Постанова 4815 № 569/1819/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 липня 2024 року м. Рівне Справа № 569/1819/23 Провадження № 22-ц/4815/728/24 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шимківа С.С., суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В., секретар судового засідання Мороз А.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Головне Управління національної поліції в Рівненській області, Рівненська обласна прокуратура, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Державна казначейська служба України, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного Управління національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 квітня 2024 року (ухвалене у складі судді Панас О.О., повний текст рішення суду складено 16 квітня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок неналежного виконання службових обов`язків, що призвело до прийняття незаконних рішень уповноваженими особами поліції та прокуратури, - в с т а н о в и в : У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного Управління національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок неналежного виконання службових обов`язків, що призвело до прийняття незаконних рішень уповноваженими особами поліції та прокуратури. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що на даний час його визнано заявником або потерпілим в кримінальних провадженнях: № 12017180010000389 від 20.01.2017 року (за ч. 2 ст. 191 КК справа № 569/11154/17, № 569/172/18, № 569/7424/18, №569/19420/18 розподіл квартир), №42015180010000111 від 29.092015 року (ч.І ст. 366 КК справа №569/169/18, № 569/9041/17, №569/2382/17, №569/2499/18, №569/10439/18, №569/288/19 підробка док., зняття з обліку житла), №12020180010001868 від 08.04.2020 року (за ч. 1 ст. 382 КК справа №569/23716/19, №569/9945/21 умисне невиконання рішення суду) №12020180010003607 від 16.08.2020 року (за ч. 2 ст. 191 КК справа № 569/15944/21 привласнення, розтрата майна) № 12019180010005845 від 25.09.2019 року (за ч. 1 ст. 190 КК справа №569/17018/19, № 569/23712/19 шахрайські дії щодо обліку і розподілу майна) № 12019180010007682 від 18.12.2019 року (за ч. 1 ст. 190 КК справа к № 569/12505/22 шахрайські дії) № 12019180010001571 від 15.03.2019 року (за ч. 1 ст. 190 КК справа № 569/15277/19 шахрайські дії) № 12015180010002521 від 24.04.2015 року (за ч. 1 ст. 172 КК справа № 569/9039/17 незаконне звільнення, порушення законодавства про працю). У даних кримінальних провадженнях, під час здійснення досудового розслідування, мали місце численні факти неналежного виконання своїх посадових обов`язків працівниками поліції та прокуратури, які носять системний характер. Факти неналежного виконання посадових обов`язків працівниками поліції та прокуратури встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили. Неодноразове, системне прийняття дізнавачами, слідчими протиправних постанов про закриття кримінального провадження та їх бездіяльність, неналежне виконання посадових обов`язків, що виразилися у невиконанні обов`язку забезпечення швидкого та повного досудового розслідування знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з завданими йому моральними стражданнями. Постанови про закриття приймалися в короткий проміжок часу після скасування слідчими суддями попередніх без вжиття передбачених КПК України заходів щодо перевірки обставин вчинення кримінального правопорушення, про які повідомлено суд. Викладені в ухвалах слідчих суддів про скасування постанов про закриття кримінального провадження мотиви та обгрунтування, що були підставою постановлення таких рішень, дізнавачами, слідчими до уваги не бралися, недоліки не усувалися, та передчасно виносилися чергові постанови про закриття кримінального провадження без дотримання вимог статті 9 КПК України. Зазначені протиправні рішення, неналежне виконання посадових обов`язків, що призвели до прийняття незаконних рішень змінили нормальний життєвий ритм та вимагали зусиль щодо відновлення прав. Протиправна бездіяльність уповноважених осіб прокуратури щодо не виконання своїх посадових обов`язків, не забезпеченні належного нагляду за органами досудового розслідування, не проведенні необхідної перевірки заяв про злочин, надмірна тривалість досудових розслідувань у кримінальному провадженні за його заявами, неодноразове прийняття слідчими прокуратури передчасних рішень про закриття кримінального провадження змушувало його докладати додаткових зусиль для організації свого життя та призвело до заподіяння йому моральних страждань. Просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь в якості відшкодування моральної шкоди 176784 грн заподіяної внаслідок системного неналежного виконання службових обов`язків посадовими особами Головного Управління національної поліції в Рівненській області та Рівненської обласної прокуратури, що призвело до неодноразового прийняття незаконних рішень. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі по собі факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість (понад три та понад семи років на час звернення до суду з позовом) та неефективність досудового розслідування у кримінальних провадженнях. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000 грн, що відповідатиме засадам справедливості, добросовісності та розумності. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі вказує, що Рівненським міським судом не було враховано тривалість та системність порушення його прав як потерпілого в кримінальних провадженнях. Значну частину часу він, як інвалід 2 групи, особа похилого віку, вимушений був проводити в судових засіданнях, добиваючись справедливості та відновлення порушених прав. За його скаргами неодноразово скасовувались постанови дізнавачів, слідчих в кримінальних провадженнях, проте належних висновків посадовими особами за результатами здійснення досудового розслідування не було зроблено. Особливо завдала йому болю та душевного страждання намагання посадових осіб під час здійснення досудового розслідування поставити під сумнів його психічне здоров`я. Зокрема в судовому засіданні Рівненського міського суду від 27 березня 2024 року під час дослідження матеріалів кримінального провадження № 12015180010002521 з`ясовано, що слідчий ОСОБА_2 в процесі здійснення досудового розслідування направив запит до головного лікаря КЗ "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" Рівненської обласної ради, в якому просив повідомити чи перебуває ОСОБА_1 на диспансерному обліку у лікаря-психіатра, і якщо перебуває то з якого часу та з яким діагнозом. Дані дії слідчого викликали в нього значний стрес та душевний біль. Було поставлено під сумнів його ділову репутацію та дії як начальника матеріально-технічного забезпечення ГУ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення РОДА. При дослідженні як доказів матеріалів кримінального провадження № 12015180010002521 не в повній мірі враховано значну тривалість та невизначеність спірних правовідносин, пов`язану з необхідністю тривалого відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність. Суму в 10 000 грн яку було визначено як відшкодування моральної шкоди, з врахуванням принципу розумності та справедливості вважає такою, що не відповідає завданій йому шкоді. Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. 06 травня 2024 року Головне управління національної поліції в Рівненській області Національної поліції України подало апеляційну скаргу, у якій покликається на те, що реалізація механізму оскарження постанов слідчого у розумінні ст. 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи. Вказує, що ухвали слідчого судді про задоволення скарг позивача та скасування постанов слідчого свідчать про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора та не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст. 1176 ЦК України. При скасуванні постанов слідчого про закриття кримінальних проваджень за заявами позивача, суддями не зазначалось, що дані постанови являються незаконними, а вказувалося на необхідність проведення додаткових слідчих дій по кримінальних провадженнях, що не може свідчити про протиправність органу досудового розслідування та прокуратури. Таким чином, правові підстави для застосування норм статей 1173, 1174,1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи надані позивачем докази, відсутні. Рішенням Рівненського міського суду від 16.04.2021 року у справі Уя 569/1Н010/20 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Рівненської обласної прокуратури, треті особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної прийняттям незаконних рішень і протиправною бездіяльністю відмовлено. Постановою Рівненського апеляційного суду від 03.08. 2021 року рішення Рівненського міського суду від 16.04.2021 року було залишено без змін. Постановою Верховного суду від 03.11.2021 року рішення Рівненського міського суду від 16.04.2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03.08.2021 року залишено без змін. В даних рішеннях судів надана оцінка відповідача як законна, тому дане цивільне провадження підлягає закриттю на підставі п.3, ч. 1, ст. 255 ЦПК України. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. 17 травня 2024 року Рівненською обласною прокуратурою подано апеляційну скаргу на рішення суду, у якій покликається на незаконність оскаржуваного рішення. Вказує, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відносяться до юрисдикції судів цивільної юрисдикції. Тому, висновок суду першої інстанції про те, що правовою підставою для відшкодування моральної шкоди є очевидна надмірна тривалість (понад три та понад сім років) та неефективність досудового розслідування у кримінальних провадженнях, є помилковим та необґрунтованим. Кримінальні провадження № 12019180010001571 та № 2019180010002521 були зареєстровані за заявами ОСОБА_1 за фактами, яким вже було надано оцінку законності в порядку цивільного та адміністративного судочинства. Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що не враховано судом першої інстанції при винесенні рішення про часткове задоволення позову. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалите нове про відмову у задоволенні позову. 25 червня 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури, у якому покликається на її необґрунтованість. Вказує, що судом встановлено, що протиправна бездіяльність уповноважених осіб прокуратури та поліції щодо проведення необхідної перевірки заяви про злочин, надмірна тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, неодноразове прийняття прокурорами передчасних рішень про закриття кримінального провадження в спосіб, який демонструє ігнорування доводів заявника, марнування часу, який позивач вимушений був витрачати на скасування протиправних постанов про закриття кримінального провадження, докладання додаткових зусиль для організації свого життя в сукупності призвели до заподіяння моральних страждань, яких він зазнав під впливом цих скасованих рішень, а відтак і моральної шкоди. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про залишення їх без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив стягнути на його користь моральну шкоду, завдану діями органів досудового слідства та прокуратури в ході досудового розслідування кримінальних проваджень: № 12017180010000389 від 20.01.2017 року, №42015180010000111 від 29.092015 року, №12020180010001868 від 08.04.2020 року, №12020180010003607 від 16.08.2020 року, №12019180010005845 від 25.09.2019 року, № 12019180010007682 від 18.12.2019 року, № 12019180010001571 від 15.03.2019 року, № 12015180010002521 від 24.04.2015 року, що полягали у невиконанні обов`язку забезпечення швидкого та повного досудового розслідування. З наведених ОСОБА_1 кримінальних проваджень у двох він був визнаний потерпілим: № 12019180010001571 від 15.03.2019 року (за ч. 1 ст. 190 КК справа № 569/15277/19 шахрайські дії) та № 12015180010002521 від 24.04.2015 року (за ч. 1 ст. 172 КК справа № 569/9039/17 незаконне звільнення, порушення законодавства про працю). Кримінальне провадження № 12019180010001571 зареєстроване у ЄДРДР 15.03.2019 року, правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч.1 ст. 190 КК України, заявник вважав, що на підставі підробленого його підпису його було незаконно виключено із обліку на позачергове отримання житла. 10.05.2019 року ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні був допитаний як потерпілий. У подальшому у даному кримінальному провадженні проводилося ряд процесуальних дій, ухвалювалися постанови слідчими суддями. Ухвалою Рівненського міського суду від 25.08.2022 року постановлено закрити кримінальне провадження, відомості про яке внесені до ЄДРДР 15.03.2019 за № 12019180010001571, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, ухвала набрала законної сили 02.09.2022 року. Досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні тривало з 15.03.2019 по серпень 2022 року та було закрите за закінчення строків давності. У мотивувальній частині постанови суд вказав, що оскільки в даному кримінальному провадженні під час досудового розслідування було проведено слідчі (розшукові) дії для збирання доказів, однак з моменту вчинення кримінального правопорушення, щодо якого здійснюється досудове розслідування, та яке є проступком, минуло більше трьох років, осіб, винних у вчиненні зазначеного проступку не встановлено, суд дійшов висновку, що дане кримінальне провадження слід закрити на підставі п.3-1 ч.1 ст.284 КПК України. Кримінальне провадження № 12015180010002521 зареєстроване у ЄДРДР 24.04.2015 року, правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч.1 ст. 172 КК України, за фабулою: 07.10.2005 року ОСОБА_1 із грубим порушенням законодавства про працю було звільнено з посади начальника матеріально-технічного забезпечення ГУ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення РОДА. ОСОБА_1 у даному кримінальному провадження визнаний потерпілим, вчиняли процесуальні дії, пов`язані з досудовим розслідуванням. Ухвалою Рівненського міського суду від 12.01.2024 року постановлено закрити кримінальне провадження, відомості про яке внесені до ЄДРДР 24.04.2015 за № 12015180010002521, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, ухвала набрала законної сили 22.01.2024 року. Отже, досудове слідство у цьому кримінальному провадженні тривало з квітня 2015 року по січень 2024 року та було закрите за закінченням строків давності. Ухвалюючи постанову, суд прийшов до висновку, що оскільки в даному кримінальному провадженні під час досудового розслідування було проведено слідчі (розшукові) дії для збирання доказів, однак з моменту вчинення кримінального правопорушення, щодо якого здійснюється досудове розслідування, та яке є проступком, минуло більше трьох років, осіб, винних у вчиненні зазначеного проступку не встановлено, суд дійшов висновку, що дане кримінальне провадження слід закрити на підставі п.3-1 ч.1 ст.284 КПК України. Як правильно встановлено місцевим судом, правовою підставою для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди є не самі по собі факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість (понад три та понад семи років на час звернення до суду з позовом) та неефективність досудового розслідування у кримінальних провадженнях, що доведено позивачем за допомогою належних та допустимих доказів. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України). Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, абзацу другого частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України). Аналіз положень статей 11, 23 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року по справі № 638/17962/15 (провадження № 61-9574св20) зазначено, що "за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16-ц (провадження № 61-5805св20) зазначено, що "ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови. […] Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо". У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21) зазначено, що "відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 доведено надмірну тривалість та неефективність досудового розслідування у кримінальних провадженнях за № 12015180010002521 та № 12019180010001571, у яких він був визнаний потерпілим, у зв`язку з такою бездіяльністю відповідачів йому завдано моральну шкоду. Ураховуючи викладене, місцевий суд, встановивши доведеними факти надмірної тривалості досудового розслідування, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимоги виваженості, розумності і справедливості у 10 000 грн. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22). Тому з урахування установлених судом обставин справи, зважаючи на вимоги розумності, виваженості і справедливості, висновок місцевого суду про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн є правильним. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного Управління національної поліції в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 квітня 2024 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий суддя Шимків С.С. Судді: Боймиструк С.В. Хилевич С.В.