Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/10480/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/10480/23 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя - Голяшкін О.В., судді - Заїка М.М., Швед Е.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 року у справі №620/10480/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку з 03.09.2019 по 20.06.2023 включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати, а військову частину НОМЕР_2 виплатити середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а саме: з 03.09.2019 по 20.06.2023 включно, обчислений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений з ним лише 20.06.2023, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.11.20232 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та забезпечення проведення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.09.2019 по день фактичного розрахунку 20.06.2023. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та забезпечити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15 404,46 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції визнав позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Водночас, враховуючи, що в порівнянні із виплаченою сумою в розмірі 77 022,28 грн., розмір середнього заробітку, що становить 81 199,80 грн. та перевищує розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення, суд, застосувавши принцип співмірності дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 15 404, 46 грн. (20% від загальної суми, виплаченої позивачу). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати і провадження у справі закрити. Апелянт вважає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, положення Кодексу законів про працю України не поширюється. Зазначає також, що навіть якщо застосовувати до даних правовідносин КЗпП та ті правові норми на які посилаються позивач, то невиплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні переліку підстав, визначеного у Порядку. Також стверджує, що індексація не є складовою грошового забезпечення. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходила з 12.01.2016 по 02.09.2019 військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до наказу першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 21 серпня 2019 року №108-РС прапорщик ОСОБА_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02 вересня 2019 року №193, була виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та вибула до нового місця служби 02 вересня 2019 року. Як зазначає представник позивача, військова частина НОМЕР_1 , у межах своїх повноважень, веде фінансове господарство: має свій фінансово-економічний орган, який у тому числі, але не виключно, проводить нарахування усіх належних виплат військовослужбовцям, що проходять військову службу в зазначеній частині. Однак, військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником бюджетних коштів та перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 , яка проводить виплату усіх належних видів грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 . Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі №620/2720/22 позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, за період з 01.03.2018 по 02.09.2019 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Відповідно до відомостей по картковому рахунку позивача, остання 20.06.2023 отримала від військової частини НОМЕР_2 виплату індексації грошового забезпечення в сумі 77022,28 грн. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома). Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII). Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (дія якого відповідно до ч. 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Варто зазначити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закон №2011-ХІІ. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби. Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року в справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року в справі №400/2884/18, від 04 вересня 2020 року в справі №120/2005/19-а, від 5 березня 2021 року в справі №120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року в справі №340/970/20, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20 та інших. Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Обставина невиконання в/ч НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 вимог статті 116 КЗпП України підтверджена рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року у справі №620/2720/22, яке набрало законної сили 28 квітня 2023 року. Позивач проходила військову службу у спірний період у військовій частині НОМЕР_1 , яка зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 , що не заперечується сторонами. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що розглядаючи цю справу, суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин норми статей 116, 117 КЗпП України, а також дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03.09.2019 по день фактичного розрахунку 20.06.2023. Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, та посилаючись на правову позицію, викладену, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц і від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, від 15.08.2023 в справі №640/25691/21, застосував принцип розумності, справедливості та пропорційності, зважаючи на введений в країні військовий стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в період дії якого військові частини Збройних Сил України беруть участь у виконанні завдань оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану, в тому числі, пов`язані з відсіччю збройної агресії проти України та зменшив визначений позивачем розмір відповідного відшкодування. Рішення суду першої інстанції в частині встановленого судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженого до стягнення, в апеляційному порядку, зокрема позивачем, не оскаржується, у зв`язку з цим, з урахуванням встановлених ст. 308 КАС України меж перегляду судом апеляційної інстанції, судовою колегією не переглядається. Щодо тверджень позивача про те, що індексація не є складовою грошового забезпечення, судова колегія звертає увагу на таке. Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. З урахуванням вищевикладених норм законів, колегія суддів доходить висновків, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Нарахування індексації грошового забезпечення повинне здійснюватись у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Крім того, така позиція узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, при розгляді справи "Кечко проти України" ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення). Інші доводи апеляційної скарги не містять належних чи переконливих аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині задоволення адміністративного позову. Суд першої інстанції правильно та повно з`ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального права. За вказаних обставин, з урахуванням фактичних обставин справи та положень приписів законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 та ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені ст. ст. 328-329, 331 КАС України. Головуючий суддя О.В. Голяшкін Судді М.М. Заїка Е.Ю. Швед Повний текст постанови складено 26.07.2024 року