Постанова Чернігівський апеляційний суд № 734/3581/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 16 липня 2024 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 734/3581/23 Головуючий у першій інстанції Соловей В. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/976/24 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В. секретар: Шкарупа Ю.В. Позивач: ОСОБА_1 Відповідач: Кіптівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області Особа, яка подала апеляційну скаргу: виконуючий обов`язки керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю (суддя Соловей В.В.), ухвалене у смт Козелець, В С Т А Н О В И В: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності за набувальною давністю на житловий будинок із приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що позивач проживав на одній вулиці і були сусідами з ОСОБА_2 . Сусідка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і позивач здійснив її поховання за власний рахунок. Вказує, що з 27 квітня 2013 року він добросовісно, відкрито та безперервно став володіти і володіє по теперішній час домоволодінням АДРЕСА_1 , утримує його власними силами та в належному стані більше 10 років. 27 листопада 2013 року сесія Чемерської сільської ради своїм рішенням задовольнила заяву ОСОБА_1 і надала йому в тимчасове користування земельну ділянку площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 , якою користувалася ОСОБА_2 . Після смерті власниці будинку ніхто із можливих спадкоємців про свої права на спадщину не заявляв і спадщину не приймав. Позивач вважає, що у зв`язку із добросовісним, відкритим та безперервним володінням чужим майном у нього виникло право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за набувальною давністю. Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2023 року позов задоволено; визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, що складається з житлового будинку із приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований у АДРЕСА_1 . Рішення суду мотивовано тим, що позивач добросовісно заволодів чужим майном і понад десять років продовжує відкрито, безперервно володіти і користуватися вказаним житловим будинком, а представник відповідача Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області Кучма В.В. визнав позов. В апеляційній скарзі виконуючий обов`язки керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області просить скасувати вказане рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не забезпечено ефективного захисту порушених прав і законних інтересів держави. За доводами особи, яка подає апеляційну скаргу, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про можливість визнання за позивачем права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за набувальною давністю на підставі довідки Чемеринського старостинського округу Кіптівської сільської ради Чернігівського району від 23 травня 2023 року за №163, оскільки остання не є належним та допустимим доказом та не може бути покладена в обґрунтування рішення суду. Будь-яке документальне підтвердження інформації, викладеної в довідці, стосовно користування спірним майном, починаючи з 27 квітня 2013 року, в матеріалах справи відсутнє. При цьому обставини, за яких Чемерським старостинським округом було встановлено факт безперервного, добросовісного та відкритого користування спірним майном саме з зазначеної дати, судом не досліджувались. Виконуючий обов`язки керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги ст.335 ЦК України, відповідно до яких безхазяйне майно повинно з додержанням встановленого порядку перейти у власність територіальної громади. Також зазначає, що позивачем не доведено факт існування спірного нерухомого майна, оскільки право власності на нього не було зареєстроване. Крім того, обгрунтовуючи підстави представництва прокурором інтересів держави в даній справі, виконуючий обов`язки керівника Козелецької окружної прокуратури посилався на порушення інтересів держави, оскільки суд за відсутності правових підстав позбавив орган місцевого самоврядування набуття права комунальної власності на безхазяйне нерухоме майно. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач вказує, що суд повно і всебічно з`ясував всі обставини справи, дійшов справедливого висновку про задоволення позовної заяви, оскільки ОСОБА_1 є добросовісним набувачем (добросовісно заволодів) і продовжує більше 10 років відкрито та безперервно користуватися нерухомим майном померлої сусідки житловим будинком із приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами. Звертає увагу, що посилання апелянта на роз`яснення п.9 Постанови Пленуму від 07 лютого 2014 року №5 є некоректним, оскільки цей пункт взагалі не містить тих формулювань, які наводяться в апеляції. Вважає, що письмова довідка №163 правдиво охоплює більш ніж десятирічний період добросовісного, відкритого та безперервного володіння нерухомим майном сусідки, в ній зазначено, які конкретні дії здійснював ОСОБА_1 у цей проміжок часу, а тому твердження апелянта, що довідка виконкому Кіптівської сільської ради від 23 травня 2023 року не є належним і допустимим доказом, є його особистою думкою, яка не грунтується на вимогах закону. Позивач звертає увагу на те, що у різні періоди реєстрація права власності відбувалася різними способами, зокрема з 1979 року ведеться погосподарська книга. ОСОБА_1 аргументує, що записи облікової картки об`єкта погосподарського обліку, картка прописки та довідки виконкому сільської ради засвідчують, що ОСОБА_2 була власником будинку, реєстрація якого проведена згідно з погосподарською книгою, яка у 80-ті роки законодавчо регулювала право власності на домоволодіння у селах, селищах та містах. Крім того, позивач акцентує увагу, що відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. У відзиві на апеляційну скаргу Кіптівська сільська рада просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач вказує, що районний суд повно і всебічно з`ясував всі обставини справи, зокрема щодо добросовісного заволодіння і користування чужим майом, і дійшов справедливого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Вважає твердження апелянта щодо неналежності і допустимості як доказу довідки виконкому Кіптівської сільської ради №163 від 23 травня 2023 року є особистою думкою прокурора, яке не грунтується на вимогах закону, оскільки відповідно до ч.1, 2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кіптівська сільська рада звертає увагу, що надана в тимчасове користування земельна ділянка не була предметом позовних вимог. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає. По справі встановлено, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7, 63). Відповідно до довідки №168 від 25 травня 2023 року Чемеринського старостинського округу Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області ОСОБА_2 була власником вищевказаного житлового будинку (а.с.8). Також згідно з копією облікової картки об`єкта погосподарського обліку на 2011-2015 роки ОСОБА_2 була головою домогосподарства з реєстрацією місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , мала у користуванні земельну ділянку 0,39 га, з яких: 0,25 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель, 0,14 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.9-10). Відповідно до довідки Кіптівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області №204 від 07 травня 2021 року ОСОБА_1 похоронив свою сусідку ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за власний рахунок (а.с.12). Рішенням Чемеринської сільської ради Козелецького району Чернігівської області від 27 листопада 2013 року надано земельну ділянку в тимчасове користування для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 площею 0,20 га по АДРЕСА_2 , якою користувалась ОСОБА_2 (а.с.13). На підставі рішення двадцять сьомої сесії шостого скликання Чемерської сільської ради від 24 квітня 2014 року в АДРЕСА_3 (а.с.14). Після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилась (а.с.15, 32, 33). 23 травня 2023 року Чемеринським старостинським округом Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області було видано довідку №163 про те, що ОСОБА_1 із 27 квітня 2013 року дійсно добросовісно та безперервно доглядав та утримував сусідній житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 доглядав за означений період за прибудинковою територією названого будинку, займався її благоустроєм (косив траву, бур`яни, розчищав та обпилював дерева, ремонтував паркан), також підтримував у гарному стані будинок, проводив ремонтні роботи (здійснював ремонт пічної груби та сажотруски, робив засклення веранди, забивав окремі її дірки поліетиленовою плівкою), протягом всіх десяти років контролював електроосвітлення та газове обладнання у житловому будинку (а.с.11). Відповідно до довідки КП «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 05 червня 2023 року право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с.16). За замовленням ОСОБА_1 05 червня 2023 року КП «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» було виготовлено технічний паспорт на спірний будинок (а.с.17-19). 16 травня 2024 року в.о.керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області направив Кіптівській сільській раді лист, в якому просив останню надати інформацію: чи відомо Кіптівській сільській раді про рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2023 року у справі №734/3581/23; чи вживалися нею заходи щодо його оскарження та чи планують вживатися (а.с.96-97). У відповідь на цей лист сільська рада повідомила, що їй відомо про рішення суду і вона не планує вживати заходів щодо оскарження рішення, оскільки воно прийняте у відповідності до чинного законодавства України (а.с.98). 05 червня 2024 року в.о.керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області повідомив Кіптівську сільську раду про підготовку апеляційної скаги на рішення Козелецького районного суду від 21 грудня 2023 року у справі №734/3581/23, яку буде подано до Чернігівського апеляційного суду (а.с.99-101). Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Але не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Тобто йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), але не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17. Відповідно до ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Такі ж положення містяться в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 , колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що спірне нерухоме майно не може бути предметом набуття у власність за набувальною давністю. При цьому доводи позивача про те, що записи облікової картки об`єкта погосподарського обліку, картка прописки та довідки виконкому сільської ради засвідчують набуття ОСОБА_2 права власності на спірний будинок, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в даному випадку відсутня одна із обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю наявність у спірного майна правового режиму нерухомої речі, тобто об`єкта нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імперативом зазначеного конституційного положення встановлено обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме оскарження судових рішень, якими порушені права держави в особі відповідного органу або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У справі, яка переглядається, прокурор, звертаючись з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, повідомив суд про порушення інтересів держави, які полягають у тому, що задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 за відсутності для цього правових підстав, суд позбавив орган місцевого самоврядування набуття права комунальної власності на безхазяйне нерухоме майно. До апеляційної скарги додано лист Козелецької окружної прокуратури від 16 травня 2024 року щодо моніторингу судових рішень, які стосуються інтересів держави, та відповідь Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської обалсті від 21 травня 2024 року, якою остання повідомила, що не планує вживати заходів оскарження судового рішення, яке, на її думку, прийнято у відповідності до чинного законодавства (а.с.96-98). Колегія суддів апеляційного суду вважає, що прокурор має право на звернення до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, яка неналежним чином здійснює захист прав територіальної громади. При цьому Кіптівська сільська рада не оскаржила представництво її інтересів Козелецькою окружною прокуратурою. Твердження ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу про те, що прокурор не повідомив його про вступ у справу, грунтується на хибному тлумаченні положень ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки прокурор зобов`язаний повідомити про це особу, в інтересах якої він звертається, що і було ним зроблено шляхом направлення Кіптівській сільській раді відповідного листа, отримання на нього відповіді і повідомлення про підготовку апеляційної скарги та подання апеляційної скарги у даній справі. Позивач же був повідомлений про подання прокурором апеляційної скарги шляхом направлення її судом апеляційної інстанції із встановленням строку для подачі відзиву на апеляційну скаргу, яким він і скористався. Враховуючи викладене в сукупності, апеляційна скарга виконуючого обов`язки керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Статтею 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача. Оскільки апеляційна скарга прокурора задоволена, сплачений за її подання судовий збір підлягає стягненню з позивача. Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу виконуючого обов`язки керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області задовольнити. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2023 року- скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (місцезнаходження: 14000, м.Чернігів, вул.Князя Чорного, буд.9, код ЄДРПОУ 02910114) судовий збір у розмірі 2084 грн 75 коп. за апеляційний розгляд справи. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 17 липня 2024 року. Головуючий: Судді: