Постанова 4809 № 402/20/24

ПОСТАНОВА Іменем України 04 липня 2024 року м. Кропивницький справа № 402/20/24 провадження № 22-ц/4809/936/24 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І., секретар судового засідання Діманова Н. І., учасники справи: позивач - Голованівська окружна прокуратура, в інтересах держави в особі Благовіщенської міської ради Кіровоградської області, відповідачі - ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 18 березня 2024 року у складі головуючого судді Терновенко А. В. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. 05.01.2024 Голованівська окружна прокуратура, в інтересах держави в особі Благовіщенської міської ради Кіровоградської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в якому просило визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.04.2019 №11-1879/14-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-3011/14-19-СГ від 14.06.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3525585200:02:000:5105, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на неї, зобов`язати ОСОБА_1 , повернути територіальній громаді в особі Благовіщенської міської ради земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3525585200:02:000:5105. Позовні вимоги мотивовано тим, що на території ландшафтного заказника місцевого значення «Кошаро-Олександрівський» знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 3525585200:02:000:5105 площею 2 га, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 . Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку шляхом безоплатної приватизації на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 14.06.2019 №11-3011/14-19-СГ. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-3011/14-19-СГ від 14.06.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки» затверджено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ А.01.03), за адресою Кіровоградська область, Благовіщенський район, Луполівська сільська рада Надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2 га, в тому числі рілля площею 2 га (кадастровий номер 3525585200:02:000:5105) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Луполівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області. Вказаному наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області передував наказ від 26.04.2019 №11-1879/14-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою». 25.06.2019 державним реєстратором Данилово-Балківської сільської ради Кондратюком М.П. зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №32125033. Набуття права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3525585200:02:000:5105 відбулося з порушеннями норм ст.ст. 20, 84, 116, 122, 149, 150, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ст. ст. 7, 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Зазначена земельна ділянка має особливий статус цільового призначення (особливо цінних земель природно- заповідного фонду), а також згідно положень цивільного законодавства відноситься до земель обмеженої оборотоздатності. Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 18 березня 2024 року позов задоволено. Визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.04.2019 №11-1879/14-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою». Визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-3011/14-19-СГ від 14.06.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність». Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3525585200:02:000:5105, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на неї. Зобов`язано ОСОБА_1 , повернути територіальній громаді в особі Благовіщенської міської ради земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3525585200:02:000:5105. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кіровоградської обласної прокуратури сплачений судовий збір в сумі 5368 грн. за подачу позову (код ЄДРПОУ 02910025, банк - Державна Казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок UA848201720343100001000004600, код класифікації видатків бюджету - 2800). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, щоспірна земельна ділянка віднесена до земель природно-заповідного, що унеможливлює перебування цієї ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Встановлення меж ландшафтного заказника місцевого значення "Кошаро-Олександрівський" можливо лише при затвердженні органом місцевого самоврядування відповідного проекту землеустрою з організації та встановлення меж або проекту створення території природно-заповідного фонду. При цьому, згідно наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 28.01.2018 №306 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розроблення проектів створення природних територій та об`єктів природно-заповідного фонду України» проект створення природних територій та об`єктів природно-заповідного фонду - документ, на підставі якого готуються рішення про створення чи оголошення території або об`єкта природно-заповідного фонду, визначаються його межі... Крім цього, в постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №910/3724/14, зазначено, що розробка проекту створення об`єкта природно-заповідного фонду має передувати самому створенню такого об`єкту. Кіровоградська обласна рада прийняла рішення №337 від 27.07.2012 "Про оголошення територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення»", згідно з яким територія «Кошаро-Олександрівський» була оголошена такою, що належить до природно-заповідного фонду місцевого значення (ландшафтний заказник місцевого значення), при цьому, вказаним рішенням межі території даного об`єкта природно-заповідного фонду не встановлювались, тобто проект землеустрою з організації та встановлення меж і проект створення території не розроблені ані при його створені, ані згодом. При цьому, пунктом 4 рішення Кіровоградської обласної ради від 27.07.2012 №337 «Про оголошення територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» рекомендується землевласникам та землекористувачам земельних ділянок, на яких оголошуються природно-заповідні території місцевого значення, розробити проекти землеустрою з організації та встановлення меж цих територій. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі №340/2651/21 задоволено позовні вимоги заступника керівника Голованівської окружної прокуратури в інтересах держави до Голованівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Благовіщенської міської ради Голованівського району Кіровоградської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано бездіяльність Голованівської РДА щодо тривалого незабезпечення проведення робіт з винесення в натурі (на місцевості) меж ландшафтного заказника місцевого значення «Кошаро- Олександрівський», площею 228.83 га, що знаходиться в адміністративних межах Благовіщенської міської ради Голованівського району Кіровоградської області - протиправною. Зобов`язано Голованівську РДА вчинити дії та забезпечити проведення робіт з винесення в натурі (на місцевості) меж ландшафтного заказника місцевого значення «Кошаро-Олександрівський», площею 228,83 га, що знаходиться в адміністративних межах Благовіщенської міської ради Голованівського району Кіровоградської області. Отже, на даний час не розроблений проект створення території заказника місцевого значення "Кошаро-Олександрівський" в порядку ст. 52 Закону України "Про природно-заповідний фонд", тому положення ст. 7 та ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" не поширюються на спірну земельну ділянку. При цьому, в рішенні суду (арк. 9) зазначається, що «у такому випадку межі визначаються за матеріалами проектів створення, що прямо передбачено статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд», що суперечить резолютивній частині прийнятого рішення. Таким чином, рішенням Кіровоградської обласної ради оголошено певну територію заказником місцевого значення під назвою «Кошаро-Олександрівський», але в дійсності заказник не створений як об`єкт природно-заповідного фонду. Питання щодо визначення меж, розміру заказника, надання законним шляхом земельній ділянці статусу земель природно-заповідного фонду в розумінні ст.ст. 51-54 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" не вирішено, а тому спірна земельна ділянка не входить у межі заказника місцевого значення "Кошаро-Олександрівський". Крім цього, категорія земель як землі природно-заповідного фонду, у відповідності до ст. 19 ЗК України та ст. 54 ЗУ Про природно-заповідний фонд України», не визначена. На сьогоднішній день категорія земель так і залишається землями сільськогосподарського призначення, а не природно-заповідного фонду. На дату затвердження проекту землеустрою ОСОБА_1 на публічно-кадастровій карті не був нанесений шар «природно-заповідний фонд» на спірну земельну ділянку, що підтверджується проектом землеустрою. Згідно п.3.2. Інструкції щодо оформлення охоронних зобов`язань на території та об`єкти природно-заповідного фонду, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 25.02.2013 №65, до охоронного зобов`язання додаються завірені в установленому законодавством порядку уповноваженим органом копії картографічних оглядових матеріалів меж території, що передається під охорону. Однак до охоронного зобов`язання нічого не додано, по причині їх відсутності. Враховуючи те, що станом на день прийняття оспорюваних рішень Головного управління Держгеокадастру від 26.04.2019 №11-1879/14-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» та №11-3011/14-19-СГ від 14.06.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», не затверджено ні проект землеустрою ні проект створення території ландшафтного заказника місцевого значення "Кошаро-Олександрівський»", не змінена категорія земель, не встановлені обмеження, тому у відповідності до положень ст. ст. 7, 9, 51-54 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" земельна ділянка не має статусу об`єкта або території природно-заповідного фонду. Суд посилається на рішення Верховного Суду, які стосуються прибережних захисних смуг, однак у постанові Великої Палати ВС від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, вказано, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (статтею 88 ВК України). А тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом (аналогічного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі №469/1393/16-ц). Що стосується об`єктів природно-заповідного фонду, то їх межі не встановлюються законодавством, а проектом землеустрою або проектом створення території природно-заповідного фонду, тому вказані в рішенні постанови Верховного Суду не можуть бути застосовані до спірних відносин у справі №402/20/24. Вважає, що цей позов підсудний адміністративному судочинству, так як відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вважає, що суд помилково застосував до спірних правовідносин норми законодавства, які регулюють відносини у сфері природно-заповідного фонду. Крім цього, судом безпідставно не застосовано строки позовної давності, оскільки даний позов є віндикаційним. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Голованівська окружна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, в якому ставить питання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними. Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано. Представник Головного управління Держгеокадастру в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши пояснення представника відповідача адвоката Кашерну В. В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, прокурора ОСОБА_3 , яка заперечувала(в) проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. На території Благовіщенської міської ради наявний ландшафтний заказник місцевого значення «Кошаро-Олександрівський», який було створено відповідно Рішення №337 шістнадцятої сесії Кіровоградської обласної Ради 6 скликання 27.07.2012 (а.с.36-38). З метою збереження об`єкту природно-заповідного фонду місцевого значення Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області та Ульяновською РДА укладено охоронне зобов`язання №МЗланд76-564 від 23.08.2012 року, відповідно до якого органу виконавчої влади передано даний об`єкт під охорону (а.с.39). В подальшому 12.06.2023 переукладено охоронне зобов`язання №МЗланд76-564 з Благовіщенською міською радою (а.с.48-50). Згідно графічних даних Публічної кадастрової карти (вкладення «Природно-заповідний фонд»), спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3525585200:02:000:5105 повністю входить в межі території об`єкту природно- заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення «Кошаро- Олександрівський» (а.с.51-52). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-3011/14-19-СГ від 14.06.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки» затверджено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ А.01.03), за адресою Кіровоградська область, Благовіщенський район, Луполівська сільська рада Надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2 га, в тому числі рілля площею 2 га (кадастровий номер 3525585200:02:000:5105) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Луполівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області (а.с.30). Вказаному наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області передував наказ від 26.04.2019 №11-1879/14-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою» (а.с.29). Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 3525585200:02:000:5105 перебуває у власності ОСОБА_1 (а.с.31-32). Згідно інформації Департаменту екології та природніх ресурсів Кіровоградської обласної військової адміністрації та листа ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області земельна ділянка кадастровий номер 3525585200:02:000:5105 входить в межі заповідного урочища (а.с. 34-35,59-60). На офіційному веб-порталі Держгеокадастру України розміщена Публічна кадастрова карта, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 «Про затвердження порядку ведення Державного земельного кадастру», є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру, за допомогою якої здійснюється надання доступу до відомостей Державного земельного кадастру та оприлюднення відомостей у вигляді відкритих даних, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр». Згідно графічних даних Публічної кадастрової карти (вкладення «Природно-заповідний фонд»), спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3525585200:02:000:5105 повністю входить в межі території об`єкту природно- заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення «Кошаро- Олександрівський» (а.с.58). Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦПК). Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина друга статті 95 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Частиною першою статті 178 ЦК України передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті. Відповідно до частини другої цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом. Отже, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти. Відповідно до пункту «в» частини четвертої статті 83 ЗК України землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом. Статтею 43 ЗК України визначено, що землі природно-заповідного фонду- це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. За статтею 44 ЗК України, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва). Згідно з наведеними положеннями ЗК України, а також статті 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказники належать до природно-заповідного фонду України. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки. Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів. Так, згідно ч. 1ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Згідно п. 24 розділу X Перехідних положень ЗК України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Частиною третьою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів. За сталою практикою Верховного Суду землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи на пряму вказівку законодавця, вважаються такими, що залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов`язане із позбавленням права володіння. У постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі №752/3093/19 викладено правову позицію, що спір щодо повернення державі земельної ділянки природно-заповідного фонду необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. У постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі №813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки, пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим. Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що землі природно-заповідного фонду України, якими вважаються ділянки суші і водного простору, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. Встановлено, що земельна ділянка, яку набула у власність ОСОБА_2 , віднесена до земель природно-заповідного фонду. Суд обгрунтовано вважав, що накази Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.04.2019 №11-1879/14-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» та №11-3011/14-19-СГ від 14.06.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» є незаконними, реєстрація речового права на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , на земельну ділянку з кадастровим номером 3525585200:02:000:5105, підлягає скасуванню з одночасним припиненням права власності, а земельна ділянка поверненню територіальній громаді в особі Благовіщенської міської ради. Спірна земельна ділянка в силу імперативної вказівки законодавця належить до земель природно-заповідного призначення за фактом розташування на ній об`єкта природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Межі ландшафтного заказнику «Кошаро-Олександрівського» не встановлені, відповідна землевпорядна документація не розроблялась та не затверджувалась. При оголошенні заказника його межі в натурі (на місцевості) не встановлювались, оскільки обов`язкового попереднього розроблення технічної документації із землеустрою щодо об`єктів природно-заповідного фонду законодавство не вимагає. У такому випадку межі визначаються за матеріалами проектів створення, що прямо передбачено статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 зробила висновок про те, що положення розділу II «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки. Стаття 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлює обмеження щодо видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Використання таких територій можливе лише у спосіб, який не суперечить їх цільовому призначенню, а також встановленим вимогам щодо їх охорони і відтворення. Крім того, згідно зі статтею 186-1 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду, підлягають погодженню зі структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища. Законодавство встановлює також особливий порядок втрати територіями статусу об`єкта природно-заповідного фонду. Так, для зміни меж, категорії та скасування статусу територій природно-заповідного фонду потребується дотримання такої ж процедури, яка встановлена статтями 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» для створення цих об`єктів, а також погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, та наявність відповідного експертного висновку, який би засвідчив втрату територією тієї природоохоронної, наукової, естетичної чи іншої цінності, яка стала підставою для її заповідання. Незавершення технічної процедури встановлення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Кошаро-Олександрівський» як об`єкта природно-заповідного фонду не змінює цільового призначення вищезазначеної земельної ділянки як земель природно-заповідного фонду. Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Щодо спливу позовної давності, то суд виходить з такого. У цій справі прокурор звернувся до суду з позовом, сутністю вимог за яким є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду (тобто початковий момент перебігу позовної давності зміщується із кожним новим порушенням права власника землі), тому на такий позов, не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Отже, строк звернення до суду з відповідною позовною вимогою прокурором пропущено не було, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України. Земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність і підлягає захисту шляхом пред`явлення негаторного позову про її повернення. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 04.12.2019 у справі №487/10127/14-ц, від у справі №359/281/18-ц, від 02.12.2020 у справі №734/519/15-ц, від у справі №676/190/18, від 22.06.2022 у справі №367/4140/16-ц). З аналізу наданих доказів та встановлених судом обставин вбачається, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює її передачу у приватну власність з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Благовіщенської міської ради. При цьому, передача ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як землі сільськогосподарського призначення, призводить до фактичної зміни меж ландшафтного заказника місцевого значення «Кошаро-Олександрівський» в частині його зменшення. Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Позивач довів належними та допустимими доказами, що земельна ділянка, яка була отримана ОСОБА_1 , площею 2,0000 га, кадастровий номер 3525585200:02:000:5105, знаходиться в межах земель території ландшафтного заказника місцевого значення «Кошаро-Олександрівський», які є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі у приватну власність. Ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням ландшафтного заказника місцевого значення «Кошаро-Олександрівський», оскільки може перешкоджати його збереженню в природному стані, а тому правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 575/462/21 (провадження № 61-2648св22). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Не заслуговують на увагу суду довди апеляційної скарги про те, що позивачем не надано розробленого проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду, з огляду на те, що відсутність розробленої документації із землеустрою зі встановленням у натурі меж земельної ділянки природно-заповідного фонду згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність об`єкту природно-заповідного фонду, межі якого були визначені рішенням органу місцевого самоврядування. Зокрема у постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19 Верховний Суд звертав увагу, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що узгоджується із положеннями частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду і не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки. Необгрунтованими є посилання в апеляційній скарзі на безпідставне посилання суду першої інстанції на Публічну кадастрову карту України, оскільки публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру, а її відомості в сукупності з іншими наданими позивачем доказами підтверджують факт знаходження спірної ділянки в межах земель ландшафтного заказника місцевого значення «Кошаро-Олександрівський» . З огляду на те, що позивачем було надано достаньо доказів, що підтверджують факт знаходження спірної земельної ділянки в межах об`єкту природно-заповідного фонду відсутність розробленої документації із землеустрою зі встановленням у натурі меж земельної ділянки природно-заповідного фонду, не може бути безумовною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування. Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Пре виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» ід 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти -України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним: чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Конституція України (статті 13,14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14,19 Конституції України). Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Ураховуючи викладене, положення чинного законодавства та установлені судами обставини справи, суд вважає, що набуття відповідачем земельної ділянки у приватну власність є незаконним, а тому наявні підстави для позбавлення ОСОБА_1 права власності на вказану земельну ділянку. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України. Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає. Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 18 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий С. М. Єгорова Судді О. Л. Карпенко С. І. Мурашко