Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/11820/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5939/24 Справа № 201/11820/23 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С.С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Барильської А.П., Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант, про відшкодування школи, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - в с т а н о в и л а: У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант (далі ТДВ СК Альфа-Гарант), про відшкодування школи, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, мотивуючи його тим, що 29 травня 2023 року о 22 год. 45 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на перехресті нерівнозначних доріг провулок Євгена Коновальця з вул.Володимира Вернадського в м.Дніпрі, виїжджаючи з другорядної дороги, не надав переваги в русі, внаслідок чого відбулось зіткнення з належним йому на праві власності автомобілем марки «Тойота», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який слідував по головній дорозі вул.Володимира Вернадського з боку проспекту Дмитра Яворницького. Вказував, що 30 червня 2023 року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська визнано винним ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП за вищевказаних обставин, що підтверджується копією постанови Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська, яка набрала чинності 11 липня 2023 року. Зазначав, що внаслідок ДТП, яке сталася 29 травня 2023 року, належний йому транспортний засіб отримав механічні пошкодження, що спричинило матеріальні збитки. 07 липня 2023 року судовим експертом Дроздовим Ю.В. було зроблено висновок експерта №0607/23 матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, яка мала місце 29 травня 2023 року. Відповідно до вищевказаного висновку експерта №0607/23, вартість матеріального збитку, заподіяного внаслідок власнику колісного транспортного засобу - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, реєстраційний номер НОМЕР_3 , пошкодженого внаслідок ДТП, складає 708 645,21 грн. Посилаючись на те, що згідно відомостей з офіційного сайту МТСБУ, відповідач мав чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів із ТДВ «СК«Альфа-Гарант», поліс №211632971, та 11 серпня 2023 року він отримав відшкодування в розмірі 230 000 грн., просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача невідшкодований матеріальний збиток у розмірі 478 645,21 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 березня 2024 року позов задоволено. Вирішено питання відносного судових витрат. Не погодившись з таким рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачем не було долучено до позову матеріалів адміністративної справи №201/6915/23, в яких наявний протокол про адміністративне правопорушення, який містить опис пошкоджень автомобіля. Висновок експерта є описом вартості послуг та не містить реальних доказів придбання, встановлення деталей, предметів, вказаних у калькуляції. Вивчивши калькуляцію можна дійти висновку, що вартість робіт є завищеною. Вказує, що мав чинний страховий поліс, за яким розмір страхового відшкодування 260 000 грн. 06 червня 2024 року ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що ним надано достатньо належних та допустимих доказів ні підтвердження заявлених позовних вимог. Він отримав страхове відшкодування у розмірі 230 000 грн., та решта спричинених збитків правомірно стягнута з винуватця ДТП. Протокол про адміністративне правопорушення, який містить опис пошкоджень автомобіля, жодним чином не спростовує висновок експерта. Вказаний протокол містить опис лише зовнішніх пошкоджень. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_1 29 травня 2023 року о 22 годині 45 хвилин, керуючи автомобілем марки «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на перехресті нерівнозначних доріг провулок Євгена Коновальця з вул.Володимира Вернадського в м.Дніпрі, виїжджаючи з другорядної дороги, не надав переваги у русі, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем марки «Тойота», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який слідував по головній дорозі вул.Володимира Вернадського з боку проспекту Дмитра Яворницького. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.16.11 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження зазначеним транспортним засобам. Постановою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 30 червня 2023 року по справі 201/6915/23 було визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КупАП, та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в сумі восьмисот п`ятдесяти гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 526,80 грн. Право власності на транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER 200, реєстраційний номер НОМЕР_4 , належить ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 . Цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована ТДВ «СК«Альфа-Гарант» відповідно до полісу №211632971. 07 липня 2023 року судовим експертом Дроздовим Ю.В. було зроблено висновок експерта №0607/23 матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, яка мала місце 29 травня 2023 року. Відповідно до вказаного висновку експерта №0607/23, вартість матеріального збитку, заподіяного внаслідок власнику колісного транспортного засобу - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, реєстраційний номер НОМЕР_3 , пошкодженого внаслідок ДТП, складає 708 645,21 грн. 11 серпня 2023 року позивач отримав від ТДВ «СК «Альфа-Гарант» відшкодування в розмірі 230 000 грн. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що вони є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Пошкодження автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує сплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування, тому з відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та виплаченим страховим відшкодуванням. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Частина третя статті 386 ЦК України передбачає, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №674/1666/14-ц (провадження №61-6468зпв18) вказано, що «зобов`язання про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою». Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон №1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28,29 Закону №1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі №359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) зроблено висновок, що «відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Отже, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування. Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Колегія суддів звертає увагу на те, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Позивач під час розгляду справи надав ряд належних та допустимих доказів та виконав свій процесуальний обов`язок. Так позивачем надано висновок №0607/23 від 07 липня 2023 року, складений судовим експертом Дроздовим Ю.В., попередженим про кримінальну відповідальність, згідно якого, розмір матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, яка мала місце 29 травня 2023 року, складає 708 645,21 грн. 11 серпня 2023 року позивач отримав від ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» відшкодування в розмірі 230 000 грн. (в межах умов страхового полісу). Невідшкодованим є матеріальний збиток у розмірі 478 645,21 грн., та доводи апеляційної скарги вказаних фактів не спростовують. Доводи апеляційної скарги в частині того, що позивачем не було долучено до позову матеріалів адміністративної справи №201/6915/23, в яких наявний протокол про адміністративне правопорушення, який містить опис пошкоджень автомобіля, відхиляються. Вказаний протокол жодним чином не доводить розмір заподіяних позивачу збитків, який встановлений відповідним висновком №0607/23 від 07 липня 2023 року. Доводи апеляційної скарги про те, що висновок експерта є описом вартості послуг та не містить реальних доказів придбання, встановлення деталей, предметів, вказаних у калькуляції, відхиляються. Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Засадами цивільного судочинства є змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.3 ст.11 ЦПК), та диспозитивність, який встановлює розгляд справи судом не інакше як за зверненням, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках (ч.1 ст.12 ЦПК). З матеріалів справи встановлено, що відповідач, заявивши 18 грудня 2023 року клопотання про проведення транспортно-товарознавчої експертизи у даній справі, 20 лютого 2024 року подав заяву про залишення клопотання про проведення транспортно-товарознавчої експертизи без розгляду. Тобто, відповідач, вказуючи про те, що не погоджується із висновком №0607/23 від 07 липня 2023 року, відмовився від права доведення своєї позиції та відповідного альтернативного висновку не надав. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Барильська А.П. Макаров М.О.