Постанова 4801 № 145/200/22

Справа № 145/200/22 Провадження № 22-ц/801/1045/2024, 22-ц/801/1048/2024 Категорія: 30 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ратушняк І.О. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2024 рокуСправа № 145/200/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Берегового О. Ю., Медвецького С. К., за участю секретаря Кобенди Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 , про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою його представником - адвокатом Козирем Сергієм Володимировичем, на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 березня 2024 року та на додаткове рішення цього суду від 14 березня 2024 року, ухвалені у цій справі у смт. Тиврові суддею цього суду Ратушняком І.О., В С Т А Н О В И В: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Позов мотивований тим, що 18 січня 2020 року між нею та відповідачем було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Згідно п. 1 вказаного договору відповідач у строк до 30 грудня 2020 року зобов`язався передати у власність позивача з укладенням договору купівлі-продажу, а позивач зобов`язався прийняти і оплатити квартиру №13 , загальною площею 20,1 кв. м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1010 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0032, що розташована в АДРЕСА_2 . На підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передплату у вигляді авансу в розмірі 273 578 грн., що на день укладення договору було еквівалентно 11 305 доларам США. Сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця. Однак у визначений попереднім договором строк відповідач не ввів в експлуатацію вказаний багатоповерховий будинок, не підключив його до центральних комунікацій, не направив ОСОБА_1 пропозицію щодо укладення основного договору, тобто ухилився від продажу квартири в узгоджений сторонами строк. У зв`язку з цим, відповідач мав повернути позивачу вказану суму авансу. 05 січня 2022 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення коштів протягом семи днів із дня отримання цієї вимоги, але у будь-якому разі не пізніше 20 січня 2022 року. Таку вимогу відповідач отримав 12 січня 2022 року, однак станом на день звернення до суду із позовом кошти відповідач позивачу не повернув. Пославшись на викладені обставини, а також на приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач просив стягнути із відповідача на свою користь 305 582,88 грн., з яких 273 578 грн. - це грошові кошти отримані в якості авансу за попереднім договором, 23 527,71 грн. - це три проценти річних, 8 477, 17 грн. - це інфляційні втрати. 01 серпня 2023 року до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, яка мотивована тим, що вказаний вище розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат обрахований за період із 31 січня 2021 року по 11 лютого 2022 року, однак він не в повній мірі захищає інтереси позивача. ОСОБА_1 заявила про збільшення розміру трьох процентів річних із 23 527,71 грн. до 35 557, 64 грн. та інфляційних втрат із 8 477, 17 грн. до 92 473, 98 грн., що були розраховані нею до 31 липня 2023 року. Таким чином загальний розмір суми, заявленої до стягнення із відповідача становив 401 609, 62 грн. 14 вересня 2023 року ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області ОСОБА_3 було залучено до участі у цій справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. 04 березня 2024 року рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області зазначений позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 401 609,62 грн. 14 березня 2024 року додатковим рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн. Не погодившись з ухваленими рішеннями, представник ОСОБА_2 - адвокат Козир С.В. у апеляційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та просить указані рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а судові витрати покласти на ОСОБА_1 . Зокрема скаржник посилається на те, що судом першої інстанції було розглянуто справу за відсутності відповідача та його представника, представника відповідача не було запрошено до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Відповідач мав змогу отримати копію довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 03 вересня 2019 року, лише 01 березня 2024 року, тому 04 березня 2024 року надіслав її на адресу суду першої інстанції разом із клопотанням про долучення доказів. Однак судом першої інстанції не було досліджено надану довіреність та не надано їй відповідну правову оцінку. Разом з тим, із довіреності вбачається, що ОСОБА_2 не уповноважував ОСОБА_3 представляти його інтереси перед фізичними особами, а також укладати правочини щодо не існуючого майна або майна, яке не належить ОСОБА_2 , про що свідчить фраза: «… необхідних мені для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних мені квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, гаражів тощо …». На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду представником позивача не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, акт виконаних робіт не містить обсягу наданої правничої допомоги, як це передбачено п. 4.3. договору № 100-ЦП/2021 від 20.12.2021 року про надання правничої допомоги укладеного між Адвокатським об`єднанням «АТЕЙ» та ОСОБА_1 . Представник ОСОБА_1 - адвокат Кебкал О.М. у поданому відзиві на апеляційну скаргу вказує, що вважає оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, просить їх залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У ньому він зазначає, що подаючи до суду першої інстанції заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, ОСОБА_4 був зобов`язаний надіслати копію цієї заяви іншим учасникам справи та надати суду докази на підтвердження цього. Однак ОСОБА_2 проігнорував вимоги ст. 212 ЦПК України щодо надсилання іншим учасникам справи копії заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та не скористався своїм правом на своєчасне подання до суду першої інстанції вказаної заяви. Разом з поданням відзиву на позов ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції як доказ копію вказаної вище довіреності та не обґрунтував у клопотанні про долучення доказу неможливість подання такого доказу у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього. Крім цього, ОСОБА_3 у наданих суду поясненнях щодо позову від 19 грудня 2023 року не заявляв жодних заперечень проти позовних вимог в частині відсутності у нього повноважень на укладення правочину з ОСОБА_1 на підставі отриманої від ОСОБА_2 довіреності, а також не спростовував факт наявності у його розпорядженні примірника зазначеної довіреності. 08 липня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Козир С.В. подав заяву, у якій просив скасувати рішення та додаткове рішення суду, а справу передати на розгляд Господарського суду Вінницької області, у провадженні якого перебуває справа №902/1014/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 . Заява мотивована тим, що 01 квітня 2024 року ухвалою Господарського суду Вінницької області відкрито провадження у справі № 902/1014/23 про неплатоспроможність боржника - фізичної особи ОСОБА_2 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. За ч. 2 ст. 7 Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ) господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна, а за ст. 3 цього Кодексу матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. Зазначене урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства. Таким чином цивільна справа № 145/200/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства та не підсудна Вінницькому апеляційному суду, а позовні вимоги до відповідача цій справі мають розглядатися у порядку господарського судочинства. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, зазначені рішення суду цим вимогам не відповідають, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши їх законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у загальному розмірі 401 609, 62 грн., що складається із грошових коштів, отриманих в якості авансу за попереднім договором, трьох процентів річних та інфляційних втрат. 01 квітня 2024 року ухвалою Господарського суду Вінницької області відкрито провадження у справі № 902/1014/23 про неплатоспроможність боржника - фізичної особи ОСОБА_2 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. У цій ухвалі зазначено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: 1) зупиняється виконання боржником грошових зобов`язань, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність; 2) зупиняється стягнення з боржника за всіма виконавчими документами, крім виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, а також крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах; 3) не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення вимог, на які поширюється мораторій; 4) зупиняється перебіг позовної давності щодо вимог до боржника; 5) не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань боржника. Мораторій не поширюється на: 1) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи; 2) виплату та стягнення аліментів; 3) виконання вимог за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення; 4) задоволення вимог кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника відповідно до затвердженого плану та у процедурі погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу. З моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника: - пред`явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства; - арешт майна боржника та інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про неплатоспроможність, а попередньо накладені арешти та обмеження можуть бути зняті на підставі ухвали господарського суду; - припиняється нарахування штрафів та інших фінансових санкцій, а також відсотків за зобов`язаннями боржника; - здійснення корпоративних прав боржника та реалізація майнових прав відбуваються з урахуванням обмежень, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства; - строк виконання всіх грошових зобов`язань боржника вважається таким, що настав; - будь-яке відчуження та розпорядження майном боржника здійснюються виключно в порядку, передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства (а. с. 66-67, том 2). Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. У ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Згідно з п. 8 ч. 1 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. Положеннями ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ ) надано визначення поняття боржника - юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав; та поняття грошового зобов`язання (борг) як зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Частиною 2 ст. 6 КУзПБ визначено, що відповідно цього Кодексу щодо боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури: реструктуризація боргів боржника; погашення боргів боржника. Процедура погашення боргів боржника вводиться у справі про неплатоспроможність разом з визнанням боржника банкрутом. Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження. Згідно з ч. 3 ст. 7 КУзПБ матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи. Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі №918/335/17, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі №910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі №334/5073/19, від 22 червня 2022 року у справі №523/12426/16. У постановах від 15 травня 2019 у справі №289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі №289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах №289/718/18 та №289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог. Таким чином, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію КУзПБ має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає. До того ж, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №916/585/18 (916/1051/20) (провадження №12-14гс21) вказано, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №905/2030/19 (905/1159/20) (провадження №12-92гс20) зазначено, що, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, Велика Палата Верховного Суду уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства. У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №201/15806/15 також вказано на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення. ЦПК України передбачає ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку. Також у цій постанові вказано на те, що системний аналіз положень законодавства про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми КУзПБ мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Норми КУзПБ передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Також у цій постанові вказано на те, що необхідності закриття провадження у справі немає, оскільки зазначені дії можуть призвести до створення перешкод позивачу у доступі до правосуддя та унеможливить захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених ст. 45 КУзПБ. Урегулювання процедури розгляду спорів до позивача або відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції та підсудності справ одному господарському суду, який акумулює усі майнові спори, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство. За ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених ст. 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю (п. 5 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). З урахуванням неведених положень чинного законодавства та того, що спір між сторонами у цій справі виник з приводу стягнення коштів з відповідача (боржника), відносно якого господарським судом відкрита справа про його неплатоспроможність, тому дана цивільна справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, відтак матеріали цієї справи слід передати до Господарського суду Вінницької області, у провадження якого перебуває справа № 902/1014/23 про неплатоспроможність боржника - фізичної особи ОСОБА_2 . Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати». З огляду на те, що судове рішення по суті підлягає скасуванню, то додаткове рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2024 року також належить скасувати. У ч. 13 ст. 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням приписів цієї норми підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 255, 367, 368, 374, 377, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником - адвокатом Козирем Сергієм Володимировичем, задовольнити частково, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 березня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 14 березня 2024 року скасувати. Матеріали справи №145/200/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 , про стягнення коштів передати до Господарського суду Вінницької області, у провадження якого перебуває справа № 902/1014/23 про неплатоспроможність боржника - фізичної особи ОСОБА_2 . Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : О. Ю. Береговий С. К. Медвецький