Постанова Харківський апеляційний суд № 953/11261/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «31» липня 2024 року м. Харків справа № 953/11261/23 провадження № 22ц/818/2538/24 провадження № 22ц/818/2539/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач) суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б. учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , представник позивачки ОСОБА_2 , відповідач Обласне комунальне підприємство Харківської обласної ради «Знахідка», представниця відповідача - Жила М. І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2024 року в складі судді Власової Ю.Ю. та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 березня 2024 року в складі судді Власової Ю.Ю. в с т а н о в и в: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» про стягнення заборгованості по заробітній платі. Позовна заява мотивована тим, що з 02 липня 2018 року по 14 листопада 2022 року вона знаходилась у трудових відносинах з Обласним комунальним підприємством Харківської обласної ради «Знахідка», а саме: з 02 липня 2018 року по 01 вересня 2020 року перебувала на посаді юрисконсульта організаційно-правового відділу; з 02 вересня 2020 року по 14 листопада 2022 року - на посаді заступника начальника організаційно-правового відділу, що підтверджується записами у її трудовій книжці. 01 березня 2022 року у зв`язку з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності підприємства у повному обсязі під час воєнного стану відповідач наказом № 5 оголосив простій не з вини працівника з 01 березня 2022 року усім працівникам підприємства, включаючи директора. Пунктом 2 зазначеного наказу передбачено, що час простою не з вини працівників слід оплачувати у розмірі 2/3 посадового окладу. Оскільки з початком війни відповідач опинився у скрутних фінансових умовах, то навіть не міг виконати обов`язок з виплати 2/3 посадового окладу у повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість по заробітній платі у розмірі 54 342,97 грн за період з травня 2022 року по 14 листопада 2022 року. Вказала, що 14 листопада 2022 року її звільнено із займаної посади за угодою сторін наказом № 7-К від 11 листопада 2022 року та передбачено виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 70 календарних днів. Однак належні їй кошти у зв`язку зі звільненням не виплачені, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 03 листопада 2023 року. Крім того, за період з 01 січня 2022 року по 14 листопада 2022 року за неї як працівника не сплачено податки та військовий збір. Зазначила, що 16 серпня 2023 року до відповідача направлено адвокатський запит про надання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, а також про суми, які залишаються до виплати, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), а також про надання певної інформації. 22 серпня 2023 року від відповідача надійшла відповідь про те, що обов`язок із виплати всіх сум, що належать їй, повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні; про суми, які залишаються до виплати, із зазначенням окремо кожного виду виплати повинна була здійснити попередній директор підприємства, яка при звільненні та передачі справ не надала табелів обліку використання робочого часу та відомостей стосовно нарахування, виплати або наявності заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2022 року по 09 грудня 2022 року; станом на момент її звільнення відповідно до звітності підприємства відсутні будь-які заборгованості з виплати заробітної плати звільненому працівнику. Також, до зазначеної відповіді відповідач надав інформацію та копії листів, якими він звертався до Харківської обласної ради з проханням про надання фінансової допомоги для погашення заборгованості із виплати заробітної плати саме звільненим працівникам у 2022 році. У зв`язку з цим 16 серпня 2023 року направлено аналогічний адвокатський запит до Харківської обласної ради про надання інформації та відповідних копій документів щодо звернень відповідача до Харківської обласної ради про надання фінансової підтримки для погашення заборгованості із заробітної плати. Харківською обласною радою 22 серпня 2023 року надано ті ж самі документи, що і надав відповідач, разом з додатками (розрахунками заборгованості по заробітній платі на загальну суму 864 683, 72 грн) до звернення відповідача листом за № 02-02/55 від 24 березня 2023 року, які відповідач їй не надав. У зазначених додатках міститься інформація по заборгованості із заробітної плати за період з травня по грудень 2022 року, не тільки із зазначенням посад, а й прізвищ працівників, інформації по кожному працівнику 100% окладу, розрахунків: окладу 2/3, ПДФО, військового збору, загальну суму податків та сум, що підлягають виплаті за вирахуванням податків кожному працівнику. На підставі наведеного на адресу відповідача направлено ще один адвокатський запит від 28 серпня 2023 року з проханням надати документи, на підставі яких відповідачем розраховані зазначені у зверненнях до Харківської обласної ради суми заборгованості по заробітній платі за період з травня по грудень 2022 року, а також надати інформацію по сумам заборгованості, які увійшли у зазначений вище період щодо кожної посади окремо, включаючи посаду заступника начальника організаційно-правового відділу. Вказала, що 25 вересня 2023 року відповідач повідомив, що наведені у зверненнях суми заборгованості є орієнтовними, оскільки табелі обліку використання робочого часу та відомості стосовно нарахування, виплати або наявності заборгованості по заробітній платі за період з травня 2022 року по грудень 2022 року попереднім директором при звільнені та передачі справ не передавалися. Також зауважено, що з моменту її звільнення та по теперішній час будь-яка заборгованість з виплати заробітної плати відсутня відповідно до звітності. Зазначила, що 29 вересня 2023 року на адресу відповідача направлено адвокатський запит про надання банківської виписки за період з 01 січня 2022 року по 29 вересня 2023 року щодо перерахування коштів на її рахунок, на який відповідач 27 жовтня 2023 року надав інформацію про виплачені їй суми за 2022 рік. Таким чином, вона так і не отримала інформацію про всі суми, що належать їй при звільненні, та строк звернення до суду не пропущений. Вказала, що за період з 01 січня 2022 року по 14 листопада 2022 року відповідач повинен був нарахувати та виплатити їй заробітну плату на суму 100 692,33 грн та сплатити єдиний соціальний внесок на суму 27 518,50 грн. Заробітна плата згідно банківської виписки виплачена лише в розмірі 46 349,36 грн. Зважаючи на її посадовий оклад 16 380,00 грн, оплату часу простою у розмірі 2/3 посадового окладу, тобто 10 920,00 грн з 01 березня 2022 року, та фактично виплачену суму заробітної плати, заборгованість виникла з травня 2022 року по 14 листопада 2022 року та складає 54 342,97 грн. Компенсація за невикористану відпустку становить 27 293,68 грн. Компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату складає 4 302,53 грн. Також, відповідач має сплатити середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за 6 місяців в сумі 52 743,60 грн. Крім того, відповідач має сплатити за неї обов`язкові платежі та збори. Просила стягнути з Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» на її користь: заборгованість по заробітній платі за період з травня 2022 року по 14 листопада 2022 року у сумі 54 342,97 грн; компенсацію при звільненні за невикористану відпустку (70 календарних днів) у сумі 27 293,68 грн; компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату у сумі 4 302,53 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 52 743,60 грн; зобов`язати Обласне комунальне підприємство Харківської обласної ради «Знахідка» сплатити за звільненого працівника ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 14 листопада 2022 року: єдиний соціальний внесок у розмірі 36 153,39 грн; військовий збір у розмірі 3 447,80 грн; податок на доходи фізичних осіб у розмірі 41 373,66 грн та вирішити питання щодо судових витрат. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з травня 2022 року по 14 листопада 2022 року у сумі 67 506,80 грн; компенсацію при звільненні за невикористану відпустку (70 календарних днів) у сумі 33 905,20 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 65 520,00 грн; стягнуто з Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» на користь держави судовий збір у розмірі 858,88 грн; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у іншій частині відмовлено. 05 березня 2024 року ОСОБА_1 через представника подала заяву про ухвалення додаткового рішення. Вказала, що у позовній заяві зазначала про понесення судових витрат на правничу допомогу в орієнтовному розмірі 44 220,00 грн, докази чого будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду. Вартість послуг дорівнює мінімальним ставкам адвокатського гонорару. Обсяг та вартість наданої допомоги підтверджується актом та описом послуг від 29 лютого 2024 року. Також у зв`язку з частковим задоволенням її позову відповідач має відшкодувати їй 76% сплаченого судового збору. Просила стягнути з Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 36 153,20 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 005,11 грн. Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 березня 2024 року задоволено заяву ОСОБА_1 , доповнено судове рішення у справі № 953/11261/23 наступним: стягнути з Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36 153,20 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 005,11 грн. Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду Обласне комунальне підприємство Харківської обласної ради «Знахідка» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2024 року в частині задоволення вимог позивачки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні вимог; додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на позивачку. Апеляційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Позивачка не надала доказів, які б свідчили, по перше, про нарахування їй заробітної плати за відповідний період у зазначеному у позовній заяві розмірі, а, по друге, про невиплату заробітної плати у випадку її нарахування. Оплата праці на підприємстві згідно колективного договору здійснюється за погодинною системою, при якій для розрахунку заробітної плати застосовується табель обліку використання робочого часу. Однак, за спірний період у нього відсутні табелі обліку робочого часу, оскільки попередня директорка при звільненні їх не передавала, як і будь-яких інших документів на підтвердження наявності заборгованості перед працівниками. У період з 24 лютого 2022 року по 15 вересня 2022 року на території Харківської міської територіальної громади велися активні бойові дії, тому очевидно, що запис у трудовій книжці, або сам факт наявності трудових відносин не є достатнім доказом, що безумовно підтверджує факт нарахування заробітної плати. Крім того, про те, що наразі у підприємства відсутні будь-які дані щодо заборгованості з виплати заробітної плати свідчать звіти, подані до державних органів, зокрема, органів статистики, дані його бухгалтерської звітності. Розрахунок заборгованості, що доданий до листа Харківської обласної ради від 22 серпня 2023 року №01-43/1961, на загальну суму 864 683,72 грн, не є належним та допустимим доказом, адже не є офіційним документом, не містить чітко вказаних ПІБ працівників, посад, згідно з штатним розписом; розрахунки не підписані ані посадовими особами відповідача, ані посадовими особами органу, що надав даний розрахунок, а відтак взагалі не зрозуміла природа його виникнення (не можливо встановити, на підставі яких первинних документів і хто саме провів згадані розрахунки). Оскільки позивачкою не доведено існування у нього заборгованості з виплати належних їй при звільненні сум, то і підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні. Зазначене стосується і компенсації за невикористану відпустку. Позивачка допустила порушення тримісячного строку звернення до суду з вимогами про виплату заробітної плати, оскільки у випадку, якщо заробітна плата за травень 2022 року їй дійсно виплачена не була, то строк звернення до суду мав би обраховуватися з 07 червня 2022 року. Щодо додаткового рішення вказав, що розгляд заяви позивачки про ухвалення додаткового рішення мав так само здійснюватися в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, як і розгляд спору по суті. Натомість йому взагалі не було відомо про прийняття до розгляду та розгляд судом першої інстанції цієї заяви, що фактично позбавило його можливості висловити свою позицію щодо вимог позивачки. 21 червня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 через представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду без змін, розподілити судові витрати. Вказала, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, що належать працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, покладено на роботодавця, а не на працівника. Втрата відповідачем первинних документів або їх не створення не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Не виплата їй заробітної плати підтверджується довідкою про доходи та банківськими виписками. Відповідач сам підтверджує факт невиконання ним обов`язку з нарахування та виплати заробітної плати, а також податків. Вона неодноразово зверталась до відповідача за інформацією, однак він тільки підтверджував своїми відповідями, що обов`язку з нарахування та виплати заробітної плати перед нею не виконав та з огляду на це, вважає, що заборгованість відсутня. Відповідач не надав жодного документу, який би підтверджував, що заробітна плата виплачена у повному розмірі. Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), тож розглядати питання погодинної оплати не є доцільним. Відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією. Відповідачем не надано жодного доказу того, що між нею та підприємством період з травня 2022 року по 14 листопада 2022 року не було трудових відносин, що давало б підстави для не нарахування та не виплати заробітної плати. У зв`язку з бойовими діями у м. Харкові, руйнуванням будівлі та знищенням майна у підприємства не було можливості ані подавати звіти, ані робити нарахування без комп`ютерної техніки та бухгалтерських програм, що призначені для цього. Проте, вищезазначене не позбавляє роботодавця обов`язку нарахувати та виплатити заробітну плату працівнику. Відповідач не надав доказів того, що вона отримала письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, відтак, перебіг строку звернення до суду ще не почався. Факт зміни керівника підприємства жодним чином не впливає на обов`язки підприємства перед його працівниками, у тому числі, і на обов`язок проведення розрахунку при звільненні та на відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. При ухваленні додаткового рішення норми процесуального права не порушені, відповідач не оспорив стягнуту суму судових витрат. Вказала орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції 32 000,00 грн. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» необхідно задовольнити частково, рішення суду в оскаржуваній частині змінити, додаткове рішення суду - скасувати. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що відповідач має перед позивачкою заборгованість зі сплати заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки, що підлягає стягненню з нього на її користь, а також ним не здійснено виплату всіх сум, належних позивачці при звільненні, що є підставою для стягнення з нього середнього заробітку за шість місяців. Додаткове рішення суду мотивоване тим, що у зв`язку з частковим задоволенням позову ОСОБА_1 з відповідача на її користь підлягають стягненню судовий збір та витрати на правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 02 липня 2018 року по 14 листопада 2022 року ОСОБА_1 знаходилась у трудових відносинах з Обласним комунальним підприємством Харківської обласної ради «Знахідка» а саме: з 02 липня 2018 року по 01 вересня 2020 року перебувала на посаді юрисконсульта організаційно-правового відділу; з 02 вересня 2020 року по 14 листопада 2022 року - на посаді заступника начальника організаційно-правового відділу, що підтверджується записами у її трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а .с. 23-26 том 1). Згідно зі штатним розписом підприємства на 2022 рік посадовий оклад ОСОБА_1 як заступника начальника організаційно-правового відділу складав 16 380,00 грн (а. с. 34 том 1). 01 березня 2022 року у зв`язку з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності підприємства у повному обсязі під час воєнного стану, Обласне комунальне підприємство Харківської обласної ради «Знахідка» наказом № 5 оголосив простій не з вини працівників з 01 березня 2022 року. Пунктом 2 зазначеного наказу передбачено, що час простою не з вини працівників оплачувати у розмірі 2/3 посадового окладу (а. с. 32 том 1). 14 листопада 2022 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за угодою сторін наказом № 7-К від 11 листопада 2022 року, та передбачено виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 70 календарних днів (а. с. 33 том 1). З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 03 листопада 2023 року вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 у 2022-2023 році Обласним комунальним підприємством Харківської обласної ради «Знахідка» не нарахована та не виплачена (а. с. 30-31 том 1). З 09 грудня 2022 року наказом № 12-К від 03 грудня 2022 року звільнена директорка підприємства ОСОБА_3 (а. с. 146 том 1). 16 серпня 2023 року за № 1/Н до відповідача направлено адвокатський запит про надання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівнику ОСОБА_1 при звільненні, а також про суми, які залишаються до виплати, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні). 22 серпня 2023 року за № 02-02/184 від Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» надійшла відповідь про те, що обов`язок із виплати всіх сум, що належать ОСОБА_1 ; повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні; про суми, які залишаються до виплати, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), повинна була здійснити попередній директор підприємства; попереднім директором при звільненні та передачі справ не надано табелів обліку використання робочого часу та відомостей стосовно нарахування, виплати або наявності заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2022 року по 09 грудня 2022 року; станом на момент звільнення ОСОБА_1 відповідно до звітності підприємства відсутні будь-які заборгованості з виплати заробітної плати звільненому працівнику (а. с. 51-53 том 1). До зазначеної відповіді надано інформацію та копії листів, якими підприємство зверталось до Харківської обласної ради з проханням про надання фінансової допомоги для погашення заборгованості із виплати заробітної плати саме звільненим працівникам у 2022 році. З вказаних листів вбачається, що Обласне комунальне підприємство Харківської обласної ради «Знахідка» зверталось до Харківської обласної ради: листом за № 02-02/62 від 14 грудня 2022 року про надання фінансової підтримки у 2022 році на загальну суму 2 012 365, 00 грн, з яких 1 150 365,00 грн на погашення заборгованості працівникам за період з травня по грудень 2022 року; листом за № 02-02/55 від 24 березня 2023 року про надання фінансової підтримки для погашення заборгованості із заробітної плати працівникам за період з травня по грудень 2022 року, на суму 864 690,00 грн. При цьому, цей лист заявник попросив залишити без розгляду у своєму зверненні від 03 травня 2023 року за № 02-02/87 (а. с. 39-47 том 1). Харківською обласною радою 22 серпня 2023 року листом за № 01-43/1961 надано на адвокатський запит ті ж самі документи разом з додатками, у яких міститься інформація по заборгованості із заробітної плати за період з травня по грудень 2022 року, із зазначенням посад, прізвищ працівників, інформації по кожному працівнику 100% окладу, розрахунків: окладу 2/3, ПДФО, військового збору, загальну суму податків та сум, що підлягають виплаті кожному працівнику за вирахуванням податків (а. с. 54-68 том 1). 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 направила підприємству вимогу про розрахунок, проте відповідач не надав письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, направивши 30 серпня 2023 року відповідь № 02-02/193 про відсутність табелів обліку використання робочого часу за 01 січня 09 грудня 2022 року та відсутність заборгованості за даними його звітності (а. с. 69-71 том 1). 28 серпня 2023 року на адресу відповідача направлено адвокатський запит за № 3/Н з проханням надати документи, на підставі яких ним розраховані зазначені у зверненнях до Харківської обласної ради суми заборгованості по заробітній платі за період з травня по грудень 2022 року, а також надати інформацію щодо сум заборгованості, які увійшли у зазначений вище період по кожній посаді окремо, включаючи посаду заступника начальника організаційно-правового відділу (а. с. 72-73 том 1). 25 вересня 2023 року підприємство листом № 02-02/233 повідомило, що наведені у зверненнях суми заборгованості є орієнтовними, оскільки табелі обліку використання робочого часу та відомості стосовно нарахування, виплати або наявності заборгованості по заробітній платі за період з травня 2022 року по грудень 2022 року попереднім директором при звільненні та передачі справ не передавалися. Також зауважено, що з моменту звільнення ОСОБА_1 та по теперішній час будь-яка заборгованість з виплати заробітної плати відсутня відповідно до звітності (а. с. 78-79 том 1). 29 вересня 2023 року листом за № 4/Н відповідачу направлено адвокатський запит про надання банківської виписки за період з 01 січня 2022 року по 29 вересня 2023 року щодо транзакцій (перерахування) коштів (заробітної плати, премій тощо) на рахунок ОСОБА_1 (а. с. 80 том 1). 27 жовтня 2023 року підприємством надано інформацію про суми, виплачені ОСОБА_1 за 2022 рік, а саме банківську виписку, з якої вбачається, що на рахунок ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року перераховано заробітну плату на загальну суму 49 819,36 грн (а. с. 84-85 том 1). Листом від 04 грудня 2023 року № 02-02/349 на адвокатський запит повідомлено, що сума в розмірі 3 470,00 грн є одноразовою матеріальною допомогою (а. с. 194-195 том 1). З банківських виписок, наданих ОСОБА_1 , вбачається, що за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року їй перераховано заробітну плату від Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» у загальному розмірі 46 349,36 грн та 02 квітня 2022 року 3 470,00 грн як матеріальна допомога (а. с. 27-29 том 1). Обласним комунальним підприємством Харківської обласної ради «Знахідка» надано звіти про заборгованість з оплати праці на 01 березня, 01 квітня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 вересня 2023 року до органів статистики, з яких вбачається, що така заборгованість відсутня (а. с. 138-150 том 1). Актом про неможливість проведення заходу державного контролю № ПНС/ХК/18266/177/НП від 25 жовтня 2023 року Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці встановлено, що директором ОСОБА_3 при звільненні та передачі справ відповідно до акту приймання-передачі справ (документів) від 09 грудня 2022 року не надано табелів обліку використання робочого часу та відомостей стосовно нарахування, виплати або наявності заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2022 року по 09 грудня 2022 року. Підприємством зазначено, що внаслідок ракетних обстрілів міста Харкова з боку російською федерацією, було пошкоджено будівлю місця розташування за адресою: АДРЕСА_1 . Частина документів та офісної техніки (зокрема і комп`ютер бухгалтера з бухгалтерськими програмами, як і техніка працівника, на якого покладено обов`язок щодо ведення табельного обліку), яка на той час знаходилась в приміщенні та обліковувалась на балансі підприємства, вийшла з ладу та непридатна для подальшої експлуатації, а частина зникла (була вкрадена), про що складено відповідний акт візуального обстеження та внесені відомості до ЄРДР за № 12022221130002211 від 08 листопада 2022 року (а. с. 151-159 том 1). Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Відповідно до частини 1 статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Як передбачено частиною 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18 (провадження № 61-9549св19) зроблено висновок, що «згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум». Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Згідно з частинами другою, третьою статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Частинами першої, сьомої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку. Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату. Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 757/23764/20-ц (провадження № 61-7052св21). Як вбачається з висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17 (провадження № 61- 94св17), відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією. Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)). Для застосування статті 117 КЗпП України та покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні необхідно встановити вину підприємства. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за дні невикористаної відпустки суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП при звільненні не провів з позивачкою остаточного розрахунку та не виплатив заборгованість по заробітній платі та правомірно стягнув на користь позивачки суму заборгованості за травень 14 листопада 2022 року та компенсацію за 70 днів невикористаної відпустки. Висновок суду першої інстанції підтверджується копіями трудової книжки позивачки, штатного розпису, яким встановлено її оклад, наказів про оголошення простою та про звільнення, банківськими виписками та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків і узгоджується з положеннями статті 116 КЗпП. ОСОБА_1 підтвердила наявність заборгованості роботодавця з виплати заробітної плати та компенсації за дні відпустки, та будь-яких доказів проведення повного розрахунку з працівником відповідач до суду не надав. Встановивши, що за період з січня 2022 року по 14 листопада 2022 року ОСОБА_1 , виходячи з її окладу 16 380,00 грн та 10 920,00 грн на час простою з 01 березня 2022 року, мала бути виплачена заробітна плата у розмірі 100 692,33 грн (з вирахуванням податків та обов`язкових платежів), а фактично сплачено згідно даних, що містяться в наданих обома сторонами банківських виписках, лише 46 349,36 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 67 506,80 грн (100 692,33 46 349,36 = 54 342,97 грн + 19,5% податки та збори). Крім того, відповідач визнав право позивачки на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку (70 календарних днів) при звільненні, адже про це прямо зазначено у тексті наказу про звільнення ОСОБА_1 . Доказів сплати позивачці такої компенсації відповідачем не надано, тож висновок суду першої інстанції про стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку в сумі 33 905,20 грн (27 293,68 грн + 19,5% податки та збори) також є законним та обґрунтованим. Розмір такої компенсації обчислений згідно чинного законодавства. Враховуючи, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», і ОСОБА_1 знаходилась з відповідачем у трудових відносинах до 14 листопада 2022 року, при звільненні не отримала усіх належних їй платежів, вимоги позивачки щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ. Установивши, що в день звільнення позивачці не були виплачені всі належні від підприємства суми, суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців в розмірі 65 520,00 грн (52 743,60 грн + 19,5% податки та збори). Доводи Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» щодо того, що позивачка не надала доказів нарахування та невиплати їй заробітної плати, щодо відсутності у нього табелів обліку робочого часу, колегія суддів відхиляє, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника. Відсутність табелів обліку робочого часу не звільняє підприємство від обов`язку з нарахування та виплати заробітної плати. До того ж, у спірний період на підприємстві було запроваджено простій не з вини працівника, та наказом про його запровадження було чітко передбачено порядок його оплати, а саме 2/3 посадового окладу. Позивачкою надано банківську виписку, з якої вбачається, що їй виплачено заробітну плату у розмірі значно меншому, ніж мало бути сплачено. Аналогічну виписку надав і відповідач. Натомість відповідач не надав доказів того, що у нього були підстави не нараховувати ОСОБА_1 заробітну плату у період з травня 2022 року по 14 листопада 2022 року, або ж доказів сплати заробітної плати за цей період в повному обсязі. Відповідач, усвідомлюючи наявність у нього заборгованості перед працівниками, звертався до Харківської обласної ради за фінансуванням, однак у подальшому змінив свою позицію та почав заперечувати наявність заборгованості, виходячи з відсутності у нього даних на її підтвердження, що не є добросовісною поведінкою. Подання підприємством звітів державних органів, зокрема, органів статистики, з даними про відсутність заборгованості не є беззаперечним доказом її відсутності, з урахуванням обставин справи та наданих доказів у їх сукупності. Посилання відповідача на те, що у період з 24 лютого 2022 року по 15 вересня 2022 року на території Харківської міської територіальної громади велися активні бойові дії, тому очевидно, що запис у трудовій книжці, або сам факт наявності трудових відносин не є достатнім доказом, що безумовно підтверджує факт нарахування заробітної плати, є безпідставними, оскільки трудові відносини з позивачкою у цей час не припинялись, підприємством на власний розсуд запроваджено простій, який він зобов`язувався оплачувати у розмірі 2/3 посадового окладу, та правом на призупинення дії трудового договору він не скористався. Доводи підприємства щодо того, що розрахунок заборгованості, доданий до листа Харківської обласної ради від 22 серпня 2023 року №01-43/1961, на загальну суму 864 683,72 грн, не є належним та допустимим доказом, судова колегія відхиляє, оскільки такий розрахунок не є єдиним доказом у справі, та розмір заборгованості обчислено, виходячи з окладу позивачки та фактично виплаченої їй заробітної плати. До того ж, такий розрахунок наданий Харківською обласною радою, та відповідачем не спростовано факт того, що він сам і подав його до уповноваженого органу з метою отримання фінансової допомоги. Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 допустила порушення тримісячного строку звернення до суду з вимогами про виплату заробітної плати, є безпідставними, оскільки предметом спору є виплата всіх сум, що належать працівникові при звільненні, тож у цьому разі підлягає застосуванню частина 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачає право працівника звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Враховуючи, що позивачка неодноразово зверталась до відповідача з адвокатськими запитами, однак їй 27 жовтня 2023 року підприємством надано лише інформацію про суми, виплачені їй за 2022 рік, а саме банківську виписку, однак так і не надано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, тож при зверненні ОСОБА_1 до суду 14 листопада 2023 року передбачений законом строк не пропущений. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції помилково в резолютивній частині рішення в оскаржуваній частині не зазначив про те, що зі стягнутих сум підлягають утриманню відповідні податки та інші обов`язкові платежі. Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»). Податки і збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні судового рішення та, відповідно, відрахуванню при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не погіршує становище працівника, оскільки за цей період, в разі перебування на посаді, працівник отримав би заробітну плату, з якої також відраховувалися б податки і збори. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне доповнити рішення суду вказівкою на те, що зі стягнутих сум заборгованості по заробітній платі за період з травня 2022 року по 14 листопада 2022 року у розмірі 67 506,80 грн; компенсації при звільнені за невикористану відпустку (70 календарних днів) у розмірі 33 905,20 грн; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 65 520,00 грн підлягають утриманню відповідні податки та інші обов`язкові платежі. В іншій оскаржуваній частині підстав для зміни чи скасування рішення суду не вбачається. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Щодо доводів апеляційної скарги Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» на додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 березня 2024 року. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Статтею 133 ЦПК Українипередбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц. Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права. Як вбачається з матеріалів справи, інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Лук`янчиков О.М. на підставі ордеру АХ № 1144251 від 15 серпня 2023 року та договору про надання правничої допомоги від 15 серпня 2023 року з Адвокатським об`єднанням «Легаліст» (а. с. 92-94, 193 том 1). У позовній заяві ОСОБА_1 вказала, що нею понесені витрати на правничу допомогу, докази на підтвердження чого будуть надані протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення. З акту надання правничої допомоги № 1 від 29 лютого 2024 року та опису послуг вбачається, що Адвокатське об`єднання «Легаліст» надало ОСОБА_1 наступні послуги: усна консультація по справі з попереднім вивченням матеріалів справи, судової практики, зокрема, справи 910/6968/16, 821/1083/17, 243/5469/17 вартістю 3 350,00 грн, складання адвокатського запиту 5 разів вартістю 8 375,00 грн, складання вимоги про розрахунок вартістю 670,00 грн, розроблення розрахунку заборгованості по заробітній платі за період з травня 2022 року по 14 листопада 2022 року вартістю 1 675, 00 грн, розроблення розрахунку компенсації при звільненні за невикористану відпустку вартістю 1 675,00 грн, розроблення розрахунку компенсації за несвоєчасну виплачену заробітну плату вартістю 1 675,00 грн, розроблення розрахунків податків, які відповідач повинен сплатити за позивача як працівника вартістю 1 675,00 грн, розроблення розрахунку середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати вартістю 1 675,00 грн, складання позовної заяви вартістю 6 700,00 грн, складання клопотання про долучення доказів до матеріалів справи вартістю 3 350,00 грн, складання відповіді на відзив вартістю 3 350,00 грн, представництво в суді першої інстанції (участь у судових засіданнях), тричі, вартістю 10 050,00 грн, складання заяви про участь в режимі відеоконференції вартістю 3 350,00 грн, загалом 47 570,00 грн (а. с. 62-63 том 2). Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково, на 76% від заявлених вимог. 05 березня 2024 року, тобто у межах передбаченого частиною 8 статті 141 ЦПК України строку, ОСОБА_1 через представника подала заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій, виходячи з часткового задоволення її позовних вимог, просила стягнути з Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 36 153,20 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 005,11 грн. Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 березня 2024 року задоволено заяву ОСОБА_1 та стягнуто з Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36 153,20 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 005,11 грн. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції посилався на частину 4 статті 270 ЦПК України та вказав, що не вбачає необхідності виклику в судове засідання сторін для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення. Разом з тим, частинами третьою та четвертою статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Тлумачення положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта,є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Положення ЦПК України визначають обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала). Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не надала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України, слід взяти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалося на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні. У процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони.Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК Україничи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим). Подібний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, провадження № 12-43гс22, у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 202/3681/16, провадження № 61-10719 св

23. Враховуючи, що розгляд справи по суті судом першої інстанції здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, тому відповідно до вимог ЦПК України додаткове рішення повинно було ухвалюватися у такому самому порядку, що й первісне судове рішення. У порушення наведеного суд першої інстанції розглянув заяву позивачки про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на правничу допомогу без повідомлення учасників справи. Зазначене унеможливило іншій стороні надати відповідні заперечення проти таких вимог та доводити неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України), а це є порушенням права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. За таких умов, оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням норм процесуального права з ухваленням нового судового рішення. При ухваленні нового судового рішення в частині розподілу судових витрат колегія суддів виходить з наступного. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22). Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Матеріалами справи підтверджується надання ОСОБА_1 правничої допомоги в обсязі, вказаному в описі та акті від 29 лютого 2024 року. Водночас, з урахуванням складності та категорії справи (стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), ціни позову, обсягу доказів, надання правничої допомоги у такій справі не потребувало від професійного адвоката значних зусиль та витрат часу. Крім того, адвокат Лук`янчиков О.М. брав участь у двох судових засіданнях, а не в трьох, як зазначено в акті надання правничої допомоги та описі робіт. Враховуючи, що позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково, з урахуванням обсягу та складності наданих позивачці послуг з правничої допомоги протягом розгляду справи, категорії справи, ціни позову, обсягу доказів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія вважає, що з Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. Також з Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним вимогам (76%) у розмірі 1 005,11 грн. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки рішення суду підлягає зміні лише в частині доповнення його резолютивної частини посиланням на відрахування податків та обов`язкових платежів з суми стягнення, а апеляційна скарга в частині вимог щодо додаткового рішення суду не оплачується судовим збором, підстави для перерозподілу судового збору за перегляд справи апеляційним судом відсутні. Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.376, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» - задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2024 року в оскаржуваній частині змінити, доповнивши абзаци другий, третій та четвертий резолютивної частини рішення наступним: в другому абзаці після слів «67 506 (шістдесят сім тисяч п`ятсот шість) гривень 80 копійок доповнити «з утриманням відповідних податків та інших обов`язкових платежів…»; в третьому абзаці після слів «33 905 (тридцять три тисячі дев`ятсот п`ять) гривень 20 копійок доповнити «з утриманням відповідних податків та інших обов`язкових платежів…»; в четвертому абзаці після слів «65 520 (шістдесят п`ять тисяч п`ятсот двадцять) гривень 00 копійок «з утриманням відповідних податків та інших обов`язкових платежів…». В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково. Стягнути з Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу, надану в суді першої інстанції та 1 005,11 грн судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді Ю.М. Мальований В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 31 липня 2024 року.