Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/7370/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" липня 2024 р. Справа№ 910/7370/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко А.І. суддів: Михальської Ю.Б. Скрипки І.М. розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 у справі № 910/7370/23 (суддя Лиськов М.О.) за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" до Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" про стягнення 36 942, 49 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" відшкодування шкоди 53 183,21 грн. в порядку регресу, посилаючись на те, що в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат у позивача виникло право вимоги до відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВІДІ-СТРАХУВАННЯ" на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту АС №0122963 від 28.11.2018 року внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплатило страхове відшкодування власнику автомобіля Citroen C4, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Внаслідок чого відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України позивачем отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Позивач зазначає, що відповідальність водія транспортного засобу Mitsubishi Lancer, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким скоєно ДТП, застрахована у відповідача на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/5022978, а тому позивач вважає, що обов`язок з відшкодування збитків покладається на відповідача. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 у справі № 910/7370/23 позовні вимоги задоволено. На підставі рішення суду з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на користь Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді - Страхування" підлягає стягненню страхове відшкодування у сумі 36 942, 49 грн. та судовий збір у сумі 2 684, 00 грн. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту АС № 0122963 від 28.11.2018 у зв`язку із настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, перейшло право вимоги до відповідача, оскільки оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Mitsubishi Lanser, реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС", поліс АО/5022978. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що обов`язок щодо відшкодування збитку завданого внаслідок ДТП покладається на відповідача відповідно до положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки позивачем було здійснено виплату на користь потерпілої особи у розмірі 36942,49 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що оскільки позивач звернувся до відповідача із регресною заявою про виплату страхового відшкодування лише 02.08.2021, тобто з пропуском річного строку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, відповідачем було цілком обґрунтовано відмовлено на підставі п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у здійснені виплати страхового відшкодування. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки строк звернення до позивача було пропущено саме через незалежні від позивача обставини, а саме: 04.05.2020 р. представником ТДВ «СК «Віді -Страхування» було надіслано запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації чи був автомобіль «Mitsubishi » д/н НОМЕР_2 , на момент ДТП (21 листопада 2019 року) забезпеченим у розумінні и. 1.7. ст. 1 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на який Моторне (транспортне) страхове бюро України листом вих. №9-02/16454 від 02.06.2020 р. повідомило, що чинний станом на 21.11.2019 р. договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладений щодо забезпечення автомобілю Mitsubishi Lancer д.н.з. НОМЕР_2 , не виявлено. Крім того, Печерським районним судом м.Києва у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , передбаченого ст. 124 КУпАП, постанова була прийнята лише 09.10.2020 р., яка набула чинності 20.10.2020 р. Крім того, 02.04.2021р. листом вих. №15/04/8/2/0766-21 та листом вих. №15/04/8/2/1070-21 від 12.05.2021р. представником ТДВ «СК «Віді -Страхування» було надіслано вимоги до ОСОБА_2 , який надав відповідь на вимогу 07.06.2021, якою повідомив, що автомобіль Mitsubishi Lanser, реєстраційний номер НОМЕР_2 був застрахований у ПрАТ «СГ «ТАС» за полісом №АО/5022978 від 10.03.2019 р. Отримавши вищезазначені дані, вих. №15/04/8/2/1768-21 від 02.08.2021р. ТДВ «СК «Віді-Страхування» звнернення із заявою про страхове відшкодування до ПАТ «СГ «ТАС». Вищезазначені обставини чітко вказують на поважність причин та про добросовісність дій ТДВ «СК «Віді-Страхування» щодо пропуску річного строку для звернення з заявою про страхове відшкодування до ПАТ «СГ «ТАС» через незалежні від позивача причини. Позивач зазначає, що у даному випадку він має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок відповідача. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 28.11.2018 р. між Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту АС № 012293, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України та пов`язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом Citroen С4, реєстраційний номер НОМЕР_3 . 21.11.2019 за адресою: м. Київ, вул. Івана Павла II, 16 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено застрахований автомобіль Citroen С4, реєстраційний номер НОМЕР_3 , другий учасник якої водій автомобіля Mitsubishi Lanser. реєстраційний номер НОМЕР_2 , № кузова НОМЕР_4 зник з місця події. 21.11.2019 за фактом дорожньо-транспортної пригоди відносно водія автомобіля Mitsubishi Lanser, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , було складено адміністративний протокол, який разом із адміністративним матеріалом направлено до Печерського районного суду міста Києва для подальшого прийняття рішення. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2020 року у справі № 757/62222/19-п закрито провадження у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст. 130, 124 КУпАП відсносно водія автомобіля Mitsubishi Lanser ОСОБА_1 закрито у зв`язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. 03.12.2019 до ТДВ «СК «Віді - Страхування» із заявою про виплату страхового відшкодування вх. № 15/04/9.01/3532.19 звернувся ОСОБА_3 у зв`язку із ДТП, яка є страховим випадком відповідно до умов Договору страхування. 11.12.2019 ТДВ «СК «Віді - Страхування» на підставі заяви про виплату страхового відшкодування і страхового акту № 5012 від 09.12.2019 р., керуючись рахунком № ЕСеС-0020251 від 27.11.2019 р., враховуючи дані звіту про оцінку КТЗ №08-15/02 від 15.02.2020 р. здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 54 133,21 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5731 від 11.12.2019 р. 02.08.2021 року позивач надіслав на адресу відповідача заяву про виплату страхового відшкодування вих. № 15/04/8/21/1768-21 з вимогою здійсненя виплати страхового відшкодування у розмірі 54133,214 грн., що підтверджується платіжним дорученням №5731 від 11.12.2019 р. Відповідач не сплатив суму страхового відшкодування позивачу, 27.08.2021 надав відповідь вих. № 16836/9121 на заяву позивача, в якій зазначив, що позивачем було пропущено встановлений підпунктом 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» річний строк на звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування. Звертаючись до суду із позовом, позивач вказує, що оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Mitsubishi Lanser, реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" (поліс АО/5022978), франшиза (950 грн.), ПрАТ «СК «ВІДІ СТРАХУВАННЯ» має право зворотної вимоги до зазначеного товариства. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов`язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі, ОСЦПВВНТЗ), яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов`язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов`язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків. У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов`язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності. За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування. У такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ). Отже, в силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов`язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань. Аналогічний правовий висновок в частині встановлення чи є здійснення виплати за договором добровільного майнового страхування виникненням нового зобов`язання або ж за наслідками такої виплати лише відбувається заміна кредитора у вже існуючому зобов`язанні із набуттям останнім всіх прав і обов`язків попереднього кредитора викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17, який в силу приписів частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України суди враховують при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення в даній справі, встановив, що позивач у відповідності до положень Закону України «Про страхування» та на виконання умов договору страхування у зв`язку з настанням ДТП 21.11.2019 на підставі рахунку № ЕСеС-0020251 від 27.11.2019 р., враховуючи дані звіту про оцінку КТЗ №08-15/02 від 15.02.2020 р. здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 54 133,21 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5731 від 11.12.2019 р. Позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції було зменшено позовні вимоги до 36 942, 49 грн. ( вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного 37892,49 грн. - 950 грн. франшизи). Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Mitsubishi Lanser, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», поліс АО/5022978, враховуючи положення статей 993, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України «Про страхування», статей 12, 22, 29, 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до страховика винної особи (відповідача) в сумі 36 942,49 грн. Спірним питанням у даній справі є питання наявності чи відсутності у позивача права на стягнення з відповідача 36 942,49 грн. страхового відшкодування, оскільки за доводами відповідача позивачем було пропущено встановлений підпунктом 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» річний строк на звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування на суму 36942,49грн. У статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви. Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 звернула увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується. Згідно статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення. Відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 13 Цивільного кодексу України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин. За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом. Зміст суб`єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку). Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб`єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов`язків на власний розсуд. Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 Цивільного кодексу України). При цьому, Цивільний кодекс України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права. Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (стаття 250 Цивільного кодексу України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 Цивільного кодексу України)). Відмова від належного особі права припиняє таке право. Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом. Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності. Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи. Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Отже право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №910/7449/17 (провадження №12-104гс18)). В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19). Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи). Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина перша статті 259 Цивільного кодексу України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена. Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 Цивільного кодексу України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП. Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обовя`зкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ані Цивільний кодекс України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено Цивільного кодексу України при пропуску позовної давності. Водночас Цивільним кодексом України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності. Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 Цивільного кодексу України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 Цивільного кодексу України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 Цивільного кодексу України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 Цивільного кодексу України), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності. Таким чином, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку. У даному випадку ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль Citroen С4, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 сталась 21.11.2019. При цьому, згідно рахунку № ЕСеС-0020251 від 27.11.2019, виставленого ТОВ «Віді Елеганс» на ремонт транспортного засобу автомобіль Citroen С4 державний реєстраційний номер НОМЕР_3 складає 56633,21 грн. Позивачем 11.12.2019 було виплачено страхове відшкодування за договором добровільного страхування у розмірі 54 133,21грн, що підтверджується платіжним дорученням № 5731 із зазначенням призначення платежу: "страхове відшк. зг. Акту СТ-5012 від 09.12.19 та з ОСОБА_3 за ремонт т/з д/н НОМЕР_3 рах.№ЕСеС-0020251 від 27.11.19 в т.ч. ПДВ". Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача 02.08.2021 із заявою на виплату страхового відшкодування вих. № 15/04/8/2/1768-21, в якій просив виплатити страхове відшкодування за полісом АО/5022978 у розмірі 54133,21 грн. Доказів на підтвердження того, що позивач звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування у строк, визначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та надсилав відповідачу докази на підтвердження переходу до позивача вимог на вказану суму (докази виплати позивачем страхового відшкодування у вказаній сумі) позивачем ні разом із позовом, ні до апеляційної скарги не додано. Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування. У такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ). Відтак, у силу приписів статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов`язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань виключно за умови виконання встановлених Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вимог, в т.ч. щодо подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов`язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання відповідної заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків. При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб`єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою, тобто, підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування. Зазначена правова позиція викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Згідно з п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Однак, ЦК України є загальним нормативно-правовим актом, а Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним нормативно-правовим актом та регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним. Тобто, Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає спеціальні до ЦК України строки звернення із заявою про виплату страхових відшкодувань у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому саме спеціальний закон підлягає застосуванню в правовідносинах, що склалися між сторонами у даній справі. Таким чином, хоч строк, визначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і не є процесуальним строком, проте в розрізі відносин страхування він є присічним, тобто результатом його спливу є припинення права на виплату без можливості поновлення такого строку. Єдиним же випадком, коли особа, що пропустила встановлений Законом річний строк, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності - це доведення суду тієї обставини, що нею було здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та такий строк пропущено на 1 рік і 9 місяців через незалежні від потерпілої особи причини, що у даному випадку позивачем суду не доведено і судом не встановлено. Враховуючи викладені обставини та беручи до уваги, що позивачем було пропущено річний строк, встановлений статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" до Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" про стягнення 36 942, 49 грн. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. За змістом статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 у даній справі таким, що підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у розмірі 36 942, 49 грн. Судові витрати У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на позивача. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 у справі №910/7370/23 задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 у справі № 910/7370/23 скасувати. Прийняти нове рішення. У задоволенні позову відмовити повністю. Стягнути з Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" (вул. Велика Кільцева буд.56, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131, ідентифікаційний код 35429675) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (прос. Перемоги 65, м. Київ, 03117; ідентифікаційний код 30115243) 4026, 00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва. Матеріали справи № 910/7370/23 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя А.І. Тищенко Судді Ю.Б. Михальська І.М. Скрипка