LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Третій апеляційний адміністративний суд340/8497/23

від 11.07.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області залишити без задоволення.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 липня 2024 року м. Дніпросправа № 340/8497/23 Головуючий суддя І інстанції Кармазина Т.М. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач), суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.01.2024 року в адміністративній справі №340/8497/23 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області в особі Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, - ВСТАНОВИВ: Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області в особі Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови ПШ №014907 від 26.09.2023 року. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.01.2024 року адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 було задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті №ПШ №014907 від 26.09.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн. стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що спірна постанова була прийнята відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства, оскільки останнім було встановлено факт руху належного позивачу транспортного засобу з перевищенням маси навантаження. Також, 21.05.2024 року на адресу Третього апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання позивача про закриття апеляційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 305 КАС України. Вказана заява обґрунтована посиланням на те, що апеляційна скарга підписана ОСОБА_2 на підтвердження повноважень якої долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якому зазначено про наявність у останньої права діяти в порядку самопредставництва без права на відмову, зміну, відкликання, визнання позову, відмову від апеляційних, касаційних скарги, укладення мирової угоди. Вказано, що інститут самопредставництва не передбачає обмежень у діях особи, яка представляє інтереси юридичної особи або суб`єкта владних повноважень. Відповідно до ч. 1, ст. 55 КАС України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу. Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника. Згідно ст. 59 КАС України, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами довіреністю фізичної або юридичної особи; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Як вбачається з апеляційної скарги відповідача, остання підписана його представником ОСОБА_3 . На підтвердження повноважень особи підписанта до апеляційної скарги, окрім витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, також було долучено довіреність Державної служби України з безпеки на транспорті від 15.12.2023 року № 16804/5.4.1/14-23 виданої на ім`я ОСОБА_2 , яку уповноважено представляти інтереси Державної служби України з безпеки на транспорт, її територіальних органів, її посадових осіб з усіма правами, що надані процесуальним законодавством України стороні, третій особі, представнику сторони та третьої особи, у тому числі з правом оскарження судових рішень та сплати судових витрат, а також з правом засвідчення копій документів, що підтверджують повноваження представника, та з правом засвідчення копій документів, що подаються до суду, окрім права подання позовної заяви, визнання позову, відмови від позову, його відкликання або зміни, відкликання та відмови від апеляційних та касаційних скарги, досягнення примирення та мирових угод. Довіреність дійсна до 31.12.2024 року. Відтак, з огляду на вказані обставини справ та приписи КАС України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підписана уповноваженим представником, в розумінні приписів 59 КАС України, що свідчить про безпідставність наведеного клопотання позивача та, як наслідок, відсутності підстав для його задоволення. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, 09.08.2023 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області на автомобільній ділянці М-15 Одеса-Рені-Бухарест 12 км +125м проводилась рейдова перевірка, під час якої зупинений транспортний засіб марки DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіпом VAN HOOL НОМЕР_2 та встановлено перевезення вантажу з перевищенням встановлених законодавством вагових норм, а саме вагових параметрів на одиничну вісь - 12,66 т, при нормативно допустимій 11,5 т, тобто на 1,16 т більше нормативно допустимого, що у відсотковому співвідношенні склало на 10,08 % більше допустимого показника. У зв`язку з чим складено акт від 09.08.2023 № АР 016153 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (а.с.83), довідку №0057829 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 09.08.2023 (а.с.84), акт від 09.08.2023 № 0070370 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів (а.с.85) та талон щодо фактичного зважування (а.с.86). Водій ОСОБА_4 зі змістом акту 09.08.2023 № АР 016153 ознайомлений, про що свідчить його підпис, пояснень не надав, копію акта та довідки отримав (а.с.83-84). Судом встановлено, що повідомлення про розгляд справи №68542/30/24-23 від 07.09.2023, яким позивача було запрошено прибути на розгляд 26.09.2023 з 09:00 год. до 12:00 год. направлено йому рекомендованим листом з повідомленням 12.09.2023. За результатами розгляду справи винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу ПШ №014907 від 26.09.2023, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000 грн. на підставі абз.15 ч.1 ст.60 Закону України Про автомобільний транспорт (а.с.82). Не погодившись з прийняттям наведеної постанови про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника в розумінні статей 1, 33 Закону №2344-ІІІ, та не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої абзацом 15 частини 1 статті 60 Закону №2344-III. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. В розумінні вимог статті 1 Закону України Про автомобільний транспорт автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Відповідно до ст.33 Закону України Про автомобільний транспорт автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Згідно із ст.48 Закону України Про автомобільний транспорт автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. Згідно з абзацом 17 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", яким передбачено, що за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу встановлюється штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п.22.5 Правил дорожнього руху, затверджених 10.10.2001 постановою Кабінету Міністрів України №1306 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. (…). Відповідно до пункту 6 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року № 30 (далі Порядок № 30) дозвіл видається: уповноваженим підрозділом Національної поліції - у разі виїзду за межі України або в`їзду на територію України виключно великогабаритними транспортними засобами; уповноваженими підрозділами Національної поліції в областях, м. Києві, а також Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, - якщо маршрут пролягає в межах Автономної Республіки Крим, області, між областями або між Автономною Республікою Крим, мм. Києвом і Севастополем та іншими адміністративно-територіальними одиницями. Пунктом 7 Порядку №30 передбачено, що дозвіл видається на одноразовий проїзд великогабаритного та великовагового транспортного засобу. У разі здійснення постійних проїздів по одному маршруту тим самим транспортним засобом дозвіл може видаватися на кілька проїздів, але не більше ніж на три місяці. Згідно з пунктом 25 Порядку № 30, забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, зазначеного у пункті 4 цих Правил, або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, що повинні знаходитися у водія і пред`являтися на вимогу уповноважених осіб. На підставі абзацу 16 частини першої статті 60 Закону, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, при розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема суб`єкта правопорушення на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення правопорушення, передбаченого Законом України Про автомобільний транспорт. Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для прийняття спірної постанови були висновки відповідача про те, що 09.08.2023 року належний позивачу транспортний засіб марки DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіпом VAN HOOL НОМЕР_2 рухався дорогою загального призначення з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків. Так, з матеріалів справи видно, що транспортний засіб марки DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіпом VAN HOOL НОМЕР_2 , належить на праві власності ОСОБА_1 , про що свідчать відомості, зазначені в свідоцтві про реєстрацію даного транспортного засобу. В свою чергу, згідно договору оренди транспортного засобу з екіпажем від 01.08.2023, укладеного між позивачем (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар), в порядку та на умовах визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати за плату Орендареві строкове користування, а Орендар зобов`язується прийняти у строкове користування вантажний автомобіль, а також забезпечити своїми силами його керування та технічну експлуатацію, а Орендар зобов`язується прийняти в тимчасове володіння та користування автомобіль під керуванням екіпажу (водія) Орендодавця та зобов`язується сплачувати Орендодавцем відповідну орендну плату. Під автомобілем розумується вантажний автомобіль марки DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіпом VAN HOOL НОМЕР_2 . Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що статтею 799 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до статті 800 Цивільного кодексу України наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу. Отже, оскільки транспортний засіб передано позивачем в оренду ФОП ОСОБА_5 , договір оренди є чинним, недійсним не визнавався, то саме орендар ФОП ОСОБА_5 є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ в межах спірних правовідносин, а не позивач. Крім того, з матеріалів справи слідує, що під час проведення перевірки уповноваженим особам відповідача було подано товарно-транспортну накладну від 08.08.2023 (відповідачем не заперечується), в якій відсутні дані щодо позивача як перевізника. Крім того, аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, колегія суддів виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом чотирнадцятим частини першої статті 60 Закону N2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Колегія суддів погоджується з доводами Укртрансбезпеки про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. Слід зазначити, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом чотирнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися). На місці здійснення габаритно-вагового контролю водій повинен пред`явити ті документи, які від нього вимагаються (стаття 48 Закону № 2344-III). Колегія суддів не заперечує того, що під час такого контролю можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону № 2344-III. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці габаритно-вагового контролю. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з`ясувати, зокрема, особу порушника. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 06.07.2023 року по справі № 560/514/22, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку відносно протиправності прийняття відповідачем спірної постанови та необхідності її скасування. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.01.2024 року в адміністративній справі №340/8497/23 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко суддя В.А. Шальєва

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»