Постанова 4857 № 460/17334/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/17334/23 пров. № А/857/23599/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року (головуючий суддя Недашківська К.М.), ухвалене у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін у м. Рівне у справі № 460/17334/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В : 18.07.2023 ОСОБА_1 (далі позивач) подала позов до суду до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради (далі відповідач), в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за заявою ОСОБА_1 від 08.05.2023; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам за заявою позивача від 08.05.2023 у розмірі, передбаченому для працездатних осіб, відповідно до постанови КМУ від 20.03.2022 №332. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Зобов`язано Департамент соціальної політики Рівненської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам за її заявою від 08.05.2023 у розмірі, передбаченому Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №332. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявні умови, визначені пунктом 2 Порядку №332, а саме: ОСОБА_1 , перемістилися з території, яка відповідає двом умовам, визначеним пунктом 2 Порядку №332: на цій території проводяться бойові дії та ця територія визначена в переліку, затвердженому розпорядженням № 204-р, тому вона належить до кола осіб, що мають право на допомогу на проживання відповідно до Порядку №332. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що до 30 березня 2022 року фактичним місцем проживання позивачки було м. Київ. Оскільки м. Київ, з якого повторно перемістилась позивачка, не включено до наказу №75, документального підтвердження від органів місцевого самоврядування факту пошкодження/знищення нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації позивачем не подавалося, отже права на виплату допомоги на проживання з травня 2023 позивачка не має, що судом першої інстанції залишено поза увагою. Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що має статус внутрішньо переміщеної особи, а законодавство не забороняє внутрішньо переміщеним особам змінювати місце тимчасового проживання, а тому відповідно має право на отримання допомоги на проживання на рівні з іншими внутрішньо переміщеними особами. Місцем реєстрації, та місцем, з якого відбулось переміщення є с. Голубівка, яке знаходиться у Алчевському районі Луганської області та перебуває по даний час під окупацією, що визначено Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №

309. Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду без змін. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в м. Києві на обліку з 09.11.2016 по 30.03.2022, як внутрішньо переміщена особа з Луганської області. З 30 березня 2022 року позивача взято на облік внутрішньо переміщеної особи Департаментом соціальної політики Рівненської міської ради. Фактичне місце перебування позивача: АДРЕСА_1 . 08 травня 2023 року позивач звернулася до відповідача з заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, на що отримала відмову від 07.06.2023, Відмова вмотивовану тим, що з травня 2022 року допомога надається ВПО які перемістилися з території, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією; позивач перемістилася з м. Києва, який не включений до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій. Позивач не погоджується з такими діями відповідача та звернулася з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких мотивів. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Стаття 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що відповідно до цього Закону, Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (частина друга статті Закону № 1706-VII). Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина перша та друга статті 4 Закону № 1706-VII). Частиною першою статті 5 Закону № 1706-VII визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. За змістом статті 2 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні. При цьому, згідно із частинами другою та третьою статті 7 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. За приписами частини першої статті 9 Закону №1706-VII внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання. До 20.03.2022 року механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначався Порядком №505, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №505, пунктом 2 якого передбачено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців. У зв`язку із набранням чинності 22.03.2022 постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №332 був затверджений Порядок (далі-Порядок №332) та визначений механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, втратив чинність Порядок №505. Пунктом 2 Порядку №332 передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 року № 204-р. Згідно із пунктом 3 Порядку №332 допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 року включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень. Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням. Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30.04.2022 включно, надається починаючи з березня 2022 року. Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 01.03.2022 отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови №

505. Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється. Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 року у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Починаючи з травня 2022 року допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження і які подали до 20.05.2022 заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг, або за умови подання документального підтвердження від органів місцевого самоврядування факту пошкодження/знищення нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації. Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), формується в електронній формі відповідно до Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №562, а у разі відсутності технічної можливості формування такого переліку в електронній формі - затверджується Мінреінтеграції за погодженням з Міноборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. Аналіз зазначених норм свідчить, що пунктом 2 Порядку №332 передбачено коло осіб, яким надається допомога на проживання, а пункт 3 містить положення щодо розміру та умов надання чи ненадання такої допомоги за певних обставин. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку аналізуючи положення пунктів 2 та 3 Порядку № 332, що внутрішньо переміщена особа має право на допомогу на проживання, визначену Порядком №332 незалежно від дати взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи, якщо вона перемістилась з території, яка відповідає двом умовам: на цій території проводяться бойові дії та ця територія міститься в переліку, затвердженому розпорядженням № 204-р. При цьому, у разі якщо внутрішньо переміщена особа станом на 01.03.2022 отримувала щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до постанови № 505, допомога на проживання, яка передбачена Порядком № 332 призначається автоматично без подання додаткового звернення. У свою чергу, суд першої інстанції з врахуванням висновків, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.06.2023 у справі №160/12308/22, які в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи, правильно зазначив, що випадок, за якого допомога на проживання, визначена Порядком № 332, не надається, законодавець пов`язав з умовою невключення регіону до переліку, затвердженого розпорядженням № 204-р, до якого внутрішньо переміщена особа перемістилась до 24.02.2022, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до постанови № 505, а не з датою включення певного регіону до переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка». Так, Наказом Мінінтеграції №309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно п.2.11, вся територія м. Києва з 24.02.2022 по 30.04.2022 вважалася територією активних бойових дій. Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України позивач була вимушена переселитись з тимчасово окупованої території Луганської області у м. Київ, а з березня 2022 року у м. Рівне. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в м. Києві на обліку з 09.11.2016 по 30.03.2022 як внутрішньо переміщена особа з Луганської області. З 30 березня 2022 року позивача взято на облік внутрішньо переміщеної особи Департаментом соціальної політики Рівненської міської ради. Фактичне місце перебування позивача: м.Рівне, вул. Відінська 35/420. Як це передбачено додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року № 204-р «Перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка», до відповідних адміністративно-територіальних одиниць відноситься як м. Київ, до якого позивач перемістилася до 24.02.2022, так і Луганська область, з якої позивач перемістилась у листопаді 2016 року. Щодо аргументів апелянта про не віднесення м. Києва до територіальних громад, затверджених наказом Мінреінтеграції від 25.04.2022 року №75, як на підставу правомірності відмови у призначенні допомоги на проживання ВПО, то такий аргумент не заслуговує на увагу, оскільки зазначений наказ втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Наказу №309 від 22.12.2022, який підлягав до застосування станом на день розгляду поданої позивачем заяви від 08.05.2023. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Аналіз норм чинного законодавства та встановлених обставин у справі надають можливість суду апеляційної інстанції погодитись з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача не ґрунтувалась на чинних правових актах, отже є протиправною. Станом на день подання заяви про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам позивач мала право на допомогу відповідно до Порядку №332, оскільки у неї були наявні умови, визначені пунктом 2 цього Порядку: ОСОБА_1 перемістилась з території, на якій проводяться бойові дії та ця територія визначена в переліку, затвердженому розпорядженням № 204-р, що є підставою таку допомогу призначити та виплачувати за заявою від 08.05.2023 у розмірі, передбаченому постановою КМУ від 20.03.2022 №332. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам. Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної рішення правильно встановлені обставини справи, рішення прийнято з дотриманням норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року у справі № 460/17334/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко