Постанова 4855 № 320/18141/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/18141/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Скрипка І.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі: Литвин С.В., за участю: представника відповідача: Рудак О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до заступника керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко Олени Миколаївни про визнання бездіяльності протиправною, - ВСТАНОВИВ: Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження по даній справі. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та зобов`язати суддю Київського окружного адміністративного суду Скрипку М.І. відкрити провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (за текстом апеляційної скарги). Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, яка з`явилася у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Так, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору, в даному випадку, є неналежний розгляд відповідачем заяви позивача про вчинення кримінального правопорушення, та всупереч вимогам статті 214 КПК України, невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, а тому надання оцінки належному розгляду такої заяви позивача можливе лише в порядку кримінального судочинства. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною та такою, що не відповідає пункту 3 частини другої статті 39, частинам першій-п`ятій статті 214 КПК України, пункту 1 Глави 1 «Відомості, які вносяться до Реєстру» Розділу II «Порядок формування та ведення Реєстру» Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого Наказом Генерального прокурора 17.08.2023 за № 231, бездіяльність заступника керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко Олени Миколаївни, яка полягає у незобов`язанні слідчого відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, для виконання вимог статті 214 КПК України, - внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 22.04.2024 № 1231 зкп, передбаченого частиною четвертою статті 187 КК України, «Розбій», за фабулою: 20.03.2023 о 16 год. 30 хв., за попередньою змовою організованою групою поліцейських Білоцерківського районного управління поліції ГУ НП в Київський області, за співучасті начальника слідчого відділу Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області Шевченка І.В., в місті Біла Церква на вул. Сквирське шосе, біля магазину «Укравтозапчастини», з корисливих мотивів було скоєно замовний розбійний напад на ОСОБА_1 в умовах воєнного стану, із заволодінням за допомогою ножа його довгим волоссям біло-жовтого кольору, зав`язаним у хвіст, під час якого ОСОБА_1 ножем умисно були спричинені тілесні ушкодження у вигляді порізу шкіри та підшкірної клітковини задньої стінки грудної клітини праворуч і хімічного опіку слизових оболонок обох очей, забризканих сльозогінним газом із перцевих балончиків, та пошкоджено ножем одяг до непридатності подальшого його використання. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. В основу визначення підвідомчості покладено три критерії: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірного правовідношення. Відповідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Великою Палатою Верховного Суду сформовано правовий висновок у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Так, згідно з ч.1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі по тексту - КПК України), порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Пунктом 9 частини 1 статті 3 КПК України передбачено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії, у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Згідно із частинами 1-4 статті 214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування встановлено статтями 303-308 КПК України. Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: - бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Відповідно до ч. 1 статті 306 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави. Отже, наведеними правовими нормами визначено суб`єктний склад, процедуру ініціювання на початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений КПК України строк. Конституційний Суд України в рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. У Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними, а тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність указаних суб`єктів владних повноважень має відбуватись у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ. При цьому, Конституційний Суд України в цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 813/1595/18 (провадження №11-1391апп18) та від 18.12.2019 у справі №560/1679/19 (провадження №11-1000апп19). Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, підставою звернення ОСОБА_1 до суду є бездіяльність уповноваженої особи Державного бюро розслідувань, а саме - заступника керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко О.М. щодо обов`язку внести відомості про злочин до ЄРДР протягом 24 годин після подання заяви, в порушення вимог частини першої статті 214 КПК України, шляхом ненадання вказівки слідчому для виконання вказаних вимог статті 214 КПК України. Отже, звернення до суду із цим позовом обумовлене неналежним, на думку позивача, реагуванням керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко О.М. на його заяву про вчинення кримінального правопорушення. З урахуванням вищезазначених правових положень та обставин даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що оскільки звернення ОСОБА_1 до суду обумовлено нездійсненням відповідачем, на думку останнього, передбачених КПК України процесуальних дій, у межах спірних відносин, позивач і відповідач діють, як учасники кримінального провадження, права і обов`язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, а тому спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Отже, в даному випадку, предметом спору є неналежний розгляд відповідачем заяви позивача про вчинення кримінального правопорушення та всупереч вимогам статті 214 КПК України невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення. Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що надання оцінки належному розгляду зазначеної заяви позивача можливе лише в порядку кримінального судочинства. Дослідивши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини які склалися між позивачем та відповідачем не стосуються захисту прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а спрямовані на надання оцінки належному розгляду зазначеної заяви ОСОБА_1 , а тому вказаний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів та має вирішуватися в порядку кримінального судочинства. Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань, які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Керуючись ст.ст. 170, 308, 310, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 15.07.2024 року