Постанова 4824 № 1007/4261/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/10305/2024 Справа № 1007/4261/2012 П О С Т А Н О В А Іменем України 24 липня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Лантухом Ярославом Васильовичем , на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області, постановлену у складі судді Василишина В.О. в м. Бровари 05 березня 2024 року за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця, просила визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5, до складу якого входять виконавче провадження № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , яка полягає у невирішенні питання про закінчення виконавчого провадження і скасування арешту, накладеного на спеціальний рахунок, зобов`язати державного виконавця вирішити питання про закінчення зведеного виконавчого провадження, зняти арешт зі спеціального банківського рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 , на який зараховуються кошти цільового призначення, а саме виплати пенсії. Скаргу мотивувала тим, що в провадженні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУМЮ (м. Київ) перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_5, до складу якого входять виконавче провадження № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 стягувач ОСОБА_3 помер, в зв`язку з чим 06 вересня 2023 року представником боржника до Відділу було подано заяву про закриття зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_5. Заява проігнорована, зведене виконавче провадження досі не закінчено, державним виконавцем постанову про закінчення виконавчого провадження не винесено. Крім цього, в рамках даного виконавчого провадження постановою державного виконавця від 21 липня 2021 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, зокрема, накладено арешт на спеціальний банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 , на який зараховуються кошти цільового призначення, а саме виплати пенсії. 28 липня та 13 вересня 2023 року боржником до Відділу було подано заяви про зняття арешту з рахунку для виплат, проте до сьогодні їх не задоволено, державним виконавцем арешт не знятий, внаслідок чого ОСОБА_1 позбавлена можливості отримувати пенсію, що є єдиним джерелом її доходу. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2023 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. ОСОБА_1 в особі представника Лантуха Я.В. , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, просила скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення скарги. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладала обставини справи, наводила зміст п. 3 ч. 1 ст. 39, ч. 1 ст. 40 Закону України про виконавче провадження, вказувала, що нею неодноразово на адресу державної виконавчої служби направлялися заяви про закінчення виконавчого провадження в зв`язку зі смертю стягувача. Вказувала на помилковість висновків суду про те, що смерть особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов`язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, вказувала, що таке розуміння закону є невірним, оскільки аналіз змісту п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що положення щодо правонаступництва стосується лише припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, а в разі смерті стягувача така умова закінчення виконавчого провадження відсутня. Крім цього, суд першої інстанції не врахував, що заміна будь-якого учасника виконавчого провадження є не просто формальним процесом, вона має свої власні процесуальні особливості і процедури, які повинні бути виконані відповідно до закону. Зокрема, виходячи з аналізу ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» заміна вибулої сторони правонаступником можлива лише за відповідним зверненням заінтересованої особи - правонаступника, а державний виконавець може порушувати питання про заміну сторони виконавчого провадження лише за заявою заінтересованої особи. Зауважувала, що положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті стягувача чи боржника викладене як імперативне, тобто обов`язкове до виконання без зазначення будь-яких застережень щодо правонаступництва. Підкреслювала, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим законом. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторін, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником за умови дотримання строків. Вказувала, що відповідно до ст. 55 ЦПК України, яка визначає загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли, а лише на стадіях судового процесу, тобто таке право не є абсолютним та обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу. Отже, у даній ситуації зведене виконавче провадження слід завершити, оскільки закон передбачає чіткі підстави для його закриття. Заміна стягувача вимагає виконання особливої процедури відповідно до законодавства України, яка повинна бути виконана у встановлені строки. Крім того, питання бездіяльності державного виконавця у вказаному виконавчому провадженні встановлено ухвалою Бородянського районного суду від 20 липня 2022 року, де встановлено, що на час розгляду справи державним виконавцем не розглянуто клопотання боржника ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження та не прийнято ніяких рішень за наслідками розгляду вказаної заяви, також в матеріалах справи відсутні докази про наявність обставин, які перешкоджають державному виконавцю закінчити виконавче провадження з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». З огляду на викладене суд констатував, що державний виконавець всупереч ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» не розглянув клопотання заявника та не надав відповіді за результатами такого розгляду, не прийняв відповідної постанови за наслідками розгляду клопотання, тому така бездіяльність державного виконавця щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 12 квітня 2022 року є неправомірною. Щодо зняття арешту зі спеціального банківського рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», наводила зміст ч. 3 ст. 52, ст. 68, 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 46 Конституції України, рішення Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, вказувала, що оскільки матеріали виконавчого провадження не досліджувалися судом при розгляді скарги, то не відповідають дійсності висновки суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи доказів інформування державного виконавця як банківською установою, так і ОСОБА_1 про номер рахунку, відкритий у банку, на який перераховуються її пенсійні виплати. Суд першої інстанції не звернув уваги, що всі рахунки боржника за постановою державного виконавця були заблоковані, в тому числі й ті, що будуть відкриті в майбутньому. Судом не враховано, що боржник протягом тривалого часу, майже двох років позбавлена можливості отримувати пенсію, єдиного джерела доходів. Зауважувала, що неодноразово зверталася до банку за вирішенням питання про розблокування коштів у вигляді пенсії, проте нею одержано відмову, мотивовану тим, що повноваження щодо розблокування рахунку належать саме державному виконавцю. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Із матеріалів справи вбачається, що згідно Інформації про виконавче провадження від 27 вересня 2023 року, в провадженні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_5, до складу якого входять виконавче провадження № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 (а. с. 4 - 14). В межах виконавчого провадження № НОМЕР_7 головним державним виконавцем Нікітіною М.О. прийнято постанову про арешт коштів боржника від 21 липня 2021 року, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику (а. с. 16). 22 лютого 2022 року стягувач ОСОБА_3 помер (а. с. 15). Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 12 липня 2023 року, ОСОБА_1 має в АТ КБ «ПриватБанк» картку НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 ), на яку отримує пенсійні виплати, також на вказану картку (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ) (а. с. 17). 06 вересня 2023 року представник боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_1 - адвокат Лантух Я.В. звернувся до державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме в зв`язку із смертю ОСОБА_1 ; просив закінчити зведене виконавче провадження НОМЕР_5, до складу якого входять виконавче провадження № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7 і вчинити всі необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження (а. с. 18). На а. с. 68 - 70 знаходяться роздруковані скріншоти із мобільного за стосунку «Приват24», згідно якої картка для виплат НОМЕР_3 є обмеженою; відображено останні операції - 14 липня 2023 року зняття готівки 0,60 грн., 18 липня 2023 року - зарахування пенсії в розмірі 2551,39 грн., 21 серпня 2023 року - зарахування переказу коштів від «Київ - місто, що розквітає» в розмірі 2500 грн.; 27 лютого 2024 року відхилено авторизацію через термінал ПриватБанку для зняття 1000 грн. Судом також встановлено, що в лютому 2024 року до Броварського міськрайонного суду Київської області надійшло подання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5, до складу якого входять виконавче провадження № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 (а. с. 65 - 66). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копію листа АТ КБ «ПриватБанк» від 08 вересня 2023 року та копію ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року в справі № 1007/4261/2012 за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Апеляційна скарга не містить клопотання про дослідження нових доказів із обґрунтуванням поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, в ньому не наведено об`єктивних причин, які перешкодили подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів. Виходячи із наведеного, з урахуванням вимог ст. 12, 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що заявник не надав доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не має процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці докази. Відмовляючи в задоволенні скарги на бездіяльність головного державного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що виконання обов`язків стягувача у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5, до складу якого входять виконавче провадження № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7, допускають правонаступництво, отже, виконавче провадження не може бути закінчено на підставі п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Щодо вимоги про зняття арешту зі спеціального банківського рахунку, відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 , на який зараховуються кошти цільового призначення, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази інформування державного виконавця як банківською установою, так і ОСОБА_1 про номер рахунку, відкритий у банку, на який перераховуються пенсійні виплати, при цьому постановою державного виконавця від 21 липня 2021 року арешт накладено на грошові кошти, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення на які заборонено законом, отже, саме банк, отримавши зазначену постанову, повинен був визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, був зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути постанову без виконання. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40). Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року). Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Одним із основних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення є закріплення у процесуальному законодавстві положень щодо здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в справах та відповідні норми, спрямовані на забезпечення виконання рішень суду. Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об`єктивності (пункт 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»). Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» та пункт 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року № 489/20802 (далі - Інструкція) під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. На підставі частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, у тому числі, у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону. Частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Пунктом 3 частини першої та частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення. Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов`язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій. Отримавши дані про смерть фізичної особи - сторони виконавчого провадження, виконавець має отримати підтвердження чи спростування таких даних, звернувшись відповідно до пункту 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» із запитом до органу державної реєстрації актів цивільного стану згідно з компетенцією останнього, визначеною Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження виконавець має звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину. Це дасть змогу виконавцеві з`ясувати, які особи, як спадкоємці померлої сторони виконавчого провадження, зверталися за отриманням спадщини та що саме вони успадкували згідно зі свідоцтвом про право на спадщину. Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48 гс 20) та підтримуються Верховним Судом в подальшому, зокрема, в постанові від 20 вересня 2023 року в справі № 461/320/23 (провадження № 61-8651 св 23). Крім того, в п. 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)) сформульовано правовий висновок, згідно якого, положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону про виконавче провадження) слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом першої інстанції встановлено, що згідно інформації, наданої Першою Броварською державною нотаріальною конторою Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) державним нотаріусом Першої броварської державної нотаріальної контори 25 травня 2022 року відкрито спадкову справу № 255/2022 до майна померлого ОСОБА_3 , спадщину після смерті якого прийняли: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . 11 січня 2023 року, 14 березня 2023 року та 29 березня 2023 року спадкоємцям ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 видано свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що належало померлому ОСОБА_3 (а. с. 71 - 72). Статтею 1218 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Враховуючи, що за змістом зобов`язання, покладеного на ОСОБА_1 судовими рішеннями, які перебувають на примусовому виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), з неї на користь ОСОБА_3 стягувались грошові кошти, які були розміщені на ім`я ОСОБА_1 на банківських рахунках, дане зобов`язання не пов`язане нерозривно з особою спадкодавця, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, що у даному випадку виконання обов`язків стягувача у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5 до складу якого входять виконавчі провадження № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7 допускають правонаступництво, виконавче провадження не підлягало закінченню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», і скарга у цій частині є необґрунтованою. Доводи апеляційної скарги, що аналіз змісту п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що положення щодо правонаступництва стосується лише припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, а в разі смерті стягувача така умова закінчення виконавчого провадження відсутня, відхиляються апеляційним судом як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та суперечать вищенаведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які були належно враховані судом першої інстанції, хоча і без безпосереднього посилання на них в ухвалі суду. Апеляційний суд не погоджується з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що виходячи з аналізу ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» заміна вибулої сторони правонаступником можлива лише за відповідним зверненням заінтересованої особи - правонаступника, а державний виконавець може порушувати питання про заміну сторони виконавчого провадження лише за заявою заінтересованої особи, враховуючи таке. Положеннями ч. 1, 2, 5 ст. 442 ЦПК України встановлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження. Згідно ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Згідно п. 12 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. Відтак доводи апеляційної скарги в даній частині відхиляються судом як безпідставні, з огляду на те, що ч. 2 ст. 442 ЦПК України допускає звернення виконавця з заявою про заміну сторони її правонаступником за власною ініціативою. Доводи апеляційної скарги, що відповідно до ст. 55 ЦПК України, яка визначає загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли, а лише на стадіях судового процесу, тобто таке право не є абсолютним та обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, позаяк ОСОБА_1 безпідставно ототожнює процесуальне правонаступництво під час розгляду справи судом, яке регулюється ст. 55 ЦПК України, з заміною сторони виконавчого провадження, яке відбувається після завершення судового розгляду і підлягає окремому правовому регулюванню ст. 442 ЦПК України, ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», п. 12 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що питання бездіяльності державного виконавця у вказаному виконавчому провадженні встановлено ухвалою Бородянського районного суду від 20 липня 2022 року, де встановлено, що на час розгляду справи державним виконавцем не розглянуто клопотання боржника ОСОБА_1 від 12 квітня 2022 року про закінчення виконавчого провадження та не прийнято ніяких рішень за наслідками розгляду вказаної заяви, з огляду на те, що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 у скарзі на дії державного виконавця, поданій до суду першої інстанції, зазначала про подання нею заяви від 06 вересня 2023 року про закриття зведеного виконавчого провадження, при цьому питання розгляду заяви від 20 липня 2022 року не було предметом розгляду суду першої інстанції. Крім того, копія ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року в справі № 1007/4261/2012 за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії головного державного виконавця, яку ОСОБА_1 надала разом з апеляційною скаргою на підтвердження обставин, викладених нею в апеляційній скарзі, не надавалася до суду першої інстанції, в зв`язку з чим не була прийнята апеляційним судом відповідно до положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України. Відповідно до ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Відповідно до ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії. Таким чином, звернення стягнення на пенсію боржника має окремий порядок правового регулювання. Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Відповідно до ч. 2, п 1 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. У пунктах 7.14-7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) зазначено, що «виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21) вказано, що «виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). […] Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів». Аналогічні правові висновки викладені також в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року в справі № 202/9476/23 (провадження № 61-17408св23). У справі, що переглядається, суд першої інстанції вірно встановив, що 21 липня 2021 державний виконавець відповідно до закону наклав арешт на рахунки боржника в межах сум стягнення, за відсутності повідомлень від АТ КБ «ПриватБанк» та/або боржника щодо того, що рахунки боржника мають спеціальний режим використання або містять кошти, звернення стягнення на які заборонено законом. Тому державний виконавець не міг знати, що рахунок, на який накладено арешт, призначений для отримання пенсії. Оскільки у справі відсутні докази інформування державного виконавця як банківською установою, так і ОСОБА_1 про номер рахунку, відкритий у банку та на який перераховуються її пенсійні виплати, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про відмову в задоволенні скарги з підстав її необґрунтованості. Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано звернуто увагу, що з довідки від 12 липня 2023 року, виданої АТ «КБ «ПриватБанк», вбачається, що ОСОБА_1 станом на 12 липня 2023 року має в АТ «КБ «ПриватБанк» картку НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 ), на яку отримує пенсійні виплати, також на вказану карту рахунок може бути зараховано будь-яку виплату (переказ). Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України). Апеляційний суд враховує, що ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року було прийнято до розгляду і призначено в судове засідання скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця, якою одночасно зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надати до суду належним чином посвідчену копію матеріалів зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_5 (а. с. 28), супровідним листом від 21 грудня 2023 року матеріали виконавчого провадження були витребувані повторно (а. с. 47), які до суду не надійшли, при цьому в судовому засіданні від 05 березня 2024 року ОСОБА_1 визнала за можливим продовження розгляду справи у відсутності державного виконавця (а. с. 74). З огляду на вищевикладене апеляційний суд не погоджується з безпідставними доводами апеляційної скарги, що матеріали виконавчого провадження, в яких містяться повідомлення про відкриття рахунку та його призначення, а також неодноразові звернення про зняття з нього арешту судом не витребовувалися судом. Апеляційний суд звертає увагу, що відсутність в матеріалах справи копії матеріалів виконавчого провадження не завадила ОСОБА_1 самостійно надати копію власної заяви від 06 вересня 2023 року до державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме в зв`язку із смертю ОСОБА_1 . Разом із тим, будь-яких заяв на підтвердження обставин звернення до державного виконавця з наданням підтверджуючих документів накладення арешту на пенсійний рахунок, як і інформування державного виконавця як банківською установою, так і ОСОБА_1 про номер рахунку, відкритий у банку та на який перераховуються її пенсійні виплати, останньою до суду надано не було. Доводи ОСОБА_1 , що вона неодноразово зверталася до банку за вирішенням питання про розблокування коштів у вигляді пенсії, проте нею одержано відмову, мотивовану тим, що повноваження щодо розблокування рахунку належать саме державному виконавцю, нічим не підтверджуються та відхиляються апеляційним судом як припущення. Висновки суду по суті скарги на дії державного виконавця є правильним, законним та обґрунтованим, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані ОСОБА_1 належним чином. Враховуючи вищевикладене, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, не є самі по собі підставою для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця та відхиляються апеляційним судом посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на зміст ч. 3 ст. 52, ст. 68, 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 46 Конституції України, рішення Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, а також доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не звернув уваги, що всі рахунки боржника за постановою державного виконавця були заблоковані, і боржник протягом тривалого часу, майже двох років позбавлена можливості отримувати пенсію, єдиного джерела доходів. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Лантухом Ярославом Васильовичем , залишити без задоволення. Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 25 липня 2024 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.