Постанова 4855 № 750/4955/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 750/4955/24 Суддя (судді) першої інстанції: Рахманкулова І.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Сорочка Є.О., Кузьменка В.В., за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 квітня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу № 1 роти № 1 БУПП в Чернігівській області Потебні Леоніда Олексійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу № 1 роти № 1 БУПП в Чернігівській області Потебні Леоніда Олексійовича про скасування постанови від 01.04.2024 серії ЕНА № 1801759 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. Обґрунтовано позов тим, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки Правил дорожнього руху він не порушував, а тому його безпідставно зупинив інспектор поліції і вимагав надати документи. Оскільки у відповідача були відсутні підстави для зупинення транспортного засобу, відсутні і законні підстави вимагати пред`явити документи без надання законом визначеної підстави зупинки. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 квітня 2024 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального/процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.07.2024. Апелянт у судовому засіданні у повному обсязі підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не зґявився, будучи належним чином повідомлений про дату та час розгляду апеляційної скарги. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з постанови серії ЕНА № 1801759, винесеної 01.04.2024 о 23 год. 42 хв. інспектором 1 взводу 1 роти БУПП в Чернігівській області Потебнею Л.О. у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП слідує, що 01.04.2024 о 23 год. 25 хв. водій ОСОБА_1 керував на автодорозі МО-1 97 км автомобілем Ауді А6, д.н.з НОМЕР_1 , не пред`явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційного документа на автомобіль, а також поліс обов`язкового страхування власника наземного транспортного засобу, чим порушив п. 2.4 а ПДР України. У п.7 постанови зазначено, що до неї додається відео пв 472734. Позивач у пунктах 8 та 9 оскаржуваної постанови поставив свій підпис у графі, що права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження за статтею 289 КУпАП йому роз`яснені, а також підпис про отримання копії постанови. Позивач наголошує на тому, що порушень ПДР не вчиняв, а оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що зупиняючи транспортний засіб позивача та здійснюючи перевірку документів, як превентивний захід в умовах дії воєнного стану, уповноважена особа Національної поліції діяла в межах повноважень та у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію» та положень чинного законодавства. Доводи апеляційної скарги: судом не було враховано того, що позивач правил ПДР України не порушував, а відповідач не зміг пояснити та вказати конкретно визначену ст. 35 Законом України «Про Національну поліцію» підставу для зупинки транспортного засобу (у чому полягало порушення), при цьому, важливим є те, що позивач не відмовлявся від надання запитуваних документів, а вимагав конкретних підстав для зупинки. Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Закон України «Про Національну поліцію», визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Так, згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до положень ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що 01.04.2024 о 23 год. 25 хв. водій ОСОБА_1 керував на автодорозі МО-1 97 км автомобілем Ауді А6, д.н.з НОМЕР_1 , не пред`явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційного документа на автомобіль, а також поліс обов`язкового страхування власника наземного транспортного засобу, чим порушив п. 2.4 а ПДР України. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 126 КУпАП, передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством. Підпунктом «б» пункту 2.1 розділу 2 Правил дорожнього руху, визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі реєстраційний документ на транспортний засіб. Так, позивач наголошує, що відповідач не мав визначених ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» підстав для зупинки його транспортного засобу. У свою чергу, відповідачем до матеріалів справи було надано відеозапис, яким зафіксовано неодноразову вимогу поліцейського, висловлену позивачу, про пред`явлення посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, попередження водія про те, що відносно нього буде складено постанову за ч. 1 ст. 126 КУпАП, проте позивач дані вимоги не виконав, повідомивши, що виконає це лише після того, як інспектор надасть докази законності зупинки його автомобіля чи докази вчинення ним адміністративного правопорушення. Згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб. Перелік підстав за яких поліцейський може зупинити транспортний засіб передбачено у ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до п. 1, 7 якої, такою підставою є: порушення водієм Правил дорожнього руху; прийняття уповноваженим органом державної влади рішення про обмеження чи заборону руху. Частиною 3 наведеної статті, встановлено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Пунктом 2 ч. 1 ст. 32 Закону № 580-VIII, вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав). Частиною 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію», передбачено, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в України продовжувався відповідними Указами Президента, внаслідок чого він діяв станом на день винесення оскаржуваної постанови та триває і на даний час. Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі Порядок № 1455) визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Згідно з п. 2, 3 Порядку № 1455, правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України, Закон України "Про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях". Під терміном блокпост мається на увазі посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в`їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану; Згідно п.10 Порядку № 1455, заходи з контролю в`їзду/виїзду включають перевірку на блокпостах: документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо). Відповідно до п. п.1 п. 20 Порядку № 1455, заходи з контролю в`їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (); проведення документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар); затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб. Отже, водійське посвідчення є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус в частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами та уповноважені особи Національної поліції наділені повноваженнями перевірки таких документів при здійсненні заходів з контролю в`їзду/виїзду на блокпостах. З позовної заяви та доводів апеляційної скарги вбачається, що позивач визнає факт своєї відмови у пред`явленні посвідчення водія, однак вважає, що поліцейський не мав права вимагати у позивача пред`явити його для перевірки під час зупинки на блокпосту. Колегія суддів вважає, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Зазначене узгоджується із висновком постанови Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 127/19283/17. Доводи позивача, про те, що доказів вчинення ним будь-яких порушень, внаслідок яких у інспектора виникало право вимагати від позивача пред`явити документ на транспортний засіб, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки зазначені обставини не є підставою для визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, адже дії поліцейського по зупинці транспортного засобу не є предметом даного спору. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі № 524/126/17. На думку позивача, він мав право не пред`являти посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського для перевірки, оскільки зупинка була здійснена не на вимогу поліцейського в результаті вчинення позивачем порушення ПДР, однак такі доводи не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до іншого обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи. Таким чином, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що зупиняючи транспортний засіб позивача та здійснюючи перевірку документів, як превентивний захід в умовах дії воєнного стану, уповноважена особа Національної поліції діяла в межах повноважень та у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію» та положень чинного законодавства, а отже, оскаржувана постанова про притягнення позивача до відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, згідно з ч. 3 ст. 272 КАС України. Судові витрати не підлягають розподілу. Керуючись ст. ст. 243, 250, 272, 286, 315, 316 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 квітня 2024 р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді Є.О. Сорочко В.В. Кузьменко