Постанова 4824 № 760/16897/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4053/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2024 року м. Київ Справа № 760/16897/23 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., за участю секретаря судового засідання Дубінкіної М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Коробенка С.В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, встановив: В липні 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, укладеного з ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 01 червня 2012 року між сторонами зареєстровано шлюб, проте з 2021 року сімейні відносини у них стали погіршуватись. В 2023 році відносини між сторонами стали нестерпними. Зазначає, що від шлюбу вони з ОСОБА_1 мають спільних малолітніх дітей: дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач стверджує, що спільне життя у них з відповідачем не склалося, вони не підтримують шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства. Сімейні відносини між сторонами повністю припинені, а їх відновлення є неможливим. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 01 червня 2012 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім`ї (актовий запис №853), розірвано. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення. Вказує, що суд першої інстанції не обґрунтував своє рішення безспірними доказами. Позивач та двоє неповнолітніх дітей мають постійне місце проживання в квартирі, яка належить ОСОБА_1 . На підтвердження зазначених в позові обставин, позивач не надала жодного доказу. Наголошує, що в сім`ї відсутні конфлікти та сварки, відсутні приниження один до одного, немає недовіри та обману. Вважає, що діти повинні рости та виховуватись в повноцінній родині, разом з мамою та рідним батьком. Бажання ОСОБА_3 розірвати шлюб суперечить їх спільним інтересам та інтересам малолітніх дітей. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Вказує, що існування даного шлюбу суперечить інтересам ОСОБА_3 , яка на час розгляду справи в суді першої інстанції, проживала з іншим чоловіком разом із дітьми, що свідчить про створення нової родини. За таких обставин перебування у шлюбі з відповідачем суперечить не тільки інтересам позивача, а й моральним засадам суспільства. Той факт, що позивач та відповідач мають єдине місце реєстрації, ніяким чином не свідчить про те, що сторони проживають разом. Підтвердженням тому, що сторони проживають окремо, є письмові звернення позивача до відповідача з проханням сплачувати аліменти на утримання спільних дітей, але відповідач не вважає за потрібне відповідати на її прохання, тому спільні діти перебувають на утриманні позивача та її цивільного чоловіка, який прийняв дітей як своїх рідних і утримує їх разом з позивачем. Крім того, позивачу відомо, що відповідач також має іншу жінку, з якою він тривалий час проживає за адресою фактичного проживання у АДРЕСА_1 , що також виключає примирення сторін та їх подальше спільне проживання. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги, просила рішення суду скасувати. Позивач ОСОБА_3 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін. Відповідач в судове засідання не з`явився, будучи повідомленим про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомив, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за його відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебувають у шлюбі, який був зареєстрований 01 червня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим 01 червня 2012 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім`ї (актовий запис №853). Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з пояснень позивача вбачається, що на даний час сторони не підтримують шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства, на примирення позивач не згодна, створила сім`ю з новим чоловіком, проживає разом з ним та дітьми від шлюбу з відповідачем. За таких обставин суд дійшов висновку, що збереження сім`ї буде носити формальний характер. Суд врахував, що позивачем викладені категоричні заперечення проти клопотання відповідача про надання строку для примирення. Суд зазначив, що справа вже протягом чотирьох місяців перебуває у провадженні суду, що було цілком достатнім для реалізації відповідачем заявлених намірів налагодження стосунків з дружиною. Відтак, суд не вбачав розумних підстав для надання сторонам строку на примирення. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України). Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до ч.2 ст. 36, 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань. Відповідно до ч.3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу. Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Відповідно до ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання. Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України. Вирішуючи спір, суд першої інстанції з`ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим та дійшов вірного висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно - шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача. Будь-які докази, які б свідчили, що сторони примирилися, проживають однією сім`єю як чоловік та дружина в матеріалах справи також відсутні. При цьому, відповідачем не надано доказів про вжиття ним будь-яких заходів для примирення та збереження сім`ї за період з липня 2023 року по даний час. В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 наголошувала, що фактично створила нову сім`ю, вже рік як проживає з іншим чоловіком, від якого завагітніла та станом на 27 березня 2024 року строк вагітності становив 3-4 тижні, про що вона надала суду висновок УЗД, а на час розгляду справи апеляційним судом - строк вагітності становить 15 тижнів. Тому жодних намірів зберігати шлюб з відповідачем вона не має та категорично наполягає на розірванні шлюбу. Отже, доводи відповідача щодо можливості збереження сім`ї суперечать встановленим у справі обставинам, з яких вбачається, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, що у свою чергу свідчить про її стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем. За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону. Інші доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано норм матеріального і процесуального права, а тому рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 15 липня 2024 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г.М. Рейнарт І.М.