Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/4049/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3954/24 Справа № 215/4049/23 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М., за участю секретаря Бортник В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/4049/23 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Севостьянова Ірина Григорівна, до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2024 року, встановив: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Севостьянова І.Г., звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі по тексту ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період роботи у шкідливих умовах праці тривалий час в гірничотранспортному цеху №1 водієм великовантажного автомобіля для вивезення гірничої маси з кар`єру з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком №1 на ПрАТ «ПівнГЗК», ним отримані хронічні професійні захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів; хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В. ЛН першого-другого ступеня; хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) за класифікацією ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які, відповідно до Акту розслідування від 26 квітня 2023 року, виникли з вини роботодавця. Згідно висновку МСЕК від 06 липня 2023 року позивачу вперше була встановлена ІІІ група інвалідності та 65% втрати професійної працездатності безстроково. За висновком МСЕК рекомендовано санаторно-курортне та медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення. Вважає, що позивачу не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні. Його турбує постійний біль та обмеження рухів у шийному і в поперековому відділах хребта з іррадіацією в кінцівки, порушена хода, біль в плечових, ліктьових і колінних суглобах, заніміння кінцівок, зниження слуху, задишка при фізичному навантаженні, періодичний сухий кашель, важкість у грудях. Значну частину часу він витрачає на підтримання свого здоров`я, що порушує його нормальні життєві зв`язки. При цьому позивач розуміє, що стан його здоров`я не відновиться навіть при лікуванні, і це додає йому ще більшого морального пригнічення та призводить до постійних переживань. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ПрАТ «ПівнГЗК» на його користь рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я 750 000 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2024 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «ПівнГЗК» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я задоволений частково. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 180 000 гривень моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК 1800 гривень судового збору на користь держави. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно лікуватися. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманих професійних захворювань, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що впливає на його моральний стан. В апеляційній скарзі ПрАТ «ПівнГЗК» посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд зобов`язав відповідача здійснити виплату доходу позивачеві без виконання визначеної Податковим кодексом України функції податкового агента, яка полягає в тому, що виплата доходу можлива лише з утриманням податку і за рахунок особи, що його отримує. Питання про стягнення чи утримання податків і зборів взагалі не є предметом позову, оскільки такі суми нараховуються податковим агентом, яким виступає у даному випадку відповідач у справі. Посилається, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»( далі Закон № 466), який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а)статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. Зазначеною нормою закону передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом, тобто, відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Зазначає, що врегулювавши питання щодо оподаткування стягнутих сум, суд вийшов за межі предмету позову і врегулював питання сплати податків, яке не є предметом спору між сторонами. Посилається, що розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості. Вважає,сума відшкодування судом занадто завищена і не відповідає критеріям розумності та справедливості, про які йдеться в ст. 23 ЦК України. Позивач має похилий вік і його моральні страждання в значній мірі викликані його віком, станом здоров`я та іншими захворюваннями, які є природними для більшості людей такого віку. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ПрАТ «ПівнГЗК» не підлягає задоволенню за наступних підстав. Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач працював на ПрАТ «ПівнГЗК» 17 років 11 місяців, а саме з 27 липня 2004 року позивач прийнятий в гірничотранспортний цех №1 ВАТ «Північний ГЗК» водієм великовантажного автомобіля в кар`єрі технологічної колони автомобілів №52, з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком №1; 30травня 2006 року - за підсумками атестації робочих місць за умовами праці по даній професії підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1; 28 жовтня 2009 року присвоєно кваліфікацію водія автомобіля 2 класу; 26 лютого 2010 переведений у гірничотранспортному цеху №1 водієм автотранспортних засобів в кар`єрі технологічної колони автомобілів №52; 07 липня 2010 року за підсумками чергової атестації робочих місць за умовами праці по даній професії встановлено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1; 04 квітня 2011 року ВАТ «Північний ГЗК» перейменовано на ПАТ «Північний ГЗК»; 01 липня 2015 року за підсумками чергової атестації робочих місць за умовами праці по даній професії підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1; 05 травня 2016 року ПАТ «Північний ГЗК» перейменовано на ПрАТ «Північний ГЗК»; 24 червня 2020 року за підсумками чергової атестації робочих місць за умовами праці по даній професії підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1; 21 липня 2022 року звільнений у зв`язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я, що підтверджується копією трудової книжки. Згідно Акта розслідування хронічного професійного захворювання від 26 квітня 2023 року ОСОБА_1 встановлені хронічні професійні захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів; хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В. ЛН першого-другого ступеня; хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) за класифікацією ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Позивачу вперше встановлена ІІІ група інвалідності з 12 червня 2023 року та 65% втрати професійної працездатності безстроково, із яких: 45% - вібраційна хвороба, 15% - ХОЗЛ, 5% - по туговухості, згідно висновку МСЕК від 06 липня 2023 року, також зазначено, що позивачу протипоказані важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза та переохолодження в умовах вібрації, виробничого пилу, шуму; рекомендовано санаторно-курортне та медикаментозне лікування, постійне спостерігання у сімейного лікаря та невролога. ОСОБА_1 неодноразово проходив обстеження та знаходився на стаціонарному лікуванні у зв`язку з професійними захворюваннями, що підтверджується виписними епікризами. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві відповідача професійними захворюваннями. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Згідно роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Відповідно ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 26 квітня 2023 року, причиною професійних захворювань позивача є: перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а саме: вібрації, шуму та пилу фіброгенної дії. Отже, роботодавець ПрАТ «ПівнГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ПрАТ «ПівнГЗК» щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ПівнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 180 000 гривень, суд першої інстанції виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із встановленням інвалідності третьої групи. Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв`язку з чим апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача. Зокрема, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у загальному розмірі 65% та йому визначено інвалідність ІІІ групи, безстроково, що свідчить про тяжкість та незворотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також неможливість відновлення попереднього стану. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки його постійно турбує біль та він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я не спостерігається. Виходячи з цих обставин, апеляційний суд, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках,в наслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах праці на ПрАТ «ПівнГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 65%, з визначенням позивачу ІІІ групи інвалідності безстроково, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вважає справедливим в його ситуації визначити розмір моральної шкоди у 280 000 гривень. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не вірно були застосовані положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), яким внесені зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів апеляційного суду не приймає, з огляду на наступне. Відповідно пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Таким чином апеляційний суд приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, та збільшити її з 180 000 гривень до 280 000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що не було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, а тому частково задовольняє апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та залишає без задоволення апеляційну скаргу відповідача ПрАТ «ПівнГЗК». Відповідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави та збільшує цей розмірі з 1 800 гривень до 2 800 гривень, тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди. Крім того, з відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 1499, 67 гривень за подання позивачем апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам (5 700 х 150% х 17,54%). В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2024 року в частині визначення розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши цей розмір зі 180 000 гривень до 280 000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2024 року в частині визначення розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, змінити, збільшивши цей розмірі з 1 800 гривень до 2 800 гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги позивачем в розмірі 1 499, 67 гривень. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 17 липня 2024 року. Головуючий О.І. Корчиста