Постанова Одеський апеляційний суд № 523/2430/22

Номер провадження: 22-ц/813/2149/24 Справа № 523/2430/22 Головуючий у першій інстанції Малиновський О.М. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.07.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П. суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр INTO-SANA» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю, встановив: У лютому 2022 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з вказаним вище позовом, який згодом уточнили, і остаточно просили стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «INTO-SANA» (далі ТОВ «МЦ «INTO-SANA») моральну шкоду завдану їм смертю ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 в розмірі 1 000 000,00 грн, на користь ОСОБА_2 500 000,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_1 . ОСОБА_3 , який є батьком позивачки ОСОБА_2 . Причинами смерті ОСОБА_3 позивачі вважають: некваліфіковане проведення обстеження, встановлення неправильного діагнозу та відповідно не надання адекватної медичної допомоги працівниками ТОВ «МЦ «INTO-SANA», зокрема, надання лікарських засобів, які мають істотні протипоказання та побічні дії, а також всупереч волі ОСОБА_3 від надання медичної допомоги в інших закладах охорони здоров`я ніж у відповідача, спроба доставити та госпіталізувати його у іншу лікарню. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем спростовано презумпцію винуватості у виниклих між сторонами деліктних правовідносинах, приймаючи до уваги наявність обставин, на які посилався представник відповідача, як на підставу своїх заперечень проти позову, оскільки надані з його боку докази, на підтвердження таких обставин, є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачами, а наданий стороною позивача на підтвердження підстав позову висновок експертизи Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи №145 від 01 липня 2013 року містить суперечності, ґрунтується на припущеннях, та спростовується іншими висновками експертиз, що містяться у матеріалах цієї справи, при цьому оцінка медичної документації хворого ОСОБА_3 потребує спеціальних знань в галузі медицини, крім того такі були предметом дослідження наданих суду експертних висновків. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 посилаючись на обставини якими обґрунтовується позов, вказує про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповноту встановлених у справі обставин та неправильне дослідження і надання судом оцінки доказам, що вважає призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог з підстав наведених в оскаржуваному рішенні, тому просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені нею вимоги. Скаржниця наполягає на тому, що невідповідність патологоанатомічного діагнозу заключному є безумовним доказом проведення співробітниками ТОВ «МЦ «INTO-SANA» некваліфікованого обстеження та вчинення подальших протиправних дій, що виразились у наданні несвоєчасної та неадекватної медичної допомоги. Також суд першої інстанції безпідставно відхилив її зауваження про незаконність постанови про закриття кримінального провадження №42013170010000126 та інші допущені у кримінальному провадженні порушення, при цьому пославшись на зібрані в межах такого провадження докази. Висновки ж відхиленої судом експертизи ґрунтуються на встановлених фактах надання некваліфікованої медичної допомоги ОСОБА_3 , на противагу висновкам суду, які зводяться до припущень. Також скаржниця вважає, що надання судом оцінки письмовим доказам, що містяться у справі на підтвердження протиправності дій медичного персоналу відповідача, а саме медичній документації ОСОБА_3 , не потребує спеціальних знань, за потреби ж суд мав викликати у судове засідання лікарів для надання ними пояснень. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Медичний центр INTO-SANA», від імені якого діє адвокат Юдін О.Ю., вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення суду законним, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення а рішення суду без змін, зважаючи на викладені судом мотиви. Представник відповідача вказує про неналежність висновку судово-медичної експертизи №145 та зауважує про недопустимість при визначенні діагнозу посилань на дані розтину, оскільки такий не є засобом діагностики та недоступний лікарям під час лікування. Також попри те, що у дослідницький частині цього висновку експерти зазначаються про неможливість надання достовірних відповідей на поставлені ним питання, у підсумкових висновках безпідставно сформулювали висновок про причини смерті та зв`язок між діями медичного персоналу та такою смертю. Висновки ж про порушення стандартів лікування не містять відомостей про конкретні порушені медичним персоналом вимог. З огляду на те, що позивачкою ОСОБА_2 не оскаржується рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2023 року, тому предметом апеляційного перегляду цієї справи є рішення суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . У поданих до апеляційного суду заявах позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили розглянути справу за їх відсутності. У судове засідання учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилась, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вказаним вимогам, з таких підстав. Згідно зі статтями 3, 49 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Відповідно до статті 284 ЦК України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Статтею 6 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров`я" встановлено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що, зокрема, передбачає кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров`я, відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди, оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я. Відповідно до статті 8 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров`я" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Таким чином для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини. У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам. Відповідно до частини другої статті 34 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №755/2545/15-ц (провадження №61-47866св18) та від 04 листопада 2020 року у справі №686/6022/18 (провадження №61-22818св19). Так, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 , який був чоловіком позивачки ОСОБА_1 та батьком позивачки ОСОБА_4 , декілька разів перебував на стаціонарному лікуванні в ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA» (з 11 липня 2004 до 16 липня 2004, з 05 січня 2006 до 09 січня 2006, з 23 липня 2006 до 01 березня 2006, з 03 липня 2009 до 14 липня 2009), де йому було діагностовано такі захворювання: ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, постійна форма фібриляції передсердь, політопні, поліморфні, шлуночкові екстрасистоли (Лаун 5), атеросклероз судин головного мозку і брахідефальних судин, стеноз обох внутрішніх сонних артерій, стан після транзиторної ішемічної атаки в басейні лівої середньої мозкової артерії (02 липня 2009), гіпертонічна хвороба Ш, ризик 4, атеросклероз аорти, аневризма інфраренального сегменга аорти (13 липня 2009), облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок, цукровий діабет 2 типу некомпенсований, діабетичний нефросклероз, хронічне обструктивне захворювання легенів поза загостренням. 31 жовтня 2010 року ОСОБА_3 , в результаті погіршення стану його здоров`я, була викликана швидка допомога ТОВ «МЦ «INTO-SANA», лікарі якої згодом доставили хворого до клініки «INTO-SANA» з підозрою на гострий коронарний синдром або гостру патологію шлунково-кишкового тракту для подальшого обстеження і лікування. На до госпітальному етапі проведена симптоматична терапія. У ТОВ «Медичний центр INTO-SANA» ОСОБА_3 був оглянутий хирургом, кардиологом, пацієнту було проведено комп`ютерну томографію черевної порожнини з контрастуванням, рентгенограма легенів та грудної порожнини, біохімічний та клінічний аналізи крові, аналіз сечі на підставі яких запідозрено діагноз тромбозу верхньої брижової артерії та прийняте рішення щодо переведення хворого ОСОБА_3 до стаціонару КУ «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф», у зв`язку із необхідністю проведення лікування, що потребує переведення до високоспеціалізованого судинного відділення лікувального закладу. Після проведення медико-діагностичних обстежень, встановлення діагнозу та надання медичної допомоги у клініці «INTO-SANA», 31 жовтня 2010 року об 16.00 год. було діагностовано клінічну смерть ОСОБА_3 . Діагноз тромбозу мезентеріальних судин при патологоанатомічному дослідженні трупа та гістологічних препаратів не підтверджений. За фактом смерті ОСОБА_3 03.04.2013 року були внесені відомості до ЄРДР за попередньою кваліфікацією за ч.1 ст.140 КК України та розпочато досудове розслідування кримінального провадження №42013170010000126. Постановою начальника ВРЗЗС СВ Київського ВП в м. Одесі від 19 липня 2019 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №42013170010000126 було закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. В межах вказаного кримінального провадження було проведено три судово-медичні експертизи, за якими складено: висновок експерта «Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи» №145 від 01 липня 2013 року (а.с.33-55 т.1) висновок експерта «Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» № 57/14 від 20 травня 2016р. (т.2 а.с.71-110); висновок експерта «Обласного бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації» № 48-КЕ/2017 (т.2 а.с.112-233). висновок експертизи Обласного бюро судово-медичної експертизи Миколаївської облдержадміністрації №134-к від 30 вересня 2013 року (досліджений судом першої інстанції під час огляду матеріалів кримінального провадження № 42013170010000126). Згідно з висновком експерта Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи №145 від 01 липня 2013 року встановлено, що діагноз тромбозу мезентеріальних судин на підставі проведеного дослідження медичними працівниками ТОВ «МЦ «INTO-SANA» був поставлений помилково, оскільки не підтвердився при проведенні патологоанатомічного дослідження трупа (у тому числі, і гістологічного дослідження). Дійсною причиною смерті ОСОБА_3 стала гостра серцева недостатність, обумовлена важкою кардіологічною патологією і цукровим діабетом. При правильній постановці діагнозу і правильній лікувальній тактики, яка полягала в дотриманні суворого постільного режиму і комплексної терапії в умовах спеціалізованого кардіореанімаційного відділення клініки "INTO-SANA" запобігти наступ смертельного результату у ОСОБА_3 в ранньому періоді надходження в стаціонар було реально. Оскільки лікувальна тактика і терапія у ОСОБА_3 виявилися неправильними через помилковий діагноз основного захворювання, то слід вважати, що є прямий причинно-наслідковий зв?язок між неправильними діями медичного персоналу і настанням смерті в ранньому періоді після госпіталізації. За помилкового діагнозу при наданні медичної допомоги ОСОБА_3 був порушений Наказ МОЗ № 436 від 03 липня 2006 «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги» за спеціальністю «Кардіологія», протоколів проведення серцево-легеневої реанімації і рекомендацій з лікуванням хворих з порушеннями серцевого ритму. Помилки та неправильні дії були допущені: КТ- ангіографом ОСОБА_5 , черговим лікарем приймального відділення, бригадою чергових хірургів, судинним хірургом ОСОБА_6 , бригадою чергових анестезіологіє, лікарем кардіологом ОСОБА_7 . Зміст допущених наведеними лікарями порушень у висновку не конкретизовано. У висновку експерта Обласного бюро судово-медичної експертизи Миколаївської облдержадміністрації №134-к від 30 вересня 2013 року експерти виснували, що діагностика стану ОСОБА_3 та медична допомога, надана бригадою «швидкої допомоги» на догоспітальному етапі, була вірною і спрямована на запобігання прогресу основних захворювань, клініка яких протікає із синдромом «гострого живота». У медичному центрі «INTO-SANA» діагностика стану хворого була проведена своєчасно, в повному обсязі. Діагноз гострого тромбозу мезентеріальних судин (зокрема верхньої брижової артерії) на тлі поширеного системного атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, атеросклеротичного кардіо- та коронаросклерозу, постійної форми фібриляції передсердь та шлуночкових екстрасистол був виставлений ОСОБА_3 правильно, з урахування клінічної картина та даних додаткових методів дослідженнь. Тактика ведення (лікування) хворого на тромбоз верхньої брижової артерії була обрана правильно. Якихось протипоказань до транспортування хворого до хірургічного центру не було. Згідно з даними ЕКГ (при госпіталізації) - з боку серцево-судинної системи гострої коронарної патології не виявлено, у зв`язку з чим екстреної кардіологічної терапії хворий не потребував. Згідно з клінічними даними, даними патологоанатомічного дослідження трупа та даними гістологічного дослідження - смерть ОСОБА_3 настала в результаті захворювання - хронічної ішемічної хвороби серця у вигляді збільшення розмірів та маси серця, гіпертрофії міокарда, стенозуючого коронаросклерозу, атеросклеротичного та постінфарктного кардіосклерозу (на тлі гіпертонічної хвороби, цукрового діабету), що ускладнився гострою легенево-серцевою недостатністю, що підтверджується повнокровністю внутрішніх органів, набряком речовини головного мозку та легенів, рідким станом крові на фоні тромбозу дрібних гілок легеневої артерії з інфарктом легкого, хронічного обструктиву. Отже причина смерті ОСОБА_3 встановлена ??патологоанатомом правильно. Наявність у ОСОБА_3 хронічного обструктивного захворювання легень, тромбозу дрібних гілок легеневої артерії та інфаркту легені (давністю близько 7-10 днів) свідчить про те, що протягом декількох днів до смерті у нього могла поступово прогресувати легенево-серцева недостатність, яка ще могла компенсуватися станом серцево-судинної системи, проте 2010 року о 15:20 відбулася декомпенсація, що призвело до гострої серцевої смерті. У висновку «Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» № 57/14 від 20 травня 2016 року комісія зазначила, що ОСОБА_3 протягом багатьох років страждав поліорганною патологією практично усіх органів. На тлі поширеного атеросклеротичного ураження аорти, судин серця, нижніх кінцівок, у хворого було поєднане (або викликане атеросклеротичним змінами) захворювання серця, аорти, легенів, нирок, печінки, передміхурової залози, підшлункової залози, шлунка, очей. У нього (за даними патолого-анатомічного дослідження) неодноразово розвивався гострий коронарний синдром з виникненням інфаркту міокарду. В день смерті розвиток гострого коронарного синдрому маскувався клінікою абдомінальної катастрофи, що було підтверджено об`єктивним методом дослідження (ЯМР). Однак у клініці «INTO-SANA» передбачили можливість розвитку поєднаної патології і проводили лікування гострого коронарного синдрому в процесі підготовки до лікування можливого тромбозу брижової артерії. На тлі зазначеної поліорганної патології у ОСОБА_3 виникла гостра серцево-судинна недостатність, що підтверджується і даними мікроскопічного дослідження гістологічних препаратів проведеного у ході виконання даної судово-медичної експертизи, яка і стала безпосередньою причиною смерті. Отже діагнози, встановлені гр. ОСОБА_3 за життя на підставі даних клінічного обстеження, були підтверджені даними патологоанатомічного (макро- та мікроскопічного) дослідження його трупа. Лікування відповідало установленим діагнозам, а настання смерті було обумовлено тяжкістю його захворювання. Таким чином комісія не вбачає недоліків у наданні медичної допомоги ОСОБА_3 у ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA». У висновку «Обласного бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації» № 48-КЕ/2017 експерти встановили, що на догоспітальному етапі проведена симптоматична терапія (аспекард, дексалгін, гепарин, ізоамік внутрішньовенно), в своєму обсязі є достатньою, у ТОВ «Медичний центр INTO-SANA» хворий ОСОБА_3 був обстежений своєчасно і в повному обсязі для встановлення попереднього діагнозу. Попередній діагноз хворому ОСОБА_3 встановлений на підставі огляду хворого, даних анамнезу життя, лабораторних та інструментальних досліджень. Припущення про виникнення у хворого ОСОБА_3 такого ускладнення, як тромбоз брижової артерії, обґрунтовано супутньою патологією у вигляді хронічної серцевої недостатності, фібриляції передсердь (як найбільш ймовірного фактору ризику тромбоемболії периферичних артерій) і наявності атеросклерозу аорти з аневризматичним її розширенням в інфраренальному відділі. Діагноз тромбозу верхньої брижової артерії запідозрений на підставі даних КТ в ангіографічноїму режимі. Однак, запропонована ангохірургом тактика селективного тромболізису, безумовно передбачає початкове проведення діагностичної селективної аортографії, після проведення якої встановлений попередній діагноз міг бути уточнений, у зв`язку із чим, було прийняте рішення щодо переведення хворого ОСОБА_3 до стаціонару КУ «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф». Лікувальні заходи ТОВ «Медичний центр INTO-SANA» проводились вірно та були призначені з урахуванням всієї патології, що була в анамнезі у хворого ОСОБА_3 Патологоанатомічний діагноз: «1. IXC з гіпертонією: вогнищевий постінфарктний і дрібновогнищевий атеросклероз, кардіосклероз, розширення порожнин серця, виражена гіпертрофія міокарда лівого шлуночка, виражений петрифікований стенозуючий коронаросклероз. Фон: Цукровий діабет 2 тип, декомпенсація (за даними).

2. Виражене застійне венозне повнокров?я внутрішніх органів. Двосторонній гідроторакс. Дифузний гемосидероз легенів. «Мускатна печінка». Серозно-десквамативна пневмонія. Субендокардіальні вогнища ішемії міокарда. Паренхіматозна дистрофія печінки, нирок, міокарда. Некротичний нефрит. Набряк легенів.

3. Хронічний ерозивний гастрит зі слабо вираженим загостренням. Хронічний неактивний панкреатит» є вірним, підтверджується макроскопічним описом хворобливих змін органів та їх тканин, а також підтверджується даними судово-медичної експертизи мікропрепаратів від трупа ОСОБА_3 , що була проведена у відділенні судово-медичної гістології в рамках виконання даної комісійної експертизи. Зазначений вище патологоанатомічний діагноз відображений у лікарському свідоцтві про смерть №004478: « а) Гостра серцева недостатність. б) Фібриляція предсердь. в) Ділятація серця. г) Інша форма хронічної ішемічної хвороби серця і 28.8.7 ії. Цукровий табет. Гіпертонічна хвороба...», та відповідає заключному клінічному діагнозу, що був встановлений у ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA». Діагноз тромбозу мезентеріальних судин при патологоанатомічному дослідженні трупа та гістологічних препаратів не підтверджений. Пацієнт страждав важким генералізованим атеросклерозом. Ще в 2004 році при коронарографії виявлено стенозуючі зміни передньої коронарної артерії (проксимальний відділ - 75%, дистальний -50%). Тоді ж від стентування хворий відмовився, що є одним дієвим методом лікування даної судинної патології. В подальшому, в 2009 році у хворого на тлі порушення ритму серця та вираженого атеросклерозу, розвинулася транзиторна ішемічна атака в басейні лівої середньої мозкової артерії. І не відомо до цього моменту, як лікувався хворий, чи дотримувався прийому статинів, антиагрегантів, антикоагулянтів на тлі фібриляції передсердь. Також не зрозуміло, яким чином з 14 липня 2009 року до 31 жовтня 2010 року, тобто до надходження в стаціонар у важкому стані, коли розвинулася судинна катастрофа, лікувався хворий. Гостра судинна патологія, що розвинулась, маніфестувала вираженим больовим синдромом в епігастрії, що могло проявлятися, як загострення панкреатиту, тромбозу-атеросклерозу (ішемічної хвороби кишечника) початковими проявами гострого коронарного синдрому, абдомінальної форми інфаркту міокарда. Однак лабораторні дані і ЕКГ (нечітко видно) не підтверджують гостру патологію міокарда, а проведення комп?ютерна томографія черевної порожнини з контрастуванням діагностує мезентеріальний тромбоз (що не підтверджується при патологоанатомічному дослідженні, а також консультантом-рентгенологом при проведені даної комісійної експертизи). Надалі гостра судинна катастрофа розвивається блискавично, в дуже короткому проміжку часу (12год 16 хв - 16год 00 хв), за цей час діагностичні заходи були проведені в повному обсязі. Однак, тяжкість судинної патології, ішемічної хвороби серця, стенозуючого атеросклерозу, хронічного обструктивного захворювання легенів, порушення ритму серця, фібриляція передсердь на тлі некомпенсованого цукрового діабету, призвело до розвитку гострої серцево-судинної недостатності та неминучої смерті. Неточність у відсутності вказівок на дефіцит пульсу при загальному огляді хворого безпосередньо залежить від частоти появи шлуночкових екстрасистол (як відомо, частота пульсу при первинному огляді визначається за 1 хвилину). Добове моніторування ЕКГ хворому не проводилося. Утворенню тромбів в брижовій артерії сприяв цілий ряд факторів (хронічна серцева недостатність, фібриляція передсердь, наявність атеросклерозу аорти з аневризматичним її розширенням в інфраренальном відділі). Виявлена патологоанатомом наявність тромботичних мас в гілках легеневої артерії, побічно підтверджує ймовірність наявності тромботичних мас в артеріях і венах. Затвердження проф. Мавроді В.М. про те, що проведення лікування гепарином, аспірином і клопідогрелем призвело до розсмоктування тромбу не позбавлене підстави, якщо брати до уваги активацію процесів ендогенного фібринолізу. Проте, повний лізис обтуруючих просвіт артерії тромбу за короткий проміжок часу без будь-яких залишкових слідів малоймовірний. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, вірно застосував норми матеріального права, дослідивши зібрані у справі докази та надавши їм належну оцінку встановив відсутність вини у діях працівників відповідача, ТОВ «МЦ «INTO-SANA». Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції зважаючи на таке. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків ( ч.ч.1,2 ст. 76 ЦПК України). Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За ч.ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України). Колегія суддів виснує про вмотивованість відхилення судом першої інстанції висновку експерта «Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи» №145 від 01 липня 2013 року, оскільки, як убачається, зокрема, з його змісту під час проведення відповідного експертного дослідження було порушено порядок надання на експертизу матеріалів, про що зазначили: спеціаліст по КТ-ангиографии Ситникова Е.С. (т.1 а.с.50 зворот), яка виснувала про неможливість "судить достоверно о состоянии брюшной аортьі" (т.1 а.с.51); лікар Потапська Л.А. , яка виснувала про неможливість "оценить диагностику и оказание медицинской помощи ОСОБА_3 " (т.1 а.с.51 зворот) та необхідність для формулювання відповідей на поставлені експертам питання додаткових матеріалів, які можна отримати під час проведення слідчих дій (т.1 а.с.53). Тож, зважаючи на викладені вище встановлені судом обставини у справі та наведені положення процесуального законодавства, колегія суддів доходить висновку про умотивованість та обґрунтованість відхилення судом першої інстанції висновків наведеної експертизи та посилань саме на висновки експертів Обласного бюро судово-медичної експертизи Миколаївської облдержадміністрації №134-к від 30 вересня 2013 року «Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» № 57/14 від 20 травня 2016 року, «Обласного бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації» № 48-КЕ/2017, оскільки їх зміст та висновки є послідовними, обґрунтованими та узгоджуються між собою, при цьому для проведення таких експертиз було надано більший та повніший перелік матеріалів для дослідження, а зокрема, дані КТ-ангіографії органів черевної порожнини ОСОБА_3 , про відсутність якої було зауважено експертами «Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи» під час проведення експертизи №145. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , фрагментарно цитуючи експертні дослідження, що містяться у матеріалах справи наполягає на тому, що невідповідність заключного прижиттєвого діагнозу ОСОБА_3 патологоанатомічному свідчить про несвоєчасність, і некваліфікованість, а отже протиправність дій медичного персоналу ТОВ «МЦ «INTO-SANA», однак, колегія суддів зауважує, що у наведених вище експертних висновках, попри протилежні посилання скаржниці, експерти послідовно виснують про своєчасність та повноту діагностики стану хворого, коректність заключного діагнозу, поставленого ОСОБА_3 за життя, та проведених лікувальних заходів, зважаючи на анамнез пацієнта, поточну клінічну картину та результати додатково проведених досліджень. При цьому, колегія суддів вважає хибними посилання скаржниці, в якості доводів апеляційної скарги, на наявності підстав у суду зробити висновок про те, що смерть ОСОБА_3 настала, зокрема, внаслідок надання медичним персоналом ТОВ «МЦ «INTO-SANA» лікарських засобів, які мають істотні протипоказання за його діагнозу, за відсутності спеціальних медичних знань, з огляду на частину першу статті 103 ЦПК України, яка встановлює, що у випадку необхідності спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, для з`ясування обставин, що мають значення для справи суд призначає експертизу у справі (за умови ненадання сторонами (стороною) відповідних висновків експертів із цих самих питань або у випадку, коли висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності). За обставинами цієї справи, встановлення фактів, на очевидність яких посилається скаржниця ОСОБА_1 , потребує спеціальних медичних знань у галузі медицини, якими суд не володіє, тому колегія суддів також відхиляє посилання скаржниці щодо позбавлення її судом першої інстанції, у порушення ч. 5 ст. 227 ЦПК України, можливості ставити питання адвокату відповідача, оскільки як зазначає сама ОСОБА_1 , усі питання, що ставились нею та які вона мала намір поставити адвокату Юдіну О.Ю. стосувались медицини, надання відповіді на які, вимагає спеціальних медичних знань. Водночас, у матеріалах справи містяться чотири експертні висновки, проведені в межах кримінального провадження № 42013170010000126, предметом дослідження яких були обставини смерті ОСОБА_3 , відповідність діагнозу та обраної лікарями «Медичний центр INTO-SANA» тактики лікування ОСОБА_3 . анамнезу пацієнта та клінічній картині, що склалась на час проведення відповідних медичних заходів. При цьому, колегія суддів зауважує, що за ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц. Дійсно, аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт, що відповідач є заподіювачем шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі №3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив. Разом з тим, чинне законодавство не встановлює ані обов`язку, ані дискреційної можливості суду самостійно збирати докази у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, а зокрема, і за власною ініціативою призначати експертизу у справі, як і за власною ініціативою викликати у судове засідання експерта, спеціаліста свідка. Клопотань про призначення у справі будь-яких експертиз позивачкою ОСОБА_1 не заявлялось. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковими посилання скаржниці на те, що у випадку недостатності у суду спеціальних медичних знань, суд мав за власної ініціативи запросити у судове засідання лікарів для надання ними пояснень по суті справи. Помилковими є також твердження скаржниці про те, що висновок суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях, зважаючи на посилання у мотивувальній частині оскаржуваного рішення на те, що надані відповідачем докази, на підтвердження обставин, якими обґрунтовано заперечення проти позову, є більш вірогідними, ніж докази, надані стороною позивача, оскільки застосований судом підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про безпідставність неврахування судом її доводів щодо незаконності дій посадових осіб органів досудового слідства, в межах кримінального провадження № 42013170010000126, колегія суддів зауважує, що про таке. Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Згідно із ч.1 ст.1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить про те, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства. Згідно ч. 1 ст. 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 1 ст. 303 КПК України визначено дії та бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави 26 КПК України. Виходячи з аналізу норм КПК України судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що здійснює досудове розслідування, а тому, з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України, зазначене правило застосовується й до розгляду скарг, клопотань, територіальна підсудність яких прямо не визначена процесуальним законом (зокрема ч. 1 ст. 306 КПК України). Про оскарження дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора у кримінальному провадженні № 42013170010000126, у визначеному КПК України порядку, ОСОБА_1 не заявлялось, оскарження ж таких в межах цивільного судочинства є неможливим. Зважаючи на встановлену ст. 62 Конституції України та ст. 17 ЦПК України презумпцію невинуватості, колегія суддів відхиляє, як безпідставні посилання скаржниці на зазначення у постанові начальника ВРЗЗС СВ Київського ВП в м. Одесі від 19 липня 2019 року про закриття кримінального провадження №42013170010000126 про наявність "підстав вважати, що в діях співробітників «ІНТО-САНА» наявні ознаки злочину передбаченого ст. 140 КК України". Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Окремо колегія суддів зауважує, що кримінальне провадження №42013170010000126 було закрито у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 140 КК України: невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. Водночас, згідно, ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. З огляду на викладене, колегія суддів виснує про преюдиціальність факту відсутності невиконання чи неналежне виконання співробітниками ТОВ «МЦ «INTO-SANA» своїх професійних обов`язків, які стали причиною смерті ОСОБА_3 . Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є обґрунтуванням позовних вимог, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржницею ОСОБА_1 норм права та її незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції, без посилення на обставини, що не були враховані судом під час вирішення справи. Погоджуючись із висновками та мотивами суду в оскаржуваній частині рішення, колегія суддів також ураховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Отже доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи. Порушень судом норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, чи стали підставою для обов`язкового скасування оскаржуваного рішення апеляційним судом не встановлено. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, з мотивів наведених у апеляційній скарзі ОСОБА_1 . У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1 правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Повний текст постанови складено 26 липня 2024 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова