Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/1738/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1738/22 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя - Голяшкін О.В., судді - Заїка М.М., Швед Е.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 року у справі №580/1738/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якій просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні позивача; стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.12.2021 по 18.02.2022 у сумі 22 402,16 грн з вирахування із вказаної суми належних до сплати податків і зборів. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 , на момент виключення зі списків особового складу 15.12.2021 з нею не був проведений повний розрахунок грошового забезпечення, у тому числі не було виплачено премію в розмірі 130% від посадового окладу, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65%, одноразову грошову вихідну допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 2018-2021 роки, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019-2021 роки, грошову компенсацію за неотримання речове майно, грошову компенсацію за невикористані 50 днів додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за 2017-2021 роки. 18.02.2022 відповідач провів остаточний розрахунок при звільненні, тобто із затримкою. Позивач звернулася до відповідача із заявою щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак відповідач відмовив у такій виплаті. З посиланням на ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України позивач просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 адміністративний позов задоволено. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні в сумі 26 641,80 грн., з відрахуванням обов`язкових податків і зборів. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 992, 40 грн. При винесенні рішення суд першої інстанції виходив з того, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати і провадження у справі закрити. Апелянт вважає безпідставними посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на положення статей 47, 116, 117 КЗпП України та Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, оскільки позивач проходив саме військову службу, а законодавством про військову службу не передбачено виплати військовослужбовцю середнього заробітку. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.12.2021 № 258 позивача виключено зі списків особового складу частини з 15.12.2021. Відповідно до виписки АТ КБ ПриватБанк від 18.02.2022 на картковий рахунок позивача, зокрема, 28.12.2021 зараховано 37 660,82 грн, призначення платежу: Зарплата, НОМЕР_1 ВЧ; того ж дня зараховано 21 062,94 грн, призначення платежу: Зарплата, НОМЕР_1 ВЧ; 24.01.2022 зараховано 1 968,57 грн, призначення платежу: Зарплата, НОМЕР_1 ВЧ; 27.01.2022 зараховано 15 262,79 грн, призначення платежу: Безготівкове поповнення, НОМЕР_1 ВЧ; 18.02.2022 зараховано 68,95 грн, призначення платежу: Зарплата, НОМЕР_1 ВЧ. Згідно з випискою АТ КБ ПриватБанк від 05.04.2022 на картковий рахунок позивача 01.03.2022 було зараховано 67,78 грн, призначення платежу: Зарплата, НОМЕР_1 ВЧ. Позивач звернулася до відповідача із заявою щодо виплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач листом від 16.02.2022 № 901/1/12 повідомив позивача, що на момент звільнення позивача не було повністю розраховано, повний розрахунок було здійснено 27.01.2022 у зв`язку із затримкою фінансування. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з п. 2, 4 ст. 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення), встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Вирішуючи питання обґрунтованості апеляційної скарги колегія суддів виходить з такого. Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у чинній у спірний період редакції, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні. Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин. Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18. 26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 року у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15. Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Слід відзначити, що після внесення змін відповідно до Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав законної сили з 19.07.2022 року, змінено редакцію статті 117 КЗпП України та час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі - з 15.12.2021 року по 01.03.2022 року. Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України. Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. З урахуванням розміру середньоденного грошового забезпечення позивачки 350,55 грн. (відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 19.01.2022 №901/3/14), її середній заробіток за спірний період становить 26 641,80 грн (350,55 грн. х 76 календарних днів), який обґрунтовано стягнутий судом. За вказаних обставин, з урахуванням фактичних обставин справи та положень приписів законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 та ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені ст. ст. 328-329, 331 КАС України. Головуючий суддя О.В. Голяшкін Судді М.М. Заїка Е.Ю. Швед Повний текст постанови складено 25.07.2024 року