Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/29066/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/29066/23 пров. № А/857/4858/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Ільчишин Н.В., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Чаплик І.Д. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, в с т а н о в и в : У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення інспектора прикордонної служби вищої категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 (тип А) відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) майстер сержанта ОСОБА_2 від 16.11.2023 про відмову йому у перетині державного кордону України. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що він є водієм-волонтером Громадської організації Незалежність нації, який здійснює перевезення для потреб Збройних Сил України. Задля перевезення зазначених вантажів поза межами території України ОСОБА_1 включено до переліку водіїв, яким надано можливість для виїзду за межі України під час дії воєнного стану. Вказує, що в оспорюваному рішенні не зазначено, які саме документи не надано та в чому саме виникли сумніви у законності мети його виїзду за кордон, а також відсутні будь-які посилання на конкретні норми нормативних актів, якими посадова особа керувалась при його прийнятті. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією паспорта НОМЕР_2 , виданий Кіровським РВ УМВС України в Кіровоградській області 19.06.2009, РНОКПП : НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 . 16.11.2023 позивач прибув в Міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення Смільниця (тип А) з метою здійснити перетин державного кордону на виїзд з України. Для підтвердження підстав для перетину державного кордону України, позивачем було надано: паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 від 04.09.2023, посвідчення водія серії НОМЕР_5 від 28.05.2022, наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України №1017 від 06.11.2023 Про затвердження переліку водіїв, які здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, для надання можливості виїзду за межі України в умовах правового режиму воєнного стану із затвердженим переліком, лист Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктур України №10552/27/14-23 від 07.11.2023, лист ОСОБА_3 до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 13.10.2023 (оригінал та переклад українською мовою) та лист-супровід Громадської організації Незалежність нації. Інспектором прикордонної служби вищої категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 (тип А) відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) майстер сержантом ОСОБА_4 було прийнято рішення від 16.11.2023 про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 з причини не підтвердження ним мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, Закону України Про правовий режим воєнного стану та постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями). Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у інспектора прикордонної служби були обґрунтовані сумніви щодо наявності в громадянина ОСОБА_1 законних підстав для перетину державного кордону України як водія з метою ввезення вантажів гуманітарної допомоги та було достатньо підстав для відмови йому у перетині державного кордону в умовах воєнного стану. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Згідно ч.1 ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України Про правовий режим воєнного стану №389-VІІІ від 12.05.2015 (далі - Закон №389). Згідно дефініції, наведеній у ст.1 Закону №389, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч.2 ст.2 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію). Пунктом 1 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб. Відповідно до п.3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст.8 Закону №389. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до п.6 ч.1 ст.8 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію №3543-XII від 21.10.1993 (далі - Закон №3543), в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів. Системний аналіз наведених вище правових норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України. Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі - Правила №57). Згідно п.2 Правил №57, у випадках, визначених законодавством, для перетину державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи. Пунктом 2-8 Правил №57 визначено, що у разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека. Рішення про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, приймається Мінінфраструктури або обласними, Київською міською військовими адміністраціями за наявності відповідного обґрунтування щодо обсягів вантажів та кількості транспортних засобів, необхідних для їх перевезення, у листах від будь-якого з таких органів, підприємств, установ, організацій, закладів: військових, правоохоронних органів; військових адміністрацій; медичних закладів; відправників чи отримувачів гуманітарної допомоги. Мінінфраструктури або обласні, Київська міська військові адміністрації надсилають до Адміністрації Держприкордонслужби рішення про виїзд за межі України зазначених в абзаці першому цього пункту осіб для врахування під час їх виїзду за межі України. Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 30 календарних днів з дня перетину державного кордону. У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України Про прикордонний контроль. Колегія суддів звертає увагу на те, що підтвердженням права на перетинання державного кордону на виїзд з України чоловіків-водіїв, волонтерів є сукупність таких умов : наявність відповідного рішення про виїзд за межі України; наявність інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека. З матеріалів справи видно, що гр.України ОСОБА_1 при спробі перетину державного кордону пред`явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 від 04.09.2023, посвідчення водія серії НОМЕР_5 від 28.05.2022, наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України №1017 від 06.11.2023 Про затвердження переліку водіїв, які здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, для надання можливості виїзду за межі України в умовах правового режиму воєнного стану із затвердженим переліком, лист Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктур України №10552/27/14-23 від 07.11.2023, лист Мікель Кабесас до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 13.10.2023 (оригінал та переклад українською мовою) та лист-супровід Громадської організації Незалежність нації. Однак, при спробі перетину державного кордону позивач не зміг підтвердити мету поїздки відповідними документами. Виходячи з аналізу правових норм та обставин даної справи, а також з врахуванням тієї обставини, що позивач не зміг підтвердити мету поїздки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність оспорюваного рішення. Щодо доводів позивача про те, що відповідачем в оспорюваному рішенні не було вказано конкретних підстав відмови у перетині державного кордону, колегія суддів зазначає наступне. Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України Про прикордонний контроль №1710-VI від 05.11.2009 (далі - Закон №1710). Згідно ч.1 ст.14 Закону №1710, іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт. Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч.2 ст.14 Закону №1710). Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №967 від 14.12.2020 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України. Дана форма не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених ст.6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України, а отже посадові особи прикордонної служби не зобов`язані у своєму рішенні зазначати такі підстави. Також колегія суддів наголошує, що перелік підстав, передбачених ст.6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України не є вичерпним, а передбачене частиною першою статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Правилами №57. Як вбачається зі змісту оспорюваного рішення, його форма відповідає затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №967 від 14.12.2020. При цьому, посадовою особою відповідача зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких позивач тимчасово обмежений у праві виїзду за кордон. Суд першої інстанції слушно зауважив, що оспорюване рішення спрямоване на вчинення конкретної дії щодо ненадання дозволу на перетин державного кордону України, тобто є одноразовим, а тому за наявності у позивача документів, які б беззаперечно підтверджували підставу для виїзду за кордон, позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право виїзду за межі України. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року по справі №380/29066/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді Н. В. Ільчишин С. М. Шевчук