Ухвала КЦС ВС № 761/23249/23

УХВАЛА 24 липня 2024 року м. Київ справа № 761/23249/23 провадження № 61-9839ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку, ВСТАНОВИВ: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку. Позовна заява мотивована тим, що наказом ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії ДП «АМПУ» від 11 серпня 2016 року № 255/о, ОСОБА_1 прийнято на роботу в ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії на посаду заступника начальника юридичної служби. Наказом ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії від 23 серпня 2016 року № 275/о переведений на посаду начальника юридичної служби. Наказом ДП «АМПУ» від 27 грудня 2017 року № 1395-к ОСОБА_1 переведено на посаду провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи та роботи з виконавчими провадженнями юридичної служби апарату управління ДП «АМПУ». При переїзді ОСОБА_1 з м. Миколаєва до м. Одеси роботодавець зобов`язаний був виплатити одноразову допомогу при переїзді на роботу в іншу місцевість, однак цього не зробив. Крім того, в період роботи в ДП «АМПУ» наказом від 29 грудня 2018 року № 513-к з нагоди святкування Нового року заохочено працівників апарату управління ДП «АМПУ» премією у розмірі посадового окладу. При цьому, згадана премія позивачу виплачена не була. Також, ДП «АМПУ» не виплатило позивачу у 2018 році заохочення у розмірі посадового окладу, як штатному працівнику, безперервний стаж роботи якого в апараті управління ДП «АМПУ» складає не менше 1 року, та який відпрацював повний календарний рік без періодів тимчасової непрацездатності. Відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 10 листопада 2021 року № 277/2 позивача звільнено з роботи за частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). У зв`язку з зазначеним, ОСОБА_1 просив: 1) стягнути з ДП «АМПУ» на свою користь премію з нагоди святкування Нового року у розмірі 28 700,00 грн; 2) стягнути з ДП «АМПУ» на свою користь за відпрацьований повний календарний 2018 рік без періодів тимчасової непрацездатності у розмірі 28 700,00 грн; 3) стягнути з ДП «АМПУ» на свою користь одноразову допомогу при переїзді на роботу в іншу місцевість у розмірі 25 300,00 грн та 6 325,00 грн за переїзд разом з ним його дитини; 4) стягнути з ДП «АМПУ» на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 215 671,40 грн; Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року скасовано в частині відмови у стягненні одноразової допомоги при переїзді на роботу в іншу місцевість та відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу при переїзді на роботу в іншу місцевість у розмірі 25300,00 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25300,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат. У липні 2024 ДП «АМПУ» через підсистему «Електронний Суд» звернулосядо Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії», № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії»). Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що зазначений припис має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження. У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (пункт 6 частини першої статті 176 ЦПК України). Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Ціна позову у справі № 761/23249/23 не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн, де 3 028,00 грн прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року). Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню. Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому, доводи касаційної скарги зводяться виключно до незгоди заявника з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Крім того, аналіз судових рішень у справі та наведені заявником у скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що вказана справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для заявника (підпункт «в») пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору; наявність випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, колегією суддів не встановлено, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник