Постанова 4818 № 636/5008/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 03 липня 2024 року м. Харків справа № 636/5008/21 провадження № 22-ц/818/1691/24 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого - Пилипчук Н.П., суддів Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Львової С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сетам» Міністерства юстиції України, Чугуївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_2 про визнання електронних торгів недійсними, скасування акту та протоколу про проведення електронних торгів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 лютого 2024 року, ухвалене суддею Золотоверх О.О., - В С Т А Н О В И В : У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державного підприємства «Сетам» Міністерства юстиції України, Чугуївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_2 про визнання електронних торгів недійсними, скасування акту та протоколу про проведення електронних торгів. В обгрунтування позову зазначає, що вона є власником частини будинку АДРЕСА_1 , який розташований на приватизованій земельній ділянці, що знаходиться у власності позивача. В провадженні Чугуївського ВДВС перебуває зведене виконавче провадження №62100659 з примусового стягнення з неї 56 404,80грн. Від МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та м. Чугуєву надійшло повідомлення про проведення оцінки належній їй частки будинку, та вказана частка була виставлена на примусовий продаж на електронних торгах через майданчик ДП «Сетам» лот №486849 з початковою ціною 98472,50грн. без урахування ціни приватизованої земельної ділянки, на якій розташована частка будинку. Зазначає, що вона постійно користується та фактично проживає за вказаною адресою, майно перейшло їй у спадок від батьків. З постанови про закриття виконавчого провадження вона дізналася, що її майно було продано, власником став ОСОБА_2 . Акт щодо проведених торгів їй надано не було. Вважає, що торги були проведені з грубим порушенням законодавства. Також зазначає, що вона не отримувала повідомлення щодо оцінки належного їй майна, а також щодо того, що будуть проведені торги з реалізації майна. Державним виконавцем порушено її право подати заперечення щодо оцінки майна та право прийняти участь у торгах. 22 березня 2023 року ОСОБА_1 було подано до суду уточнену позовну заяву в якій зазначає, що вона не здогадувалася про намір виконавця передати арештоване майно на реалізацію, оскільки з її пенсії з 2020 року регулярно проводилися відрахування на погашення за виконавчим провадженням. Жодних документів щодо проведених торгів їй надано не було. Із сайту вона дізналася, що належне їй майно тричі виставлялось на продаж 08 липня 2021 року, 28 липня 2021 року та 17 серпня 2021 року. Згідно протоколу електронних торгів, акту про проведені торги та свідоцтва ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок, проте жодної інформації щодо земельної ділянки, на якій він розташований, немає, що є істотним порушенням, оскільки згідно Порядку інформація щодо нерухомого майна повинна містити інформацію щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване. Згідно чинного законодавства розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності. Інформаційне повідомлення про електронні торги є пропозицією про укладення договору купівлі-продажу та має містити істотні умови майбутнього правочину. Проте згідно інформаційного повідомлення на сайті ДП «Сетам» розмір земельної ділянки зазначено 0,0000 кв.м., у протоколі торгів №550529 зазначено лише частина житлового будинку загальною площею 56,5 кв.м., акт та свідоцтво не містять будь яких відомостей про розміри та кадастровий номер земельної ділянки під частиною житлового будинку. Отже отримавши документи від виконавця організатор торгів, вбачаючи недостатність даних, повинен був повернути їх на доопрацювання. Враховуючи, що їй належить частина земельної ділянки за вказаною адресою, вартість якої складає 126632,12грн., стартова ціна лоту могла складати 242482,12грн. Сама оцінка житлового будинку нею не оскаржується. Однак при підготовці до торгів та їх проведенні не було враховано частину земельної ділянки, відведеної під частину будинку та наданої для обслуговування вказаного будинку, земельна ділянка не була виділена в окремий об`єкт. Отже торги були проведені з порушенням, повинні бути визнані недійсними, що в свою чергу призведе до визнання недійсними протоколу торгів, акту про проведені торги та свідоцтва, виданого за результатами торгів. З урахування викладеного просить суд: визнати недійсними електронні торги, які були проведені ДП «Сетам» Міністерства юстиції України 17 серпня 2021 року щодо продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м.; визнати недійсним протокол №550529 про проведення електронних торгів від 17 серпня 2021 року, виданий ДП «Сетам» Міністерства юстиції України, з реалізації 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м., реєстраційний номер лота 489287; визнати недійсним акт про проведені електронні торги, затверджений начальником Чугуївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області СМРУ МЮ (м. Харків) Кононенком Р.М. 31 серпня 2021 року, щодо продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м.; визнати недійним свідоцтво, видане 09 вересня 2021 року приватним нотаріусом Чугуївського РНО Харківської області Алексик Т.В., за реєстровим №1080, яким засвідчено придбання ОСОБА_2 1/2 частини у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 06 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що державним виконавцем на торги було виставлено належну їй 1/2 частину вказаного вище житлового будинку без земельної ділянки на які ця частина житлового будинку розташована. Зазначає, що електронні торги по своїй суті є договором купівлі-продажу. При відчуженні житлового будинку істотною умовою договору купівлі-продажу є зазначення в ньому інформації про земельну ділянку на якій він розташований. Крім того, вартість1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки на якій він розташований є неспівмірною із сумою її боргу, а саме в двічі перевищую розмір її боргу за виконавчими провадженнями. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що нею було повідомлено виконавця щодо існування у її власності земельної ділянки за вказаною адресою, не надано до суду доказів того, що частина житлового будинку розташовується на частині земельної ділянки, яка перебуває у її власності, за вказаною адресою, не надано доказів оскарження дій виконавця при проведенні опису та арешту майна 15 грудня 2020 року. Проте, погодитися із таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину №1-1050 ВРІ №907393 від 08 квітня 2021 року, договору про зміну частин в житловому будинку ВТО №583336, в реєстрі №1-2540 від 10 грудня 2013 року на праві власності належала частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Інша частина належить ОСОБА_3 на підставі договору про зміну частин в житловому будинку (т.1 а.с.6-7). Також, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВРТ №469514 від 23.07.2012, зареєстрованого в реєстрі за №1-1993, на праві спільної часткової власності належить земельна ділянка площею 0,0934га кадастровий №6312000000:18:003:0007, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Інша частина належить ОСОБА_3 (т.1 а.с.10-13). Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 20 травня 2019 року у справі №636/2355/18, яке постановою Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишено без змін, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 стягнуто в рахунок відшкодування матеріальної шкоди грошову суму в розмірі 31300грн., 20000грн. моральної шкоди, 4400грн. витрат на професійну правничу допомогу та 704.80грн. судового збору (т.1 а.с.230-232, 234-237). Постановою державного виконавця від 09 січня 2020 року відкрито виконавче провадження №60944839 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 витрат на правничу допомогу у розмірі 4400,00грн. та сплаченого судового збору у розмірі 704,80грн. (т.1 а.с.28-29). Постановою державного виконавця від 14 січня 2020 року по ВП №60944839 боржника накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 (т.1 а.с.34-35). Згідно копії постанови державного виконавця від 14.01.2020 по ВП №60944839 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження для боржника ОСОБА_1 визначено розмір мінімальних витрат у сумі 269,00грн. (т.1 а.с.32-33). В рамках ВП №60944839 з примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 витрат на правничу допомогу у розмірі 4400грн. та сплаченого судового збору у розмірі 704,80грн. Постановою державного виконавця від 23 січня 2020 року звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (т.1 а.с.26-27). З копії постанови державного виконавця від 15 травня 2020 року про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження (т.1 а.с.24) вбачається, що на примусовому виконанні у Чугуївському ВДВС перебуває зведене виконавче провадження №62100659 (об`єднані ВП №60944839, №60944842, №60944845) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000грн., в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 31300грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 4400грн. та сплачений судовий збір у розмірі 704,80грн.. Згідно постанови державного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15 грудня 2020 року по ЗВП №62100659 описано та накладено арешт та майно ОСОБА_7 , а саме:1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 (т.1 а.с.18-19). Згідно копії постанови державного виконавця від 06 вересня 2021 року по ВП №60944839 про виведення виконавчого провадження із зведеного виконавчого провадження виконавче провадження №60944839 з примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 витрат на правничу допомогу у розмірі 4400,00грн. та сплаченого судового збору у розмірі 704,80грн. виведено із зведеного виконавчого провадження №62100659 (т.1 а.с.22-23). Згідно копії постанови державного виконавця від 06 вересня 2021 року по ВП №60944839 про закінчення виконавчого провадження провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 витрат на правничу допомогу у розмірі 4400,00грн. та сплаченого судового збору у розмірі 704,80грн. закрито у зв`язку з погашенням (т.1 а.с.20). В подальшому, 28 травня 2021, що не заперечується учасниками справи, державним виконавцем було передано 1/2 частину вказаного житлового будинку на реалізацію ДП «СЕТАМ». Згідно копії протоколу №548199 проведення електронних торгів від 28 липня 2021 року з реалізації лоту №486849 (1/2 частини житлового будинку загальною площею 56,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ), стартова ціна 98472,50грн. не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів (т.1 а.с.40). Згідно копії протоколу №550529 проведення електронних торгів від 17 серпя 2021 року з реалізації лоту №489287 (1/2 частини житлового будинку загальною площею 56,5кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ), стартова ціна 81095,00грн., переможцем є ОСОБА_2 з найвищою ціновою пропозицією (ціна продажу 81095,00грн.). Інформація щодо проведених торгів також зазначена у витягу щодо проведених торгів (т.1 а.с., 41, 42-45). Згідно копії акту про проведені електронні торги від 31 серпня 2021 року передано на реалізацію належне ОСОБА_1 майно, а саме: 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Переможцем торгів є ОСОБА_2 (т.1 а.с.161). Згідно копії свідоцтва від 09 вересня 2021 року зареєстроване в реєстрі за №10810 серії НРК №706557 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 , що раніше належала ОСОБА_1 , придбана ОСОБА_8 за суму 81095,00 грн. (т.1 а.с.162). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 жовтня 2021 року №280981037 власниками житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по частині) (т.1 а.с.46-47). У позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставі своїх позовних вимог, посилається на те, що вона не погоджується з продажем спірної квартири, вважає, що електронні торги були проведені з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки вона не отримувала повідомлення щодо оцінки належного їй майна, а також щодо того, що будуть проведені торги з реалізації майна. Державним виконавцем порушено її право подати заперечення щодо оцінки майна та право прийняти участь у торгах. Крім того, при підготовці до торгів та їх проведенні не було враховано частину земельної ділянки, відведеної під частину будинку та наданої для обслуговування вказаного будинку, земельна ділянка не була виділена в окремий об`єкт. Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства. За загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (частина перша статті 61 Закону України «Про виконавче провадження). Згідно правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі №678/301/12 частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу; або не випливає з їхньої суті. Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі - Тимчасове положення). При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6). У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення положень закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Отже, проведення прилюдних торгів з порушенням є підставою для визнання цих торгів недійсними лише за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (частина перша статті 61 Закону України «Про виконавче провадження). Відповідно до ч.1 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону й здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною; реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 50 мінімальних розмірів заробітної плати; за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів,' повітряних морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна. Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Згідно із Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року (надалі Порядок), організатор електронних торгів - державне підприємство, яке належить до сфери управління Міністерства юстиції України та уповноважене відповідно до законодавства на здійснення заходів зі створення та супроводження програмного забезпечення системи електронних торгів, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у цій системі, на організацію та проведення електронних торгів, забезпечення збереження майна, виконання інших функцій, передбачених цим Порядком. Згідно пунтку 2 розділу II Порядку Організатор здійснює внесення до Системи інформації про арештоване майно (формування лота) за заявкою відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Відповідно до пункту З розділу II Порядку Виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу. Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі Організатору. Заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі): копія виконавчого документа, а в разі наявності зведеного виконавчого провадження - довідка виконавця щодо загальної кількості виконавчих документів та суми, що підлягає стягненню за ними; копія постанови про опис та арешт майна боржника, а у разі якщо опис та арешт майна проводили до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-УІІІ «Про виконавче провадження» - копія акта опису та арешту майна боржника; копії документів, що підтверджують вартість (оцінку) майна (повідомлення сторін про визначення вартості майна, акт виконавця про визначення вартості майна або звіт суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про оцінку майна, строк чинності якого відповідає вимогам частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»); у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду; копії документів, що підтверджують наявність (відсутність) чинних обтяжень майна. Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку передлачено, що організатор вносить до Системи інформацію про майно та формує лот аукціону (інформаційне повідомлення про електронний аукціон (аукціон за фіксованою ціною)) на підставі отриманої ним заявки не пізніше ніж на третій робочий день з дати її отримання. Лот вноситься за типом, найменуванням, категорією відповідно до класифікації, яка підтримується Системою, що забезпечує вільний та прямий пошук за відповідними пошуковими критеріями (вид майна, назва, модель, регіон зберігання, стартова ціна, номер виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчого провадження тощо). Інформаційне повідомлення про електронний аукціон (аукціон за фіксованою ціною) повинно містити: загальну інформацію про електронний аукціон (аукціон за фіксованою ціною); інформацію про майно (лот): Якщо реалізації підлягає житловий будинок, квартира або інше житлове приміщення, в інформації про майно додатково зазначаються в тому числі відомості про земельну ділянку, на якій розташований будинок (її правовий режим та розмір) (п.5, 8 розділу ІІІ Порядку). Як зазначалось вище, позивача на праві власності належала 1/2 частина спірного будинку, а також 1/2 частина земельної ділянки на якій він розташований. Разом з тим, як вбачається з інформаційного повідомлення розміщеного на сайті, протоколу торгів №550529, а також акту про проведені електронні торги, останні не містять інформації про розміри та кадастровий номер зазначеної земельної ділянки. Таким чином, з викладеного вбачається, належна позивачці 1/2 частині земельної ділянки, на які розташований спірний будинок не була предметом продажу на прилюдних торгах, тобто не була предметом договору купівлі-продажу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 міститься правовий висновок про те, що метою продажу майна боржника у виконавчому провадженні є задоволення грошових вимог стягувача за виконавчим документом за рахунок виручки від такого продажу. При цьому і боржник, і стягувач, за умови їх добросовісності, заінтересовані в тому, щоб майно боржника було продане за максимально високу ціну. Якщо майно боржника буде продане за меншу ціну, то або виручки не вистачить для задоволення вимог стягувача, або постраждає боржник, який одержить менше коштів, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчим документом і підлягають перерахуванню боржнику (частина шоста статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»). Тому лоти для продажу на торгах мають формуватися таким чином, щоб вони були максимально привабливими для потенційних покупців учасників торгів, аби забезпечити їх конкуренцію і заохотити пропонувати більшу ціну. Такий підхід до формування лотів відповідає як інтересам стягувача та боржника, так і інтересам покупця майна, який заінтересований у придбанні максимально привабливого майна. Отже, зазначений підхід забезпечує в цьому відношенні єдність інтересів і стягувача, і боржника, і покупця майна боржника, якщо вони діють добросовісно. Водночас максимально привабливим для покупця є придбання об`єкта нерухомого майна саме разом із земельною ділянкою, на якій він розташований, ніж придбання такого об`єкта на чужій землі, чи тим більше придбання земельної ділянки, зайнятої чужим об`єктом нерухомого майна. Це ілюструють і обставини справи, яка розглядається: не знайшлося бажаючих придбати лот, сформований із земельної ділянки, зайнятої чужим об`єктом нерухомого майна, а торги не відбулися. При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо право власності на об`єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований, належать одній особі, то відчуження, у тому числі в процедурі виконавчого провадження, об`єкта нерухомості окремо від земельної ділянки або земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості суперечить закону. Зазначеного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з огляду на таке. Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації). Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України в чинній редакції (яка була чинною і під час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18, пункти 8.3 8.5) наголосила на тому, що: - правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, у разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК Українив редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК Українив редакції від 25 жовтня 2001 року (у період з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України; - стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України(зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Штучний правовий відрив об`єктів нерухомості від земельних ділянок, на яких вони розміщені, відбувся за радянських часів з ідеологічних мотивів. Під впливом тодішньої ідеології панувало уявлення, що особи можуть мати право власності на об`єкти нерухомості, але не на земельні ділянки, на яких вони розташовані. Так, Конституцією УРСР 1978 року (частина друга статті 11) було передбачено, що земля є у виключній власності держави. Внаслідок такого підходу існує значна кількість об`єктів нерухомості, які знаходяться у власності приватних осіб, розташованих на землях державної та комунальної власності, причому земельні ділянки під цими об`єктами можуть бути несформованими. Водночас намір законодавця подолати такий штучний правовий відрив об`єктів нерухомості від землі не викликає сумніву. Тому в разі, якщо право власності на об`єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований, належать одній особі, подальше відчуження об`єкта нерухомості окремо від земельної ділянки, а також земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості не допускається. Враховуючи вище викладене, а також те, що предметом договору купівлі-продажу електронних торгів) була лише 1/2 частина спірного житлового будинку, без земельної ділянки на які ця частка розташована, матеріали виконавчого провадження не містять інформації про її оцінку (її вартість не була врахована державним викнавцем), тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що права позивача не порушені. Висновки суду першої інстанції про те, що позивач не повідомила державного виконавця про наявність у неї у власності 1/2 частини земельної ділянки є помилковими, оскільки державний виконавець у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» зобов?язаний вживати передбачені цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а отже останній не позбавлений був можливості зробити відповідні запити для з?ясування наявного у позивача (боржника) майна на яке можна звернути стягенння. Між тим, колегі суддів вважає, що для захисту свого права позивач обрала неефективний спосіб захисту. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 727/10017/18 (провадження № 61-7337св21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. […] Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначено, що «оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)). З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача». Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат»окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22). Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту (пункти 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)). Отже, у розумінні вищевказаних правових висновків позовні вимоги в частині визнання недійсними Протоколу №550529 від 17 серпня 2021 року проведення електронних торгів з реалізації частини спірного житлового будинку, акту від 31 серпня 2021 року про проведені електронні торги, свідоцтва, видане 09 вересня 2021 року на ім?я ОСОБА_2 , є неналежними (неефективними) способами захисту. Між тим, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Посилаючись на незаконність переходу права власності на спірне домоволодіння за результатами проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна у виконавчому провадженні ВП №60944839 до переможця торгів, ОСОБА_1 заявляла лише вимогу про визнання недійсними електронних торгів, оформлених протоколом проведення електронних торгів № 550529 від 17 серпя 2021 року, вимог про витребування нерухомого майна - не заявляла. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17, пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18. Якщо позивач вважає, що покупець не набув право власності на отримане ним спірне майно, зокрема тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то позивач вправі скористатися передбаченими законодавством способами захисту права власності. Для застосування таких способів немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного у подальшому договору купівлі-продажу. Задоволення заявлених позовних вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів і визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу за їх наслідками не призведе до поновлення майнових прав позивача, оскільки ці способи захисту є неефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункти 9.32-9.34)).Якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним і не набув право власності на придбане приміщення, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу. Питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункти 44, 48)). Встановивши, що право власності на спірне домоволодіння зареєстроване за переможцем торгів ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції вважає, що заявлена ОСОБА_1 вимога про визнання недійсним електронних торгів, оформлених протоколом проведення №550529 від 17 серпня 2021 року, не призведе до відновлення його прав на нерухоме майно, яке було відчужене на користь іншої особи. Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 368/861/21, яка має аналогічні обставини. Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність. Відповідно до положень частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Наведене узгоджується з правовими висновками, сформульованими, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52). Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Згідно п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 лютого 2024 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, мотивувальну частину рішення викласти в редакції цієї постанови. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова Ю.М. Мальований