Постанова 4876 № 904/1823/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.08.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1823/24 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "МЕТАЛУРГТРАНСРЕМОНТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2024 (повне рішення підписано 05.06.2024, суддя Ліпинський О.В. ) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП", м. Київ до Приватного акціонерного товариства "МЕТАЛУРГТРАНСРЕМОНТ", м. Дніпро про стягнення заборгованості в розмірі 302 198, 30 грн. ВСТАНОВИВ: До Господарського суду Дніпропетровської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" з позовом до Приватного акціонерного товариства "МЕТАЛУРГТРАНСРЕМОНТ" про стягнення грошової суми в розмірі 302 198, 30 грн., з яких: 217 978, 61 грн. інфляційних втрат та 84 219, 69 грн. три проценти річних. Заявлені вимоги Позивач обґрунтовує несвоєчасним виконанням Відповідачем свого грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/2105/22. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2024 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Металургтрансремонт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" 217 978, 61 грн. грн. інфляційних втрат, 84 219,69 грн. три проценти річних, 3 626, 38 грн. витрат зі сплати судового збору. Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Приватне акціонерне товариство "МЕТАЛУРГТРАНСРЕМОНТ", в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити. При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що: - позивач, обравши правовою підставою даного позову набуття судовим рішенням законної сили, нараховує інфляційне збільшення боргу та річні відсотки зайві 18 місяців. - Позивач, формуючи межі своїх позовних вимог, вказує, що сума, нарахована з 21.07.2022 по 24.04.2024 є штрафними санкціями. Але, дана сума знаходиться поза межами 6 місячного строку нарахування штрафних санкцій, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК та строку спеціальної позовної давності тривалістю в один рік; - відповідач, який здійснює вузьконаправлену діяльність не міг при всій обачності передбачити, що всі основні контрагенти у 2022 році будуть одночасно знищені та окуповані. Покладати тягар таких наслідків тільки на відповідача та додатково нараховувати відповідальність є несправедливим. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, рішення вважає законним і обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А. З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 25.06.2024 здійснено запит матеріалів справи №904/1823/24 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції. 28.06.2024 матеріали справи № 904/1823/24 надійшли до суду апеляційної інстанції. Ухвалою суду від 01.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "МЕТАЛУРГТРАНСРЕМОНТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2024 у справі №904/1823/24; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи; сторонам наданий строк для подачі відзиву, заяв, клопотань. Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. 02.08.2023 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення у справі №904/2105/22, яким частково задовольнив позов, стягнув з Приватного акціонерного товариства "Металургтрансремонт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" 1 589 096 грн. 68 коп. заборгованості, 206 346 грн. 88 коп. пені, 21 058 грн. 55 коп. 3% річних, 238 964 грн. 56 коп. інфляційних нарахувань та 30 823 грн. 24 коп. витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2023 залишено без змін. 27.03.2024 на виконання рішення суду видно наказ. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України). Посилаючись на обставини, встановлені рішенням господарського суду по справі №904/2105/22, Позивач зазначає, що відповідне рішення було виконано Відповідачем наступним чином: 14.02.2024 сплачено 50 000,00 грн.; 27.02.2024 сплачено 50 000,00 грн.; 15.03.2024 сплачено 50 000,00 грн.; 19.03.2024 сплачено 50 000,00 грн.; 25.03.2024 сплачено 943 144,95 грн.; 29.03.2024 сплачено 54 048,31 грн.; 29.03.2024 сплачено 443 951,69 грн. Враховуючи приписи ст. 625 ЦК України, зважаючи на те, що Відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, Позивач просить суд стягнути з Відповідача три проценти річних та інфляційні втрати за прострочення виконання основного зобов`язання (1 589 096,68 грн.) за період, що не був охоплений рішенням у справі № 904/2105/22, зокрема, 3% річних у розмірі 84 219,69 грн. за період з 21.07.2022 по 24.04.2024 та 217 978,61 грн. інфляційні втрати за період з 21.07.2024 по 13.02.2024. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних за період з 21.07.2022 по 24.04.2024 та інфляційні втрати за період з 21.07.2024 по 13.02.2024. Суд зазначив, що оскільки судове рішення у справі №904/2105/22 про стягнення з боржника коштів виконано лише 29.03.2024, кредитор вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до дати повного виконання грошового зобов`язання. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Так, згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність. Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми. У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувані позивачем з відповідача суми 3 % річних та інфляційних втрат є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Щодо доводів скаржника про закінчення терміну позовної давності, визначених частиною 6 статті 232 ГК України. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Разом з тим, в межах даної справи позивачем не заявлялись вимоги про стягнення неустойки, штрафу, пені, в зв`язку з чим положення статті 232 ГК України до положень цього пункту не можуть бути застосовані. Щодо форс-мажорних обставин, на які посилається скаржник. Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за це, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; вони мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності. Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх недзвичайність та невідворотність. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Відповідач не надав доказів неспроможності сплати 3% річних та інфляційних нарахувань, що унеможливлюють виконання ним цього зобов`язання. Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти; докази настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання не надані. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції. З урахуванням того, що рішення у справі № 904/2105/22 про стягнення з боржника коштів виконано 29.03.2024, то 3% річних у розмірі 84 219,69 грн., інфляційні втрати у розмірі 217 978, 61 грн. є такими, що відповідають вимогам закону, а тому правильно задоволені судом першої інстанції. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін. Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають. Оскільки загальна ціна позову становить 302198,30 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "МЕТАЛУРГТРАНСРЕМОНТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2024 у справі № 904/1823/24 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2024 у справі № 904/1823/24 залишити без змін. Судові витрати Приватного акціонерного товариства "МЕТАЛУРГТРАНСРЕМОНТ" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено та підписано 01.08.2024. Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя Т.А. Верхогляд Суддя Ю.Б. Парусніков