Постанова 4870 № 907/58/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" серпня 2024 р. Справа №907/58/24 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді О.С. Скрипчук суддів Н.М. Кравчук Б.Д. Плотніцького, розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопел» б/н від 22.04.2024 (вх. № 01-05/1187/24 від 23.04.2024) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.04.2024 (повний текст рішення складено 01.04.2024, м. Ужгород, суддя Р.М. Лучко) у справі № 907/58/24 за позовом: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ, в особі Філії «Кременецьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Кременець Тернопільської області до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопел», м. Ужгород про стягнення 100 477,80 грн. ВСТАНОВИВ: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Кременецьке лісове господарство» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопел» 97 013,37 грн боргу за поставлений товар (деревину), 1247,78 грн інфляційних втрат та 2216,65 грн 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості товару за Договором купівлі-продажу необробленої деревини № 1737-9/1 від 23.11.2022, у зв`язку з чим станом на 26.01.2024 у нього виникла заборгованість в розмірі 97 303,37 грн, на яку позивачем за період з 31.03.2023 по 02.01.2024 нараховано 1247,78 грн інфляційних втрат та 2216,65 грн 3% річних. Рішенням господарського суду Закарпатської області від 01.04.2024 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопел» на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Кременецьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 97 013,37 грн заборгованості, 2216,65 грн 3% річних, 1247,78 грн втрат від інфляції та 2422,40 грн в повернення сплаченого судового збору. Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що відповідачем на виконання умов Договору та відповідно до видаткових накладних та специфікацій-накладних на відправлення деревини залізничним транспортом №ЮЧА400018 від 16.03.2023, №ЮЧА400033 від 22.03.2023, №ЮЧА400020 від 17.03.2023, №ЮЧА530108 від 28.03.2023 отримано товар на загальну суму 428 670,00 грн., З врахуванням здійсненої Товариством з обмеженою відповідальністю «Біопел» часткової оплати за товар в розмірі 331 656,63 грн, допущено заборгованість перед позивачем, яка станом на час звернення з даним позовом до суду становила 97 013,37 грн, що не заперечено відповідачем належними та допустимими доказами. За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що залишок непогашеної суми основної заборгованості перед позивачем станом на час вирішення даного спору становив 97 013,37 грн, яка відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно. Разом з тим, суд першої інстанції, здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення 3% річних, з огляду на встановлений в п. 7.1. Договору строк оплати товару, вважає правомірними та документально підтвердженими вимоги про стягнення з відповідача 2216,65 грн 3% річних. В той же час, здійснивши власний арифметичний розрахунок заявлених вимог в частині нарахованих втрат від інфляції, судом встановлено, що розмір інфляційних витрат за зазначений позивачем період є більшим (1935,61 грн), позаяк позивачем при обрахунку позовних вимог в цій частині не враховано показники інфляції грудня 2023 року. Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, відтак місцевий господарський суд вказав, що підлягають до задоволення вимоги про стягнення з відповідача нарахованих позивачем інфляційних втрат в сумі 1247,78 грн. Не погодившись з даним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Біопел» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 22.04.2024 (вх. № 01-05/1187/24 від 23.04.2024) у якій просить поновити пропущений відповідачем процесуальний строк (з незалежних від нього причин) для подання доказів та прийняти та долучити докази, що не були подані до суду першої інстанції, до матеріалів справи; рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.04.2024 скасувати та ухвалити у справі нове рішення, про залишення позовної заяви без задоволення. Апелянт посилається на неналежне інформування судом про початок розгляду справи, зокрема через зазначення невірного поштового індексу на листі яким відправлялась ухвала про відкриття провадження, у зв`язку з чим не було повідомлено про початок судового розгляду, відтак, апелянт не зміг висловити свою позицію щодо позову та надати відповідні докази. За таких обставин, відповідач наводить свою правову позицію у справі із цією скаргою та надає відповідні докази, на її підтвердження, які, керуючись ст. 73-80 та ч.3 ст. 269 ГПК України просить прийняти та долучити до матеріалів справи. Разом з тим апелянт зазначає, що суд прийняв оскаржуване рішення про стягнення заявленої позивачем суми як несплаченої за відсутності в матеріалах справи будь-яких прямих доказів, що підтверджували б наявність такої заборгованості або принаймні містили дані про проведені між сторонами розрахунки по договору. Позивач не надавав ні виставлених ним рахунків на сплату за договором, ні актів звірок, ні виписок з банківського рахунку, тощо. Окрім того, відповідач в своїй апеляційній скарзі також вказує на наявність заборгованості позивача перед ТОВ «Біопел», що виникла внаслідок виявлених недостач при поставках за договором купівлі продажу необробленої деревини №1232-25/3 від 25.08.2022 року. Товариство з обмеженою відповідальністю «Біопел» подало до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 22.04.2024 (вх. № 01-05/1187/24 від 23.04.2024), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області без змін. Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує. За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи. Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012). Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне. 23 листопада 2022 року між Державним підприємством «Кременецьке лісове господарство», як Продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біопел», як Покупцем, укладено Договір купівлі/продажу необробленої деревини № 1737-9/1 (надалі Договір), за умовами п. 1.1. якого за результатами проведення ТОВ «Українська енергетична біржа» аукціону із продажу необробленої деревини ресурсів І кварталу 2023 року, який відбувся 23.11.2022, Продавець передає у власність на умовах франко-нижній склад Продавця деревину дров`яну (надалі товар), а Покупець, в свою чергу, зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі. Відповідно до п.п. 3.1., 4.1. Договору сторонами визначено асортимент, кількість та ціну кожної номенклатури товару. Загальна сума Договору 2 103 000,00 грн. Поставка товару по даному договору здійснюється на умовах франко-нижній склад Продавця (п. 5.1. Договору). Відповідно до п. 1.2. Договору право власності на товар переходить до Покупця в момент приймання-передачі товару на складі Продавця і підписання його представником товарно-транспортної накладної на відпуск товару. Прийом-передача товару здійснюється на складі продавця за умовами: франко-нижній склад Продавця. Датою передачі товару Продавцем та прийому його Покупцем, тобто датою поставки, вважається дата товарно-транспортної накладної (п.п. 6.1., 6.3. Договору). Порядок розрахунків сторонами визначено у розділі 7 Договору, за умовами п. 7.1. якого платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок Продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунку-фактури на протязі 3 календарних днів з дати пред`явлення рахунку до сплати. Строк дії Договору сторони обумовили в п. 12.1., за змістом якого цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Термін поставки з 01 січня 2023 року по 31 березня 2023 року. 06 січня 2023 року сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до п. 1 якої погодили, що на підставі п. 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №843 «Про припинення Державного підприємства «Кременецьке лісове господарство» та затвердження складу комісії», наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 05.01.2023 №42 «Про затвердження передавального акту Державного підприємства «Кременецьке лісове господарство», - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Кременецьке лісове господарство» за Договором, у зв`язку з чим також викладено в новій редакції преамбулу Договору та розділ 14 Договору (Реквізити сторін). Судом встановлено, що на виконання умов Договору Продавцем згідно з видатковими накладними №ЮЧА400033 від 22.03.2023 (на суму 115 825,50 грн), №ЮЧА400020 від 17.03.2023 (на суму 117 133,50 грн), №ЮЧА530108 від 28.03.2023 (на суму 78 600,00 грн), №ЮЧА400018 від 16.03.2023 (на суму 117 111,00 грн) передано, а Покупцем, в свою чергу, прийнято товар (деревину дров`яну) на загальну суму 428 670,00 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями зазначених видаткових накладних, специфікаціями-накладними на відправлення деревини залізничним транспортом №ЮЧА400018 від 16.03.2023, №ЮЧА400033 від 22.03.2023, №ЮЧА400020 від 17.03.2023, №ЮЧА530108 від 28.03.2023 та не заперечено відповідачем у справі. При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного. Апелянт посилається на неналежне інформування судом першої інстанції про початок розгляду справи та вказує, що наводить свою правову позицію у справі разом із цією апеляційною скаргою та надає відповідні докази, на її підтвердження, які, керуючись ст. 73-80 та ч.3 ст. 269 ГПК України та просить вказані докази прийняти та долучити до матеріалів справи. Колегія суддів, щодо таких доводів апеляційної скарги вказує наступне. З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.02.2023, надіслана судом відповідачу на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу місцезнаходження відповідача та повернута без вручення, що підтверджується довідкою Укрпошти про причини повернення/досилання від 21.02.2024 (том 1, а/с 89) та вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованого відправлення за трек-номером 0600084698129. Апелянт вказує, що така відправка була здійснена з помилкою у поштовому індексі, так як останній у такому повідомленні зазначений як 88006 (тоді як правильний 88000). Однак, колегія суддів не погоджується з таким твердженням відповідача, так як згідно інформації яка перебуває у відкритому доступі на вебсайті Укрпошти поштовим індексом будинку №11 по вулиці Гранітній у місті Ужгород є 88006. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка або реєстрованого поштового відправлення з позначкою Адміністративна послуга такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження не повертати (п.п. 101, 102 Правил). Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п.п. 81, 82, 101 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відмову адресата від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (схожа правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19). Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б). Поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» (Том 1, а/с 89-90). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України). Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд здійснив усі заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що відповідач не може вважатись позбавленим права на змагальність сторін, що є одним із основних принципів господарського судочинства, що закріплені у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Відтак, оскільки колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції, апеляційний суд не приймає нові докази подані разом з апеляційною скаргою, так як такі докази подані з пропуском процесуального строку, а відповідачем не обгрунтовано неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За таких обставин, колегія суддів продовжує розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами. За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України. До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки. В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов`язок Покупця оплати товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України). Відповідно до змісту п. 1 ст. 694 ЦК України визначено, що договором може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, при цьому зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що відповідачем на виконання умов Договору та відповідно до видаткових накладних та специфікацій-накладних на відправлення деревини залізничним транспортом №ЮЧА400018 від 16.03.2023, №ЮЧА400033 від 22.03.2023, №ЮЧА400020 від 17.03.2023, №ЮЧА530108 від 28.03.2023 отримано товар на загальну суму 428 670,00 грн. За таких обставин колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які прямі докази, що підтверджували б наявність у відповідача заборгованості за спірним Договором. З врахуванням здійсненої Товариством з обмеженою відповідальністю «Біопел» часткової оплати за Товар в розмірі 331 656,63 грн, відповідачем допущено заборгованість перед позивачем в сумі 97 013,37 грн, що не заперечено відповідачем належними та допустимими доказами. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що залишок непогашеної суми основної заборгованості перед позивачем станом на час вирішення даного спору становить 97 013,37 грн, яка відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку 3% річних та апеляційних втрат, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції вірно вирішив, що до задоволення підлягає стягнення з відповідача 2216,65 грн 3% річних та інфляційних втрат в сумі 1247,78 грн. Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.04.2024 у справі №907/58/24. За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Судові витрати З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ : 1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біопел» б/н від 22.04.2024 (вх. № 01-05/1187/24 від 23.04.2024) залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.04.2024 у справі №907/58/24 залишити без змін. 3.Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України. Головуючий суддя О.С. Скрипчук Суддя Н.М. Кравчук Суддя Б.Д. Плотніцький