Ухвала КЦС ВС № 127/37971/23

УХВАЛА 29 липня 2024 року м. Київ справа № 127/37971/23 провадження № 61-10210ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Шевчук Вадим Олександрович , на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2024 року у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до Підприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИВ: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Підприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» (далі - ПОГ «Вінницьке УВП УТОС») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов мотивований тим, що з 18 вересня 1985 року до березня 2023 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із відповідачем. У кінці березня 2023 року позивачку звільнено з роботи. Також вона зазначала, що з 27 березня 2023 року до 26 вересня 2023 року перебувала за кордоном. У кінці вересня 2023 року позивачка зверталася до відповідача з метою отримання наказу про звільнення, але її не пустили на підприємство. Відповідач не провів із нею остаточний розрахунок по даний час. Представником позивачки - адвокатом Шевчуком В. О. на адресу відповідача направлялись адвокатські запити від 17 жовтня 2023 року та від 30 жовтня 2023 року, у яких містилось прохання надати копію заяви про звільнення ОСОБА_1 з роботи в березні 2023 року, копію наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи у березні 2023 року, копію письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні ОСОБА_1 , копії документів, що підтверджують надсилання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні ОСОБА_1 , копії документів, що підтверджують перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку громадян ПОГ «Вінницьке УВП УТОС», які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень, або копії документів, що підтверджують виключення (зняття) ОСОБА_1 з цього обліку. Також позивачка зазначала, що відповідач не виплатив ОСОБА_1 кошти у розмірі 20 000,00 грн, що присуджені їй рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2022 року у справі № 127/2860/22. Позивачку незаконно звільнено з роботи, тому для розрахунку нею було взято розмір її заробітної плати за попередній період. Середній заробіток у листопаді 2021 року складав 6 332, 50 грн, а робочих днів у квітні 2022 року та травні 2022 року було 22, тому середньоденна заробітна плата складає 287,40 грн. Час затримки розрахунку з березня 2023 року становив 6 місяців (129 робочих днів). Отже, середній заробіток за цей час становить 37 074,60 грн. (287, 40 грн. х 129 днів). Пославшись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 37 074, 60 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого 2024 року зазначений позов задоволено частково. Стягнуто з ПОГ «Вінницьке УВП УТОС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, що становить 35 637,60 грн. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2024 року апеляційну скаргу ПОГ «Вінницьке УВП УТОС» задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У липні 2024 року ОСОБА_1 ., в інтересах якої діє представник Шевчук В. О. , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржуване судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому, незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та судову практику у цій категорії справ. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що обґрунтування, які вона містить, не підтверджують наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ. Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права. Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів. Посилання заявника не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявником не наведено і доказів на їх підтвердження не надано. З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 забезпечить єдність судової практики і є пріоритетним у порівнянні з малозначним характером справи. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбаченим за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Шевчук Вадим Олександрович , на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2024 року у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до Підприємства об`єднання громадян «Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник