Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/3160/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2024 року справа №200/3160/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д. , Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 200/3160/23 (головуючий І інстанції Чекменьов Г.А. ) за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними та скасування постанови про накладення штрафу,- В С Т А Н О В И В : Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону (далі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, ВДВС), третя особа - ОСОБА_1 , в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15.05.2023 у виконавчому проваджені № НОМЕР_1 про накладення штрафу на суму 5100 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року задоволено позовні вимоги, а саме суд: Визнав протиправною та скасував постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15.05.2023 у виконавчому проваджені № НОМЕР_1 про накладення штрафу на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону на суму 5100 гривень. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону судовий збір у розмірі 2684 грн. 00 коп. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд в оскарженому рішенні фактично спростовує висновки надані в рішеннях (постанові та ухвалі) Другого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі № 520/21428/21, що свідчить про вихід за межі повноважень. В оскарженому рішенні судом не враховано, що положеннями Закону № 1404-VIII на державного виконавця не покладено обов`язку надавати оцінку рішенню суду та встановлювати можливість чи неможливість його виконання боржником. Натомість, державному виконавцю надано повноваження вчиняти дії, направлені на забезпечення виконання рішення суду у повному обсязі та у встановлені законом строки. Положеннями чинного законодавства у сфері примусового виконання рішення суду, звернення боржника до суду із заявою про роз`яснення судового рішення не звільняє боржника від виконання рішення суду чи відповідальності за його невиконання. Боржнику було відмовлено в роз`ясненні судового рішення та зазначено, що зміст постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2022 по справі № 520/21428/21 є зрозумілим, чітким та таким, що не припускає варіантів тлумачення, а викладення судового акта не викликає труднощі для розуміння, постанова додаткового роз`яснення не потребує. Державний виконавець виніс постанову про накладення штрафу на боржника вже після ухвали Другого апеляційного адміністративного суду про відмову боржнику у роз`ясненні судового рішення та постанови Верховного Суду про залишення касаційної скарги боржника у справі № 520/21428/21, рішення яке потрібно позивачу (боржнику) виконувати, без задоволення. Суд не надає оцінку тривалому невиконанню рішення позивачем рішення суду у виконавчому провадженні № НОМЕР_1: Судом не враховано, що при відсутності бухгалтерської служби у військових прокуратурах була в наявності комунікація з Генеральною прокуратурою України стосовно нарахування грошового забезпечення шляхом подання необхідних документів. Оскільки, як зазначено вище, рішення суду добровільно боржником у зазначений строк виконано не було Відповідач застосував санкцію, а саме штраф за невиконання рішення суду. Таким чином, Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Східного регіону рішення суду не було виконано, підстави для зупинення або закінчення виконавчого провадження, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» були відсутні. Виконавче провадження з вказаного вище виконавчого документу відкрито 26.07.2022, саме у постанові про відкриття виконавчого провадження встановлено боржнику про необхідність виконати рішення суду протягом 10- ти робочих днів. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010; зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010, за період з 29.01.2015 по 16.08.2015; зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010, за період з 17.08.2015 по 31.01.2018; зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010, за період - лютий 2018 року. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 відмовлено у задоволенні позову. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 по справі № 520/21428/21, прийнято нову постанову, якою задоволено частково позов ОСОБА_1 , а саме судом: визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010; зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010, за період з 29.01.2015 року по лютий 2018 року; в іншій частині позовних вимог відмовлено. 26.07.2022 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владиславом Сергійовичем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 520/21428/21, виданим 01.07.2022 Харківським окружним адміністративним судом про зобов`язання Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010, за період з 29.01.2015 року по лютий 2018 року. Пункт 2 вказаної постанови, зобов`язував боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. 26.07.2022 державним виконавцем винесено постанову про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 187,5 грн та стягнення виконавчого збору в сумі 26000 грн. Зазначені кошти сплачені божником відповідно до Розпорядження НОМЕР_1 від 24.04.2023. 26.10.2022 до боржника - Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил направлено вимогу державного виконавця про надання письмових пояснень щодо причин невиконання судового рішення, а також заходів, які вживались боржником з метою його фактичного виконання. У грудні 2022 року до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту надійшов лист Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаннях сил про те, що вимога державного виконавця від 26.10.2022 до них надійшла, але постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 не отримували та зазначили адресу для листування. 14.12.2022 на адресу боржника - Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаннях сил повторно направлено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. Пункт 2 постанови державного виконавця зобов`язував боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. 30.01.2023 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту отримано лист Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаннях сил, в якому боржник повідомив про те, що звернулись до суду із заявою про роз`яснення порядку виконання рішення. Постановою Верховного Суду від 31.01.2023 касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону залишено без задоволення. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2022 року залишено без змін. 07.02.2023 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту отримано звернення стягувача ОСОБА_1 , в якому він просив вжити додаткових заходів до виконання рішення суду, з`ясувати причини тривалого невиконання рішення суду та врахувати електронну пошту для листування з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаннях сил. 09.02.2023 до боржника - Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил направлено вимогу державного виконавця про невідкладне виконання судового рішення. Листом від 02.03.2023 боржник повідомив, що звернувся до суду із заявою про роз`яснення порядку виконання судового рішення, а також до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня - Офісу Генерального прокурора за роз`ясненням щодо порядку та розміру нарахувань щомісячної додаткової грошової винагороди. 28.03.2023 державним виконавцем Берегових В.С. винесена постанова про зміну назви сторони виконавчого провадження з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону. 30.03.2023 від Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил отримано листа, яким боржник повідомив, що він звернувся до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня Офісу Генерального прокурора за роз`ясненням щодо порядку та розміру нарахувань щомісячної додаткової грошової винагороди. Позивач у справі (боржник у виконавчому провадженні) звертався до Другого апеляційного адміністративного суду із заявою про роз`яснення постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2022. В обґрунтування заяви було зазначено, що у постанові апеляційного суду не є зрозумілим розмір у відсотковому відношенні до грошового забезпечення позивача, який підлягає перерахунку та виплаті, а також без вирішення залишається питання, яким законодавчим актом необхідно керуватись під час встановлення (у відсотках) розміру додаткової грошової винагороди позивачу у зв`язку з відсутністю її розміру у постанові Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2023 відмовлено у задоволенні заяви Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про роз`яснення постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2022 у справі № 520/21428/21. В ухвалі Другого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2023 вказано, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що позивач має право на виплату грошової допомоги. При цьому її розмір не був предметом позову, а тому суд зазначене питання не вирішував у даній справі. Визначення розміру щомісячної додаткової грошової винагороди покладено на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил. Враховуючи, що зміст постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2022 по даній справі є зрозумілим, чітким та таким, що не припускає варіантів тлумачення, а викладення судового акта не викликає труднощі для розуміння, постанова додаткового роз`яснення не потребує. 09.05.2023 від стягувача ОСОБА_1 державним виконавцем отримано звернення, в якому він просить вжити додаткових заходів до виконання рішення суду, з`ясувати причини тривалого невиконання рішення суду. 15.05.2023 державним виконавцем Берегових В.С. винесена постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду на боржника - Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону в розмірі 5100 гривень. За твердженням відповідача документів на підтвердження повного виконання рішення суду до нього не надійшло. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) (далі - Інструкція №512/5). Відповідно до статті 1 Закону №1404, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 3 Закону № 1404 визначено перелік документів, що підлягають примусовому виконанню, до яких належать і виконавчі листи, що видаються судами. Відповідно до ч. 5, 6 ст. 26 Закону №1404, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №1404, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону №1404 встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом. Частиною 1 ст.28 Закону №1404-VIII встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Порядок та процедура виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначені статтею 63 Закону №1404. Відповідно до частин 1-3 вказаної статті, за рішеннями, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. З текстуального викладу статті 63 Закону № 1404-VIII можна зрозуміти, що на боржника може бути накладений штраф, якщо він не виконав рішення з поважних причин. Поважність причин залежить від низки обставин, але спільним має бути те, що вони об`єктивно перешкоджали боржнику виконати покладене на нього зобов`язання (згідно з рішенням, яке підлягає примусовому виконанню) у визначений спосіб та встановлений для цього строк. Не менш важливо у цьому зв`язку пам`ятати також і про засади виконавчого провадження, зокрема - у контексті цієї справи - про такі з них, як справедливість, неупередженість та об`єктивність, які мали б теж слугувати своєрідним орієнтиром під час примусового виконання рішень зобов`язального характеру, надто коли йдеться про поважність причин його невиконання та пов`язану з цим юридичну відповідальності боржника. Також, зміст наведених норм указує, що правовий підхід щодо застосування положень частини другої статті 15 у взаємозв`язку зі статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах, що стосуються застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу необхідно формувати через призму оцінки змісту зобов`язальної частини виконавчого документа, яка повинна відповідати резолютивній частині судового рішення, та аналізу причин, з якими боржник пов`язує неможливість виконати судове рішення. Це означає, що у разі, якщо резолютивна частина судового рішення є нечіткою за змістом, тобто коли вона є незрозумілою як для осіб, стосовно яких його ухвалено, так і для тих, хто здійснює його виконання, через що рішення суду неможливо виконати примусово або є імовірність неправильного його виконання, рішення державного виконавця про застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу (у зв`язку з невиконанням ним цього рішення) у таких випадках є передчасним. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року справа №560/17588/23, від 03 квітня 2024 року справа № 620/6019/23. Відповідно до частини 1 та 2 ст.75 Закону № 1404, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Відповідно п.1,2 розділу IX «Виконання рішень немайнового характеру» Інструкції №512/5, виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону. У разі невиконання боржником рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно до статті 75 Закону та застосовуються інші заходи, передбачені Законом. З аналізу вказаних норм випливає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Законом №1404 встановлено відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт умисного невиконання рішення суду та наявність вини з невиконання цього рішення. Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20, Верховний Суд в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладені у постановах від 7 липня 2019 року у справі №420/70/19, від 23 травня 2018 року у справі №537/3986/16-а, від 21 січня 2020 року у справі №640/9234/19, притягаючи боржника до відповідальності за невиконання судового рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець повинен ретельно дослідити всі обставини справи та, зокрема, належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків і встановити причини їх невиконання або неналежного виконання. Судом встановлено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2022 у справі № 520/21428/21, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 31.01.2023, зокрема, зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010, за період з 29.01.2015 року по лютий 2018 року; в іншій частині позовних вимог відмовлено. У вищевказаних рішеннях, суди дійшли висновків, що у спірний період відповідачі повинні були нараховувати та виплачувати позивачу щомісячну додаткову грошову винагороду. Так суди заначили, що відповідачами за час проходження служби за період з 29.01.2015 по лютий 2018 року протиправно не нараховувалась та не виплачувалась позивачу щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі, передбаченому постановою КМУ від 22.09.2010 №889. 26.07.2022 головним державним виконавцем відкрито виконавче провадження. Пункт 2 постанови зобов`язував боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. 26.10.2022 до боржника направлено вимогу державного виконавця про надання письмових пояснень щодо причин невиконання судового рішення, а також заходів, які вживались боржником з метою його фактичного виконання. 14.12.2022 на адресу боржника повторно направлено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. Пункт 2 постанови державного виконавця зобов`язував боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. 30.01.2023 відділом примусового виконання рішень отримано лист Спеціалізованої прокуратури сил, в якому боржник повідомив про те, що звернулись до суду із заявою про роз`яснення порядку виконання рішення. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2023 відмовлено у задоволенні заяви Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про роз`яснення постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2022 у справі № 520/21428/21. У зазначеній ухвалі суду вказано, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що позивач має право на виплату грошової допомоги. При цьому її розмір не був предметом позову, а тому суд зазначене питання не вирішував у даній справі. Визначення розміру щомісячної додаткової грошової винагороди покладено на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил. 15.05.2023 державним виконавцем Берегових В.С. винесена постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду на боржника - Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону в розмірі 5100 гривень. Отже, матеріали справи підтверджується, що боржник рішення суду у встановлений державним виконавцем строк не виконано. Як зазначає позивач з чим погодився суд першої інстанції, невиконання рішення суду сталося з незалежних від боржника причин, а саме через те, що у резолютивній частині судового рішення у справі № 520/21428/21 міститься пряме посилання на постанову Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010, яка в свою чергу не визначає розмірів додаткової винагороди ані в абсолютному, ані у відносному (у відсотках) грошовому вимірі. При цьому, Генеральна прокуратура України у період, за який необхідно здійснити перерахунок виплат позивачу, з 24.02.2015 по 28.02.2018 жодного наказу на виконання постанови КМУ №889 не приймала, розмір додаткової винагороди не встановлювала. Надаючи цим твердженням оцінку, колегія суддів зазначає, що суди у рішеннях у справі № 520/21428/21 дійшли висновків, що до дня початку роботи Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил військовослужбовці Військової прокуратури об`єднаних сил у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII, при цьому, вони проходять військову службу особливого характеру відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для військовослужбовців. Тобто, на військовослужбовців військової прокуратури поширюється законодавчі акти про військову службу, які регулюють порядок призначення, проходження, звільнення з військової служби, у тому числі приписи постанови №

889. Суди у вказаній справі вважали, що оскільки пп.2 пункту 1 постанови № 889 встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), позивач має право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди у спірний період. При цьому вказаними рішенням судів наголошено, що відповідачами за час проходження служби за період з 29.01.2015 по лютий 2018 року протиправно не нараховувалась та не виплачувалась позивачу щомісячна додаткова грошова винагорода саме у розмірі, передбаченому постановою КМУ від 22.09.2010 №889. Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - постанова № 889), зокрема пп.2 пунктом 1, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду: військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року- у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. При цьому, з огляду на приписи законодавства, винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби на підставі наказу установи, організації. Отже, судом першої інстанції не враховано та не надано вірної оцінки, що у даному випадку розмірі додаткової винагороди не були спірним та у відповідача не було будь яких перешкод для виконання рішення суду. Тобто твердження позивача ( боржника у справі) про наявність об`єктивних перешкод та труднощів у своєчасному виконанні рішення суду не знайшли свого підтвердження та не звільняє боржника від виконання рішення суду в частині нарахування та виплатити щомісячної додаткової грошової винагороди шляхом самостійного визначення розміру такої допомоги з урахуванням пп.2 пункту 1 Постанови № 889, що зазначено у рішеннях суду. Щодо посилання позивача у позові та суду першої інстанції у рішенні на відсутність вини у невиконанні рішення суду з обґрунтуванням тим, що проходячи військову службу в органах прокуратури, оплата праці позивача здійснювалася з фонду оплати праці Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора), який відповідно до статті 89 Закону України «Про прокуратуру» є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури, яка не встановлювала розмір додаткової винагороди колегія суддів зазначає, що фінансуванню передує призначення та нарахування такої винагороди особі. Як вбачається з матеріалів справи, боржником не приймався наказ про нарахування позивачу такої допомоги у відповідності до постанови КМУ від 22.09.2010 №889, як це визначено у рішенні суду. Також, позивачем не надано жодного доказу вчинення будь-якої дії, направленої на виконання рішення суду в тому числі шляхом звернення до Офісу Генеральної прокуратури щодо врегулювання питань з виконання судового рішення, звернення з бюджетним запитом. З огляду на зазначене суд вважає, що викладені позивачем обставини не є поважними причинами невиконання рішення суду. Суд звертає увагу, що формальний підхід до виконання судового рішення, як-то ведення переписки між державними органами та/або іншими юридичними та/або фізичними особами, яка не забезпечує реальне виконання рішення суду, не можуть вважатися достатніми та вичерпними заходами для його повного та фактичного виконання. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). Проблема невиконання остаточних рішень розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання. Так, у пункті 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (д и в. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009). Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ. Таким чином, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документа, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника. Принцип "res judicata" (принцип обов`язковості судового рішення) покладає на боржника обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця. У силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов`язаних із невиконанням судового рішення. З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального права та невірно надав оцінку обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 200/3160/23 - задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 200/3160/23 - скасувати. Прийняти нову постанову. Відмовити у задоволенні позовних вимог Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними та скасування постанови про накладення штрафу від 15.05.2023 у виконавчому проваджені № НОМЕР_1. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 31 липня 2024 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді А.В. Гайдар І.Д. Компанієць