Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/488/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.08.2024 року м.Дніпро Справа № 908/488/24 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Чус О.В., Паруснікова Ю.Б., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластмас стандарт" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.06.2024 (суддя Корсун В.Л., повний текст рішення складено 14.06.2024) у справі за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «Пластмас стандарт», 36000, м. Полтава, вул. Харчовиків, буд. 6А до відповідача: фізичної особи-підприємця Тьосса Павла Анатолійовича, АДРЕСА_1 про стягнення 96 705,00 грн ВСТАНОВИВ: До Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Пластмас стандарт" з позовом до фізичної особи-підприємця Тьосса Павла Анатолійовича про стягнення збитків у розмірі 96 705,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ним через сайт відповідача було здійснено замовлення товару - шатер зірка чотирьохщоглова 22*14 м, тканина Барселона, щільністю 320 гр/м.кв. з водовідштовхувальним просоченням, колір бежевий. В процесі експлуатації виникли недоліки товару, що унеможливлюють його експлуатацію. Відповідачем було відмовлено позивачеві в усуненні виявлених недоліків, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача збитки у розмірі вартості товару - 96 705,00 грн. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.06.2024 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластмас стандарт», в якій просить: поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити. При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що законні інтереси Замовника були порушені Підрядником, а саме: товар проявив істотні недоліки і був повернутий Замовником Підряднику; товар був на власний розсуд направлений без усунення недоліків Підрядником на особу, не уповноважену Замовником на таке отримання; висловлені в Претензії побажання Замовника (безоплатно усунути недоліки у роботі в розумний строк безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків) задоволені не були. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «ПЛАСТМАС СТАНДАРТ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.06.2024 у справі №908/488/24, за позовом ТОВ «ПЛАСТМАС СТАНДАРТ» до Тьосси Павла Анатолійовича , про стягнення грошових коштів - у повному обсязі. Стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Чус О.В. З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 09.07.2024 здійснено запит матеріалів справи №908/488/24 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції. 15.07.2024 матеріали справи №908/488/24 надійшли до суду апеляційної інстанції. Ухвалою суду від 17.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластмас стандарт" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.06.2024 у справі №908/488/24; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи; сторонам наданий строк для подачі відзиву, заяв, клопотань. Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пластмас стандарт» та фізичною особою-підприємцем Тьосса Павлом Анатолійовичем виникли господарські правовідносини щодо виготовлення відповідачем за замовленням позивача товару - шатер зірка чотирьохщоглова 22*14 м, тканина Барселона, щільністю 320 гр/м.кв. з водовідштовхувальним просоченням, колір бежевий. Замовлення позивачем було здійснено через сайт відповідача, деталі замовлення сторонами узгоджувалися в переписці через додаток Вайбер. Вказані характеристики товару були закріплені в рахунку-фактурі №290523-22 від 29.05.2023. Позивачем здійснено оплату товару у сумі 96 705,00 грн платіжними інструкціями №108 від 31.05.2023 на суму 68 000,00 грн та №122 від 12.06.2023 на суму 28 705,00 грн. Отримання позивачем обумовленого товару підтверджується видатковою накладною №290523-22 від 13.06.2023, яка підписана сторонами без зауважень. В позовній заяві позивач зазначив, що 01.07.2022 та 10.07.2023 ним було повідомлено відповідача про неналежну якість товару: кріплення шатра було зігнуте за умов стандартної експлуатації товару, а також наявність суттєвих розривів тканини по швах. Позивач зазначає, що відповідачем було відмовлено в усуненні виявлених дефектів, що підтверджується перепискою у додатку Вайбер. Відмова ФОП Тьосси П.А. в усуненні зазначених пошкоджень стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення збитків у розмірі 96 705,00 грн. Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами належної експлуатації та встановлення шатра відповідно до інструкції. Не спростовано також того, що ним використовувалися саморобні щогли (кріплення), а не ті, що виготовлені відповідачем, що і призвело до розривів тканини. Крім того, позивачем не надано доказів того, що він надсилав відповідачеві (на його пропозицію) пошкоджене/погнуте кріплення і відповідачем відмовлено в заміні такої деталі. Натомість, переписка сторін свідчить про наявність такої пропозиції від відповідача і відсутність дій з повернення з боку позивача. Вищевикладене свідчить про те, що позивачем не доведено наявності чотирьох складових цивільного правопорушення необхідних для застосування такого виду відповідальності як стягнення збитків, що, як наслідок, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у заявленому вигляді. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Як передбачено ст. 147 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (1). Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (2). Згідно із ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення у разі якщо інше не передбачено законом або договором. Суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 ЦК України). Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Враховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17). Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пластмас стандарт" посилається на те, що висловлені в Претензії побажання Замовника (безоплатно усунути недоліки у роботі в розумний строк безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків) задоволені не були, але ж колегія суддів зазначає, що в супереч вимогам ГПК скаржник не наводить жодного аргументу та не посилається на жоден доказ, який підтверджує таку позицію. Натомість, переписка сторін свідчить про наявність такої пропозиції від відповідача і відсутність дій з повернення з боку позивача. Також, враховуючи вимоги позовної заяви, апеляційної скарги та обставини зазначені у них, позивач має належним чином довести факт експлуатацію тенту відповідно до вимог інструкції та факт пошкодження конструкції чи тканини в наслідок погодних умов, а не в наслідок протиправних дій третіх осіб, або самого позивача, тощо. Також апеляційний суд звертає увагу на довід апеляційної скарги щодо того, що дослідженню судом підлягають обставини заподіяння збитків позивачеві не в розрізі поставки неякісного товару, а в розрізі зумисного знищення Товару, який був власністю позивача, способом направлення такого Товару на неуповноважену особу, що призвело до знищення Товару внаслідок перевищення строків його зберігання «Новою поштою». Так, відповідно до ч. 5 ст. 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Отже, позивач не може посилатись на нові підстави позову, які не були наведені та оцінені під час розгляду судом першої інстанції. Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України). Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. З урахуванням фактичних обставин справи, підтверджених відповідними доказами, з огляду на норми законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі є необґрунтованими. Таким чином, суд першої інстанції, приймаючи рішення, в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в рішенні суду по справі. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін. Щодо витрат на правничу допомогу. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За приписами п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення. Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). З урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначені розміру правничої допомоги Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 27.01.2022 у справі №910/6360/20, від 17.01.2023 у справі №911/1388/16). Відповідно до частини 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частинами 1 та 2 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. При цьому, Верховний Суд дотримується позиції, відповідно до якої за статтею 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18). За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем було зазначено про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000, 00 грн. Додатковою угодою № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 25.03.2024 узгоджено оплату наданої правничої допомоги за ведення справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000, 00 грн. Між сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг від 29.07.2024 на суму 5000 грн. Адвокатом виставлено рахунок б/н від 29.07.2024 на оплату наданих послуг, які оплачені відповідачем у повному обсязі згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 29.07.2024. За змістом пункту 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Матеріалами справи підтверджується надання послуг позивачу в суді апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції наголошує, що позивачем розмір витрат відповідача на правничу допомогу не заперечено, відповідного клопотання про їх зменшення суду не подано. Відтак, вирішуючи питання чи є розмір витрат відповідача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, з урахуванням принципу співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, а також відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, суд апеляційної інстанції зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим і розумним, документально доведеним, відтак, заявлена сума витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції має бути покладена на позивача у повному обсязі 5000,00 грн. Враховуючи наведені обставини, слід присудити до стягнення з позивача на користь відповідача 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають. Оскільки загальна ціна позову становить 96705,00 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластмас стандарт" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.06.2024 у справі № 908/488/24 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.06.2024 у справі № 908/488/24- залишити без змін. Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластмас стандарт" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластмас стандарт" на користь фізичної особи-підприємця Тьосса Павла Анатолійовича 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок) витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Видачу наказу доручити Господарському суду Запорізької області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено та підписано 01.08.2024. Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя О.В. Чус Суддя Ю.Б. Парусніков