Постанова 4855 № 580/9922/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/9922/23 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., при секретарі Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , поданою у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративній справі №580/9922/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області у прийнятті від ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації. Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 13.10.2023 року щодо прийняття у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації, з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. 29.04.2024 року до Черкаського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання у порядку ст. 383 КАС України, в якому позивач просить визнати протиправною відмову Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства у ОСОБА_1 за наслідком розгляду її звернення на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року по справі №580/9922/23 та зобов`язати Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню пункту 9 частини 1 статті 129, статті 129-1 Конституції України, статті 370 КАС України при виконанні рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року по справі №580/9922/23 та розгляду звернення ОСОБА_1 щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства. В обґрунтування вказаного клопотання позивачем зазначено, що Центрально-південним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року у справі №580/9922/23 прийнято повторну відмову в прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації, тобто без врахування висновків суду, викладених у рішенні. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Тарасенко Д.Ю., подану в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративній справі №580/9922/23, задоволено. Визнано протиправною відмову Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо прийняття у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації за наслідком розгляду її звернення в порядку виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року у справі №580/9922/23. Направлено Державній міграційній службі України окрему ухвалу для вчинення дій з виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року у справі №580/9922/23. Зобов`язано Державну міграційну службу України повідомити Черкаський окружний адміністративний суд про результати вжитих заходів протягом одного місяця після надходження даної ухвали. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, Державна міграційна служба України звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні заяви позивача, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративній справі №580/9922/23, відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Аналогічний висновок викладено у ч.ч. 2-3 ст. 14 КАС України про те, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012). Так, відповідно до положень частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст.6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України. Судом першої інстанції було встановлено, що Центрально-південним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року у справі №580/9922/23 прийнято повторну відмову в прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації, яка оформлена листом від 12.02.2024 року №/3501.4/39-24 (т. 1 а.с. 228), в якому, окрім цитування норм законодавства, зазначено, що позивачка не вчинила дій щодо припинення громадянства Росії, а тому відсутні підстави для прийняття у неї декларації про відмову від іноземного громадянства. При цьому, як було правильно зауважено судом першої інстанції, в мотивувальній частині рішення суду від 21.12.2023 року у справі №580/9922/23 зазначено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України консульські установи країни агресора не працюють, проте з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої країни з незалежних від неї причин, що в свою чергу призводить до фактичного порушення прав такої особи. Відтак, з огляду на обставини справи, судом першої інстанції було виснувано, що позивачка має повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки вона позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства Російської Федерації. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, Центрально-південним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби за результатом повторного розгляду звернення ОСОБА_1 від 13.10.2023 року щодо прийняття у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації - не було надано позивачу мотивованої відмови в прийнятті такої декларації, а лише надано роз`ясненні норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, що свідчить про не здійснення відповідачем належного розгляду заяви позивачки з урахуванням мотивів суду, які зазначені в рішенні від 21.12.2023 року у справі №580/9922/23. Вищенаведена обставина свідчить про невиконання відповідачем рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року у справі №580/9922/23, так як, виконуючи рішення суду, відповідач зобов`язаний враховувати обставини, встановленні судовим рішенням, та висновки, які зроблені судом при розгляді справи. При цьому, чекаючи на виконання рішення суду відповідачем, позивач мав легітимні очікування розраховувати на те, що декларація про відмову від іноземного громадянства буде прийнята на підставі чинного законодавства та з обов`язковим врахуванням вже встановлених судом фактів та обставин, правовідносини щодо яких вже були предметом спору. У пунктах 46, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі Юрій Миколайович Іванов проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, п. п. 24-27, від 13.06.2006 року, п. п. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011 року). В рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009 року). Таким чином, з огляду на правовий статус Управління державної міграційної служби у Черкаській області, як суб`єкта владних повноважень по відношенню до позивача, який за наслідками судового захисту вправі очікувати на своєчасне та в повному обсязі поновлення порушених прав з боку державних органів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем, всупереч рішенню суду, яке набрало законної сили, протиправно відмовлено у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації. Відповідно до частини 6 статті 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу. Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання. З огляду на вищевикладене, враховуючи, що в матеріалах адміністративної справи відсутні докази виконання Центрально-південним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби в повному обсязі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року у справі №580/9922/23 в частині прийняття у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності винесення окремої ухвали суду та направлення її на адресу саме Державної міграційної служби України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли невиконанню рішення суду. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що клопотання ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а отже правову оцінку судом першої інстанції обставинам справи дано вірно та порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи допущено не було. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 382 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В. Повний текст виготовлено: 31 липня 2024 року.