Постанова Дніпровський апеляційний суд № 932/3042/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6090/24 Справа № 932/3042/24 Суддя у 1-й інстанції - Овчиннікова О.С. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Барильської А.П., Демченко Е.Л., при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2024 року про відмову у забезпеченні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, - В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2024 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Разом із позовною заявою позивач звернуся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт та заборонити вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, заявник просив заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку та інші дії передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення позову по цій спарві щодо квартири що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана заява мотивована тим, що предметом вищевказаного позову є квартира АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що спірна квартира вибула з комунальної власності територіальної громади міста Дніпра на підставі свідоцтва про право власності, який орган приватизації не видавав і наступне відчуження цього нерухомого майна (квартири) може в подальшому покласти на позивача тягар його витребування від сторонніх осіб, що спричинить додаткові витрати для відновлення порушених прав. Арешт та заборона вчиняти дії відносно цього нерухомого майна (квартири) на час вирішення справи забезпечить його гарантоване збереження до набрання законної сили судовим рішенням. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову. Ухвала суду мотивована тим, що міська рада не вказує обґрунтованих доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням заявлених позовних вимог та яким чином невжиття вказаного виду забезпечення позову призведе до невиконання судового рішення щодо витребування майна з чужого незаконного володіння у разі задоволення позову. Крім того, суд вказав, що заявником не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію майна, а лише твердження заявника про потенційну можливість відповідача до форсування певних дій, у разі не забезпечення позовних вимог без долучення відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада посилаючись на порушення судом норм процесуального права просила ухвалу скасувати та ухвалити постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що предметом даного спору є квартира АДРЕСА_1 , а тому існує необхідність в обов`язковому накладенні арешту та забороні вчиняти дії відносно вказаної нерухомості на час вирішення справи, що в свою чергу забезпечить гарантоване збереження нерухомого майна до набрання законної сили судовим рішенням. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Турчанінов І.Ю. просив ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що міська рада не вказує обґрунтованих доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням заявлених позовних вимог та яким чином невжиття вказаного виду забезпечення позову призведе до невиконання судового рішення щодо витребування майна з чужого незаконного володіння у разі задоволення позову. Колегія суддів не може погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, накладенням арешті на майно та забороною вчиняти певні дії. Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не установлює прав та обов`язків сторін, а лише на підставі викладених обставин і наявних доказів, переконавшись, що поза розумним сумнівом дійсно є підстави уважати про наявність спору, застосовує заходи забезпечення позову. Керуючись вказаними нормами права, колегія суддів приходить до висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до реального ускладнення виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, а отже необхідним є вжиття заходів забезпечення позову, саме, забороною вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірної нерухомості. Колегія суддів вважає, що обраний вид забезпечення позову є цілком співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки між сторонами існує спір щодо витребування спірного нерухомого майна. Крім того, обраний вид забезпечення позову не обмежує права відповідача чи інших осіб у користуванні спірною нерухомістю. При цьому, колегія суддів не знаходить правових підстав для забезпечення позову таким способом, як арешт нерухомого майна, оскільки арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби обмеженні права користування майном. У своїй заяві про забезпечення позову позивач не обґрунтував та не навів правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, саме шляхом накладення арешту. Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді вказаної заяви, судом першої інстанції були порушені вимоги процесуального закону, а тому оскаржувана ухвала як незаконна підлягає скасуванню з ухваленням постанови про часткове задоволення заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково. Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2024 року скасувати. Заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову задовольнити частково. Заборонити ОСОБА_1 та державному реєстратору вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на квартиру АДРЕСА_3 . В задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді А.П. Барильська Е.Л. Демченко