Постанова 4811 № 444/3283/22

Справа № 444/3283/22 Головуючий у 1 інстанції: Олещук М. М. Провадження № 22-ц/811/1138/24 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Н.П. Крайник суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри при секретарі: Х.Б. Назар розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 27 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, - в с т а н о в и в: У провадженні Жовківського районного суду Львівської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. 20.12.2023 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну ОСОБА_1 квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Заяву обґрунтовував тим, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виник спір щодо повернення боргу за договором позики в сумі 50 000 доларів США. Підставою для подання зазначеного позову стало те, що 19 вересня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики коштів у сумі 50 000 доларів США, які вона зобов`язувалася повернути до 01 грудня 2022 року, що підтверджується підписаною нею розпискою. Отримані за договором позики кошти ОСОБА_1 не повернула. Як стало відомо позивачу, зокрема з відзиву, поданого стороною відповідача, єдиним майном ОСОБА_1 за рахунок якого може бути здійснено виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, є належна відповідачці квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Належність зазначеної квартири саме ОСОБА_1 підтверджується листом ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 1799 від 03 травня 2023 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав, на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що зазначена квартира не перереєстровувалася. Відчуження відповідачкою зазначеного нерухомого майна істотно ускладнить виконання рішення суду та поновлення порушених майнових прав позивача. Оскаржуваною ухвалою заяву про забезпечення позову, подану представником позивача ОСОБА_3 - адвокатом Мотрук Мар`яном Юрійовичем задоволено частково. В порядку забезпечення позову заборонено відчуження квартири, яка є у власності відповідачки ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . У задоволенні решти вимог заяви відмовлено. Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Вважає ухвалу суду незаконною, необгрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норми процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначає, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дії відповідачки спрямовані на відчуження нерухомого майна, а саме квартири у АДРЕСА_1 , а тому не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Також позивач не надав доказів того, що ОСОБА_1 є власником квартири, на яку накладено арешт. Так, ОСОБА_1 лише зареєстрована у зазначеній квартирі та не є її власником. Власником квартири, на яку просив накласти арешт представник відповідача, є ОСОБА_5 , якій квартира належить на підставі договору купівлі-продажу квартири від 03.08.2001 року, що підтверджується реєстраційним посвідченням про право власності серії НОМЕР_1 від 03.11.2001 року. Просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. У засіданні колегії суддів Рівіс С.О. скаргу підтримала з підстав, наведених у ній, просила скаргу задоволити. Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 проти скарги заперечив. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При цьому, співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України в постанові № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забепечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог; пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушенні у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605цс16 від 25.05.2016 року, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Таким чином, забезпечення позову покликане забезпечити належне виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тобто вплинути на можливе утруднення його виконання чи сприяти уникненню можливості його невиконання. Вказані заходи не стосуються інших можливих подальших наслідків, що можуть виникнути внаслідок задоволення позовних вимог. Як убачається з матеріалів справи, 14.12.2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідачки в його користь заборгованість за договором позики в розмірі 50 000 доларів США, що в перерахунку на національну грошову одиницю України за курсом НБУ станом на день звернення до суду становить 1 828 000 грн. 20.12.2023 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на належну ОСОБА_1 квартиру за адресою АДРЕСА_1 .Посилався на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Задовольняючи частково заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, щоміж сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а тому слід забезпечити такий шляхом заборони відчуження квартири за адресою АДРЕСА_1 , яка є у власності відповідачки ОСОБА_1 . При цьому, суд першої інстанції вважав, що даний вид забезпечення позову не призведе до обмеження прав сторін, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача. Вжиття такого заходу не порушує принципів змагальності та процесуального рівноправ`я сторін, не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи. Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується повністю. Враховуючи, що предметом даного спору у даній справі є стягнення з відповідачки заборгованості за договором позики в розмірі 50 000 доларів США, застосований судом вид забезпечення позову у виді заборони відчуження квартири, яка є у власності відповідачки ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , є співмірним із заявленими позовними вимогами. Доводи скарги щодо належності квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_5 колегія суддів не враховує, оскільки такі спростовуються матеріалами справи, а саме договором міни квартир від 01.11.2001 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , реєстраційним посвідченням серії НОМЕР_2 від 15.11.2001 року та довідкою ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 2094 від 13.05.2024 року, згідно яких відповідачка є власником зазначеного вище нерухомого майна. Доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 27 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 12 липня 2024 року. Головуючий: Н.П. Крайник Судді: Я.А. Левик М.М. Шандра