Постанова 4873 № 910/18282/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" липня 2024 р. Справа№ 910/18282/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Сибіги О.М. суддів: Палія В.В. Вовка І.В. секретар судового засідання: Король Д.А. за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 03.07.2024 Розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери" та фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 повний текст рішення складено 30.04.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 повний текст додаткового рішення складено 09.05.2024 у справі № 910/18282/23 (суддя Балац С.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери» до фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни про стягнення 2 038 811,16 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни про стягнення 2 038 811,16 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем порушено грошове зобов`язання за укладеним між сторонами спору договором суборенди нежитлових приміщень від 27.11.2013 № СО-18, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 2 038 811,16 грн., з яких: 1 649 818,64 грн. - основна заборгованість, 312 585,64 грн. - пеня, 33 223,64 грн. - 3% річних та 43 183,24 грн. - інфляційні втрати. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 (суддя Балац С.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 по справі № 910/18282/23 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери» основну заборгованість в сумі 1 649 818, 64 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 24 747, 28 грн. В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що (1) строк виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором у спірний період настав після вимоги позивача від 23.11.2023 № 23/11-02, яка була надіслана відповідачеві разом з рахунками по суборендній платі за період з березня 2022 по жовтень 2023; (2) строк виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором у спірний період настав після вимоги позивача від 23.11.2023 № 23/11-02, тобто у відповідача не виникло прострочення виконання грошового зобов`язання у спірний період у встановлений договором строк; (3) таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 312 585,64 грн., 3% річних в сумі 33 223,64 грн. та інфляційних втрат в сумі 43 183,24 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери» про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/18282/23 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери» витрати на правову допомогу в сумі 60 000,00 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено повністю. В обґрунтування прийнятого додаткового рішення судом першої інстанції зазначено, що (1) дослідивши акт приймання наданих послуг правової допомоги від 17.04.2024 № б/н на предмет співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд частково приймає до уваги усні заперечення представника відповідача на заяву з приводу кількості, витраченого часу та загального обсягу виконаних адвокатом робіт; (2) приймаючи до уваги приписи статті 126 Господарського процесуального кодексу України, часткове задоволення позовних вимог та заперечення представника відповідача на заявлену позивачем суму правничої допомоги, суд дійшов висновку про те, що заява підлягає задоволенню частково, а розмір заявлених представником позивача витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 60 000,00 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери» та узагальнення її доводів Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 по справі № 910/18282/23, 16.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери» звернулось з апеляційною скаргою б/н від 16.05.2024, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі № 910/18282/23 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 312 585, 64 грн., 3% річних у розмірі 33 223, 64 грн. та інфляційних витрат у розмірі 43 183, 24 грн., ухвалити нове рішення в цій частині яким позовні вимоги задовольнити. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23 змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, збільшивши розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу з 60 000 грн. до 200 000 грн. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що (1) рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат та додаткове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, викладені висновки є помилковими та ґрунтуються на не дійсних обставинах справи; (2) судом не враховано, що умовами договору не визначається порядок фіксування передачі від позивача до відповідача рахунків, як на оплату суборендних платежів (п. 4.6.) та і на компенсацію комунальних послуг (п. 4.7.); (3) обов`язок відповідача сплачувати суборендні платежі виникає в силу Закону (ст. 762 ЦК України) та умов договору (п. 4.6.) та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату; (4) внаслідок необґрунтованої відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції при ухвалені додаткового рішення дійшов необґрунтованого висновку про зменшення розміру витрат на правову допомогу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни та узагальнення її доводів Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 по справі № 910/18282/23, 20.05.2024 фізична особа-підприємець Зимня Вікторія Володимирівна звернулась з апеляційною скаргою б/н від 20.05.2024, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Крім того, просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що (1) орендоване приміщення знаходиться в межах «Урядового кварталу», доступ до якого обмежено з початку повномасштабного вторгнення росії на територію України; (2) обмеження щодо пересування АДРЕСА_1 призвели до того, що ФОП Зимня В.В. фактично не користувалась орендованим приміщенням з березня 2022 до закінчення встановленого строку дії договору; (3) орендарем не виставлялись та не передавались рахунки щодо сплати щомісячних суборендних платежів в проміжок часу з березня 2022 по жовтень 2023; (4) при ухвалені рішення суд помилково зробив висновок, що в договорі суборенди не встановлено строк оплати суборендних платежів, а відтак вищезазначений строк встановлюється моментом пред`явлення вимоги; (5) в договорі встановлена дата виставлення рахунку позивачем на оплату суборендних платежів; (6) відповідач звільняється від відповідальності за неналежне виконання умов договору через настання обставин непереборної сили, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2024, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери» по справі №910/18282/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Палій В.В., Кравчук Г.А. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2024, матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни по справі №910/18282/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Палій В.В., Кравчук Г.А. 21.05.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18282/23. 27.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду супровідним листом №910/18282/23/294/24 від 24.05.2024 надійшли матеріали справи №910/18282/23. Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Кравчук Г.А. у відпустці. Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2024 справу № 910/18282/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Сибіги О.М., суддів Палія В.В., Вовка І.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/18282/23 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери» та фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024, об`єднано апеляційні скарги в одне провадження для спільного розгляду у справі № 910/18282/23 та призначено справу № 910/18282/23 до розгляду на 03.07.2024. 20.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. При цьому позивач стверджував, що (1) апеляційна скарга відповідача не містить обґрунтувань з приводу неправильного застосування судом першої інстанції процесуального права при вирішенні спору; (2) зміст скарги повністю повторює доводи відповідача, які подавались ним до суду першої інстанції, що свідчить про незгоду із судовим рішенням, прийнятим не на користь відповідача; (3) доводи скаржника вже перевірялись судом першої інстанції та їм надавалась правова оцінка, тому апеляційна скарга відповідача подана з формальних підстав. 20.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги позивача заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. При цьому відповідач стверджував, що (1) договором чітко встановлена процедура виставлення рахунків щодо суборендної плати від орендаря суборендарю та строки сплати отриманих рахунків (п. 4.6. договору); (2) позивачем не доведено факт виставлення та передачі рахунків на оплату суборендної плати; (3) доказів на підтвердження щомісячного надання рахунків на оплату суборендної плати позивачем не додано; (4) позивачем не складалися періодичні (помісячні) рахунки на оплату суборенди, позивачем був сформований лише один рахунок за весь спірний період в момент складення позовної заяви; (5) позивач не відображав нарахування орендної плати у своїй податковій звітності та не відображав зростання дебіторської заборгованості у фінансовій звітності; (6) наведені факти підтверджують наявність домовленостей між сторонами щодо звільнення відповідача від сплати суборендних платежів; (7) дана справа не є складною, оскільки зводиться до стягнення заборгованості, яка підтверджується лише укладеним між сторонами договором; (8) обсяг, характер виконаних представниками позивача робіт та час, витрачений на виконання робіт не є значними; (9) позивачем не було надано доказів фактичного (реального) понесення витрат на оплату послуг адвокатів позивача (квитанцій, платіжних доручень, тощо про оплату правової допомоги). 21.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни надійшла заява про долучення до матеріалів справи письмових пояснень та роздруківки з мережі Інтернет. 28.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів. 01.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни надійшла заява про долучення до матеріалів справи постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1601/17. В судовому засіданні 03.07.2024 року колегією суддів було розглянуте та відхилене клопотання відповідача про клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, про що постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 03.07.2024. Відхиляючи наведене клопотання колегія суддів виходила з того, що відповідно до ч. 3 та 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача). Суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши думки присутніх представників учасників справи стосовно заявленого клопотання, дійшов висновку про його відхилення, як необґрунтованого, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено, а відповідачем не наведено виняткових випадків ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Крім того, вказані докази взагалі не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції. В свою чергу, така обставина (тобто відсутність доказів як таких на момент розгляду спору судом першої інстанції) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання відповідачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (наведений висновок узгоджується з правовим висновком у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19). Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери" та фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі №910/18282/23 без змін, з наступних підстав. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 27.11.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» (надалі - позивач, орендар) та Фізичною особою - підприємцем Зимня Вікторія Володимирівна (надалі - відповідач, суборендар) укладено договір суборенди нежитлових приміщень № СО - 18 (надалі - договір), відповідно до п. 2.1. якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування приміщення визначене в п. 1.1. даного договору, в порядку, передбаченому даним договором. Відповідно до п. 1.1. договору приміщення - об`єкт нерухомого майна, а саме: частина нежитлового приміщення загальною площею 113,7 кв.м., групи приміщень № 24 (в літері А), що розташовані на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , що складає 78,7 квадратних метрів та перебувають у власності Лавринович Світлани Григорівни на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень. Місячний розмір суборендної плати становитиме гривневий еквівалент 35,00 доларів США за один квадратний метр приміщення, переданого в суборенду, але не менше 278,95 грн. за один квадратний метр приміщення (п. 4.2. договору); За умовами п. 4.5. договору розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України, відповідно до офіційного обмінного курсу гривні до долару США, який встановлюється НБУ, на момент виставлення орендарем суборендарю відповідного рахунку. Відповідно п. 4.6. договору суборендар сплачує суборендну плату (окрім суборендної плати за перший місяць та суборендної плати за місяці, у рахунок сплати суборендної плати за які зараховується гарантійний платіж, передбачений п. 4.2.2 договору) авансом щомісячно до 15 числа поточного місяця, на підставі рахунку, що виставляється орендарем та передається суборендарю не пізніше третього числа поточного місяця. У випадку, якщо третє число є святковим чи вихідним днем, такий рахунок може бути надано наступного робочого дня. Договір набирає чинності з 01 грудня 2013 року і діє до 30 листопада 2023 року або до його розірвання сторонами в порядку, передбаченому даним договором (п. 3.1. договору). Додатковою угодою від 30.01.2022 року № 15 пункт 4.2. договору викладено у новій редакції, відповідно до якої місячний розмір суборендної плати починаючи з 01.01.2022 по 31.12.2022 становитиме 523 грн. за один квадратний метр приміщення, переданого в суборенду. Починаючи з 01.01.2023 місячний розмір суборендної плати складатиме гривневий еквівалент 35,00 доларів США за один квадратний метр приміщення, переданого в суборенду, але не менше 278,95 грн. за один квадратний метр приміщення. Через 5 років з моменту укладання даного договору та у випадку збільшення ринкової вартості ставки оренди на 30% і більше, позивач має право ініціювати питання про перегляд розміру орендної плати, але не більше ніж на 30%. Наступний перегляд з цих підстав може бути здійснено через 3 роки. За актом прийому-передачі приміщень від 02.12.2013 року № б/н орендар передав, а суборендар прийняв приміщення за договором. На виконання умов пункту 4.2.2. договору відповідачем здійснено на користь позивача гарантійний платіж в сумі 52 841,06 грн. Як стверджує позивач, відповідачем не здійснено оплату за користування приміщенням за договором в період з березня 2022 року до жовтня 2023 року на загальну суму 1 702 659,70 грн., а саме: за березень 2022 року - 49 392,12 грн.; за квітень 2022 року - 49 392,12 грн.; за травень 2022 року - 49 392,12 грн.; за червень 2022 року - 49 392,12 грн.; за липень 2022 року - 49.392,12 грн.; за серпень 2022 року - 49 392,12 грн.; за вересень 2022 року - 49.392,12 грн.; за жовтень 2022 року - 49.392,12 грн.; за листопад 2022 року - 49.392,12 грн.; за грудень 2022 року - 49 392,12 грн.; за січень 2023 року - 120 873,85 грн.; за лютий 2023 року - 120 873,85 грн.; за березень 2023 року - 120 873,85 грн.; за квітень 2023 року - 120 873,85 грн.; за травень 2023 року - 120 873,85 грн.; за червень 2023 року - 120 873,85 грн.; за липень 2023 року - 120.873,85 грн.; за серпень 2023 року - 120 873,85 грн.; за вересень 2023 року - 120 873,85 грн.; за жовтень 2023 року - 120 873,85 грн. За розрахунками позивача, сума заборгованості відповідача перед позивачем за вирахування гарантійного платежу в сумі 52 841,06 грн. становить 1 649 818,64 грн. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 1 649 818,64 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 312 585,64 грн., 3% річних у розмірі 33 223,64 грн. та інфляційні втрати у розмірі 43 183,24 грн. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Положеннями ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Як встановлено судом вище, між позивачем та відповідачем укладено договір суборенди нежитлових приміщень №СО-18 від 27.11.2013, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв за актом прийому-передачі приміщення частину нежитлового приміщення загальною площею 113,7 кв.м., групи приміщень № 24 (в літері А), що розташовані на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , що складає 78,7 кв.м. У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Згідно із п. 4.6. договору суборендар сплачує суборендну плату авансом щомісячно до 15 числа поточного місяця, на підставі рахунку, що виставляється орендарем та передається суборендарю не пізніше третього числа поточного місяця. У випадку, якщо третє число є святковим чи вихідним днем, такий рахунок може бути надано наступного робочого дня. Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач у порушення п. 4.6. договору суборендну плату за період з березня 2022 по жовтень 2023 не здійснив. Відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок, зважаючи на специфіку правовідносин, незмінність об`єкту оренди, періодичність оплати та розмір відповідних платежів, визначених виключно умовами договору, відсутня необхідність щомісячного засвідчення актом. Чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст. 882, 901 Цивільного кодексу України). Більше того, умовами договору суборенди нежитлових приміщень №СО-18 від 27.11.2013 також не передбачено щомісячного підтвердження факту користування орендованим майном відповідними актами. Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач не здійснював суборендні платежі за користування нежитловими приміщеннями у період з березня 2022 по жовтень 2023, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, яка за вирахуванням гарантійного платежу в розмірі 52 841,06 грн., становить 1 649 818,64 грн. Відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. При цьому, доводи відповідача, що між сторонами були досягнуті усні домовленості щодо звільнення відповідача від сплати суборендних платежів за користування спірними приміщеннями колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. За положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач порушив умови договору суборенди нежитлових приміщень СО-18 від 27.11.2013 та не здійснив сплату суборендної плати за спірні періоди, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача заборгованість у розмірі 1 649 818,64 грн. Стосовно нарахованих інфляційних втрат, 3 % річних та пені колегія суддів відзначає наступне. У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором у спірний період настав після вимоги позивача від 23.11.2023 № 23/11-02, яка була надіслана відповідачеві разом з рахунками по суборендній платі за період з березня 2022 по жовтень 2023, отже у відповідача не виникло прострочення виконання грошового зобов`язання у спірний період, відтак правові підстави стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат відсутні. Щодо заперечень відповідача проти задоволення позовних вимог, які викладені у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, які зводяться до наявності підстав для звільнення його від відповідальності за порушення договірних зобов`язань через настання форс-мажорних обставин, пов`язаних із (1) введенням на території України воєнного стану та (2) неможливістю повноцінного функціонування салону краси, що знаходився в орендованому приміщенні, колегія суддів зазначає наступне Згідно статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України). Відповідно до п. 13.1. договору жодна із сторін не нестиме відповідальність у випадку невиконання або неналежного виконання умов даного договору, внаслідок настання обставин непереборної сили. До обставин непереборної сили, зокрема відносяться: стихійні лиха, страйки, військові дії, а також будь-які інші дії, що знаходяться поза контролем сторін і перешкоджають їм у виконанні умов даного договору. В пункті 13.2. договору визначено, що підтвердженням наявності і тривалості дії непереборної сили є документ, виданий Торгово промисловою палатою України або іншим компетентним органом. Згідно з п. 13.3. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов даного договору впродовж дії обставин зазначених у п. 13.1. даного договору. Якщо дія форс-мажорних обставин триває більше 30 днів і не дає можливості сторонам належним чином виконувати умови даного договору, сторони за взаємною згодою припиняють дію даного договору. Виникнення форс-мажорних обставин в момент прострочення виконання стороною своїх обов`язків встановлених цим договором, позбавляє цю сторону права посилатися на дію форс-мажорних обставин, як на підставу для звільнення від відповідальності (п. 13.4. договору). Отже, наявність форс-мажорних обставин (воєнний стан) не є підставою для звільнення від виконання основного зобов`язання. Заявлена в межах цієї справи заборгованість з суборендної плати є основним зобов`язанням відповідача перед позивачем та не є заходом відповідальності за порушення зобов`язання, тобто існування форс-мажорних обставин не може впливати на існування такого основного зобов`язання чи на право позивача звернутися до суду із вимогою про його примусове виконання. Також із аналізу наведених правових норм вбачається, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань). Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21. Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»). Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні триває. Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини (військову агресію проти України), повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором. Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Наразі Торгово-промислова палата України (ТПП України) ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин. Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями. 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо. З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим). Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, на якому наголошує відповідач у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати. Позаяк, колегією суддів встановлено, що відповідачем не надано відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором суборенди, як це передбачено пунктом 13.2. договору. Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери" на додаткове рішення колегія суддів зазначає наступне. Так, задовольняючи частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери" про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції виходив з кількості витраченого часу та загального обсягу виконаних адвокатом робіт, а також прийняв до уваги часткове задоволення позовних вимог та заперечення представника відповідача на заявлену позивачем суму правничої допомоги, зменшивши такі витрати до 60.000,00 грн. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Колегія суддів апеляційного господарського суду враховуючи заявлений розмір судових витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи, зважаючи на складність справи погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що обґрунтованим розміром покладених на відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги є сума у розмірі 60 000,00 грн. Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції. Слід зауважити, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень. Також колегія суддів апеляційного господарського суду наголошує на тому, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Суд апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі додаткового рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Зі змісту апеляційної скарги ФОП Зимня В.В. слідує, що остання не містить жодних аргументів та правового обґрунтування, які є підставою для перегляду та скасування додаткового рішення, отже, враховуючи обставини справи та зміст додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржниками не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються в апеляційних скаргах. На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Колегія суддів апеляційного суду вважає інші посилання скаржників, викладені ними в апеляційних скаргах такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі рішень, наведені доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Отже, в задоволенні апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери" та фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 залишити без змін. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і партнери" та фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни на рішення від 15.04.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення від 15.04.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційних скарг розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/18282/23 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 25.07.2024. Головуючий суддя О.М. Сибіга Судді В.В. Палій І.В. Вовк