Постанова 4824 № 754/17345/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/17345/23 Головуючий у І інстанції Саламон О.Б. Провадження №22-ц/824/11112/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 10 липня 2024 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А., за участі секретаря Спис Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання батьківства, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно за законом спадкоємця першої черги після смерті батька, ВСТАНОВИВ: У провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебуває вище зазначена цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання батьківства, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно за законом спадкоємця першої черги після смерті батька. Представником позивача ОСОБА_3 - адвокатом Батуріним С.В. подано до суду клопотання, підтримане в судовому засіданні, про призначеннясудової молекулярно генетичної експертизи для підтвердження кровної спорідненості з ОСОБА_1 . Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року клопотання задоволено. Призначено по справі судовумолекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої поставлененаступне питання: - Чи є біологічна спорідненість між громадянином ОСОБА_1 та дитиною його єдинокровного брата ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ? Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (вул. Джонса Гарета, 5, м. Київ). Попереджено експертів про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України. Витрати, пов`язані з проведенням експертизи, покладено на позивача ОСОБА_3 . Зобов`язановідповідача ОСОБА_1 з`явитись до експертної установи за її викликом для проведення експертизи. Роз`яснено відповідачу ОСОБА_1 , що відповідно до положень ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Провадження по справі зупинено до проведення експертизи. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить ухвалу скасувати. В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що відповідно до ст. 53 КпШС України суди можуть розглядати справи про встановлення батьківства за заявою дитини, яка досягла повноліття, разом з тим, що відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», такі позови можуть бути пред`явлені лише до відповідного відповідача, у даному випадку батька, але ОСОБА_4 помер, а відповідач не є належним відповідачем по справі про встановлення батьківства, оскільки є братом померлого. Порядок походження дитини від батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків, батьківство встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану згідно з положеннями статті 53 КпШС України. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлено в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Виходячи з наведеного, визначальним при встановленні батьківства в судовому порядку є встановлення факту спільного проживання та ведення спільного господарства матір'ю і і батьком дитини до її народження, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Тобто батьківство може бути встановлено при доведеності однієї з таких підстав: спільного проживання батьків до народження дитини, або визнанням ОСОБА_4 себе батьком. Позивач в своєму клопотанні посилається на Постанову Верховного суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року по справі № 591/6441/14-ц, яка застосовує норми СК України, а не КпШС України щодо встановлення батьківства, тому відповідач вважає, що дана постанова не може бути застосована в цьому процесі, так як даний позов розглядається по нормах КпШС. У зв`язку з тим, що порядок встановлення батьківства, якій діяв на час народження позивача був визначений Кодексом про шлюб та сім`ю України, а не Сімейним Кодексом України, в якому не передбачено проведення молекулярно-генетичної експертизи з іншою особою для встановлення споріднення. Вважає, що призначення Деснянським районним судом м. Києва такої експертизи суперечить нормам ст. 53 КпШС України, так як порядок інший і він зазначений у відповідному нормативно правовому акті. Також, метою встановлення батьківства у даній справі є не встановлення родинного зв`язку дитини з батьком, а спадщина, відносно якої позивач не подав заяву про прийняття, а звернувся до суду, тим самим хоче уникнути позасудового порядку врегулювання спору. Відзивів на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача - адвокат Дубчак Л.С. підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи. Позивач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у відповідності до положень процесуального законодавства. Керуючись частиною другою статті 372 ЦПК України, апеляційний суд вважав за можливе розглянути питання у відсутності позивача, оскільки його неявка не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Заслухавши пояснення відповідача та його представника, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. За приписами положень статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. До основних засад (принципів) цивільного судочинства належать, зокрема змагальність сторін та диспозитивність. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України передбачено право учасників справи подавати докази та брати участь у їх дослідженні, подавати заяви та клопотання. Згідно з положеннями ст. 76, ч. ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»). Згідно ч. 3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Відповідно до ч.1 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із самих запитань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, запитання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи (ч. 1 ст. 104 ЦПК України). Постановляючи ухвалу про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, суд першої інстанції дійшов висновку, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, з огляду на наступне. Обставини, передбачені частиною третьою статті 53 КпШС України, можуть підтверджуватись різними доказами. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням статті 89 ЦПК України, згідно із якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, суд оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення, у разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 109 ЦПК України може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 363/3349/19, зазначав, що відмова у призначенні експертизи лише із посиланням на те, що положеннями частини третьої статті 53 КпШС України (в редакції прийнятій у 1969 році) не було передбачено такої підстави встановлення батьківства, як висновок генетичної експертизи, є формальною та такою, що не в повній мірі враховує розвиток суспільних відносин, сучасні стандарти захисту прав і свобод людини, а також практику ЄСПЛ. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок по застосуванню статті 130 СК України та вказано, що «закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України». У рішенні, ухваленому 13 липня 2006 року в справі «Яггі проти Швейцарії» (Jaggi v. Switzerland), ЄСПЛ постановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції, яке виявилося у відмові проведення аналізу ДНК останків можливого батька заявника. При цьому Суд зазначив, що людина, яка намагається встановити своє походження, реалізує життєвий інтерес, який захищається Конвенцією. Цей інтерес полягає в отриманні правдивої інформації, котра може допомогти встановити факт, що торкається важливого аспекту її особистої ідентичності. У контексті застосування термінів для порушення провадження щодо батьківства Суд визнавав, що інтерес ймовірного батька в захисті від скарг щодо фактів, які виникли багато років тому, не можна відхилити, і, на додаток до цього конфлікту інтересів між передбачуваним батьком і дитиною, можуть з`явитися інші інтереси, як-от інтереси третіх осіб, особливо родини ймовірного батька, та загальний інтерес правової визначеності (див. справу «Лааксо проти Фінляндії» (Laakso v. Finland), № 7361/05, § 46, 15 січня 2013 року; див. також справу «Константінідіс проти Греції» (Konstantinidis v. Greece), № 58809/09, § 52, 3 квітня 2014 року). Однак у контексті ДНК-тестування в провадженні щодо батьківства Суд визнавав, що інтерес особи у визначенні свого батьківства не зникає з віком, а, навпаки, посилюється (справи «Яггі проти Швейцарії» (Jaggi v. Switzerland, № 58757/00), та «Паско проти Франції» (Pascaud v. France, № 19535/08). Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що у розглянутому національному провадженні, яке розпочалося у 2012 році, суди керувалися Постановою Пленуму Верховного Суду 2006 року, яка вимагала застосування до справи заявника Кодексу про шлюб і сім`ю 1969 року, що робить доказ спільного проживання необхідним для визнання батьківства. На думку Суду, наслідки такого підходу можна порівняти з наслідками негнучких строків або інших процесуальних обмежень, які унеможливлюють встановлення або оспорювання батьківства, зокрема з використанням нових методів тестування. Суд неодноразово вказував, що такі обмеження суперечать важливості інтересу приватного життя. Хоча до функцій Суду не входить тлумачення національного законодавства або висловлення думки щодо доцільності правового регулювання, обраного законодавчим органом держави-відповідача у певній сфері, за цих обставин Суд доходить висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з їхньою нездатністю розглянути надані їм докази ДНК з достатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов`язань за статтею 8 щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції (MOLDOVAN v. UKRAINE, № 62020/14 § 52-54, ЄСПЛ, від 14 березня 2024 року). У справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний (у той час - на початку 2000-х і донині) для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства. Таким чином, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Поряд з цим, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі встановлення факту батьківства, і у випадку підтвердження такого іншими наявними у справі доказами, може бути визнаний підставою для задоволення позову (відмови в задоволенні позову) в залежності від висновків проведеного експертного дослідження. Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 22 липня 2024 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар