Постанова 4874 № 903/146/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2024 року Справа № 903/146/24 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючий суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В., суддя Олексюк Г.Є. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 16.04.2024 (суддя Слободян О.Г., повний текст рішення складено 19.04.2024) за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроресурс-А" до Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім.Івана Франка про стягнення 327324,35 грн ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Волинської області від 16.04.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурс-А" 327324,35 грн, з яких 209608,00 грн боргу, 35131,93 грн пені, 45921,60 грн штрафу та 36662,82 грн 36% річних, а також 4909,87 грн витрат по сплаті судового збору. В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що специфікацією №1 до договору поставки №6994/23/П/ЛВБТ від 27.07.2023 сторонами було обопільно погоджено вартість товару та строки його оплати. Однак, у зв`язку з невиконанням відповідачем свого зобов`язання по сплаті отриманого товару у визначений специфікацією строк, за останнім на день розгляду спору наявна заборгованість у розмірі 209608 грн, що підлягає задоволенню. Здійснюючи перевірку розрахунку 3% річних, інфляційних втрат та штрафу суд дійшов висновку про правильність їх нарахування, а тому задоволив заявлені позовні вимоги. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з нього судового збору та прийняти нове рішення у вказаній частині, яким судовий збір за подання позовної заяви покласти на позивача. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій позивача, оскільки останнім не було вжито заходів досудового врегулювання спору, а тому витрати по сплаті судового збору мали бути покладені на ТОВ "Агроресурс-А". Позивач своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористався. Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, а також приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 16.04.2024 у даній справі без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Агроресурс -А" (продавець) та ПОСП ім. Івана Франка (покупець) 27.07.2023 укладено договір поставки №6994/23/П/ЛВБТ. Пунктом 1.1 договору встановлено, що останній спрямований на забезпечення продавцем покупця посівним матеріалом, засобами захисту рослин, добривами для сільськогосподарського сезону, а також на надання супутніх послуг, пов`язаних із вирощуванням врожаю, і є змішаним договором, що об`єднує договори поставки та надання послуг. Відповідно до умов договору, продавець зобов`язується поставляти, а покупець приймати та оплачувати вартість сільськогосподарських товарів та супутніх послуг. Кількість, одиниці виміру, асортимент, упаковка товару визначаються специфікаціями, та/або накладними та/або рахунками-фактурами, що є невід`ємною частиною цього договору. За відсутності заперечень покупця можлива поставка іншого найменування (сорту або гібриду) товару аналогічної якості. (п.1.2,1.3 договору) Згідно п.1.4 договору, загальним об`ємом поставки відповідно до договору вважається або об`єм поставки, зазначений у специфікаціях до даного договору, або фактичний об`єм поставки відповідно до видаткових документів, що повинен відповідати об`єму поставки, визначеному у специфікаціях, +/- 5%. Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони передбачили, що орієнтовні ціни на товар та/або надані послуги визначаються у специфікаціях. Сторони встановлюють вартість (ціну) товару в гривнях та відповідний еквівалент у доларах США чи Євро. Фактичні ціни на поставлений товар та загальна вартість вказуються у видаткових накладних на поставку товарів покупцю та/або рахунках-фактурах. Ціна товару включає вартість тари, пакування й маркування а також податок на додану вартість, що нараховується/ не нараховується згідно з законодавством України. Ціну (вартість) Договору складає загальна вартість фактично поставленого продавцем товару згідно з цим договором та/або наданих послуг. Сторони домовились, що вказані у підписаних сторонами специфікаціях ціни в гривнях та загальна сума договору не є фіксованими і можуть бути відкориговані продавцем в залежності від зміни комерційного курсу гривні до іноземної валюти. Процедуру коригування ціни товару продавцем у порядку, передбаченому даним пунктом договору, сторони домовились вважати погодженою на увесь час чинності цього договору та не вважати таке коригування односторонньою зміною умов договору, що потребує окремого погодження сторін. У зв`язку з тим, що товар придбаний продавцем за цінами, визначеними у доларах США/Євро, незмінною фіксованою величиною залишається сума еквіваленту загальної ціни договору в доларах США чи Євро, враховуючи ПДВ. Покупець зобов`язується перерахувати грошові кошти за товар на поточний рахунок продавця в національній валюті України (гривні) у строки та розмірі, визначені в специфікаціях до договору. Обов`язок вважається виконаним з моменту зарахування грошових коштів на рахунок продавця. (п.3.1. договору) Згідно п.8.5 договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення, а також, у разі прострочення до 7 днів, штраф у розмірі 5% від суми несплаченого боргу, від 8 до 14 днів - 10 % від суми несплаченого боргу, та на строк, більший 14 днів, - 20 %; від суми несплаченого боргу. Пунктом 8.7 договору встановлено, що у разі порушення покупцем умов пункту 6.4 та 6.1.2, покупець сплачує продавцю штрафні санкції, що складають подвійну вартість поставленого на умовах цього договору товару та відшкодовує інші завдані такими діями збитки. В разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та наданих послуг покупець, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь продавця крім суми заборгованості 36% річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідною специфікацією та/або додатковою(ими) угодою(ами) до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 років. (п.8.8 договору) Згідно Специфікації №1 до договору поставки №6994/23/П/ЛВБТ від 27.07.2023, здійснюється поставка товарів вартістю 28 640 доларів США, що становить 1 057 680 грн. Оплата товару здійснюється у строки: 40% - 423 072 грн, строк оплати - 28.07.2023, 60% - 634 608 грн, строк оплати - 30.08.2023. Оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок покупця на основі рахунків-фактур, виданих продавцем. 31.07.2023 позивач передав, а відповідач отримав товар (аканто плюс 28,5 л) на загальну суму 1 057 680 грн, про що свідчить видаткова накладна №07/00998 від 31.07.2023, підписана сторонами та завірена їх печатками. На виконання умов договору відповідачем було здійснено оплату товару на загальну суму 828 072 грн, що підтверджується виписками банку та платіжними інструкціями, а саме: 28.07.2023 - 200 000 грн, 01.08.2023 - 28 000 грн, 01.08.2023 - 195 072 грн, 10.10.2023 - 75 000 грн, 12.10.2023 - 100 000 грн, 19.10.2023 - 100 000 грн, 23.10.2023 - 50 000 грн, 23.11.2023 - 50 000 грн та 19.01.2024 - 30 000 грн. Таким чином, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки від 27.07.2023, а саме не здійснення оплати поставленого товару у повному обсязі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ПОСП ім. Івана Франка 229 608 грн - основного боргу, 35 131,93 грн - пені, 45 921,60 грн - штрафу та 36 662,82 грн - 36% річних. В подальшому, під час розгляду справи, відповідач перерахував позивачу кошти в розмірі 20 000 грн в рахунок погашення основного боргу. Відтак, ТОВ "Агроресурс-А", з урахуванням проплати, зменшив розмір позовних вимог і просив суд стягнути з ПОСП ім. Івана Франка 209608 грн - основного боргу, 35 131,93 грн - пені, 45 921,60 грн - штрафу та 36 662,82 грн - 36% річних. Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів враховує наступне. Відповідач оскаржує рішення Господарського суду Волинської області від 16.04.2024 у справі №903/146/24 лише в частині стягнення з останнього 4909,87 грн витрат по сплаті судового збору. Тому, з урахуванням положень ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача, рішення суду першої інстанції в частині стягнення 209 608 грн - основного боргу, 35 131,93 грн - пені, 45 921,60 грн - штрафу та 36 662,82 грн - 36% річних судом не переглядається. Оцінюючи доводи апеляційної скарги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка щодо безпідставності покладення на нього судових витрат по сплаті судового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Загальні вимоги, яким має відповідати позовна заява встановлені ст.162 ГПК України. Статтею 164 ГПК України передбачено перелік документів, які додаються до позовної заяви, зокрема, докази сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Згідно ч.2 ст.123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Розмір судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви до господарського суду визначено Законом України "Про судовий збір". Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову або у фіксованому розмірі. За приписами п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 грн. Згідно п.1 ч.1 ст. 163 ГПК України, ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду Волинської області з позовною заявою про стягнення 347 324,35 грн (229 608 грн - основного боргу, 35 131,93 грн - пені, 45 921,60 грн - штрафу та 36 662,82 грн - 36% річних). Відтак, ціна позову у даній справі становить 347 324,35 грн. Враховуючи п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір, позивачу при поданні позовної заяви до суду першої інстанції належало сплатити 5209,87 грн. (347 324,35 грн * 1,5% грн). З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 5209,87 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №991 від 08.02.2024 (а.с.38) Під час розгляду справи було зменшено розмір позовних вимог і заявлено до стягнення 209608 грн - основного боргу, 35 131,93 грн - пені, 45 921,60 грн - штрафу та 36 662,82 грн - 36% річних. Рішенням Господарського суду Волинської області від 16.04.2024 позов задоволено в повному обсязі. Згідно п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат. Згідно п.2 ч. 1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Зважаючи, що позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, суд першої інстанції, з врахуванням зменшення розміру позовних вимог, здійснив розрахунок судових витрат по сплаті судового збору, і дійшов висновку про його стягнення з відповідача у розмірі 4909,87 грн. Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку розміру судового збору, погоджується з правильністю його розрахування судом першої інстанції. Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо покладення судових витрат по сплаті судового збору на позивача на підставі ч.9 ст. 129 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 9 статті 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Вищевказана норма може бути застосована при наявності одночасно таких умов: вирішення судом спору по суті; встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони. При цьому суд має оцінювати поведінку /дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат, в тому числі з використанням критеріїв, визначених у ч.5статті 129 ГПК України; враховувати загальні засади цивільного законодавства, такі як справедливість, добросовісність та розумність, які і встановлюють певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Варто вказати, що норма ч.9 ст. 129 ГПК України носить диспозитивний характер і є правом суду на її застосування з урахуванням конкретних обставин та за внутрішнім переконанням. Таким чином, встановлено право, а не обов`язок суду розподілити судові витрати у відповідний спосіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2024 у справі №910/11896/23. З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар (аканто плюс 28,5 л) на загальну суму 1 057 680 грн, що підтверджується підписаною обома сторонами без жодних зауважень та заперечень видатковою накладною №07/00998 від 31.07.2023. Однак, ПОСП ім. Івана Франка у визначений сторонами строк не оплатив отриманий товар у повному обсязі, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Оскаржуваним рішенням встановлено неналежне виконання ПОСП ім. Івана Франка своїх зобов`язань за договором поставки №6994/23/П/ЛВБТ від 27.07.2023, наслідком чого стало задоволення позову в повному обсязі. Таким чином, саме внаслідок неправильних дій відповідача (не здійснення оплати в повному обсязі у строки, визначені договором поставки від 27.07.2023 та специфікацією №1) позивач був змушений звернувся до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів. Доводи апелянта щодо необхідності покладення судових витрат по сплаті судового збору на позивача, внаслідок невиконання ним вимог ст.222 ГК України, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки ч.2 ст.222 ГК України передбачено право, а не обов`язок учасника господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, звертатись з письмовою претензією до порушника цих прав або інтересів. Відтак, відсутність у матеріалах справи направленої відповідачу письмової претензії задля досудового врегулювання спору, не свідчить про його виникнення внаслідок неправильних дій позивача. Таким чином враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість покладення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 4909,87 грн на відповідача. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевказане, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи. Керуючись ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення Господарського суду Волинської області від 16.04.2024 у справі №903/146/24 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Мельник О.В. Суддя Гудак А.В. Суддя Олексюк Г.Є.