Постанова Одеський апеляційний суд № 496/6862/23

Номер провадження: 22-ц/813/4389/24 Справа № 496/6862/23 Головуючий у першій інстанції Буран В.М. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.04.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Стахової Н.В. за участю секретаря судового засідання - Долгової В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Бандура Христина Юріївна на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 07 лютого 2024 року за заявою представника позивача ОСОБА_2 адвоката Грішиної Валентини Олександрівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, та понесених судових витрат, та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст заявлених вимог У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя. У лютому 2024 року адвокат Грішина В.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулася до Біляївського районного суду Одеської області з заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна; 31847585 та земельну ділянку, кадастровий номер: 5121085400:02:001:0497 за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання рішенням законної сили у даній справі. Заява обґрунтована тим, що все придбане майно під час шлюбу було зареєстровано на відповідача, яка має всі свідоцтва на право власності на це спірне майно, тому у позивача є об`єктивні побоювання та існує реальний ризик того, що відповідач, до закінчення розгляду даної справи про поділ спільного майна, може вчинити дії по відчуженню майна шляхом укладення договорів дарування або застави, також враховуючи, що даний час позивач з відповідачем не перебувають в шлюбі, то може бути укладений і договір купівлі - продажу майна, яке є предметом спору, та розпорядитися спірним майном на власний розсуд, тим самим, унеможливити отримання позивачем належної йому частини спірного майна, у разі ухвалення судового рішення на його користь, та з приводу якого є даний судовий спір. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 07 лютого 2024 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на: - житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 31847585; - земельну ділянку, кадастровий номер: 5121085400:02:001:0497 за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування прийнятої ухвали суд зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до реального ускладнення виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, а отже необхідним є вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно. Необхідність обрання даного виду забезпечення позову є обґрунтованим, так як відсутність арешту вказаного майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення, так як існує реальна можливість для відповідача відчужити майно третім особам, що суттєво ускладнять виконання можливого рішення суд. Суд також зазначив, що наразі відсутні підстави вважати застосування даного виду забезпечення позову таким, що спричинить відповідачу збитки, оскільки права власності відповідач не позбавляється, право користування не позбавляється, якісні та кількісні показники майна не втрачаються, арешт полягає лише в забороні здійснювати юридично значимих дій відносно майна щодо його відчуження. Щодо заперечення сторони відповідачки, в якому зазначено, що з моменту звернення позивача до суду із вказаним позовом, вона не намагалась відчужувати майно, то суд зазначив, що ціллю забезпечення позову - є зберігання майна, що є предметом спору, до вирішення справи по суті, а впродовж розгляду справи не виключено, що відповідачка, як власник майна виявить бажання відчужити майно. Також суд дійшов висновку, що потреба у зустрічному забезпечені позову в даному випадку відсутня, оскільки позивач має зареєстроване місце проживання в України. Також, у суду не має підстав вважати майновий стан позивача таким, який ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду про поділ майна подружжя, які можуть бути спричинені забезпеченням позову чи у випадку відмови у позові. Підстави пошкодження майна в наслідок арешту, втрата його вартості залишається в межах підконтрольних відповідачу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Бандура Х.Ю., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 07.02.2024 року, а в заяві ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перебували у шлюбі з 24.10.1992 по 29.03.2023 про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис № 61, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 . 29.03.2023 Біляївським районним судом Одеської області у справі №496/48/23 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. Наразі в провадженні Біляївського районного суду Одеської області розглядається справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. До матеріалів судової справи надійшла заява представника позивача про забезпечення позову у даній справі. Зі змісту поданої заяви не вбачається реальної загрози невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову: жодного документального підтвердження та інформації стосовно того, що відповідачем здійснюються дії, спрямовані на ухилення від виконання в майбутньому рішення у справі (як-от реалізація майна чи підготовка до його реалізації, укладання договорів поруки чи застави за наявності невиконаного зобов`язання тощо). Позивач один мешкає в їх спільному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на який він просив накласти арешт. Крім того, позивачем були надані у додатках до позовної заяви документи: копія звіту про незалежну оцінку ринкової вартості житлового будинку, копія технічного паспорту житлового будинку садибного типу, копія звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. В усіх вказаних документах зазначено, що їх замовником є ОСОБА_1 . Однак, відповідачка ОСОБА_1 не замовляла жодний з зазначених документів. Подані документи є підробленими і містять не правдиву інформацію щодо їх замовника. Після повідомлення про ці обставини у відзиві, позивачем були надані пояснення про те, що це він є замовником зазначених документів, а не позивачка. Отже, відповідачка на відміну від позивача не виготовляла жодних документів, а саме звітів про оцінку майна, які могли б знадобитись при здійсненні правочинів з відчуження майна. Більше того, так як позивач один постійно проживає у будинку, він би був обізнаний про огляд будинку або земельної ділянки, що є предметом позову у справі, експертами оцінювачами, ріелторами або покупцями, якщо б такі дії відбувались. Окрім того, в скарзі зазначається, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Враховуючи зазначене, згода подружжя, навіть колишнього, на укладення договору має бути викладена на окремому документі (заяві). Таким чином, ОСОБА_1 без нотаріально посвідченої згоди позивача ОСОБА_2 не зможе відчужити будь-яке майно, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя. В скарзі акцентується увагу на то, що чинним законодавством чітко передбачено порядок звернення стягнення на майно боржника, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, зокрема шляхом звернення стягнення на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена боржнику в натурі. Відтак, спільне майно подружжя може бути відчужене третім особам, навіть за борговими зобов`язаннями. Таким чином, суд, при вирішенні питання забезпечення позову мав прийти до обґрунтованого висновку, що подана позивачем заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки в останній не вказано жодних вагомих обґрунтувань для застосування заходів забезпечення позову у визначений в заяві спосіб та не подано доказів, що невжиття заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду. Через небажання позивача в добровільному порядку здійснити розподіл майна і проживати окремо, позивачка змушена була залишити свій будинок та проживати окремо з листопада 2022. Відповідачка весь цей час жодним чином не обмежувала права позивача на користування спільною сумісною власністю. На думку скаржниці всі доводи які були викладені в заяві є необґрунтованими припущеннями позивача та не підтвердженні жодними доказами ОСОБА_1 під час спільного проживання, а також, вже майже як півтора роки не проживаючи сумісно з позивачем за вказаною адресою, не вчиняла жодних дій щодо відчуження майна шляхом укладення будь-яких договорів, зокрема, дарування або застави, купівлі - продажу майна, яке є предметом спору. Про подання позивачем позову про розподіл майна ОСОБА_1 стало відомо, ще у серпні 2023, коли позивач вперше звернувся з позовом про поділ майна до Біляївського районного суду Одеської області. Ця обставина жодним чином не спонукала позивачку вживати якісь дії щодо відчуження спірного майна. Однак, досліджуючи зазначені аргументи відповідача суд зробив висновок впродовж розгляду справи не виключено, що відповідачка, як власник майна виявить бажання відчужити майно. ОСОБА_1 не заперечує, що майно, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було придбане в період шлюбу, а отже розуміє наслідки ухвалення рішення про задоволення або часткове задоволення позову у даній справі. Щодо земельної ділянки, кадастровий номер: 5121085400:02:001:0497 за адресою: АДРЕСА_1 не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя а є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області від 18.04.2008 та державним актом на право власності на земельну ділянку від 13.11.2009. А тому накладення арешту на земельну ділянку, що не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя в силу вимог СК України порушує права відповідачки, як єдиного власника земельної ділянки. Обраний позивачем спосіб забезпечення позову порушить право ОСОБА_1 в повній мірі користуватися належним їй нерухомим майном, зокрема такими як реєструвати заповіти, договори оренди тощо, та вчиняти інші не пов`язані з відчуженням даного майна дії, що в своїй сукупності може призвести до незворотних наслідків. Ще однією підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову є те, що вимоги заявника, наведені в заяві про забезпечення позову, не є співмірними з позовними вимогами: здійснити поділ майна: житлового будинку з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки, кадастровий № 5121085400:02:001:0497 за адресою: АДРЕСА_1 , квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер: 5121085400:02:001:0497 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Співмірність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Позивачем у позовній заяві визначена ціна позову у розмірі 227202 грн. (двісті двадцять сім тисяч двісті дві) грн., що відповідає вартості 1/2 частині будинку та земельної ділянки. Однак у своїй заяві про забезпечення позову позивач не просить накласти арешт на частину будинку та земельної ділянки, а просить накласти арешт на об`єкти, спільна вартість яких в цілому 454 404 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі чотириста чотири) грн, що в два рази перевищує ціну позову. Таким чином, заявлені вимоги у заяві про забезпечення позову не є співмірними із позивними вимогами. Заявником не доведено, що накладенням арешту також і на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, що належить відповідачу, можна уникнути утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Жодних доказів про можливість подальшого відчуження будинку та земельної ділянки заявником не надано. Позивач у заяві про забезпечення позову не обґрунтував, що існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Відповідачка не вчиняла дії, що могли би підтверджувати її намір відчужити майно, зокрема, не зверталася з цього приводу до ріелторів і не розмішувала оголошення про продаж будинку, ділянки, тощо. Наявність спору між позивачем та відповідачкою не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Підсумовуючи викладене апелянти зазначають, що висновок суду про задоволення заяви ОСОБА_2 не відповідає обставинам справи та до нього суд дійшов у порушення норм процесуального права, які регулюють порядок вирішення даного питання, ухвалюючи рішення, судом першої інстанції не враховано, що заявлена представником позивача сума витрат на правничу допомогу є не спів мірною із ціною позову, складністю цієї справи, наданим обсягом послуг, витраченим часом на надання послуг. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи Представником заявника ОСОБА_2 адвокатом Грішиною В.О. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить ухвалу суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Відзив обґрунтовано тим, що все придбане майно під час шлюбу було зареєстровано на відповідача, яка має всі свідоцтва на право власності на це спірне майно, тому у позивача є об`єктивні побоювання та існує реальний ризик того, що відповідач, до закінчення розгляду даної справи про поділ спільного майна, може вчинити дії по відчуженню майна шляхом укладення договорів дарування або застави, також враховуючи, що даний час позивач з відповідачем не перебувають в шлюбі, то може бути укладений і договір купівлі - продажу майна, яке є предметом спору, та розпорядитися спірним майном на власний розсуд, тим самим, унеможливити отримання позивачем належної йому частини спірного майна, у разі ухвалення судового рішення на його користь, та з приводу якого є даний судовий спір. Щодо доводу зазначеного в апеляційній скарзі відповідачем, що з моменту звернення позивача до суду із вказаним позовом, вона не намагалась відчужувати майно, то адвокат просить звернути увагу, що ціллю забезпечення позову є зберігання майна, що є предметом спору, до вирішення питання справи по суті, а в продовж розгляду справи не виключено, що відповідачка, як власник майна виявить бажання відчужити майно. Пояснення учасників справи Представник ОСОБА_1 адвокат Бандура Х.Ю. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав та просив її задовольнити. Представник ОСОБА_2 адвокат Грішина В.О. у судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнала, просила ухвалу суду залишити без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом встановлено що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перебували у шлюбі з 24.10.1992 р. по 29.03.2023 р., про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис № 61, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 . 29.03.2023 Біляївським районним судом Одеської області у справі № 496/48/23 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 31.10.2023 року Біляївським районним судом Одеської області відкрито загальне позовне провадження у справі, розглядається справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Представником позивача була подана заява про забезпечення позову. 07.02.2024 року зазначена заява була розглянута. 19.02.2024 року представником скаржника ОСОБА_1 адвокатом Бандурою Х.Ю. подано апеляційну скаргу, за якою було відкрито провадження та призначено розгляд.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Відповідно до частин 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Тобто, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Вжиття заходів забезпечення позову має бути співмірними з заявленими позовними вимогами. Відповідно до пункту 4,2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18, провадження № 61-5051св19, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20. Таким чином, судом правильно встановлено, що предметом позову, який подано до ОСОБА_1 про розподіл спільного сумісного майна, є: - житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 31847585; - земельна ділянка, кадастровий номер: 5121085400:02:001:0497 за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, між сторонами дійсно існує спір з приводу здійснення права власності, користування та розпорядження зазначеним майном. Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Вжиті судом заходи безпосередньо стосуються предмета спору та поновлення прав позивача, за захистом яких він звернулася до суду. Такі заходи є співмірними, розумними і адекватними, в тому числі такими, що не перешкоджають відповідачу у здійсненні прав власника, зокрема володінні і користуванні майном. Обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно обмежується лише можливість розпорядитися ним. Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що заявником не надано жодних доказів про можливість відчуження будинку та земельної ділянки є необґрунтованими. При цьому варто врахувати, те, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Судом першої інстанції вірно зазначено, що у даній справі відсутні обставини для застосування зустрічного забезпечення відповідно до приписів ч. 3 ст. 154 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що наведенні скаржником доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм процесуального права, які привели до неправильного вирішення питання. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бандура Христина Юріївна залишити без задоволення. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 07 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова Н.В. Стахова