Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/1428/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/1428/24 пров. № А/857/13843/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В. суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року, ухвалене суддею Мірінович У.А. у м. Тернополі у порядку письмового провадження у справі № 500/1428/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Акціонерного товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ "Ощадбанк", про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: 13 березня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача - Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Акціонерного товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ "Ощадбанк", в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районні Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шкільняка В.Є про відкриття виконавчого провадження №74307705 від 29.02.2024, винесеної на підставі постанови №70402330 від 23.11.2022 про стягнення виконавчого збору у розмірі 3850,35 дол. США з боржника ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Проте, оскільки державним виконавцем не було стягнуто з позивача (божника за виконавчим провадженням) на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, жодних заходів примусового виконання рішення не вчинено, у відповідача були відсутні підстави для винесення оскарженої постанови. Крім того, покликається на те, що 05.01.2024 він звернувся із заявою до банку, у якій вказав про намір сплатити у добровільному порядку заборгованість поза межами виконавчого провадження у певній сумі та у зв`язку із складним фінансовим становищем просив списати шляхом прощення частини боргу (пені в сумі 1700,00 дол. США, а також 3% річних в сумі 3458,88 дол. США). За результатом розгляду вказаної заяви вирішено не застосовувати нараховані 3% річних, інфляційні витрати передбачені статтею 625 ЦК України, та пеню за порушення грошового зобов`язання за кредитним договором та стягнутих відповідно до рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 16.12.2011 у справі №2-301/11 (пеня - 1700,00 дол. США), та рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 06.06.2022 у справі №606/1285/21 (3% річних -3 458,88 дол. США), всього на суму 5158,88 дол. США, за умови сплати позивачем до 29.02.2024 року всієї суми заборгованості основного боргу за кредитним договором №44 від 17.03.2008, про що боржника повідомлено листом від 22.01.2024. Позивач вказує, що на виконання вимог зазначеного листа банку ним було сплачено заборгованість, про що 21.02.2024 банк видав довідку, згідно якої заборгованість по кредитному договору №44 від 17 березня 2008 року сплачена в повному обсязі. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у задоволені позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що жоден з визначених частинами п`ятою та дев`ятою статті 27 Закону України №1404-VIII випадків не мав місця у спірних відносинах. При цьому, судом враховано, що постанова державного виконавця від 23.11.2022, в якій вказано про стягнення з боржника виконавчого збору, позивачем не оскаржена, а оскаржено вже постанову про відкриття виконавчого провадження №74307705 від 29.02.2024, винесеної на підставі постанови №70402330 від 23.11.2022 про стягнення виконавчого збору у розмірі 3850,35 дол. США. Також суд наголосив на тому, що сплата заборгованості та прощення її частини відбулося у період, коли виконавче провадження №70402330 на підставі виконавчого листа у справі №606/1285/21 було відкрито та перебувало на виконанні у відділі ДВС, яким у свою чергу здійснювались заходи щодо примусового виконання рішення. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновків суду першої інстанції щодо вчинення органом ДВС будь-яких заходів примусового виконання рішення суду. Скаржник зазначає, що фактичними діями, які привели до погашення заборгованості перед Банком, є подана ним заява про намір добровільної сплати коштів поза межами виконавчого провадження в сумі 30556,26 дол. США з одночасним прощення Банком боргу у сумі 3458 дол. США. Водночас, покликаючись на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 18.04.2018 у справі №761/11524/15-ц, від 11 березня 2023 у справі №2540/3203/18, зазначає, що стягнення виконавчого збору без реального виконання рішення суму є протиправним. Також, з покликанням на висновки Верховного суду, викладені Верховним судом у постанові від 19 січня 2023 у справі №918/56/20, вказує на те, що сума виконавчого збору, що визначена державним виконавцем у постанові при відкритті виконавчого провадження фіксує розрахунок такої санкції на час відкриття виконавчого провадження та не є сумою, яка гарантовано може бути стягнена за наслідками виконання рішення, зокрема у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа. Згідно доводів скаржника, в даному випадку відсутнє реальне виконання рішення суду за виконавчим документом, оскільки відбулось прощення боргу, що судом першої інстанції не враховано. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Так, судом достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 06.06.2022 в справі №606/1285/21 позов Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором №44 від 17.03.2008 в розмірі 38503 (тридцять вісім тисяч п`ятсот три) долари США 52 центи, яких: 35044 (тридцять п`ять тисяч сорок чотири) долари США 64 центи заборгованість за основним боргом, 3458 (три тисячі чотириста п`ятдесят вісім) доларів США 88 центів - розмір 3% річних по простроченому основному боргу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» 15591 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто одна) грн 44 коп. сплаченого судового збору. На примусове виконання вказаного рішення Теребовлянським районним судом Тернопільської області 31.10.2022 видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованості за кредитним договором №44 від 17.03.2008 в розмірі 38503 (тридцять вісім тисяч п`ятсот три) долари США 52 центи, яких: 35044 (тридцять п`ять тисяч сорок чотири) долари США 64 центи заборгованість за основним боргом, 3458 (три тисячі чотириста п`ятдесят вісім) доларів США 88 центів - розмір 3% річних по простроченому основному боргу. 23.11.2022 державним виконавцем Гусятинського відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №70402330 на підставі зазначеного виконавчого листа. У вказаній постанові зазначено також про стягнення з боржника виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 3850,35 долари США. 22.06.2023 державним виконавцем винесено постанову про передачу виконавчого провадження з Гусятинського відділу ДВС до Теребовлянського відділу ДВС. 05.01.2024 позивач звернувся із заявою до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк», у якій висловив бажання сплатити у добровільному порядку заборгованість, поза межами виконавчого провадження, у сумі 30566,26 доларів США та у зв`язку із складним фінансовим становищем просив списати шляхом прощення йому боргу пені в сумі 1700 доларів США та 3% річних 3458,88 доларів США. Згідно листа Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 22.01.2024 за вих.№ЕЛ-4797/55/5.8-05/2024, після розгляду заяви ОСОБА_1 , банк повідомив останнього, що заява розглянута та за результатами розгляду заяви вирішено: не застосовувати до ОСОБА_1 як позичальника та майнового поручителя нарахованих 3% річних, інфляційних втрат передбачених статтею 625 ЦК України, та пеню за порушення грошового зобов`язання за кредитним договором №44 від 17.03.2008, та стягнутих відповідно до рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 16.12.2011 у справі №2-301/11 (пеня - 1700,00 дол. США), та рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 06.06.2022 у справі №606/1285/21 (3% річних -3458,88 дол. США), всього на суму 5158,88 дол. США, за умови сплати останнім до 29.02.2024 всієї суми заборгованості основного боргу за Кредитним договором №44 від 17.03.2008 у розмірі 30566,26 дол. США. З матеріалів справи слідує, що для погашення боргу за кредитним договором №44 від 17.03.2008 здійснено ряд платежів, а саме: 15.02.2024 згідно квитанції №1508434360420 сплачено в касу банку 10566,30 дол. США; 16.02.2024 згідно квитанції №1509246143320 сплачено в касу банку 1000,00 дол. США; 16.02.2024 згідно квитанції №1509132253620 сплачено в касу банку 10000,00 дол. США. Згідно листа АТ «Державний ощадний банк» від 21.02.2024 станом на 21.02.2024 заборгованість за кредитним договором № 44 від 17.03.2008 погашена в повному обсязі. 28.02.2024 начальником відділу Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шкільняком Віталієм Євгеновичем у виконавчому провадженні №70402330 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №606/1285/21 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Вказаною постановою винесено в окреме виконавче провадження постанову про стягнення виконавчого збору. 29.02.2024 начальником відділу Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шкільняком Віталієм Євгеновичем відкрито виконавче провадження №74307705 з примусового виконання постанови №70402330 від 23.11.2022, виданої Теребовлянським ВДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління юстиції, про стягнення із ОСОБА_1 в користь держави виконавчого збору у розмірі 3850,35 доларів США. Того ж дня у вказаному провадженні винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12.03.2024, яка набрала законної сили 29.03.2024 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення начальника відділу Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шкільняка Віталія Євгеновича - постанову про закінчення виконавчого провадження №70402330 від 28.02.2024. Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 06.03.2024, яка набрала законної сили 16.04.2024 згідно постанови Тернопільського апеляційного суду, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа, виданого Теребовлянським районним судом Тернопільської області 31.10.2022 в справі №606/1285/21 про стягнення з нього на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованості за кредитним договором №44 від 17.03.2008 в розмірі 38503 (тридцять вісім тисяч п`ятсот три) долари США 52 центи, з яких: 35044 (тридцять п`ять тисяч сорок чотири) долари США 64 центи заборгованість за основним боргом, 3458 (три тисячі чотириста п`ятдесят вісім) доларів США 88 центів - розмір 3% річних по простроченому основному боргу та стягнення з заявника на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» 15591 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто одна) грн 44 коп. сплаченого судового збору, таким, що не підлягає виконанню. ОСОБА_1 , вважаючи постанову державного виконавця Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районні Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шкільняка В.Є про відкриття виконавчого провадження №74307705 від 29.02.2024, винесеної на підставі постанови №70402330 від 23.11.2022 про стягнення виконавчого збору у розмірі 3850,35 дол. США з боржника ОСОБА_1 , протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон Україн «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин. Так, в розумінні статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VІІІ). Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частини перша статті 27 Закону №1404-VIII). Відповідно до частини другої цієї ж статті Закону №1404-VIII у редакції, чинній після 28 серпня 2018 року, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Зміст викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому виконавець одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Стягнення з боржника виконавчого збору є обов`язком виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України. Згідно пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Частиною 3 статті 40 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України). З матеріалів справи слідує, що 23.11.2022 державним виконавцем Гусятинського відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №70402330 з примусового виконання виконавчого листа Теребовлянського районного суду Тернопільської області про стягнення із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованості за кредитним договором №44 від 17.03.2008 в розмірі 38503 (тридцять вісім тисяч п`ятсот три) долари США 52 центи, з яких: 35044 (тридцять п`ять тисяч сорок чотири) долари США 64 центи заборгованість за основним боргом, 3458 (три тисячі чотириста п`ятдесят вісім) доларів США 88 центів - розмір 3% річних по простроченому основному боргу. У пункті 3 вказаної постанови державним виконавцем вказано стягнути з боржника виконавчий збір в розмірі 3850,35 США (USD). Доказів оскарження вказаної постанови сторонами не представлено, а судом не здобуто. Вказане виконавче провадження було закінчено 28.02.2024 шляхом винесення відповідної постанови на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Вказаною постановою винесено в окреме виконавче провадження постанову про стягнення виконавчого збору. Поряд і постановою про закінчення виконавчого провадження 29.02.2024 начальником відділу Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шкільняком Віталієм Євгеновичем відкрито виконавче провадження №74307705 з примусового виконання постанови №70402330 від 23.11.2022, виданої Теребовлянським ВДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління юстиції, про стягнення із ОСОБА_1 в користь держави виконавчого збору у розмірі 3850,35 доларів США. Аналіз наведених положень Закону №1404-VІІІ свідчить на користь висновку що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків у яких виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Останнє державний виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору та винести постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Слід зазначити, що 23.11.2022 державним виконавцем Гусятинського відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №70402330 з примусового виконання виконавчого листа Теребовлянського районного суду Тернопільської області про з нього на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованості за кредитним договором №44 від 17.03.2008 в розмірі 38503 (тридцять вісім тисяч п`ятсот три) долари США 52 центи, з яких: 35044 (тридцять п`ять тисяч сорок чотири) долари США 64 центи заборгованість за основним боргом, 3458 (три тисячі чотириста п`ятдесят вісім) доларів США 88 центів - розмір 3% річних по простроченому основному боргу. У пункті 3 вказаної постанови державним виконавцем вказано стягнути з боржника виконавчий збір в розмірі 3850,35 США (USD). Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду наведеного в постанові від 29.04.2020 року у справі № №480/3452/19. Частинами п`ятою та дев`ятою статті 27 Закону України №1404-VIII визначений вичерпний перелік підстав для звільнення боржника від сплати виконавчого збору. Відповідності до частини п`ятої статті 27 Закону України №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами. Згідно з частиною дев`ятою статті 27 Закону України №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Як слідує з матеріалів справи, жоден з визначених частинами п`ятою та дев`ятою статті 27 Закону України №1404-VIII випадків не мав місця у спірних відносинах, а примусове виконання виконавчого документу розпочато до фактичного виконання позивачем рішення Як слушно враховано судом першої інстанції, постанова державного виконавця від 23.11.2022 в якій вказано про стягнення з нього виконавчого збору, позивачем в судовому порядку не оскаржена, є чинною. Позивачем оскаржено лише постанову про відкриття виконавчого провадження №74307705 від 29.02.2024, винесеної на підставі постанови №70402330 від 23.11.2022 про стягнення виконавчого збору у розмірі 3850,35 дол. США. З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що постанова державного виконавця від 29.02.20024 № 74307705, прийнята на підставі постанови №70402330 від 23.11.2022 про стягнення з боржника виконавчого збору є правомірною та відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Водночас доводи скаржника про те, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Суд апеляційної інстанції наголошує, що позивач покликається на правові норми Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475-VIII (далі - Закон №2475-VIII). Правова позиція щодо застосування статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 03.07.2018 викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 420/1373/19. З таких ж підстав покликання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №2540/3203/18, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки у вказаній справі державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом, а також у вказаній постанові для вирішення спірних правовідносин суд керувався нормами Закону №1404-VІІІ, які були чинними до внесення змін Законом №2475-VIII. Таким чином, обставини у розглядуваній справі суттєво відрізняються. Крім того, доводи позивача про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови ґрунтуються на тому, що виконавче провадження закінчене внаслідок самостійного погашення боргу перед стягувачем з одночасним списанням банком його частини (3% річних, інфляційних втрат та пені) за його заявою, а не внаслідок дій державного виконавця. Надаючи правову оцінку таким доводам позивача судом апеляційної інстанції враховано, що згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.05.2018 року у справі №П/811/482/17 (К/9901/2149/17), виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду. Виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру. З моменту відкриття виконавчого провадження, та до моменту винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, державним виконавцем здійснювались дії з примусового виконання судового рішення на підставі виконавчого документа. Таким чином, на дату прийняття рішення про стягнення виконавчого збору у державного виконавця не було підстав його не стягувати за постановою дерєавного виконавця від 23.11.2022 у ВП 70402330. Також колегія суддів суду апеляційної інстанції наголошує на тому, що прощення боржнику стягувачем за заборгованістю (в даному випадку Банком) частини боргу після відкриття виконавчого провадження не впливає на суму виконавчого збору, яка зафіксована виконавцем на час відкриття виконавчого провадження з виконання судового рішення, враховуючи визначені судом суми заборгованості, як це передбачено ч.2 ст. 27 Закону №1404-VIII. З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що державним виконавцем правомірно та обґрунтовано, у відповідності до положень Закону №1404-VIII поряд з постановою про закінчення виконавчого провадження стягувачу винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та визнає оскаржуване рішення таким, що прийняте згідно вимог ч.2 ст.2 КАС України. Відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання спірно постанови протиправною та ї скасування. Приймаючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі №500/1428/24, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 139, 242, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі № 500/1428/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний