК України) не надає права суду втручатися в розпорядження учасником справи своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. В свою чергу, на суд покладений обов`язок перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту. При цьому, як вірно враховано судом першої інстанції, хоча у мотивувальній частині позову позивач обґрунтовує вимоги нормами законодавства, яке регулює стягнення збитків, проте одночасно вказує, що заявлена до стягнення сума визначена відповідно до п.4.7 договору, який передбачає сплату штрафу, і у прохальній частині позову позивач просив стягнути саме штраф. У заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач також просив стягнути штраф, нарахований на підставі п. 4.7 договору. В апеляційній скарзі позивачем викладено аналогічні доводи з посиланням положення чинного законодавства щодо відшкодування збитків, та водночас зазначено про те, що сторони користуючись свободою договору передбачили відповідальність за порушення умов договору, а тому звертає увагу на положення пункту 4.7 договору в якості підстав для задоволення позовних вимог та в прохальній частині просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. З урахуванням викладеного, враховуючи самостійне визначення позивачем в даному випадку предмета та підстав позову, а також обрання способу захисту порушеного права саме в якості стягнення штрафу за порушення відповідачем зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних за договором про закупівлю товару № 4Т від 09.06.2023, нарахованого у відповідності до пункту 4.7 цього договору, з огляду на відсутність права суду втручатися в розпорядження учасником справи своїми правами щодо предмета спору та змінювати предмет позову, та зважаючи на висновки викладені вище у цій постанові стосовно спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Щодо доводів скаржника про неспівмірність заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00грн, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, судова колегія зазначає таке. Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Водночас, відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Стаття 16 ГПК України передбачає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України). Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України). У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України). За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята-шоста статті 126 ГПК України). За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертої статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), відшкодовуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Згідно з положеннями частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Місцевий господарський суд установив і це підтверджено матеріалами справи, що відповідач в підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги надав договір № 73 від 20.02.2024 про надання правової допомоги, укладеного між відповідачем (клієнтом) та адвокатом Александровою Дар`єю Станіславівною (а.с. 105), в якому сторони домовилися про таке: - адвокат приймає доручення клієнта на бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів, представництва та захист інтересів клієнта (п. 1.1. Договору); - розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін (п. 3.1 договору). Додатковою угодою № 1 договору про надання правової допомоги № 73 від 21.02.2024 (а.с. 106) сторони визначили порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвокату за надання правової допомоги у суді першої інстанції за позовом Львівського комунального підприємства "Львівсвітло" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Групп" про стягнення штрафу у розмірі 138027,20 грн, зокрема: - вартість послуги з підготовки відзиву на позовну заяву складає 5000,00 год (2 годин) (п. 1 додаткової угоди № 1); - оплата за отримані послуги здійснюється в повному обсязі протягом трьох днів після отримання рахунку на оплату послуг (п. 2.1 додаткової угоди № 1); - сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється клієнтом в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок адвоката (п. 3 додаткової угоди № 1); - правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності) (п. 6.1 додаткової угоди № 1). В акті приймання-передачі наданих послуг № 1 від 21.02.2024 (а.с. 107, зворот) сторони підтвердили, що адвокат надав позивачу юридичні послуги зі складання відзиву на позовну заяву, вартість послуг - складає 5000,00 год (2 годин). Відповідач та адвокат підписали Звіт про надання правової допомоги № 1 від 21.02.2024 (а.с.107), де підтвердили надання допомоги з підготовки відзиву до цієї позовної заяви. Відтак, враховуючи обставини щодо вчинення адвокатом дій з підготовки та подання відзиву на позовну заяву у цій справі, супровід справи під час розгляду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підтвердження матеріалами справи понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в загальній сумі 5000,00 грн, які пов`язані з розглядом справи. При цьому, у відповідності до приписів частини 6 статті 126 ГПК України позивач клопотання про зменшення вказаних витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суду не подав, не заявляв суду про неспіврозмірність вказаних витрат. З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керувався, зокрема критеріями як обґрунтованість, реальність, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, що узгоджується з процесуальними нормами права, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає положенням статей 126, 129 ГПК України. Разом із цим скаржником не доведено, що заявлена до стягнення вартість витрат на професійну правничу допомогу не відповідає хоча б якомусь із цих принципів. Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду ухвалено з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги Львівського комунального підприємства "Львівсвітло" та залишення без змін рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2024 у справі №917/116/24. У силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства "Львівсвітло" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2024 у справі №917/116/24 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 05.08.2024. Головуючий суддя В.В. Россолов Суддя Р.А. Гетьман Суддя В.С. Хачатрян