Постанова Київський апеляційний суд № 755/9313/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи 755/9313/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/13329/2024Головуючий у суді першої інстанції - Галаган В.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В., секретар Ламбуцька Т.О., за участю: заявника ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 03 червня 2024 року про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення факту перебування дитини на утриманні заявника, В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з заявою, в якій просив: встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заяву обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дитину до 18 років - доньку ОСОБА_3 і є її єдиним законним представником, який займається її вихованням та утриманням, піклується про неї. При цьому, відповідно до інформації, розміщеній на загальнодоступних сервісах МВС України, мати дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , значиться як особа, засуджена до покарання у вигляді позбавлення волі, яка ухиляється від виконання вироку суду, дата зникнення - 04.03.2022. За вказаних обставин, з метою захисту прав, свобод та інтересів неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також з метою оформлення права на відстрочку на підставі абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", заявник звернувся до суду з даною заявою. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03.06.2024 відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення факту перебування дитини на утриманні заявника, з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України (а.с.10-13). В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що встановлення факту самостійного виховання та утримання ним його неповнолітньої доньки має значення для охорони прав, свобод та інтересів його доньки, які закріплені в Конвенції про права дитини, Законі України "Про охорону дитинства", Сімейному кодексі України, а саме - права дитини на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. При цьому, вказує, що суд першої інстанції не врахував, що справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, належать до юрисдикції цивільного суду. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд відповідних справ за правилами цивільного судочинства. Заявник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Заінтересована особа у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістила. Разом з тим, враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності заінтересованої особи, оскільки її неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення заявника, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, суд першої інстанції виходив з того, що вказана заява підлягає судовому розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки встановлення цього факту не пов`язане будь-якими цивільними правами та обов`язками та за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою. Колегія суддів не може погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до п. 5 ч. ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції цивільних судів за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. До вказаних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21, відступивши від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Приймаючи до уваги вищезазначене, а також висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №560/17953/21, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що висновки оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 статті 186 ЦПК України, є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються із нормами Закону, які регламентують дані правовідносини. Визначення адміністративної юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, регламентованими ст. 2 КАС України. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для розгляду справи даної справи у порядку адміністративного судочинства та вважає, що питання у цій справі виникло з підстав необхідності встановлення факту, який має юридичне значення, що може спричинити в подальшому виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав відповідних осіб. Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що у цій справі заявником не оскаржується жодне рішення суб`єкта владних повноважень в якості заінтересованих осіб, відповідно відсутні заявлені ним публічно-правові вимоги, що, в своєю чергу, виключає віднесення цієї справи до юрисдикції адміністративних судів. Отже, враховуючи, що юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №560/17953/21 та помилково відмовив у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, з тих підстав, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 03 червня 2024 року про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення факту перебування дитини на утриманні заявника - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 22 липня 2024 року. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва О.В. Кафідова