Постанова 4812 № 490/4410/23

24.07.24 22-ц/812/883/24 Справа №490/4410/23 Провадження № 22-ц/812/883/24 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 16 липня 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання - Колосовою О.М., за участі представника позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Родіоновою Вікторією Євгенівною на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Притуляк І.О., повний текст складено 08 квітня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Бриз Про»», Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання змінити договір найму житлового приміщення В С Т А Н О В И В 24 травня 2023 року ОСОБА_2 , через свого представника адвоката Родіонову В.Є., звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ТОВ «Управляюча компанія «Бриз Про»», Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання змінити договір найму житлового приміщення. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що ОСОБА_2 зареєстрована та постійно проживає за адресою АДРЕСА_1 , квартира є неприватизованою, та перебуває на балансі Миколаївської міської рад, має самостійний особовий рахунок № НОМЕР_1 , складається із чотирьох кімнат, житловою площею 59.9 кв.м., заборгованість по квартирі відсутня. У цій квартирі також зареєстрована сестра позивача - ОСОБА_3 , яка там фактичного не проживає. Основним квартиронаймачем житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 на теперішній час значиться матір позивачки ОСОБА_4 , яка з 27 вересня 2021 року знята з реєстраційного обліку та не проживає за вказаною адресою. Після зняття з реєстрації основного квартиронаймача, ОСОБА_2 продовжує самостійно сплачувати комунальні послуги, проте переоформити договори з комунальними службами, та здійснити інші дії щодо користування квартирою, не має можливості по причині відсутності договору найму житлового приміщення. Іншого нерухомого майна позивач не має. Вказує, що 01 жовтня 2021 року вона звернулась до виконавчого комітету Миколаївської міської ради із заявою про надання дозволу на переоформлення договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 , з наданням їй статусу основного наймача. До вказаної заяви позивачем було надано заяву на ім`я міського голови, копія паспорта та коду ОСОБА_2 , копія паспорта ОСОБА_3 , заява ОСОБА_3 про надання згоди на переоформлення договору найму від 01 грудня 2021 року; заява про погодження на переоформлення договору найму від 09 листопада 2021 року, копія паспорта ОСОБА_4 . Вказала, що з матір`ю ОСОБА_2 не спілкується, та у неї відсутня об`єктивна можливість надати її згоду, як попереднього наймача. Разом з тим, вважала, що факт зняття ОСОБА_4 з реєстрації, свідчить про втрату нею прав наймача. Проте надати копію реєстраційної карти особи за формою А та по квартирну карту за формою Б надати не мала можливості, оскільки вказані карти було здано ЖПК в Департамент з надання адміністративних послуг. Рішення №1280 від 08 грудня 2021 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради відмовив у зміні договору найму житлового приміщення по АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 на ОСОБА_2 у зв`язку із наданням неповного пакету документів. Вказане рішення вважає незаконним, адже вона є донькою попереднього квартиронаймача, на законних підставах користувалася та зареєстрована за спірною адресою, несе витрати на утримання кватири, надала згоду іншого члена сім`ї сестри ОСОБА_5 , тому відмова виконавчого комітету є протиправною і такою, що порушує її права на користування житловим приміщенням, а відтак вона має вимагати визнання її наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення замість попереднього наймача. Враховуючи вищевикладене, просила визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради, оформлене протоколом №1280 від 08 грудня 2021 року, в частині відмови ОСОБА_2 у зміні договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 та зобов`язати виконавчий комітет Миколаївської міської ради змінити договір найму вказаної квартири, шляхом зміни попереднього наймача ОСОБА_4 на ОСОБА_2 та відкрити на її ім`я особистий рахунок на квартиру. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2023 року матеріали позовної заяви передано на розгляд до Заводського районного суду м. Миколаєва. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням зазначених законодавчих норм, та встановлених обставин справи, ОСОБА_2 є членом сім`ї попереднього наймача та має право визнання її наймачем квартири АДРЕСА_2 . Однак, оскаржуване рішення було прийнято виконавчим комітетом Миколаївської міської ради при здійсненні своїх дискреційних повноважень, з дотриманням положень рішення №373 від 13 травня 2020 року «Про затвердження переліку документів щодо зміни договору найму житлового приміщення». Підставою для його прийняття було невиконання ОСОБА_2 свого обов`язку щодо надання повного пакету документів. Також, суд не погодився з твердженням представника позивача про те, що рішення є неконкретним, так як не містить зазначення які саме документи не надала ОСОБА_2 , оскільки перелік необхідних документів, розміщено на офіційному сайті Миколаївської міської ради та перебуває у вільному доступі, у свою чергу позивачу достеменно відомо, які саме документи нею не було надано. Обставини, які б свідчили про незаконність оскаржуваного рішення, що могло б бути підставою для його скасування, не встановлено. Крім того, суд зазначив, що рішення, не порушує прав ОСОБА_2 на користування житловим приміщенням квартири, та не перешкоджає, її повторному зверненню з заявою про зміну договору найму. Таким чином, відсутні правові підстави для скасування оспорюваного рішення, як і зобов`язання виконавчого комітету Миколаївської міської ради змінити договір найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 , шляхом зміни попереднього наймача на ОСОБА_2 , оскільки на теперішній час відповідачем не оспорюється право позивача на отримання статусу наймача житлового приміщення, а у зміні договору найму було відмовлено у зв`язку з недотриманням ОСОБА_2 процедурних вимог, покладених на особу, яка бажає набути правовий статус наймача житлового приміщення. В апеляційній скарзі позивач вказує, що судом першої інстанції зроблено невірний висновок, що призвело до порушення її законних прав та інтересів, а тому вважає, що рішення підлягає скасуванню, а позовна заява задоволенню. Так, зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що відмовляючи в переоформленні договору найму житлового приміщення, відповідачем, у оскаржуваному рішенні не зазначено з яких саме підстав відмовлено та якого пакету документів не вистачає Також, звертає увагу, що дії відповідача є незаконними і такими, що порушують її права. З часу вселення до спірної квартири до теперішнього часу жодним власником будинку або балансоутримувачем до позивача не пред`являлись претензії щодо незаконності його проживання у даній квартирі. Відмова виконавчого комітету Миколаївської міської ради у зміні договору найму та визначення наймачем квартири вважає незаконною та такою, що порушує її право на повноцінне користування житловим приміщенням та оформлення відповідних документів. Крім того, позивач не може укласти договори з іншими експлуатаційними організаціями щодо надання послуг з газо-, водо-, електропостачання, обслуговування прибудинкової території У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач ОСОБА_3 , треті особи- ТОВ «Управляюча компанія «Бриз Про» та Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, правом на подачу відзиву не скористалися. Позивач, відповідачі та треті особи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи стороні повідомлені належним чином. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача виконавчого комітету Миколаївської міської ради просили розглядати справу за їх відсутності, з урахуванням позиції викладеної у цьому відзиві. Представник третьої особи ТОВ «Управляюча компанія «Бриз Про» направив до суду заяву про розгляду справи за їх відсутності. З врахуванням викладеного, справу розглянуто за відсутності вказаних осіб, що не суперечить приписам частини 2 статі 372 ЦПК України. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивач - адвокат Родіонова В.Є. апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення. Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено, що відповідно до технічного паспорту квартира АДРЕСА_2 є квартирою загального заселення, складається із чотирьох житлових кімнат житловою площею 59.9 кв.м, загальну площу 80.8 кв.м., в тому числі: кімнати -10.3 кв.м., 16.7 кв.м.,17.8 кв.м., 15.1 кв.м., коридор 5.6 кв.м., кухня 13.7 кв.м., санвузол 1.3 кв.м. (а.с.14,15). З 27 травня 1997 року основним наймачем квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 , яка була зареєстрована за спірною адресою з 25 квітня 1995 року (а.с.78). Крім неї, за цією ж адресою зареєстровані її діти: з ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7), з ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.21).До теперішнього часу відомості про місце реєстраційного обліку не змінювалось. Квартира є неприватизованою та знаходиться на балансі Миколаївської міської ради. 27 вересня 2021 року ОСОБА_4 ( основний наймач) була знята з реєстраційного обліку місця проживання за вказаною адресою ( а.с.78,159). 09 листопада 2021 року ОСОБА_2 подала до ДНАП Миколаївської міської ради заяву про переоформлення договору найму житлового приміщення вказаної квартири з ОСОБА_4 на неї, як основного квартировинаймача, надавши документі, а саме: заяву на ім`я міського голови, копії паспорта заявника та всіх зареєстрованих осіб та проживаючих у житловому приміщенні повнолітніх членів сім`ї, а також громадян на яких поширюються ст.71 ЖК УРСР- 2; копія документів, з яких причин переоформлення договір найму( копія паспорта попереднього наймача) - 1 (а.с.19). Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_3 надала заяву проте, що вона не заперечує щодо надання дозволу на переоформлення договору найму житлового приміщення з ОСОБА_4 на ОСОБА_2 (а.с.10). Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 08 грудня 2021 року №1280, було відмовлено у зміні договору найму житлового приміщення по АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 на ОСОБА_2 у зв`язку із наданням неповного пакету документів. Суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини між учасниками справи виникли із захисту житлових прав позивача, як наймача житлового приміщення, та регулюються статтями 61, 64, 65, 106 ЖК УРСР, дійшов правильного висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції проте, що позивач є членом сім`ї попереднього наймача та має право визнання її наймачем квартири АДРЕСА_2 . Між тим відмовив у задоволенні позову з огляду на те, що остання не добросовісно реалізувала свій обов`язок з підготовки та подачі на розгляд виконавчого комітету Миколаївської міської ради пакету документів, як на підстав яких, уповноважений орган приймає рішення про зміну договору найму житлового приміщення, оскільки не надано і копії тих документів, які вона об`єктивно мала можливість надати. З таким висновком колегія суддів погодитись не може, враховуючи наступне. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України). Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина друга статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"). Фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року в справі № 761/40889/20 (провадження № 61-14588св21). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України). Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Статтею 18 ЖК України передбачено, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником. Виходячи з роз`яснень, наданих в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року з наступними змінами «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», в силу ст. 61 ЖК України, житлово-експлуатаційна організація, а при її відсутності - підприємство, установа, організація як наймодавець можуть бути стороною в спорах, що виникають з договорів найму жилого приміщення. Однак, у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно ст. 18 ЖК України, належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципі народовладдя, законності, гласності, колегіальності. Згідно з вимогами статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими для виконання на відповідній території згідно ст. 144 Конституції України. За статтею 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем -житлово-експлуатаційною організацією(а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Кабінетом Міністрів Української РСР. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім`ї порівняно з умовами, передбаченими законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства Української РСР, є недійсними. Згідно зі статтею 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї. Відповідно до положень статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Постановою Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі 6-60цс12 додатково звернуто увагу на те, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (ч ч. 1,2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Поняття члена сім`ї, яке застосовується у Сімейному кодексі України, не можна ототожнювати з поняттям члена сім`ї наймача за Житловим кодексом УРСР. Можуть бути визнані членами сім`ї наймача інші особи, які постійно проживають із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. До таких осіб, як правило, належать родичі та особи, які перебувають із наймачем у родинних стосунках. Але слід враховувати, що спільне проживання і ведення спільного господарства не завжди свідчать про наявність єдиної сім`ї, зокрема, зазначені у другій групі особи можуть бути визнані членами сім`ї наймача з урахуванням конкретних обставин, якщо вони ведуть спільне господарство (загальні витрати), надають взаємну допомогу, а також інші обставини, які свідчать про наявність родинних стосунків (узагальнення практики розгляду судами окремих категорій спорів, що виникають із договору найму жилого приміщення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ). Частиною 1 статті 106 ЖК УРСР визначено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. За змістом вказаної норми закону будь-який член сім`ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення. Судовому розгляду, зокрема, підлягають спори у випадку, якщо наймодавець або орган, який вирішує питання щодо внесення змін в договір найму, не визнає в якості члена сім`ї наймача особу, яка поставила питання про визнання її наймачем за договором, а також у випадку відмови інших членів сім`ї у згоді на зміну договору. Колегія суддів враховує, що єдиною підставою того, що виниклий спір неможливо було вирішити у досудовому порядку, є відсутність у позивача документів щодо згоди попереднього наймача. Проте, відсутність письмової згоди наймача не свідчить про те, що позивач не набула право користування спірним жилим приміщенням. Подібні правові викладено у постанові Верховного Суду від 21 травня 2021 року у справі № 643/6850/17 (провадження № 61-4751св21). Наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності доводять, що позивач законно вселилась у спірне житлове приміщення, тривалий час проживала з наймачем квартири, продовжує проживати по теперішній час. Таким чином, надання позивачкою достатньо допустимих й належних доказів, які в своїй сукупності свідчать про законність її вселення у спірну квартиру, постійне проживання з 1997 року у зазначеній квартирі, а тому наявні правові підстави для зміни договору найму. Рішенням Конституційного Суду України (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї") від 3 червня 1999 року справа № 1-8/99 визначено, що Житловий кодекс Української РСР, визнаючи гарантії права громадян на житло, встановлює права і обов`язки наймача жилого приміщення та членів його сім`ї, які проживають разом з ним, за договором найму, обов`язковим елементом якого є плата за користування житлом та за комунальні послуги. Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Є. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року («С. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява №21722/11, § 170). Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)). Також встановлено, що 13 травня 2020 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради ухвалено рішення № 373 «Про затвердження переліку документів щодо зміни договору найму житлового приміщення» (далі - Порядок). Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 13.05.2020 року №373 «Про затвердження переліку документів щодо зміни договору найму житлового приміщення» затверджено необхідний перелік документів щодо зміни договору найму житлового приміщення державного/комунального житлового фонду на вимогу членів сім`ї наймача (або на вимогу наймачів, які об`єдналися в одну сім`ю, чи внаслідок визнання наймачем іншого члена сім`ї): до складу якого входять: заява на ім`я міського голови з викладенням суті питання та зазначенням причини; заява про згоду на зміну договору найму на ім`я міського голови від усіх повнолітніх членів сім`ї, які проживають у квартирі, а також громадян, на яких поширюється дія ст.71 ЖК; копія паспорта заявника та повнолітніх членів сім`ї, які проживають у квартирі, до копії паспорта громадянина України за формою ГО - картки долучається копія документа з Єдиного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання; копія реєстраційного номера облікової картки платника податків заявника та повнолітніх членів сім`ї, які зареєстровані та проживають у житловому приміщенні (або копія сторінки паспорта з відповідною відміткою фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, та повідомила про це відповідному територіальному органу ДФС і має відмітку в паспорті громадянина України); копія свідоцтва про народження неповнолітніх членів сім`ї, які зареєстровані та проживають в житловому приміщенні; копія документа, з якої причини відбувається зміна договору найму (свідоцтво про смерть, свідоцтво про шлюб, свідоцтво або рішення суду про розірвання шлюбу, довідка про зміну місця проживання попереднього наймача, рішення суду тощо); копії документів, що підтверджують родинний зв`язок між наймачем (з яким було укладено договір найму) та заявником (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, свідоцтво або рішення суду про розірвання шлюбу, витяг з Держреєстру актів цивільного стану громадян тощо); копія технічного паспорта на житлове приміщення (у разі наявності такого) або оригінал довідки про технічні характеристики житлового приміщення (із зазначенням житлової та загальної площі, інформації про суміжність та ізольованість кімнат, кількість кімнат, поверху розташування, наявності санвузла, водо-, електро-, газопостачання, каналізації, опалення); довідка про те, що житлове приміщення не є приватизованим та службовим. Одночасно, вказаним рішенням встановлено обов`язок уповноважених осіб обслуговуючої житлово-експлуатаційної організації, об`єднання співвласників багатоповерхових житлових будинків (а в разі їх відсутності, відповідного підприємства, установи, організації за місцем реєстрації), при зверненні, підготувати та надати заявнику оформлені відповідним чином і засвідчені підписом та печаткою наступні документи: довідку-витяг з особового рахунку (із зазначенням повної адреси житлового приміщення, його загальної та житлової площі, прізвища, ім`я, по батькові наймача); довідку-витяг із будинкової книги (у разі наявності); копію реєстраційної картки особи за формою «А» та поквартирну картку за формою «Б»; довідку про санітарно-технічні характеристики житлового приміщення (із зазначенням житлової та загальної площі, інформації про суміжність та ізольованість кімнат, кількість кімнат, поверху розташування, наявності санвузла, водо-, електро-, газопостачання, каналізації, опалення). Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 , яка зареєстрована і проживає у спірній квартирі, при цьому таке її право відповідач ОСОБА_3 не оскаржує, а колишній наймач ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача і це підтверджується матеріалами справи, тривалий час за спірною адресою не проживає, з вересня 2021 року знята із зареєстрованого місце проживання в установленому законом порядку, що не спростовується відповідачем виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, має право на зміну договору найму замість попереднього наймача ОСОБА_4 . Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 08 грудня 2021 року №1280, було відмовлено у зміні договору найму житлового приміщення по АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 на ОСОБА_2 у зв`язку із наданням неповного пакету документів. Проте, відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу місцевого самоврядування, в контексті положень статті 106 ЖК України, не позбавляє права особи звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду, та не є підставою для залишення позову без задоволення (див. постанову Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 686/15695/15-ц (провадження № 61-344св18)). У відзиві на позов представник відповідача зазначала, що позивачем не було надано згоди ОСОБА_4 ( матері позивача), а також, заяву на згоду за зміну договору найму на ім`я міського голови від усіх повнолітніх членів сім`ї, копія реєстраційної картки платника податків повнолітніх членів сім`ї, як зареєстровані та проживають у житловому приміщенні, копії документів, що підтверджують родинні стосунки між наймачем та заявником, довідку про те, що житлове приміщення не приватизовано і не є службовим та відсутня довідка про санітарно-технічні характеристики житлового приміщення. Проте доказів, які підтверджували відсутність вказаних документів у матеріалах поданої ОСОБА_2 заяви до суду надано не було. Колегія суддів зазначає, що відмова виконавчого комітету міської ради у зміні договору найму спірної квартири з підстав відсутності документів, свідчить про невизнання органом місцевого самоврядування прав позивача на користування цією квартирою. Отримавши відповідну відмову, відповідачем було порушено право позивача на отримання дозволу на зміну договору найму. Відповідно до статей 12,13,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. З наведеного колегія суддів вважає, що, надаючи Департаменту житлового господарства ДМР пакет документів, на зміну договору найму та особового рахунку, ОСОБА_2 у повній мірі використала своє право набуття статусу наймача у квартирі, в якій вона проживає та зареєстрована за спірною адресою, однак відповідач відмовляючи у задоволені заяви у задоволені її заяви не мотивував підстави відмовити, не конкретизував, які саме документи не було надано позивачем для розгляду її заяви, чим порушують її конституційні права. У суді першої інстанції відповідачем не доведено належними та допустимими доказами не виконання позивачем вимог Порядку щодо надання документів при зверненні із заявою про зміну договору найму житлового приміщення. За такого висновок суду про недобросовісну реалізацію позивачем свого обв`язку з підготовки та подачі на розгляд виконкому документів при прийняття відповідного рішення не заслуговують на увагу. Частиною першою статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України). У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі № 1-2/2002 зазначено, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Зважаючи на викладене відмова виконавчого комітету Миколаївської міської ради у зміні договору найму є протиправною і такою, що порушує права позивача на користування житловим приміщенням, а відтак вказане рішення підлягає скасуванню. Як вбачається з матеріалів справи, з метою захисту власних житлових прав ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, та просила про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради в частині відмови ОСОБА_2 у зміні договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 у поєднанні з вимогою про зобов`язання виконавчий комітет Миколаївської міської ради змінити договір найму вказаної квартири, шляхом зміни попереднього наймача ОСОБА_4 на ОСОБА_2 та відкрити на її ім`я особистий рахунок на квартиру. Стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Норми ЖК України, на які посилається позивач, визначають таким способом визнання права користування житловим приміщенням, зміну договору найму житлового приміщення тощо. Щодо вимог позивача про зобов`язання виконавчий комітет Миколаївської міської ради змінити договір найму вказаної квартири, шляхом зміни попереднього наймача ОСОБА_4 на ОСОБА_2 та відкрити на її ім`я особистий рахунок на квартиру, то колегія суддів вважає за можливе з врахуванням норм ЖК на які посилається позивач, визначають таким способом визнання права користування житловим приміщенням - зміну договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 з попереднього наймача ОСОБА_4 на наймача ОСОБА_2 , що не суперечить загальній спрямованості обставин викладених в позові та вимог позивача у цій частині. Отже, виходячи з вищенаведеного, суд погоджується із слушністю доводів позивача щодо наявності правових підстав для укладення із нею договору найму відповідно до вимог частини 1 статті 106 ЖК України, у зв`язку з чим вочевидь порушення прав позивача з боку відповідача, тому порушені права позивача підлягають захисту. Як вбачається із матеріалі справи, позивачем до участі у справі в якості відповідача було залучено ОСОБА_3 , яка не заперечує проти зміни наймача спірної квартири з ОСОБА_4 на ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що ОСОБА_3 суб`єктивне цивільне право позивача не було порушено, то у задоволені позову до неї слід відмовити. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає що апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову до виконавчого комітету Миколаївської міської ради, та відмову у задоволені позову до ОСОБА_3 . За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Зважаючи на викладене з виконавчого комітету Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_2 слід стягнути 2684 грн. (1073.60 +1610.40) судового збору за розгляд справи судами. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Родіоновою Вікторією Євгенівною задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Бриз Про»», Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання змінити договір найму житлового приміщення, задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1280 від 08 грудня 2021 року, в частині відмови ОСОБА_2 у зміні договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 . Змінити договір найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 з попереднього наймача ОСОБА_4 на наймача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 . У задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Бриз Про»», Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання змінити договір найму житлового приміщення, відмовити. Стягнути з виконавчого комітету Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) - 2684 грн. судового збору за розгляд справи судами. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 24 липня 2024 року.