Постанова 4851 № 440/17909/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Удовіченко С.О. 29 липня 2024 р. Справа № 440/17909/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Курило Л.В. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тарасенка Михайла Валерійовича на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 04.12.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, контролюючий орган), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 022634 від 21.11.2023. Вимоги мотивував тим, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 022634 від 21.11.2023 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки під час її прийняття відповідачем не враховано, що згідно з п. 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом МТЗУ № 340 від 07.06.2010 (далі - Положення № 340), це положення не поширюється на випадки перевезення пасажирів та/чи вантажів, які здійснюються, зокрема, під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій. Зазначив, що на даний час в Україні надзвичайна ситуація воєнного характеру (введено з 24.02.2022). Тобто, відповідач під час проведення перевірки, всупереч чинному законодавству, незаконно вимагав виконання Положення № 340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій. Заперечуючи вимоги адміністративного позову, відповідач зазначив, що підставою для накладення штрафу стала відсутність на час перевірки обов`язкових документів, передбачених ст. 48 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III), а саме обов`язкового при здійсненні перевезень документу - індивідуальної контрольної книжки водія, передбаченої пунктом 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, у зв`язку з чим прийнято оскаржувану постанову № 022634 від 21.11.2023. Вказує, що позивач жодним чином не спростовує правомірність притягнення його до відповідальності. Зазначає, що відповідачем в повній мірі дотримано вимоги Закону № 2344-ІІІ, Порядку № 1567 та Положення № 340 щодо проведення рейдової перевірки дотримання перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Рішення вмотивовано тим, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку особистої картки водія до цифрового тахографу, а в разі не обладнання ТЗ тахографом - індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіка змінності водіїв, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Суд зазначив, що позивач не навів жодних обставин, які б свідчили про перевезення вантажу з метою запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, або усунення її наслідків та не повідомив обставин, які би унеможливлювали або перешкоджали виконанню ним вимог пункту 6.1 Положення №

340. У свою чергу, сам лише факт запровадження в Україні воєнного стану жодним чином не свідчить про здійснення всіх перевезень без виключень з метою ліквідації наслідків цієї надзвичайної ситуації та не є безумовною підставою для перевізників не дотримуватися вимог законодавства про автомобільний транспорт. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Тарасенко М.В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити. Аргументи, наведені позивачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеним у позовній заяві. У відзиві на апеляційну скаргу Укртрансбезпека, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами, які по сутті аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності. Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судовим розглядом справи встановлено, що 23.10.2023 Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті затверджено графіки рейдових перевірок у період з 23.10.2023 до 28.10.2023 (а.с. 47). 27.10.2023 о 08 год 15 хв, а/д М-03 Київ-Харків-Довжанський 395 км старшим державним інспектором відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській області було здійснено рейдову перевірку транспортного засобу марки ТАТА, державний номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 , який належить ОСОБА_3 , згідно ТТН перевізник ОСОБА_1 . Під час рейдової перевірки інспектором складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 27.10.2023 № 019548 (надалі - акт перевірки № 019548) (а.с. 48). Даним актом зафіксовано, що 27.10.2023 о 08 год 15 хв, а/д М-03 Київ-Харків-Довжанський 395 км проведено перевірку транспортного засобу марки ТАТА, державний номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 згідно ТТН перевізник ОСОБА_1 . Під час перевірки виявлено порушення : статті 34 Закону № 2344-III, під час перевезення вантажів згідно ТТН № Р3 від 26.10.2023 транспортним засобом з повною масою понад 3.5 т, перевізник не забезпечив водія оформленою індивідуальною контрольною книжкою водія, чим порушено ст. 48 Закону № 2344-III, п. 6.3 Положення № 340, відповідальність за яку передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ. В графі акту «Пояснення водія про причини порушення» зазначено: «Ознайомлений». Повідомленням про розгляд справи про порушення № 86295/34/24-23 від 06.11.2023 відповідач проінформував ОСОБА_1 про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 21.11.2023 з 10.00 до 12.00 (а.с. 52). Повідомлення про розгляд справи про порушення № 86295/34/24-23 від 06.11.2023 направлено на адресу позивача засобами поштового зв`язку, що підтверджується списком рекомендованих листів (трек-номер 0600058577348) (а.с. 53-56). Згідно витягу з реєстру поштових відправлень повідомлення було отримано позивачем 20.11.2023 (а.с. 57-58). 21.11.2023 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідач прийняв постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 022634 в сумі 17 000.00 грн, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ст. 48 Закону № 2344-ІІІ (згідно акту проведення перевірки від 27.10.2023 № 019548), відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ (а.с. 45). Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2344-III). Відповідно до ст. 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; великогабаритний транспортний засіб - транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з габаритних параметрів якого перевищує встановлені на території України допустимі параметри; габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, що включає перевірку на відповідність встановленим законодавством нормативам вагових або габаритних параметрів таких транспортних засобів, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; дозвіл узгодження умов та режимів перевезень - додатковий дозвіл, що видається уповноваженими органами на проїзд великовагового та (або) великогабаритного транспортного засобу. Статтею 5 Закону № 2344-ІІІ визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг. У відповідності до статті 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Згідно п. 2-4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 за № 1567 (далі - Порядок № 1567) рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку. За приписами п. 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт. Згідно із пунктом 15 Порядку за № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом. Згідно зі статтею 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. За текстом ч. 1 ст. 34 закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування. До комплексу допоміжних операцій, пов`язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги. Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту. Правила технологічних перевезень вантажів транспортними засобами затверджуються керівництвом виробничого об`єкта. Згідно з частинами 1-2 ст. 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Аналіз положень Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством, які водій повинен мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17. Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 2344-III водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень. Отже, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов`язок із забезпечення, а на водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів. Абзацом 1 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник. В розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, перевізник - фізична або юридична особа-суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами. Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами. Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом. Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил. Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника. Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності. У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22. Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21). У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III. Верховний Суд, аналізуючи наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника. Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності. За змістом товарно-транспортної накладної від 26.10.2023 № Р3, на яку посилається контролюючий орган у акті рейдової перевірки, автомобільним перевізником визначено : ФОП ОСОБА_1 (а.с. 49). Верховний Суд у постановах від 14.12.2023 у справі № 340/5660/22, від 21.03.2024 у справі № 240/10400/23 зазначив, що за відсутності інших документів, які спростовують інформацію зазначену в ТТН про автомобільного перевізника, встановлення особи перевізника здійснюється відповідно до вказаних в ТТН відомостей щодо такої особи, які є обов`язковими при її оформленні. Наведене свідчить про наявність у контролюючого органу інформації щодо автомобільного перевізника під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, проте автомобільного перевізника під час розгляду справи органом контролю встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 200/4052/22. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач у розумінні приписів Закону № 2344-III, у даному випадку, був перевізником, з огляду на визначенням його перевізником у товарно-транспортних накладних та наявності у власності та користуванні транспортних засобів. Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлює Положення №

340. Пунктом 6.3 Положення № 340 передбачено, що водій, який керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водіїв. Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: - організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; - здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; - забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; - здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством. В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин. Згідно з визначенням, яке міститься у Положенні № 340, тахограф - це контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування. Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена. Згідно з пунктом «а» частини першої статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями. Частиною третьою статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні. Приписи пункту «а» частини першої статті 10 вказаної Конвенції, на думку колегії суддів, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія. В той же час, ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі таких, протяжність маршруту яких становить понад 50 км. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17 та від 19.08.2019 у справі № 823/5035/15, від 14.12.2023 у справі № 340/5660/22, від 31.10.2023 у справі № 440/17062/21. Судом встановлено, що всупереч вимогам пункту 6.3. Положення № 340 під час перевірки транспортного засобу позивача у водія була відсутня оформлена індивідуальна контрольна книжка, що останнім не заперечується. Таким чином, в даному випадку перевізник дійсно не забезпечив водія індивідуальною контрольною книжкою, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування відповідно до вимог Положення №

340. Щодо застосування Положення № 340 до спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338-р з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України, установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації, дія якого продовжена до 30.06.2023. Згідно з Указом Президента України № 64/2022 з 24.02.2022 із 05 години 30 хвилин в Україні діє воєнний стан у зв`язку із військовою агресією РФ проти України. Отже, в Україні з 25.03.2020 до 30.06.2023 діяв режим надзвичайної ситуації, а з 24.02.2022 діє воєнний стан. Пунктом 1.4. Положення № 340 визначено його поширення на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема, під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій. В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач зазначає про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Положення № 340 через дію надзвичайної ситуації, а саме воєнного характеру. Однак, колегія суддів вважає дані посилання необґрунтованим, виходячи з наступного. Згідно з пунктом 24 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності. Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно із приписів КЦЗ України та Закону № 389-VIII вбачається, що і воєнний стан, і режим надзвичайної ситуації є особливими режимами, що виникли через визначені законом обставини. Такі режими потребують посилення взаємодії органів управління, сил цивільного захисту зі збройними силами та правоохоронними органами за для ліквідації можливих наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня і забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, та за для проведення рятувальних та відновлювальних робіт через військову агресію. Саме за для безпечної ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій законодавцем передбачено певні обмеження дії нормативно-правових актів. У свою чергу, із системного аналізу положень пункту 1.4. Положення № 340 вбачається, що дія вказаної норми розповсюджується на перевізників лише у випадках, коли надзвичайна ситуація має безпосередній вплив на здійснення перевезення та унеможливлює або суттєво ускладнює виконання перевізником вимог цього положення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.06.2024 у справі № 440/5921/23. З матеріалів справи не вбачається, а судами не встановлено, що перевізник у цій справі здійснював перевезення пасажирів з метою запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, або усунення її наслідків, також позивачем не наведено обставин, які б унеможливлювали або перешкоджали виконанню ним вимог пункту 6.3 Положення №

340. Колегія суддів наголошує, що Законом № 2344-ІІІ не передбачено жодних виключень в частині дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо обов`язкової наявності у водіїв транспортних засобів на момент проведення рейдових перевірок усіх визначених законодавством документів під час дії режиму надзвичайної ситуації, зокрема, медико-біологічного характеру, та запровадження особливого правового режиму воєнного стану. Таким чином, дія Положення № 340 поширюється на спірні правовідносини. Враховуючи, що позивач як перевізник не дотримався обов`язку забезпечення водія відповідною документацією на перевезення вантажу, зокрема, індивідуальною контрольною книжкою колегія суддів приходить до висновку про законність накладення адміністративно - господарського штрафу. Інші доводи апеляційної скарги та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тарасенка Михайла Валерійовича залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді Л.В. Курило А.О. Бегунц