Постанова 4857 № 300/7990/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/7990/23 пров. № А/857/11949/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року (головуючий суддя Боршовський Т.І., м.Івано-Франківськ) у справі №300/7990/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання до вчинення дій, - В С Т А Н О В И В: 20.11.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, в якому просив: визнати протиправною відмову відповідача прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації; зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства від 20.10.2023 замість документа про припинення громадянства російської федерації. Позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 набула громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України», що підтверджується довідкою про реєстрацію громадянином України за № 5424 від 03.02.2021 та тимчасовим посвідченням громадянина України типу ТП серії НОМЕР_1 від 15.02.2021 з терміном дії до 03.02.2023. Позивач зобов`язалася протягом двох років припинити громадянство російської федерації відповідно до вимог Закону України «Про громадянство України» та надати документи на підтвердження припинення громадянства російської федерації. ОСОБА_1 звернулась до Генерального консульства російської федерації у Львові із заявою про вихід із громадянства російської федерації, що підтверджується довідкою консульства від 30.09.2021. У зв`язку з припиненням роботи посольства російської федерації в Україні та відповідно припинення консульського прийому громадян з будь-яких питань, враховуючи, що консульський прийом не здійснюється з початку збройної агресії російської федерації та припинений на невизначений строк, позивач з незалежних від неї причин позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації. Так, 20.10.2023 ОСОБА_1 звернулась до УДМС України в Івано-Франківській області із заявою від 20.10.2023, в якій просила прийняти від неї декларацію про відмову від іноземного громадянства, згідно якої позивач відмовляється від іноземного громадянства російської федерації, у зв`язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства російської федерації. До вказаної заяви позивачем подано власноруч заповнена та підписана декларація про відмову від іноземного громадянства, а саме громадянства російської федерації за формою 45, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №715 від 16.08.2012, а також докази наявності причини неотримання документу про припинення іноземного громадянства російської федерації. За результатом розгляду заяви позивача від 20.10.2023 відповідач листом від 01.11.2023 повідомив ОСОБА_1 про відмову в задоволенні заяви про прийняття від неї декларації про відмову від іноземного громадянства. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки ОСОБА_1 вчинила всі залежні від неї дії щодо припинення іноземного громадянства російської федерації. При цьому, позивачу не відмовлено у припиненні громадянства російської федерації, а прийнято відповідне рішення, однак таке рішення не може бути видане ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням роботи посольства російської федерації в Україні, що підтверджується листом Міністерства закордонних справ російської федерації від 18.01.2023 № 935/кд-гр. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року адміністративним позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, оформлену листом № П-121/6/2601-23/2601.4.2/6208-23 від 01.11.2023, прийняти декларацію ОСОБА_1 від 20.10.2023 про відмову від іноземного громадянства. Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.10.2023 про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства від 20.10.2023, та прийняти відповідне рішення по суті, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні в цій справі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що його дії є правомірними, оскільки 24.10.2020 позивач подала заяву про оформлення набуття нею громадянства за територіальним походженням та зобов`язання припинити громадянство російської федерації протягом двох років з моменту набуття громадянства України та подати документ про припинення громадянства російської федерації, виданим уповноваженим на те органом цієї держави. Вказує, що 03.02.2021 відповідачем прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 за територіальним походженням на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України». Зазначає, що 20.10.2023 позивач звернулась до УДМС України в Івано-Франківській області із заявою про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства. За результатом розгляду заяви позивача від 20.10.2023 відповідач листом від 01.11.2023 надав ОСОБА_1 відповідь, в якій вказав про відсутність у позивача підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки чинним законодавством чітко зазначено, що саме є незалежною від особи причиною неотримання документу про припинення іноземного громадянства. В спірному випадку в листі Міністерства закордонних справ російської федерації від 18.01.2023 № 935/кд-гр зазначено, що заяву ОСОБА_1 про вихід з громадянства російської федерації розглянуто, однак не вказано, яке саме рішення прийнято Генеральним консульством російської федерації у місті Львові: про задоволення чи про відмову в задоволенні заяви позивача. За вказаних обставин, ОСОБА_1 не довела існування у неї підстав, які згідно з абзацом 13 статті 1 Закону України «Про громадянство України» вважаються незалежною від особи причиною неотримання нею документа про припинення іноземного громадянства (підданства), і дають право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства замість подання документа про вихід з іноземного громадянства. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. 31.05.2024 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції врахував всі обставини та докази у справі і прийшов до вірного висновку про визнання протиправною відмову УДМС в Івано-Франківській області у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, а саме витрати на представництво адвокатом інтересів позивача в суді апеляційної інстанції в сумі 4000,00 грн. 07.06.2024 відповідачем до суду подано клопотання щодо зменшення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Вказує, що написання відзиву на апеляційну скаргу не потребує повторного проведення аналізу законодавства та інших джерел інформації, аналізу поданих доказів у справі, а тому розмір витрат в розмірі 4000 грн. за складання відзиву на апеляційну скаргу є неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами). Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася в місті Воркута, Комі Автономна Радянська Соціалістична Республіка, перебувала в громадянстві російської федерації. 24.10.2020 позивач звернулася до УДМС України в Івано-Франківській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням. Одночасно із заявою від 24.10.2020 ОСОБА_1 до УДМС України в Івано-Франківській області зобов`язання припинити іноземне громадянство Російської Федерації від 24.10.2020 протягом двох років з моменту набуття громадянства України та подати до органу, що видав їй тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства російської федерації, виданим уповноваженим на те органом цієї держави. При цьому, у зобов`язанні позивачем зазначено, що у разі неотримання нею з незалежних від неї причин документа про припинення громадянства (підданства) російської федерації вона зобов`язується подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) цієї держави і повернути національний паспорт громадянина до уповноваженого органу цієї держави (російська федерація). 03.02.2021 відповідачем прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 за територіальним походженням на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України». 03.02.2021 УДМС України в Івано-Франківській області видало позивачу довідку про реєстрацію громадянином України за № 5424, згідно якої ОСОБА_1 є громадянином України з 03.02.2021. 15.02.2021 позивачу видано тимчасове посвідченням громадянина України типу ТП серії НОМЕР_1 від 15.02.2021 з терміном дії до 03.02.2023. ОСОБА_1 звернулась до Генерального консульства російської федерації у Львові із заявою про вихід із громадянства російської федерації, що підтверджується довідкою консульства від 30.09.2021. За результатом розгляду звернення ОСОБА_1 від 10.01.2023 Міністерство закордонних справ російської федерації листом від 18.01.2023 № 935/кд-гр повідомило позивача, що довідку про припинення російського громадянства позивачу може видати Генеральне консульство російської федерації у Львові уповноважений орган, який прийняв рішення про вихід із російського громадянства, після відновлення діяльності російських закордонних установ в Україні. 20.10.2023 ОСОБА_1 звернулась до УДМС України в Івано-Франківській області із заявою від 20.10.2023, в якій просила прийняти від неї декларацію про відмову від іноземного громадянства, згідно якої позивач відмовляється від іноземного громадянства російської федерації, у зв`язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства російської федерації. До вказаної заяви позивач подала власноруч заповнену та підписану декларацію про відмову від іноземного громадянства, а саме громадянства російської федерації за формою 45, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №715 від 16.08.2012, та докази наявності причини неотримання документу про припинення іноземного громадянства російської федерації: копію довідки Генерального консульства російської федерації у Львові від 30.09.2021, копію відповіді Міністерства закордонних справ російської федерації від 18.01.2023 № 935/кд-гр. За результатом розгляду заяви позивача від 20.10.2023 відповідач листом № П-121/6/2601-23/2601.4.2/6208-23 від 01.11.2023 повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для прийняття від неї декларації про відмову від іноземного громадянства. Так, в листі № П-121/6/2601-23/2601.4.2/6208-23 від 01.11.2023 зазначено, що позивачу необхідно подати в УДМС України в Івано-Франківській області документ про припинення свого іноземного громадянства у встановлений термін, після чого ОСОБА_1 буде документовано паспортом громадянина України відповідно до чинного законодавства. Вважаючи протиправною відмову відповідача прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, позивач звернулася в суд першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде зобов`язання УДМС України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.10.2023 про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства від 20.10.2023, та прийняти відповідне рішення по суті, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні в цій справі. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III (Закон № 2235-ІІІ). Згідно з статтею 1 Закону № 2235-ІІІ: громадянство України це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України; незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури; декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав; декларація про відсутність іноземного громадянства - документ, в якому особа повідомляє про відсутність у неї іноземного громадянства (підданства) або громадянств (підданств) з обґрунтуванням причин такої відсутності. Підстави набуття громадянства України визначені статтею 6 Закону № 2235-ІІІ. Так, пунктом 2 частини першої цієї статті передбачено, що громадянство України набувається за територіальним походженням. Порядок набуття громадянства України за територіальним походженням визначений статтею 8 Закону № 2235-ІІІ, згідно якої: Особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави. Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства. Для оформлення набуття громадянства України замість зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) може бути подано: 1) іноземцем, якого визнано біженцем або якому надано притулок в Україні, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яку визнано біженцем або якій надано притулок в Україні; 2) іноземцем, який постійно проживає в Україні на законних підставах та є громадянином держави, з якою Україна уклала міжнародний договір, що передбачає припинення особою громадянства цієї держави одночасно з набуттям громадянства України, - заяву про зміну громадянства; 3) іноземцем, який в установленому законодавством України порядку проходить (проходив) військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України, його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України, та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя; 4) іноземцем із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", та його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя; 5) іноземцем, його подружжям, які є громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, та зазнали у країні своєї громадянської належності переслідувань, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка зазнала переслідувань, разом із документом, що підтверджує переслідування. Громадянство України за територіальним походженням не набуває особа, яка відповідно до частини шостої статті 9 цього Закону не приймається до громадянства України (крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 9 цього Закону), та особа, стосовно якої рішення про оформлення набуття громадянства України скасовано на підставі статті 21 цього Закону. Дитина, один із батьків якої або її дід чи баба, прадід чи прабаба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті, яка є особою без громадянства і стосовно якої подано декларацію про відсутність іноземного громадянства, або є іноземцем, стосовно якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників. Дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 року і не набула громадянство України за народженням та є іноземцем, стосовно якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, або особою без громадянства, стосовно якої подано декларацію про відсутність іноземного громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників. Для оформлення набуття громадянства України дитиною, яка є іноземцем, один із батьків якої або опікун чи піклувальник має право на подання декларації, передбаченої пунктами 1, 3-5 частини шостої цієї статті, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подається декларація про відмову дитини від іноземного громадянства. Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України. Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яких визнано біженцями або яким надано притулок в Україні. Умови та порядок прийняття до громадянства України встановлені статтею 9 Закону № 2235-ІІІ. Так, частиною першою статті 9 Закону № 2235-ІІІ передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 9 Закону № 2235-ІІІ однією з умов прийняття до громадянства України є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців). Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства. Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (Порядок № 215), який визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України. Так, пунктом 24 Порядку № 215 визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає: а) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням; б) дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм); в) один із таких документів: декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства; зобов`язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України; декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні; декларацію про відмову особи, яка є громадянином Російської Федерації і зазнала переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує переслідування через політичні переконання (довідка Міністерства закордонних справ України, дипломатичного представництва чи консульської установи України, видана в установленому Кабінетом Міністрів України порядку), - для іноземців, які є громадянами Російської Федерації та зазнали переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності; заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України; г) копію свідоцтва про народження або інший документ, що підтверджує факт народження особи на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту. Колегія суддів зазначає, що 20.10.2023 ОСОБА_1 звернулась до УДМС України в Івано-Франківській області із заявою від 20.10.2023, в якій просила прийняти від неї декларацію про відмову від іноземного громадянства, згідно якої позивач відмовляється від іноземного громадянства російської федерації, у зв`язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства російської федерації. До вказаної заяви позивач подала власноруч заповнену та підписану декларацію про відмову від іноземного громадянства, а саме: громадянства Російської Федерації за формою 45, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №715 від 16.08.2012, та докази наявності причини неотримання документу про припинення іноземного громадянства російської федерації: копію довідки Генерального консульства російської федерації у Львові від 30.09.2021, копію відповіді Міністерства закордонних справ російської федерації від 18.01.2023 № 935/кд-гр. З огляду на визначення терміну «незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства)», наданого в статті 1 Закону № 2235-ІІІ, незалежними від особи причинами неотримання документа про припинення громадянства іноземної держави є три самостійні обставини: 1) невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено; 2) відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи; 3) нездійснення такої процедури. Апеляційний суд зазначає, що позивач в декларації про відмову від іноземного громадянства в якості підстави відмови від іноземного громадянства та подачі декларації вказала на існування незалежних від неї причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, оскільки процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російською федерацією не здійснюється. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України «Про громадянство України» не встановлює критеріїв визначення поняття «нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави». Також, чинним законодавством не передбачено переліку документів, які повинні підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави», надання яких зацікавленими особами, надасть їм можливість підтвердити такий факт для подальшого подання декларації про відмову від іноземного громадянства та прийняття уповноваженими органами такої декларації. Позивач незалежною від неї обставиною вважає факт припинення роботи на території України всіх консульських установ російської федерації, в підтвердження чого долучила до декларації копію довідки Генерального консульства російської федерації у Львові від 30.09.2021, якою повідомлено позивача, що заяву про вихід із громадянства прийнято до перегляду, а також копію відповіді Міністерства закордонних справ російської федерації від 18.01.2023 № 935/кд-гр, згідно якої повідомлено ОСОБА_1 про те, що довідку про припинення російського громадянства може видати Генеральне консульство російської федерації у Львові уповноважений орган, який прийняв рішення про вихід із російського громадянства, після відновлення діяльності російських закордонних установ в Україні. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, який затверджено Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (https://www.president.gov.ua/documents/642022-41397). На час звернення позивача із заявою від 20.10.2023, та в подальшому на день постановлення цього судового рішення, дія воєнного стану продовжена згідно з відповідними Указами Президента України (інформація у відкритому доступі на офіційному вебсайті Президента України: https://www.president.gov.ua/). Так, у зв`язку зі збройною агресією та масованим вторгненням збройних сил Російської Федерації в Україну 24.02.2022, офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією. Вказана інформація є загальновідомою та розміщеною у відкритому доступі на офіційних вебсайтах органів влади України, наприклад: https://www.president.gov.ua/news/ukrayina-rozirvala-diplomatichni-vidnosini-z-rosiyeyu-yaka-p-73133, https://mfa.gov.ua/news/zayava-mzs-ukrayini-shchodo-rozrivu-diplomatichnih-vidnosin-z-rosijskoyu-federaciyeyu. Це означає, що посольства та консульства російської федерації в Україні припинили свою діяльність. Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), адже, як в законодавстві України, так і в законодавстві російської федерації відсутнє правове регулювання процедури припинення громадянства (підданства) за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між відповідними державами. Враховуючи, що чинне законодавство не містить переліку документів які мають підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави, тягар доказування такої обставини лежить на зацікавлених особах. В спірному випадку надання позивачем доказів призупинення на невизначений час роботи консульських установ російської федерації в Україні, такі докази можуть цілком підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави російської федерації. Відповідачем не було надано жодної оцінки наведеній позивачем в декларації обставині, а саме щодо нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави російської федерації. Таким чином, апеляційний суд вважає, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від ОСОБА_1 причин. З огляду на це, відповідно до приписів пункту 2 частини другої статті 9 Закону №2235-III, позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Крім того, колегія суддів вважає, що повноваження щодо прийняття чи неприйняття декларації про відмову від громадянства є виключною компетенцією відповідача, який реалізує такі повноваження у порядку, встановленому Законом № 2235-III. В спірному випадку відповідач, вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача обмежився лише роз`ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації. Тобто, міграційна служба не розглянула по суті звернення позивача, не надала жодної оцінки підставам подачі нею декларації та протиправно зобов`язала її подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації. Таким чином, відповідач фактично не прийняв жодного рішення за результатами розгляду долученої до вказаної вище заяви декларації про відмову від іноземного громадянства від 20.10.2023, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде зобов`язання УДМС України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.10.2023 про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства від 20.10.2023, та прийняти відповідне рішення по суті, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні в цій справі. Що стосується понесених позивачем витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частина 7 статті 139 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Як вбачається з матеріалів справи, про здійснення відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем було заявлено у відзиві на апеляційну скаргу, який подано до суду 31.05.2024 року. Відповідно до статей 1, 30 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд зазначає наступне. 14 листопада 2023 року між позивачем та Адвокатом був укладений Договір № 14/11/23 про надання правової допомоги адвокатом, а також « 30» травня 2024 року підписано Додаток 2 до Договору, відповідно до якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання щодо представництва інтересів Клієнта в суді апеляційної інстанції при перегляді рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року по справі № 300/7990/23. Послуги включають в себе складання відзиву на апеляційну скаргу відповідача, письмових пояснень (за необхідності), участь в судових засіданнях (за потреби), а також інші дії, необхідні для представництва інтересів Клієнта в суді апеляційної інстанції по зазначеній справі. Гонорар Адвоката за надання зазначених послуг становить 4 000 (чотири тисячі) грн. З детального опису робіт (послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції встановлено, що адвокатом були надані клієнту юридичні послуги згідно наступного переліку: ознайомлення з апеляційною скаргою та ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження у справі № 300/7990/23 (1 год.); складання відзиву на апеляційну скаргу (1,5 год.). При визначенні суми відшкодування колегія суддів виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За таких обставин колегія суддів вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Отже, понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі - Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в розмірі 2000,00 грн. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі № 300/7990/23 без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 37794486) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 (дві тисячі) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний