Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/4307/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 липня 2024 р. Категорія 112010201м. ОдесаСправа № 420/4307/21 Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В., час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Семенюка Г.В., суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І., розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання протиправними дії щодо невиплати грошової компенсації при звільненні за невикористану додаткову щорічну відпустку, зобов`язання вчинити певні дії, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання протиправними дії щодо невиплати грошової компенсації при звільненні за невикористану додаткову щорічну відпустку, зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за 2 дні невикористаної додаткової щорічної відпустки. Зобов`язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за 2 дні невикористаної додаткової щорічної відпустки. Зобов`язано Південне міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2021 року №Вн-55 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зобов`язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 22 січня 2021 року по 01 червня 2021 року (день ухвалення рішення суду). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року відмовлено у роз`ясненні судового рішення за заявою відповідача. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 року повернуто без розгляду заяву представника позивача про встановлення способу виконання судового рішення та встановлення контролю за виконанням рішення суду. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року заяву позивача, подану в порядку ст.ст. 382, 383 та 378 КАС України повернуто заявнику без розгляду. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про зміну способу і порядку виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 року в адміністративній справі № 420/4307/21 за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання протиправними дії щодо невиплати грошової компенсації при звільненні за невикористану додаткову щорічну відпустку, зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 року задоволено заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Зобов`язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції у строк протягом тридцяти днів з дати прийняття цієї ухвали подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року у справі № 420/4307/21 в частині зобов`язання Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 22 січня 2021 року по 01 червня 2021 року (день ухвалення рішення суду). Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року прийнято звіт Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 у справі №420/4307/21. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та прийняти нову постанову, якою встановити новий строк для надання звіту про виконання рішення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що приймаючи звіт про виконання рішення, суд першої інстанції взагалі в рамках здійснення судового контролю не перевірив нарахування позивачу середнього заробітку та не витребував у відповідача інформацію про суму нарахованого середнього заробітку згідно судового рішення, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи та помилковість висновку про прийняття звіту відповідача, не дивлячись на те, що нарахування середнього заробітку входило в предмет дослідження та саме в цій частині судом було встановлено судовий контроль. На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне: Згідно зі статтею 129 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України передбачає, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно з вимогами ч.2 ст.17 КАС України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову. Процедура виконання судового рішення , у тому числі встановлення судового контролю по справі за адміністративним позовом визначаються нормами КАС України. За приписами підпункту 1 пункту 6 статті 246 КАС України, яка визначає зміст рішення, у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення. Частиною 1 ст.382 КАС України закріплено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Законодавець передбачив два варіанти встановлення судового контролю: 1) під час ухвалення рішення по суті спору; 2) після винесення рішення в ході його виконання. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суд наділений правом встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, при цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31.07.2018 року у справі № 235/7638/16-а. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною права на справедливий суд (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37). Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32). Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37). У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74). Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI). Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року). У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) ( див.п.63-65 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року). До Одеського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 року у справі № 420/4307/21, на підтвердження чого надано копію виписки від 31.01.2022 р. та відомість перерахування грошових коштів до виплати співробітникам за 31.01.2022 р. Приймаючи звіт про виконання рішення, суд першої інстанції зазначив, що дослідивши копію виписки за 31.01.2022 р., суд зазначає, що даний доказ є незрозумілим для суду, оскільки неможливо встановити, що номери рахунків, на які переведено певні кошти, дійсно належать позивачу. При цьому, суд зазначає, що відповідно до копії відомості за 31.01.2022 р., вбачається, що грошова сума у розмірі 2 125,30 грн. перерахована на рахунок ОСОБА_1 за № НОМЕР_1 . Предметом адміністративного позову в межах справи № 420/4307/21, фактично, є визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за 2 дні невикористаної додаткової щорічної відпустки та, у тому числі, зобов`язання Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 22.01.2021 по 01.06.2021 (день ухвалення рішення суду). Однак, до наданого звіту, відповідачем не надано відповідний розрахунок, з якого би вбачалось, що саме позивачу нараховано на виконання рішення суду. Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що копія виписки за 31.01.2022 р. є незрозумілим доказом, оскільки неможливо встановити, що номери рахунків, на які переведено певні кошти, дійсно належать позивачу. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 року по справі № 420/4307/21 не було виконано відповідачем в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції зауважує, що суд, маючи вказані повноваження щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, яке набуло законної сили, не може відмовлятись від його застосування, позбавляючи позивача права, гарантованого ст.6 Конвенції. Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із прийняттям нової про надання строку Південному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції для подання звіту про виконання судового рішення до суду 1-ої інстанції. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року по справі № 420/4307/21, - скасувати. Прийняти нову ухвалу, якою у прийнятті звіту Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, відмовити. Встановити строк подання звіту про виконання у повному обсязі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 року по справі № 420/4307/21 та зобов`язати Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт у 30 денний строк з моменту набуття законної сили вказаною постановою апеляційного суду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та не може бути оскаржена в касаційному порядку. Суддя-доповідач Г.В. Семенюк Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький