Постанова 4851 № 440/6733/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2024 р. Справа № 440/6733/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Мельнікової Л.В. , Курило Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 23.01.24 по справі № 440/6733/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті , Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: До Полтавського окружного адміністративного суду 26.05.2023 надійшов позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову №191369 про застосування адміністративно-господарського штрафу. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оскаржуваною постановою №191369 від 01.05.2023 відносно позивача застосовано адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", за висновками акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт №252467 від 30.03.2023 водієм позивача під час здійснення автомобільного перевезення 30.03.2023 не надано протоколу перевірки та адаптації тахографа. Позивач наголошує, що автомобіль не обладнаний тахографом, водій мав індивідуальну контрольну книжку. Про що написав у поясненнях у акті проведення перевірки від 30.03.2023. Тому вважає, що в його діях жодних ознак порушень законодавства про автомобільний транспорт не має. Наведені обставини, на думку позивача, є підставою для скасування оскаржуваної постанови. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.012024 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу Державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України та безпеки на транспорті про скасування постанови задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті № 191369 від 01.05.2023 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судовий збір в сумі 1073,60 грн. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про безпідставність доводів позивача про відсутність підстав для притягнення його до відповідальності через відсутність в його діях складу порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, оскільки водієм транспортного засобу ведеться індивідуальна контрольна книжка з метою обліку робочого часу та часу відпочинку. Пункт 6.3 Положення №340, на який посилається позивач в позовній заяві, про можливість використання індивідуальної контрольної книжки водія стосується інших транспортних засобів, які не згадуються у пункті 6.1 Положення №340. Водночас, транспортний засіб позивача підпадає під дію зазначеного пункту. Таким чином, ведення водієм індивідуальної контрольної книжки не замінює обов`язок автомобільного перевізника використовувати для цього перевезення лише автомобіль, що обладнаний тахографом, а водія - мати відповідні документи, які підтверджують його використання. Враховуючи імперативні вимоги пункту 6.1 Положення №340, саме для: 1) автобусів, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км; 2) вантажних автомобілів з повною масою понад 3.5 тонн, встановлення тахографів є обов`язком, а не правом. Пункт 6.3 Положення №340 про можливість використання індивідуальної контрольної книжки водія стосується інших транспортних засобів, які не згадуються у пункті 6.1 Положення №340. Окрім того, на момент здійснення перевірки у водія наявна та заповнена індивідуальна контрольна книжка водія, проте її не залучено до матеріалів перевірки з огляду на ненадання її посадовим особам відповідача, а надано лише разом з позовною заявою. Також зазначив, що виявлення факту порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт та встановлення наявності підстав для притягнення особи до відповідальності за виявлене порушення відбувається саме на момент проведення рейдової перевірки на основі пред`явлених водієм документів. Таким чином, оскільки на момент проведення рейдової перевірки 30.03.2023 у позивача під час керування транспортним засобом при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень був відсутній діючий та повірений тахограф та відповідний протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області правомірно притягнуто перевізника ОСОБА_1 до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт у виді адміністративно- господарського штрафу. Між тим, апелянт посилався на численну практику апеяційних судів. Позивач надав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що при складанні акту перевірки №252467 від 30.03.2023 посадовими особами відповідача зазначено, що позивачем порушено ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" щодо відсутності протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, в результаті чого винесено постанову №191369 від 01.05.2023 року про застосування до нього адміністративно - господарського штрафу у сумі 17000 грн. Проте при винесенні спірної постанови відповідачем не враховано, що згідно з п. 1.4. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту і зв`язку України № 340 від 07.06.2010, це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій. Так, Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" № 338-р від 25.03.2020 з подальшими змінами, з урахуванням поширення на території України гострої респіратор хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження СОVID-19 у країнах із пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природа характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установити для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 квітня 2023 року. Окрім того, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 24 лютого 2022 року, з наступними продовженнями включно до цього часу. Отже на момент перевірки посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті, одночасно діяли дві надзвичайні ситуації природного та воєнного характеру, а тому посилання відповідача на невиконання позивачем вимог Положення № 340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій, є незаконним. Просив апеляційну скрагу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 30.03.2023 старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Козловим Є.А. у с. Соснівка, Кременчуцького району, Полтавської області на підставі направлення від 27 березня 2023 №008191 на рейдову перевірку проведено перевірку транспортного засобу Mercedes-Bens, державний номерн6ий знак НОМЕР_1 , що належить на праві власності та використовується для здійснення перевезень ОСОБА_1 . Під час цієї рейдової перевірки встановлено перевезення автомобільним перевізником вантажів за відсутності визначених у ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, а саме: протоколу перевірки та адаптації тахографа, про що складено акт перевірки № 252467від 30.03.2023. Акт перевірки №252467 від 30.03.2023 містить підпис ОСОБА_1 та його пояснення, в яких він зазначає, що "його автомобіль не обладнаний тахографом, він здійснює перевезення по особистій картці водія". Надалі вказані матеріали перевірки передані для розгляду в орган державного контролю за місцезнаходженням автомобільного перевізника (власника транспортного засобу), тобто до Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області. 01 травня 2023 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області винесено постанову №191369 про застосування адміністративного-господарського штрафу, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. за порушення статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Вважаючи постанову протиправною, позивач звернувся до суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав їх обгрунтованості. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ. Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ). Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. На виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті. Відповідно до п. 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Згідно з п.п. 1, 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті. Як зазначено у п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи. Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті, як структурні підрозділи апарату служби за переліком згідно з додатком

3. Статтею 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується. Статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Частиною першою статті 34 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ передбачено, що автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів. Згідно зі статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для регулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України. Отже, перелік документів, наведений у статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ не є вичерпним. Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567. Згідно з абзацом 1 пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом. З акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30.03.2023 №252467 встановлено, що при перевезенні пасажирів в режимі нерегулярних перевезень за маршрутом Кременчук-Харків-Кременчук згідно договору про нерегулярні перевезення від 30.03.2023, у водія на момент проведення перевірки відсутні документи визначені ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, передбачений п.3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв на автомобільному транспорті затвердженої Наказом Міністерства інфраструктури України №385 та п.6.1 Положення, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07 червня 2010 року №340, також перевізником станом на 30.03.2023 транспортний засіб не внесено до Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб - підприємців, чим порушено вимоги п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України №1001 від 02.12.2015. Вказаний акт підписаний та вручений позивачу, що не заперечується сторонами та не є спірним при розгляді даного спору. У вказаному акті позивач зазначив, що його транспортний засіб не обладнаний тахографом, відповідно він здійснює перевезення пасажирів по індивідуальній картці водія. Пунктом 25 Порядку №1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Відповідно до пунктів 26, 27 Порядку №1567, справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком

5. На виконання вказаних норм права, відповідач 18.04.2023 рекомендованим листом з повідомленням про вручення №3602024202713 відповідно до списку згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих №7649 на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу направлено повіомлення за вих. №25600/34/24-23 від 18.04.2023 про призначення розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 01.05.2023 та необхідність з`явитись до Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області для участі у розгляді справи та наданні відповідних пояснень /заперечень. Вказане поштове відправлення №3602024202713 згідно даних сервісу відстеження поштових відправлень офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта" отримано позивачем 11.05.2023, хоча відправлення перебувало в точці видачі та очікувало отримання позивачем з 26.04.2023, тобто за 4 дні до дати розгляду справи про порушення. Колегія суддів зазначає, що вказане свідчить, що позивач мав можливість отримати дане повідомлення з 26.04.2023, проте вказаним правом не скористався. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що відповідач належним чином повідомив позивача про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а у зв`язку із неявкою уповноваженої особи суб`єкта господарювання, правомірно розглянув справу без її участі. Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 11.02.2020 у справі №820/4624/17. 01 травня 2023 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області винесено постанову №191369 про застосування адміністративного-господарського штрафу, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. за порушення статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344 передбачена відповідальність автомобільних перевізників за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В даному випадку сутність виявленого порушення полягає у тому, що під час проведення перевірки водій позивача не надав передбачений законодавством інший документ, зокрема документ протокол перевірки та адаптації тахографа, оскільки автомобіль не був обладнаний тахографом. Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку визначені Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, згідно пункту 1.3 якого вимоги Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Пунктом 6.3 Положення №340 передбачено, що водій, який керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водіїв. Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: - організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; - здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; - забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; - здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством. В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин. Згідно з визначенням, яке міститься у Положенні № 340, тахограф це контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування. Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена. Згідно з пунктом "а" частини першої статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями. Частиною третьою статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні. Приписи пункту "а" частини першої статті 10 вказаної Конвенції, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія. Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 06.06.2024 у справі №440/5921/23, які враховуються судом в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України. Так, у позивача дійсно був відстуній під час перевірки протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Проте у позивача наявна індивідуальна контрольна книжка водія, в якій відображено відомості про тривалість змінного періоду керування відповідно до вимог Положення № 340 (а.с.10-11), наявність якої не заперечується відповідачем в апеляційній скарзі. Між тим, відповідач зазначив, що індивідуальна картка водія не залучена до матеріалів перевірки, з огляду на ненадання її перевіряючим відповідача. В той же час, Державна служба України з безпеки на транспорті зазначає про наявність заповненої індивідуальної картки водія на момент проведення перевірки. Доказів ненадання на вимогу контролюючого органу вказаної картки матеріали справи не містять, як і не зафіксований даний факт у акті проведеної перевірки. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що у позивача на вимогу приписам пункту 6.3. Положення №340 під час перевірки транспортного засобу на маршруті Кременчук-Харків-Кременчук була наявна оформлена індивідуальна контрольна книжка водія, що не заперечувалось самим відповідачем в апеляційній скарзі. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що оспорювана постанова відповідача від 01.05.2023 №191369 року про застосування до ОСОБА_1 адміністративно - господарського штрафу у сумі 17000 грн є протиправною та підлягає скасуванню. Стосовно посилань позивача на те, що на момент проведення перевірки посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті, одночасно діяли дві надзвичайні ситуації природного та воєнного характеру, колегія суддів зазначає наступне. Так, Верховний Суд у постанові від 06.06.2024 у справі №440/5921/23 дійшов висновку, що пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338-р з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України, установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації, дія якого продовжена до 30 червня 2023 року. Згідно з Указом Президента України № 64/2022 з 24 лютого 2022 року із 05 години 30 хвилин в Україні діє воєнний стан у зв`язку із військовою агресією РФ проти України. Отже, в Україні з 25 березня 2020 року до 30 червня 2023 року діяв режим надзвичайної ситуації, а з 24 лютого 2022 року діє воєнний стан. Пунктом 1.4. Положення № 340 визначено його поширення на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема, під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій. У свою чергу, із системного аналізу положень пункту 1.4. Положення № 340 вбачається, що дія вказаної норми розповсюджується на перевізників лише у випадках, коли надзвичайна ситуація має безпосередній вплив на здійснення перевезення та унеможливлює або суттєво ускладнює виконання перевізником вимог цього положення. За перевіркою матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 здійснював перевезення пасажирів з метою запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, або усунення її наслідків, також позивачем не наведено обставин, які б унеможливлювали або перешкоджали виконанню ним вимог пункту 6.3 Положення №

340. Тому, вказані посилання позивача є безпідставними. Стосовно посилань відповідача на рішення судів апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що останні є безпідставними, оскільки судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 по справі № 440/6733/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді Л.В. Мельнікова Л.В. Курило