Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/7247/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/7247/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Бородавкіна С.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Аліменка В.О., Мельничука В.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року (розглянута у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 30 квітня 2024 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів, В С Т А Н О В И Л А: У червні 2024 року, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), у якому, з урахуванням збільшених позовних вимог (а.с. 72-76 т.3), просить стягнути з відповідача заборгованість з середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 01.03.2018 по 11.12.2020) у розмірі 2 576 267,04 грн. (з урахуванням правових висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №460/15639/21, від 27.01.2022 у справі №580/5185/20, від 31.05.2022 у справі №640/9712/20). Свої позовні вимоги мотивує тим, що на момент виникнення спірних правовідносин пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), мав застосовуватись при розрахунку його середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки був чинним до 11.12.2020. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 29 липня 2024 року позивачем до Шостого апеляційного адміністративного суду направлено заяв про вступ третіх осіб у справу. Надаючи оцінку зазначеній вище заяві колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку. Згідно з ч. ч. 4 та 5 ст. 49 КАС України у заявах про залучення третіх осіб і у заявах про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Разом з тим, з огляду на предмет позову у справі №620/7247/23, який стосується стянення з відповідача заборгованість з середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про вступ у справу третіх осіб та розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Окрім зазначеного, 29 липня 2024 року позивачем подано три клопотання про усунення недоліків щодо розгляду уточненої позовної заяви, про внесення ухвал із зазначенням строку на усунення недоліків щодо розгляду уточненої позовної заяви. Зазначені вище клопотання обґрунтовано тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції не біло враховано подану 17.01.2024 року уточнену позовну заяву. Надаючи оцінку зазначеним вище клопотанням колегія суддів вказує, що їх буде враховано під час винесення судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог та приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу у в/ч НОМЕР_1 . Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 у справі №620/6246/20, яке набрало законної сили 29.06.2023, визнано протиправним та скасовано наказ начальника в/ч НОМЕР_1 від 14.12.2016 №287-ос, яким ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого техніка пожежної безпеки відділу персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 військової частини НОМЕР_1 ; стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2016 по 11.10.2021 у розмірі 586 293,09 грн., з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів (а.с. 43-52, 85-86 т.1). При цьому, відповідно до змісту вказаного рішення, обраховуючи позивачу суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд керувався вимогами пунктів 2, 5, 8 Порядку №100. Вважаючи, що при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосовувати також пункт 10 Порядку №100, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника, відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці", визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100 в редакції до 12 грудня 2020 року). Згідно із пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 2 Порядку №100 (у редакції, чинній на момент винесення судом рішення по справі №620/6246/20) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду. У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вище оплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що пункт 10 Постанови №100 був чинним до 11 грудня 2020 року (надалі був скасований згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, набрала законної сили 12.12.2020 року), тому даний пункт підлягає застосуванню стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення лише по 11 грудня 2020 року. Аналогічна правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 28.04.2022 у мсправі № 826/18143/14, від 08.11.2022 у справі №460/15639/21, від 27.01.2022 у справі №580/5185/20, від 31.05.2022 у справі №640/9712/20. Колегія суддів зазначає, що у всіх перелічених справах застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу приписи пункту 10 Порядку №100 на час вирішення спорів у суді першої інстанції були чинними. Відповідно до постанови КМУ №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказу МВС України №558 від 25.06.2018 року «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», посадовий оклад за посадою сержансько - старшинського складу на яку поновлено позивача підвищився з 760 грн. до 3 170,00 грн., тарифні розряди посадових окладів наведені в додатку до КМУ № 704 від 30.08.2017 року. Також, звертає увагу на те, що дана постанова КМУ застосовується з 01 березня 2018 року. Так, з 01.03.2018 року розмір посадового окладу за посадою, яку обіймав позивач, було збільшено з 760 грн. до 3170 грн., у відповідності до постанови КМУ №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що підтверджується листом від 24.11.2021 року №11/3896. Як наслідок, відповідно до п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (до моменту його виключення - 11.12.2020 року) до середньоденного розміру заробітку позивача за 1 день, станом на 14 грудня 2016 року (перший день вимушеного прогулу), необхідно застосувати коефіцієнт підвищення з 01 березня 2018 року - 3170/760 - 4,17 Разом з тим, пункт 10 Постанови №100 був чинним до 11 грудня 2020 року (надалі був скасований згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. Nє 100», набрала законної сили 12.12.2020 року), а тому застосуванню даний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає лише до 11.11.2020. Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 14 грудня 2016 року по 11 жовтня 2021 року складається по періодах наступним чином: - з 15 грудня 2016 року по 28 лютого 2018 року: відповідно до п. 8 порядку 100 береться два останні місяці що передували події жовтень 2016 року + листопад 2016 року /2 = 517,75 грн. х 431 днів - 223 150,25 грн.; - ?з 01 березня 2018 року по 11 грудня 2020 року: 517,75 грн. х 1017 днів х 4.17 коефіцієнт підвищення - 2 195 720,79 грн.; - ??з 12 грудня 2020 року по 11 жовтня 2021 року 517,75 грн. х 304 днів - 157 396 грн. Таким чином, разом сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить: 2 576 267,04 грн. - 586 298,09 грн. = 1 989 973,95 грн. Вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованість з середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів вважає передчасною. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону. Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення. Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року - скасувати. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів - задоволити частково. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 донарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.03.2018 - 11.12.2020 року, відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, з урахуванням коефіцієнту підвищення по 11.12.2020 року, (з урахуванням правових висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 28.04.2022 у справі № 826/18143/14, від 08.11.2022 у справі №460/15639/21, від 27.01.2022 у справі №580/5185/20, від 31.05.2022 у справі №640/9712/20), із урахуванням раніше обрахованої суми судом по справі №620/6246/20. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: В.О. Аліменко В.П. Мельничук