Ухвала КАС ВС № 120/888/24

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 31 липня 2024 року м. Київ справа №120/888/24 адміністративне провадження № К/990/27037/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року (суддя Сало П.І.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2024 року (колегія у складі: головуючого - судді Боровицького О.А., суддів Шидловського В.Б., Курка О.П.) у справі № 120/888/24 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області (далі також - відповідач), в якій просив визнати протиправною відмову, оформлену листом від 21 листопада 2023 року № К-136, щодо видачі оновленої довідки про заробітну плату позивача за роботу в зоні відчуження ЧАЕС з 02.05.1986 по 10.05.1986 та зобов`язати відповідача вчинити певні дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову. 09 липня 2024 року позивач подав касаційну скаргу, що 12 липня 2024 року надійшла до Верховного Суду, в якій з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними процесуальних приписів, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. Як на підстави касаційного оскарження покликається на пункт 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (а саме, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку); пункти 1, 2 і 3 частини другої статті 353 цього ж Кодексу. При цьому скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували правові висновки щодо застосування норм матеріального права, наведені у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 358/1179/17, від 17 липня 2018 року у справі № 377/522/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 377/613/16-а, від 05 лютого 2020 року у справі № 810/1198/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 816/685/15-а, від 16 серпня 2022 року у справі № 377/9/17-а; також суди не дослідили зібрані у справі докази та залишили без уваги заявлену позивачем вимогу щодо визнання недійсною довідки від 14 лютого 2023 року № 47 про заробітну плату з причини невнесення відповідачем до неї певних доплат і грошової винагороди за Чорнобиль у сумі 10 000 крб. Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. У цій справі оскаржуються дії відповідача щодо відмови у видачі оновленої довідки про заробітну плату позивача за роботу в Чорнобильській зоні відчуження з 02.05.1986 по 10.05.1986. Вінницький окружний адміністративний суд в ухвалі від 29 січня 2024 року про відкриття провадження вирішив питання про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження. У такому разі, ухвалені у цій справі судові рішення відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Проте у поданій касаційній скарзі відсутні як такі посилання на існування обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а тому рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2024 року, прийняті у даній справі, не підлягають касаційному оскарженню. Разом з тим, надаючи оцінку посиланням позивача на неурахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень постанов Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 358/1179/17, від 17 липня 2018 року у справі № 377/522/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 377/613/16-а, від 05 лютого 2020 року у справі № 810/1198/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 816/685/15-а, від 16 серпня 2022 року у справі № 377/9/17-а, Суд виходив з наступного. Так, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 358/1179/17, від 16 серпня 2022 року у справі №377/9/17-а Верховний Суд з посиланням на норми статті 15 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пункту 7 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210, пункту 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, сформував висновок про те, що «роботодавець має право видати довідку про розмір заробітної плати відповідно до даних, що містяться у розрахунковому листі позивача за відповідний період». Також переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій у справах № 377/613/16-а (постанова від 19 березня 2019 року), № 377/522/16-а (постанова від 17 липня 2018 року), № 810/1198/17 (постанова від 05 лютого 2020 року), № 816/685/15-а (постанова від 18 серпня 2021 року) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відзначив, що: « Нарахування грошового забезпечення за роботу в зоні відчуження військовослужбовців, рядового та начальницького складу ОВС проводилось відповідно до розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1986 року № 1031 рс «Про оплату праці військовослужбовців - учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» та листа Державного комітету УРСР з праці від 23 вересня 1986 року № 136 с «Про порядок матеріального забезпечення призваних на збори військовозобов`язаних. Вказаними нормативно-правовими актами передбачено, що оплата фактично відпрацьованого часу (включаючи вихідні і святкові дні) у відповідних зонах небезпеки повинна проводитись виходячи із розрахункової денної тарифної ставки (посадового окладу), що враховується із тарифної ставки (посадового окладу) за даний місяць, поділеної на календарну кількість днів цього місяця.»; « відповідно до пунктів 4 і 5 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 № 665-195, підпунктів 4 і 5 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і УРРПС від 10.06.1986 № 207-7 працівникам підприємств, організацій та установ, які виконують роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забруднення навколишнього середовища, встановлено додаткову оплату праці за роботу в нічний час у розмірі 35% часової тарифної ставки (окладу) за кожний час роботи в нічний час і максимальний розмір премії - 60% тарифної ставки (окладу) в місяць; дозволено підприємствам, організаціям і установам залучати працівників на роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії, у вихідні і святкові дні з оплатою праці у подвійному розмірі. Згідно з пунктом 1 постанови Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань та Секретаріату ВЦРПС від 07.05.1986 № 153/10-43 працівникам, безпосередньо зайнятим на роботах по усуненню наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, премії, винагороди і заохочення нараховуються відповідно до діючих положень. Про розповсюдження цих пунктів на осіб рядового і начальницького складу ОВС у цих постановах вказівок немає. Положенням про грошове утримання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС СРСР від 19.03.1984 № 090 не передбачалося преміювання осіб рядового і начальницького складу, а також виплати в вихідні, святкові та нічний час. Згідно пункту 12 Положення про грошове утримання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 19.03.1984 № 090 винагорода за понаднормову роботу, а також додаткова винагорода за роботу у дні відпочинку та святкові дні не виплачувалася, за винятком особливих випадків, передбачених наказами МВС СРСР на підставі спеціальних рішень Уряду СРСР.»; « Виплата премії за участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, одноразової грошової винагороди не передбачена і могла мати місце відповідно до прийнятих у відомстві положень з питань преміювання. Виплата одноразової винагороди у розмірі до 1000 руб. проводилася за рішенням голови урядової комісії з ліквідації аварії і лише тим працівникам, які відзначилися при виконанні особливо важливих і відповідальних робіт згідно розпорядження РС СРСР від 17.05.1986 № 964 рс та не поширювалася на працівників органів внутрішніх справ розпорядженням РМ СРСР від 23.05.1986 № 1031 рс.». Суд апеляційної інстанції переглянув рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року відповідно правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносин, викладених у перелічених вище постановах Верховного Суду, та виходив, зокрема з наступного: - довідку про заробітну плату працівників в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках № 47 від 14 лютого 2023 року видано ОСОБА_1 на підставі розрахункових документів позивачу, та у ній розрахунок денної тарифної ставки грошового забезпечення за період проходження служби в зоні відчуження ЧАЕС в травні 1986 року розрахований з посадового окладу - 110,00 крб. та звання - 120,00 крб, а всього - 230,00 крб., що відповідає відомостям що окладу та звання позивача, зазначеним у довідці УМВС України у Вінницькій області від 10 червня 1998 року № 80/9145. Розрахунок грошового забезпечення працівника МВС відповідно до розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1993 року № 1006-р «Про надання дозволу МВС на перерахунок грошового утримання колишніх співробітників апарату МВС - учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» та розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1986 року № 1031 рс «Про оплату праці військовослужбовців - учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» здійснювався із посадового окладу і окладу за спеціальним званням, що діяли в період роботи в зоні відчуження ЧАЕС, у кратних розмірах відповідно до зон небезпечності, де вони несли службу; - доплата за Чорнобиль у розмірі 125,97 крб., яка на переконання позивача мала бути включена відповідачем до довідки від 14 лютого 2023 року № 47, має тимчасовий характер й відноситься до заохочувальних і компенсаційних виплат, тобто є премією, а не заробітною платою. До того ж у пункті 1 постанови Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань та Секретаріату ВЦРПС від 07.05.86 № 153/10-43, яким передбачалося, що працівникам, безпосередньо зайнятим на роботах по усуненню наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, премії, винагороди і заохочення нараховуються відповідно до діючих положень, відсутня вказівка на те, що його дія розповсюджується на осіб рядового і начальницького складу органів МВС. Крім того, оплата праці робітників і службовців (відряджених у зону ЧАЕС та призваних на військові збори), за якими відповідно до законодавства зберігалась за основним місцем роботи середньомісячна заробітна плата, провадилась відповідно до абз. 4 п. 1 постанови РМ СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195 (абзац 4 підпункту 1 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року № 207-7) у відповідних зонах небезпеки в 4-, 3-, 2- кратному розмірі, виходячи з тарифної ставки, встановленої за основним місцем роботи. Пунктами 4 та 5 постанов Ради Міністрів Української РСР від 10 червня 1986 року № 207-7 та Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195, робітникам підприємств, організацій, які виконують роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, установлено додаткову оплату праці за роботу у нічний час в розмірі 35% годинної тарифної ставки за кожну годину роботи в нічний час та максимальний розмір премії 60 % тарифної ставки, а також право залучати робітників на роботи в вихідні та святкові дні з оплатою праці в подвійному розмірі. Відповідно ж до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 07 травня 1986 року № 153/10-43 премія за роботу в зоні ЧАЕС виплачувалась у відповідності з діючими на підприємстві системами преміювання. Тобто, якщо до поїздки працівника в зону відчуження або після його повернення роботодавець нараховував премію за період виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, то її розмір повинен був визначатися на підставі положення, що діяло на підприємстві на момент відрядження. Постанова Укрпрофради № 207-7 дозволяла керівникам підприємства встановлювати працівникам, зайнятим на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, премії до 60% тарифної ставки (посадового окладу) на місяць. Таким чином, якщо премія за період виконання робіт з ліквідації наслідків аварії ЧАЕС не нараховувалась та не виплачувалась, право на її включення до довідки про заробітну плату відсутнє. У даному випадку суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку про нарахування та виплату позивачу як співробітнику органу МВС вказаної премії; - стосовно вимоги позивача включити у згадану вище довідку грошову допомогу в сумі 3000 крб., як частину виплаченої позивачу грошової допомоги в розмірі 10 000 крб., то апеляційний суд з`ясував, що правову оцінку цьому питанню вже була надано у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 у справі № 120/3165/23 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, яке набрало законної сили. Окрім того, суд відзначив, що оскільки кошти в сумі 10 000 крб. були виплачені позивачу відповідно до наказу від 22 квітня 1993 року № 147 «Про заохочення співробітників-учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», як матеріальна допомога (а саме за самовіддану працю, витримку та стійкість, виявлені при виконанні службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС), то така виплата мала разовий характер, а з огляду на період її виплати (1993 рік) відповідно не могла бути включена у довідку про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках. У контексті наведеного Суд зазначає, що наведені скаржником у касаційній скарзі висновки Верховного Суду були сформовані на підставі встановленої сукупності фактичних обставин у відповідних справах і наявних в матеріалах таких інших справ доказів, що не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Таким чином, посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу контролюючого органу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Щодо посилання скаржника, як на підставу для оскарження на порушення норм процесуального права, Суд зазначає, що у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або обставини за яких суди відхили заявлені позивача клопотання про витребування конкретних доказів, що мають значення для правильного вирішення спору по суті, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права Відповідно до частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Таким чином, частина друга статті 353 КАС України регламентує прийнятність цих доводів виключно за умови попередньо зробленого судом висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Однак скаржником не наведено належного обґрунтування означених підстав касаційного оскарження судових рішень та водночас не вказано на існування обставин, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а тому ця умова не підлягає перевірці. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За викладених обставин ОСОБА_1 слід відмовити у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд,- УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі № 120/888/24.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя В.М. Кравчук Суддя Я.О. Берназюк Суддя С.М. Чиркін