Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/2134/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/2134/24 пров. № А/857/10373/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Шевчук С.М., Кухтея Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року (судді Рейті С.І., розглянуту в м. Ужгороді) у справі №260/2134/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 через свого представника Білей Світлану Василівну 02.04.2024 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року повернуто позивачеві. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 через свого представника Білей Світлану Василівну подав апеляційну скаргу. В якій просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.04.2024 до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява в Електронному Суді ОСОБА_1 за підписом його представника адвоката Білей С.В., яка на підтвердження своїх повноважень надала копію доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 02.02.2024 року № 017/06.1/1029. Оскаржуваною ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду позовну заяву повернуто, оскільки довіреності на підставі якої він має право представляти інтереси позивача до суду не надано, про причини ненадання не повідомлено. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Відповідно до частини 2 статті 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Згідно із частиною 1 статті 55 КАС України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 57 КАС України). У частині 4 статті 59 КАС України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами. Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Згідно з частиною 2 статті 21 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» встановлено, що повноваження адвоката підтверджуються дорученням центру з надання безоплатної правничої допомоги та/або довіреністю відповідно до вимог процесуального закону. Системний аналіз викладених положень чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що доручення центру з надання безоплатної правничої допомоги є самостійним (окремим) документом, що підтверджує повноваження адвоката як представника, юридичне значення якого не залежить від подання адвокатом разом з ним договору про надання правничої допомоги, його копії, витягу тощо. Таким чином, вищезазначені обставини свідчать про помилковість застосування судом першої інстанції приписів пункту 3 частини 4 статті 169 КАС України і повернення позовної заяви позивачу, адже представник позивача адвоката Білей С.В. на підтвердження своїх повноважень надала копію доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 02.02.2024 року № 017/06.1/1029. Водночас, посилання суду апеляційної інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №9901/847/18 є помилковим, з огляду на наступне. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема, в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога». Отже, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема, суду. Такий висновок зроблено у правовідносинах, за змістом яких, у ордері на надання правової допомоги, який був доданий до позовної заяви, підписаної адвокатом, у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» було зазначено: «В органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і підпорядкування». Отже, у справі №9901/847/18 в ордері на надання правової допомоги у в графі «назва органу, у якому надається правова допомога» взагалі були відсутні відомості про судові органи, що спростовує висновки суду першої інстанції про подібність спірних правовідносин. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 справа «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) пункт 52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)». У справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) дійшла висновку про те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви і обмежив право позивача в аспекті доступу до суду, що стало перешкодою для захисту його прав, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції у апеляційного суду немає. Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 328 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі №260/2134/24 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді С.М. Шевчук Р.В. Кухтей Повний текст постанови складено 18.07.2024