Постанова 4857 № 380/21873/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/21873/23 пров. № А/857/8841/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Шевчук С.М., Кухтея Р.В., за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року (головуючої судді Кисильової О.Й., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 15 год. 14 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 15.03.2024) у справі № 380/21873/23 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 18.09.2023 звернувся в суд з позовом до Львівської обласної прокуратури в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ керівника Львівської обласної прокуратури від 11.08.2023 № 1370к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення представництва в суді прокуратури Львівської області тa органів прокуратури; - поновити позивача з 18.08.2023 на посаді прокурора відділу забезпечення представництва в суді прокуратури Львівської області або на рівнозначній посаді прокурора у Львівській обласній прокуратурі;- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18.08.2023 по день ухвалення судового рішення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. ОСОБА_1 подав до апеляційного суду пояснення по справі в яких просить доводи викладені у відзиві відхилити, а позов задовольнити в повному обсязі. Львівська обласна прокуратура направила до апеляційного суду відповідь на пояснення. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Представник відповідача Іваськевич Х.І. проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з липня 1999 року обіймав різні посади прокурора Львівської обласної прокуратури. З липня 2018 року ОСОБА_1 призначений на посаду прокурора відділу забезпечення представництва в суді прокуратури Львівської області. 11.06.2020 Третя кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийняла рішення № 29 про неуспішне проходження прокурором відділу забезпечення представництва в суді прокуратури Львівської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування. ОСОБА_1 оскаржив рішення Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 11.06.2020 № 29 до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №380/9202/20 позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано рішення від 11.06.2020 № 29 Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Також рішенням від 09.06.2021 у справі № 380/9202/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 12.06.2020, яке викладене в протоколі № 21-з про відмову у задоволенні заяви про повторне складення іспиту. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2021 у справі №380/9202/20 скасоване рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 в частині відмови в задоволенні позову. Визнано протиправним та скасовано рішення Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 12.06.2020, яке викладене в протоколі № 21-з про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про повторне складення іспиту. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі № 380/9202/20 залишене без змін. Постановою Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 380/9202/20 скасовані рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2021. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, рішень та зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю. Наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 11.08.2023 № 1370к прокурора відділу забезпечення представництва в суді прокуратури Львівської області ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури з 18.08.2023 на підставі рішення кадрової Комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"). Підставою для прийняття наказу від 11.08.2023 № 1370к зазначено постанову Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 380/9202/20 та рішення Третьої кадрової комісії від 11.06.2020 №

29. Не погодившись із діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про скасування наказу та поновлення на роботі. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі Закон № 1697-VII). Статтею 16 Закону № 1697-VII визначені гарантії незалежності прокурора, зокрема, особливий порядок його призначення на посаду, звільнення з посади та інші. Згідно із частиною 3 статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. 25.09.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон № 113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури (у редакції на час виникнення спірних правовідносин). Згідно із пунктом 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" № 1697 від 14.10.2010. За приписами пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Таким чином, у зв`язку з реформуванням органів прокуратури та створення Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур Закон № 113-ІХ визначив успішне проходження прокурорами атестації як необхідну і обов`язкову умову для переведення до них з раніше діючих Генеральної прокуратура України, регіональних, місцевих прокуратур. За змістом пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади, зокрема, в місцевих прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї з таких підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури. Відповідно до пунктів 7-17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", наказом Генерального прокурора України від 03.10.2019 № 221 затверджений Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221). Пунктом 6 розділу V Порядку № 221 передбачено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури про звільнення відповідного прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону. Так, судом встановлено на підставі матеріалів справи, що ОСОБА_1 11.06.2020 проходив атестацію, за результатами якої Третя кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур 11.06.2020 прийняла рішення № 29 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Ухвалюючи постанову від 27.07.2023 у справі № 380/9202/20 Верховний Суд зазначив наступне, "…6. 10.10.2019р. позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, в зв`язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів… …15. Згідно з протоколом № 12-і від 11.06.2020р., Рішенням № 29 від 11.06.2020р. "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора" третя кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур, керуючись п. 13, 17 розділу 2 "Прикінцеві і перехідні положення", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи прокуратури", п.6 розділу 1 п. 5 розділу 2 Порядку проходження прокурорами атестації № 221 від 03.10.2019р., дійшла висновку, що за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, прокурор відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області ОСОБА_1 набрав 57 балів, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту, а тому не допускається до проходження наступних етапів атестації…". Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Тобто, за змістом частини 4 статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені. Водночас, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.10.2020 по справі №814/435/18, даючи визначення інституту «преюдиції» та порядку його застосування під час судового розгляду. Також у постанові від 27.07.2023 у справі № 380/9202/20 суд касаційної інстанції, що стосується позивача у справі також зазначив, що: "69. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вимог Закону №113-IX та Порядку № 221 10.10.2019р. року позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру, брав участь у проведенні атестації.

70. Зміст вказаної заяви свідчить про те, що позивач надав згоду на проходження атестації, погодився з умовами та процедурами її проведення, що передбачені Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим Генеральним прокурором, а також усвідомлював наслідки неуспішного проходження ним атестації, в тому числі у вигляді звільнення з посади прокурора.

71. Отже, подавши заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, позивач тим самим підтвердив, що він ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації, погодився на їх застосування та, маючи відповідну фахову освіту і досвід професійної діяльності, розумів правові наслідки не проходження атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX… …73. Так, в силу приписів підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури... ...75. Отже, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби… ...96. Аналізуючи вказане, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення кадрової комісії є обґрунтованим, мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти, обґрунтування щодо набрання позивачем за результатами складання іспиту у формі тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора 57 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, а тому підстави для його скасування відсутні…". Отже, судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлені обставини, які передують оскаржуваному наказу щодо звільнення позивача, а саме: - подання ОСОБА_1 заяви від 10.10.2019 про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію з власної волі; - законність рішення Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 11.06.2020 № 29 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ; - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби. Зважаючи на приписи частини 4 статті 78 КАС України, встановлені постановою Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 380/9202/20 обставини не потребують дослідженню та доказуванню при розгляді цього спору за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Законом України "Про внесення змін до розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" щодо окремих аспектів дії перехідних положень" від 15.06.2021 № 1554-ІХ, внесені зміни до розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ. Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (у редакції Закону № 1554-ІХ, чинній на час виникнення спірних правовідносин), прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з такої підстави, як рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Таким чином, починаючи з дати ухвалення Верховним Судом рішення у справі №380/9202/20, набуло чинності рішення Третьої кадрової комісії № 29 "Про неуспішне проходження прокурором атестації", яке було підставою для прийняття наказу від 11.08.2023 № 1370к про звільнення ОСОБА_1 , а тому починаючи з 27.07.2023 позивач вважався таким, що не пройшов атестацію. Варто також зауважити, що Верховний Суд з приводу звільнення прокурорів у зв`язку із прийняттям рішень кадровими комісіями про неуспішне проходження атестації за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII сформував сталу позицію, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (у редакції, чинній до внесених змін Законом № 1554-ІХ), зокрема, за наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення. Беручи до уваги наведені вище обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади, тобто спричиняє для нього негативні юридичні наслідки у вигляді звільнення з публічної служби. Щодо доводів позивача про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України в частині не попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення враховуючи рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(II)/2023, суд враховує наступне. Пунктом 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX визначено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". 25.09.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX, яким внесені зміни до ряду Законів України. Також 25.09.2019 набули чинності зміни до статей 32 та 40 Кодексу Законів про працю України, внесені Законом від 19.09.2019 № 113-ІХ, якими статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус". Стаття 40 доповнена частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус". Відповідно до ч. 5 ст. 51 Закону № 1697-VII на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(II)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX. У постанові від 12.10.2023 у справі № 360/7719/21 Верховний Суд зазначив, що "…правовідносини, які пов`язані з проходженням прокурором публічної служби та звільнення з підстав, визначених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, урегульовані спеціальними законодавчими актами, тобто з 25.09.2019 саме Закон № 113-IX, а не КЗпП України, поширюється на ці правовідносини. Такі висновки Верховного Суду ґрунтуються на тому, що пунктами 1, 21 розділу І Закону №113-ІХ внесені зміни до КЗпП України та Закону № 1697-VII, зокрема, статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус". Крім того, згідно із ч. 5 ст. 51 Закону № 1697-VII на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Разом із тим предметом конституційного контролю був винятково пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, а відповідність Конституції України інших приписів цього Закону, зокрема й тих, що визначають умови та порядок проведення атестації прокурорів, у цьому конституційному провадженні не перевірялася. Своєю чергою визнання пункту 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX неконституційним та втрату ним чинності з дня ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом не означає, що відповідні правовідносини, пов`язані із звільненням прокурора з посади, з цього моменту автоматично регулюються положеннями загального трудового законодавства, з огляду на вищевказані положення спеціального закону з урахуванням внесених ним змін до відповідних норм КЗпП України. Таким чином висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 не впливають на оцінку застосування судами при вирішенні спірних правовідносин норм Закону № 113-IX, які не були предметом конституційного контролю у вказаному Рішенні". Беручи до уваги ту обставину, що підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX прямо передбачено звільнення прокурорів у зв`язку із наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури виданий відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування задоволенню не підлягають. Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про законність наказу від 11.08.2023 № 1370к з урахуванням вищенаведених обставин, тому відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу забезпечення представництва в суді прокуратури Львівської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд не приймає доводи скаржника, які ґрунтуються на висновках Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2021 у справі №826/7878/18, оскільки правовідносини в цій справі не є релевантними. Суд касаційної інстанції у справі №826/7878/18 висловив позицію щодо звільнення у зв`язку з реорганізацією, на підставі пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу. Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Положеннями статті 75 КАС України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року у справі № 380/21873/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді С.М. Шевчук Р.В. Кухтей Повний текст постанови складено і підписано 22.07.2024