Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/537/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/537/24 пров. № А/857/11218/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року (головуючий суддя Гебеш С.А., м.Ужгород) у справі №260/537/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 05.02.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 09.05.2022 року по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19.07.2022 року; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 09.05.2022 року по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19.07.2022 року. Позов обґрунтовує тим, що проходив службу та перебував на всіх видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 . При виключенні його із списків особового та всіх видів забезпечення 05.05.2022 року відповідачем із затримкою проведено виплати належних позивачу коштів, що підтверджується виписками з АТ КБ "ПРИВАТБАНК". Вказує на те, що відповідач на час виключення зі списків частини повністю не провів розрахунку при звільненні з військової служби, а виплачуючи заборгованість не нарахував та не виплатив середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. Позивач вважає, що набув право на пред`явлення вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України у судовому порядку. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянт вказує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Просить задовольнити вимоги апеляційної скарги. 03.06.2024 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що відповідач з урахуванням рішення суду у справі №360/1245/23 відшкодував середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням вимог статті 117 КЗпП України в межах 6 місяців (09.05.2022 по 09.11.2022), а відповідно виконав обов`язок щодо відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та Наказом відповідача № 677-ос від 06.05.2022 року його було виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення за підпунктом г (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу, а саме один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років)) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 08.05.2022 року. При виключенні позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення - 08.05.2022 року позивачу проведено належні виплати із затримкою, а саме: 27.01.2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 року у справі №360/1708/22, відповідачем проведено виплату 5603,83 грн та 108310,58 грн; 27.01.2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 року у справі №360/1670/22, відповідачем проведено виплату 23957,74 грн.; 27.01.2024 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 року у справі №360/11820/23, відповідачем проведено виплату 1411,17 грн. Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся в суд першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Зазначені положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Таким чином, вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати розмір простроченої заборгованості роботодавця, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Однак, колегія суддів звертає увагу, що на користь позивача вже стягнуто середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку у сумі 25682,41 грн за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 30.11.20223 року у справі №360/1245/23. Так, із вказаного рішення вбачається, що після виключення позивача із списків особового складу відповідачем йому виплачувалися кошти на виконання рішень Луганського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 року у справі №360/1708/22, від 16.05.2023 року у справі №360/1670/22, Львівського окружного адміністративного суду №380/11820/23. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 12.09.2023. Після набрання законної сили рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 30.11.20223 року у справі №360/1245/23 відповідачем відшкодовано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 25682,41 в межах шести місяців, а саме за період з 09.05.2022 року по 09.11.2023 року. Однак, після відшкодування відповідачем суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, відповідач 27.01.2024 нараховує позивачу знову кошти на виконання рішень Луганського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 року у справі №360/1708/22, від 16.05.2023 року у справі №360/1670/22, Львівського окружного адміністративного суду №380/11820/23, що стало підставою для повторного звернення позивача із вказаним позовом до суду. Таким чином, апеляційний суд констатує, що позивачу за затримку розрахунку при звільненні за період з 09.05.2022 року по 09.11.2022 року (за шість місяців) відповідачем відшкодовано кошти у сумі 25682,41 грн. на підставі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30.11.20223 року у справі №360/1245/23. Крім того, колегія суддів вказує, що позивачу зараховано кошти 27.01.2024 року на виконання рішень судів, тобто після стягнення суми за затримку розрахунку при звільненні, однак зауважує, що нормами ст. 117 КЗпП України не передбачено подвійного нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України із внесеними змінами після 19.07.2022 року весь час затримки розрахунку обмежено шістьма місяцями. Таким чином, у позивача весь час затримки розрахунку при звільненні обмежується періодом з 09.05.2022 року по 09.11.2022 року, а за вказаний період позивачу відшкодовано суму за затримку розрахунку при звільненні. Таким чином, апелянтом на підставі належних та допустимих доказів не доведено обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року у справі № 260/537/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний