Постанова 4811 № 466/8044/23

Справа № 466/8044/23 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б. Провадження № 22-ц/811/593/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2024 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 лютого 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 березня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення шкоди, ВСТАНОВИВ: в серпні 2023 року ОСОБА_1 вернувся в суд з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі ТДВ СК «Альфа-Гарант») про стягнення відшкодування шкоди, заподіяної майну, в якому просив стягнути на свою користь з ТДВ СК «Альфа-Гарант» відшкодування шкоди, заподіяної майну у розмірі 35 867 грн 08 коп., пеню у розмірі 1 080 грн 92 коп., витрати на проведення оцінки вартості збитків у розмірі 4 300 грн 00 коп., а також ухвалити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що проводитиме примусове виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова по даній справі, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму основного боргу, починаючи з 26 липня 2023 року до моменту виконання рішення за відповідною формулою. В обґрунтування позову зазначав, що 03 квітня 2023 року в м. Львові на вул. Шевченка, 30, відбулось ДТП з вини водія автомобіля «Volkswagen» (р.н.з. НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 , внаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб «Renault» (р.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_1 . Учасниками ДТП було складене спільне повідомлення про ДТП (Європротокол), у відповідності до якого ОСОБА_2 визнав вину в ДТП. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована за полісом обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів № 211541699, виданого ТДВ СК «Альфа-Гарант», за яким розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 160 000 грн, а розмір франшизи 3 200 грн. 03 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав до ТДВ СК «Альфа-Гарант» повідомлення про ДТП та заяву про страхове відшкодування. Після цього аварійний комісар ТДВ СК «Альфа-Гарант» провів огляд автомобіля «Renault» (р.н.з. НОМЕР_2 ). На початку травня 2023 року представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» повідомив позивача про визначений розмір матеріального збитку, який становить близько 20 000 грн, і у випадку подання заяви про згоду із такою сумою, буде сплачене страхове відшкодування. Не погодившись із розміром страхового відшкодування, ОСОБА_1 звернувся до незалежного судового експерта Онишка Р.М., яким було складено висновок експерта судової транспортно-товарознавчої експертизи № 26/23 від 29 травня 2023 року, у відповідності до якого вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Renault» (р.н.з. НОМЕР_2 ), внаслідок його пошкодження у ДТП від 03 квітня 2023 року, станом на момент огляду, становить 39 067 грн 08 коп. Враховуючи, що страховим полісом передбачено франшизу у розмірі 3 200 грн 00 коп., на ТДВ СК «Альфа-Гарант» покладається обов`язок виплатити страхове відшкодування у розмірі 35 867 грн 08 коп. (39 067,08 3 200,00). 03 липня 2023 року позивачем до ТДВ СК «Альфа-Гарант» було відправлено вимогу про виплату страхового відшкодування, а також пені за весь час прострочення. До вказаної вимоги було додано копію висновку експерта судової транспортно-товарознавчої експертизи № 26/23 від 29 травня 2023 року. Однак, будь-яка відповідь на зазначену вимогу від ТДВ СК «Альфа-Гарант» не надходила, а страхове відшкодування в будь-якому розмірі не сплачене. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання щодо розміру позовних вимог, аналіз змісту якого свідчить, що позивачем зменшено розмір шкоди, заподіяної майну з 35 867 грн 08 коп. до 18 613 грн 21 коп., та збільшено розмір пені з 1 080 грн 92 коп. до 4 458 грн 53 коп. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 лютого 2024 року позов задоволено. Стягнуто з товариства з додатковою відповідальність «Страхова компанія «Альфа - Гарант» на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди, заподіяної майну у розмірі 18 613 грн 21 коп., пеню у розмірі 4 458 грн 53 коп. Стягнуто з товариства з додатковою відповідальність «Страхова компанія Альфа - Гарант» на користь ОСОБА_1 1 073 грн 60 коп. витрат на сплату судового збору та витрати на проведення експертизи у розмірі 4 300 грн 00 коп. Зобов`язано орган (особу), що проводитиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму основного боргу у розмірі 18 613 грн 21 коп., яка підлягає стягненню з товариства з додатковою відповідальність «Страхова компанія «Альфа - Гарант» на користь ОСОБА_1 , починаючи з 27 жовтня 2023 року до моменту виконання рішення за такою формулою: пеня = С х (2ОСД/365) х Д/100, де С сума прострочення, 2ОСД/365 подвійна облікова ставка НБУ за 1 день прострочення, Д кількість днів прострочення. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково. Стягнуто з товариства з додатковою відповідальність «Страхова компанія «Альфа - Гарант» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп. Судові рішення в апеляційному порядку оскаржило ТДВ СК «Альфа-Гарант», подавши в лютому 2024 року та в квітні 2024 року окремі апеляційні скарги. Апеляційна скарга на рішення мотивована тим, що суд першої інстанції невірно взяв за основу при визначенні розміру шкоди поданий позивачем висновок експерта, адже відповідач своєчасно направив свого спеціаліста для визначення розміру збитків, такий розмір визначений відповідним спеціалістом відповідно до вимог закону, а позивачем не спростований, що свідчить про те, що під час виплати страхового відшкодування відповідач дотримався норм закону. Відтак, відсутні підстави для нарахування пені та витрат на проведення експертизи, а також для стягнення неустойки в майбутньому. У апеляційній скарзі ТДВ СК «Альфа-Гарант» просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 лютого 2024 року скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційна скарга на додаткове рішення мотивована тим, що оскільки відсутні підстави для задоволення позову, суд першої інстанції безпідставно ухвалив додаткове рішення. Просить додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 березня 2024 року скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу відмовити повністю. В березні 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення суду, який підписаний представником ОСОБА_3 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскаржуваного рішення. В травні 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, який підписаний представником ОСОБА_3 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду - без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскаржуваного рішення. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Обставини справи щодо ДТП та у зв`язку із цим настання страхового випадку, а також виплати позивачу страховиком (ТДВ СК «Альфа-Гарант») винуватця страхового відшкодування у розмірі 17 253 грн 87 коп., судом першої інстанції встановлені повно та всебічно, учасниками справи не оспорюються. Питання, на яке слід надати відповідь у справі, що переглядається, є визначення дійсного розміру страхового відшкодування, своєчасність його виплати, а відтак і можливості нарахування та стягнення пені як до моменту ухвалення рішення, такі і після цього моменту. Судом встановлено, що 03 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав до ТДВ СК «Альфа-Гарант» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 03 квітня 2023 року та заяву про страхове відшкодування. 05 квітня 2023 року представником страховика складено протокол огляду транспортного засобу. 15 травня 2023 року ОСОБА_1 надіслав ТДВ СК «Альфа-Гарант» запрошення для участі у проведенні експертизи пошкодженого в ДТП 03 квітня 2023 року транспортного засобу на 24 травня 2023 року, яке отримано відповідачем 22 травня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення. Згідно висновку експерта судової транспортно-товарознавчої експертизи від 29 травня 2023 року № 26/23 ринкова вартість автомобіля «Renault Megane» (р.н. НОМЕР_2 ), на момент пошкодження у ДТП 03 квітня 2023 року становить: 206 107 грн 00 коп.; вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Megane» (р.н. НОМЕР_2 ), станом на момент огляду становить: 50 847 грн 98 коп.; вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Renault Megane» (р.н. НОМЕР_2 ), внаслідок його пошкодження у ДТП 03 квітня 2023 року, станом на момент огляду становить: 39 067 грн 08 коп. У висновку зазначено, що такий згідно частини п`ятої статті 106 ЦПК України підготовлений для подання до суду, а також, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за статтею 384 КК України, про що свідчить його особистий підпис, виконаний у висновку. Разом з вимогою про виплату страхового відшкодування та сплату пені, надісланої позивачем страховику 03 липня 2023 року, було надіслано витяг з висновку експерта № 26/23 від 29 травня 2023 року. 26 вересня 2023 року ФОП ОСОБА_4 складено звіт № ЦВ/23/1636 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, згідно з яким вартість матеріального збитку, завданого власнику майна «Renault Megane» (р.н. НОМЕР_2 ), внаслідок ДТП, складає 22 361 грн 09 коп. з ПДВ на вартість матеріалів та складових; вартість матеріального збитку, завданого власнику майна «Renault Megane» (р.н. НОМЕР_2 ), внаслідок ДТП, складає 20 503 грн 57 коп. без ПДВ на вартість матеріалів та складових. Також відповідачем складено страховий акт № ЦВ/23/1636 без дати, та розрахунок страхового відшкодування без дати, згідно з якими сума страхового відшкодування становить 17 303 грн 57 коп., з яких убачаться, що сума страхового відшкодування розрахована шляхом віднімання від розміру матеріального збиту безумовної франшизи (20 503,57-3 200,00). Страхове відшкодування у розмірі 17 303 грн 57 коп. перераховано позивачу платіжною інструкцією 29 вересня 2023 року. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України від 1 липня 2024 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону №1961-IV). Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1. статті 9 Закону № 1961-IV). Статтею 22 цього Закону визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну. Згідно зі статтею 28 цього Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону № 1961-IV). У разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний, зокрема, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально (підпункт 33.1.4. пункту 33.1. статті 33 Закону № 1961-IV). Згідно з пунктом 33.2. цієї статті Закону у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку. Аналогічне положення міститься в абзац другому пункту 36.1. статті 36 Закону № 1961-IV. Якщо водії транспортних засобів скористалися правом, передбаченим пунктом 33.2 статті 33 цього Закону, страховик відшкодовує виключно шкоду, визначену статтями 29 та 30 цього Закону (абзац третій пункту 36.3. статті 33 Закону № 1961-IV). Як зазначено в пункті 33.3. статті 33 Закону № 1961-IV водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна. Відповідно до статті 34 Закону № 1961-IV страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. 34.3. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися експерти або юридичні особи, у штаті яких є експерти. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (перше речення пункту 35.1. статті 35 Закону №1961-IV). Згідно з пунктом 36.2. статті 36 Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення. Визначення розміру матеріального збитку при відшкодуванні шкоди, внаслідок ДТП, зокрема на підставі положень Закону № 1961-IV, повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами). Ця Методика розроблена згідно із Законами України «Про судову експертизу», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи й оцінки майна (пункт 1.1.) Згідно з пунктом 1.3. вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин. Методика застосовується, зокрема, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ та визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ (підпункт «д» та «е» пункту 1.4.). Абзацом дев`ятим частини другої статті 7 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 102 ЦПК України). За змістом частин першої та сьомої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав. Відповідно до частини сьомої статті 102 ЦПК України у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. В постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 523/2420/16-ц (провадження № 61-20696св19) зазначено, що згідно з частинами першою, п`ятою та шостою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Можливість складання висновку за зверненням учасника справи передбачена з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності відповідними змінами до ЦПК України. В постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №372/1862/17 (провадження № 61-10937св19) наведено правовий висновок про те, що: «Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, підставою для проведення експертизи у цивільному, господарському та адміністративному судочинствах є ухвала суду про призначення експертизи або договір з експертом чи експертною установою, укладений на замовлення учасника справи. Відповідно до статті 7-1 Закону України «Про судову експертизу» підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб. Відповідно до статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Таким чином, законодавством передбачена можливість проведення експертизи не тільки за ухвалою суду, а і на замовлення учасника справи». В постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №523/7567/20 (провадження № 61-18501св20) зазначено, що: «судова експертиза - це експертиза проведена експертом (фахівцем) щодо дослідження процесів, явищ, предметів тощо, які є або будуть предметом судового розгляду, а не тільки експертиза, яка призначена судом». У справі, що переглядається: - потерпілий (позивач) своєчасно надав страховику (відповідачу) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, подав заяву про страхове відшкодування, а також надав пошкоджений транспортний засіб для огляду з метою визначення розміру збитків; - страховик також своєчасно направив свого представника для визначення розміру збитків, склав протокол огляду транспортного засобу потерпілого; - проте за його замовленням оцінювачем складено звіт про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ лише через більш як чотири місяці після ДТП, та без узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування проведено виплату такого в кінці вересня 2023 року; - відтак, потерпілий обґрунтовано самостійно обрав експерта для визначення розміру шкоди, яким складено висновок на його замовлення саме для подання до суду, та який не спростовано відповідачем, адже останній в суді першої інстанції не скористався своїм правом подати висновок експерта, виготовлений на його замовлення як і не подавав клопотання про призначення судом відповідної експертизи, а суд позбавлений в силу принципу змагальності вирішувати питання про призначення експертизи у справі з власної ініціативи. При цьому, місцевим судом встановлено, що копію цього висновку позивач скерував відповідачу до моменту подачі ним позову. Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення страхового відшкодування у розмірі заявленому позивачем, а також понесених ним витрат на проведення оцінки вартості збитків, адже такі відносяться до судових витрат у розумінні положень ЦПК України та виходячи з висновку експерта, за виготовлення якого сплачено позивачем, суд виходив ухвалюючи рішення у справі. У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (стаття 992 ЦК України). Як зазначено в пункті 36.5. статті 36 Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Виходячи зі змісту наведеної норми, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов`язок сплатити її (див. пункт 8.51. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21 (провадження № 12-44гс22)). Згідно пункту 36.2. статті 36 Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частина перша, четверта статті 612 ЦК України) Згідно з частиною першою статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Тобто відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5. статті 36 Закону № 1961-IV настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов`язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах. З матеріалів справи убачається, що заява позивача про страхове відшкодування отримана 03 квітня 2023 року, проте у строки, визначені пунктом 36.2. статті 36 Закону № 1961-IV страховиком жодне із передбачених цією нормою рішень прийнято не було. Позивачу виплачено страхове відшкодування у неузгодженому ним розмірі лише 29 вересня 2023 року, у той час як граничний строк для його виплати закінчився 02 липня 2023 року. Також поза межами цього строку відповідачем проведено визначення розміру збитків, завданих позивачу. Таким чином, у діях страховика наявна вина як у простроченні виплати страхового відшкодування, так і в частині розміру такого, що дає підстави для висновку про те, що останній на підставі пункту 36.5 Закону № 1961-IV зобов`язаний сплатити потерпілому пеню за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, а саме за період з 03 липня 2019 року по 27 жовтня 2023 року (дату визначену в заяві щодо розміру позовних вимог) на загальну суму 4 458 грн 53 коп. відповідно до розрахунку заборгованості, долученого до згаданої заяви щодо розміру позовних вимог заяви. Зазначений розрахунок відповідач не спростував. При цьому колегія суддів враховує, що страховик (відповідач) не повідомляв позивача про необхідність поданням ним будь-яких документів, необхідних для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування. Не містить відповідних доводів з цього питання і подана відповідачем апеляційна скарга. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) викладено такі висновки щодо застосування норми права: «236. Під час прийняття рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

237. Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

238. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується.

239. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов`язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.

240. Приписи частини десятої статті 238 ГПК України є нормами процесуального права, які не регулюють відносини господарсько-правової відповідальності за невиконання договірного зобов`язання, тому не можна вважати, що частина десята статті 238 ГПК України є спеціальною нормою по відношенню до загальної норми, частини шостої статті 232 ГК України. Відтак строк нарахування пені на підставі частини десятої статті 238 ГПК України не повинен перевищувати шести місяців, якщо інший строк не встановлений договором чи спеціальним законом, який містить норми матеріального права, що регулюють відносини господарсько-правової відповідальності». Оскільки суд першої інстанції обставин, які б унеможливлювали донарахування пені після граничного строку її нарахування позивачем і до повного виконання відповідачем ухваленого рішення не встановив, застосувавши у цій справі критерії розумності, справедливості та пропорційності, врахувавши, що про це просив позивач у поданих до суду заявах по суті справи (позовна заява, заява щодо розміру позовних вимог), дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, щодо нарахування пені. Апеляційна скарга не містить жодних аргументів з цього питання, а колегія суддів не встановила порушення норм процесуального права під час його вирішення. Відтак доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Щодо додаткового рішення суду. Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Ухвалюючи додаткове рішення, яким заяву про стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково, та стягнуто ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 000 грн, суд першої інстанції врахував подане відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, навів в додатковому рішення відповідні мотиви для часткового задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги вірних висновків суду першої інстанції в цій частині, не спростовують. При цьому колегія суддів враховує, що основне рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних вище обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та задоволення поданих апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судових рішень суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: апеляційні скарги товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 лютого 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 16 липня 2024 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич