Постанова Київський апеляційний суд № 755/6165/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2024 року м. Київ Справа № 755/6165/24 Провадження № 33/824/3455/2024 Київський апеляційний суд у складі судді Желепи О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через захисника Морозова Вадима Юрійовича, на постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2024 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП ВСТАНОВИВ Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 436520 від 22 березня 2024 року, ОСОБА_1 22 березня 2024 року о 23 год. 20 хв., в м. Києві по пр-ту Соборності, керував транспортним засобом «Hyundai Elantra» д.н.з НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку із застосуванням технічного приладу «Alcotest Drager», проба позитивна, результат 1,85%, тест № 1237. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день винесення постанови становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 605 грн 60 коп. Не погодившись з такою постановою, ОСОБА_1 через свого захисника Мороза В.Ю. 12 червня 2024 року подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на відеозаписі не зафіксовано ознак сп`яніння та факту керування ним транспортним засобом. Вказує, що працівниками поліції не роз`яснено йому порядку проходження огляду на стан сп`яніння за допомогою приладу «Драгер», а також не доставили до лікаря-нарколога та не склали письмового направлення про проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я. Зазначає, що поліцейськими не було залучено свідків при проведенні огляду на стан сп`яніння, а також не зроблено пробного забору повітря перед таким оглядом. Із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 295/3099/17 та від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а, вважає, що в матеріалах справи не зазначено даних засобів відеофіксації, зокрема модель, серія та номер, а тому такий відеозапис не може бути доказом по справі. У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки за адресою, вказаною ним працівникам поліції. Захисник ОСОБА_1 - адвокат Рясний В.Д. у судовому засідання в режимі відео конференції доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у ній, просив задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. За пунктом 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9). Відповідно до п. 2.9 «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;. Частиною 1 ст. 130 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність зокрема за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Судом першої інстанції встановлено, що вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП повністю доведена доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення ААД №436520, результатом тестування щодо виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції за допомогою приладу «Драгер», тест №1237, проба позитивна - 1,85%, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням технічних засобів, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1722208, карткою на особу, реєстраційною карткою на транспортний засіб та відеозаписами, зафіксовані на портативні нагрудні відеореєстратори № 467200 та 473793. Під час дослідження вказаних відеозаписів в судовому засіданні, судом не встановлено факт здійснення тиску працівниками правоохоронного органу на ОСОБА_1 , окрім того останньому були роз`яснені права. Також, на відеозаписі чітко прослідковується причинно-наслідковий зв`язок зупинки транспортного засобу та його перебування у крайній правій смузі, що безпосередньо свідчить про факт керування ОСОБА_1 вказаним авто. Останнім під час складення протоколу про адміністративне правопорушення не спростовувався факт безпосереднього керування транспортним засобом. Окрім того, працівниками поліції було роз`яснено право на проходження повторного огляду у лікаря-нарколога, проте ОСОБА_1 у мовчазному порядку висловив свою незгоду із вказаною пропозицією та не наполягав на доставленні його до медичної установи з метою проходження огляду у лікаря-нарколога. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, а також підтверджуються належними та допустимими доказами, що містяться у матеріалах справи. Доводи апеляційної скарги про відсутність зафіксованого факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом є безпідставними, оскільки з наявного в матеріалах справи відеозапису чітко вбачається момент зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 . Крім цього, вказаний факт підтверджується постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1722208, відповідно до якої ОСОБА_1 рухався смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеної дорожнім знаком 5.11. Така постанова не оскаржена. Відповідно ОСОБА_1 погодився з обставинами, що в такій постанові зазначені, в тому числі і факт керування транспортним засобом. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується відеозаписом, ОСОБА_1 на місці зупинки не висловлював жодних заперечень щодо того, що він не керував транспортним засобом, навпаки він погоджувався із інкримінованими йому порушеннями ПДР (проїзд на заборонений червоний сигнал світлофора та рух смугою громадського транспорту) та винесеною у зв`язку із цим постановою (23:23:00). Такими ж безпідставними є доводи про відсутність на відеозаписі ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 , оскільки за приписами ст. 266 КУпАП та Інструкції № 1452/735 підстава для проведення огляду на відповідний стан сп`яніння випливає саме із внутрішнього переконання поліцейського, що особа перебуває у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Поліцейським було виявлено запах алкоголю у салоні автомобіля ОСОБА_1 (23:21:40), після чого останньому запропоновано зробити подих у сторону поліцейського, внаслідок чого підозра про наявність ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 підтвердилася (23:22:40). Щодо не роз`яснення ОСОБА_1 порядку проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою спеціальних технічних засобів, а також нездійснення пробного забору повітря перед таким оглядом апеляційний суд зазначає таке. Із відеозапису вбачається, що огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою приладу «Драгер» проводився зі згоди водія ОСОБА_1 . Перед початком такого огляду йому було надано для перевірки цілісність упаковки мундштука для «Драгеру» та після цього роз`яснено процедуру огляду (23:24:30-23:25:04, ). За часом події 23:25:08 поліцейським здійснено контрольний забір повітря, що в приборі та навколишньому середовищі немає парів алкоголю та констатовано дану обставину (23:25:33). Це ж вбачається і з чеку приладу «Драгер», на якому зафіксовано «результати перев. чист. 0.00%» (а. с. 2). Потім ОСОБА_1 неправильно видихає повітря у мундштук «Драгера», внаслідок чого результатів огляду не видає (23:26:35-23:26:50) і поліцейський повторно роз`яснює порядок проходження огляду. Таким чином вказані доводи апеляційної скарги є безпідставними та надуманими. Доводи про незалучення свідків є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Таким чином, залучення свідків необхідно лише за відсутності можливості проводити безперервний відеозапис процедури огляду на стан алкогольного сп`яніння, що у цій справі не має місце через наявність відповідного відеозапису. Апеляційний суд також відхиляє доводи про відсутність безперервного фрагменту відеозапису з нагрудних камер поліцейських через їх безпідставність, оскільки як встановлено судом першої інстанції та підтверджено апеляційним переглядом, наявний у матеріалах справи фіксує події адміністративного правопорушення із самого початку до кінця відповідно до вимог Інструкції № 1026 від 18 грудня 2018 року. Будь-який перерв, монтування чи інших ознак втручання в запис нагрудних камер поліцейських не виявлено, зафіксовані події відображені у чіткій хронологічній послідовності і сумнівів у своїй автентичності не викликають. Необґрунтованим є також посилання на висновки, викладені в постановах від 17 липня 2019 року у справі № 295/3099/17 та від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а, оскільки у наведених справах вирішувалося питання про імперативний обов`язок працівника поліції щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху відповідно до ст. 283 КУпАП. У справі, що переглядається поліцейськими складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП в порядку ст. 254 КУпАП, зміст якого має відповідати вимогам ст. 256 КУпАП. Зокрема, протокол містить перелік додатків, серед яких є відео з бодікамер № 467200 та № 473793. При цьому, законом не вимагається зазначення моделі, серії та номеру таких бодікамер, а тому стверджувати про невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення вимогам ст. 283 КУпАП, які регламентують зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення, немає підстав. Щодо доводів апеляційної скарги про не доставлення ОСОБА_1 до лікаря з метою проходження огляду на стан сп`яніння, а також не складення направлення на проходження такого огляду апеляційний суд вказує на таке. Із відеозапису вбачається, що обома поліцейським після проведення огляду на місці зупинку із застуванням приладу «Драгер», було роз`яснено право ОСОБА_1 не погодитися із його результати та проїхати до лікаря-нарколога (23:28:07, 23:28:33). Проте ОСОБА_1 щодо цих пропозиції не висловив згоди та/або бажання реалізувати таке своє право. Аналогічна ситуація повторилася під час ознайомлення із протоколом про адміністративне правопорушення (23:50:20). Разом із цим, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 після детального роз`яснення своїх прав та обов`язків, передбачених ст. 268 КУпАП, права не свідчити проти себе відповідно до ст. 63 Конституції України підписав акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використання спеціальних технічних засобів, протокол про адміністративне правопорушення та чек «Драгеру», що свідчить про голослівність доводів апеляційної скарги про бажання ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі. За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 був згодний на проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, а також погодився із результатом огляду, проведеного із застосуванням приладу «Драгер», для складення направлення на проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі не було підстав. Інші доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, розумних сумнів щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не викликають, порушень щодо порядку отримання доказів, що містяться в матеріалах справи не наводять, що в сукупності свідчить про формальність доводів апеляційної скарги, спрямованих на уникнення адміністративної відповідальності. Змістовне визнання апелянтом факту керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що також підтверджується головним чином відеозаписом з нагрудної камери поліцейського та чеком з приладу «Драгер», вже утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому твердження апелянта не спростовують та не заперечують такої кваліфікації його дій. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Відповідно до вимог статей 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у статтях 251, 252 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності. Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Вказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції були дотримані, а висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є правильним, оскільки він відповідає обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. Згідно з положеннями статті 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову. За таких обставин апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2024 року залишається без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, Київський апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через захисника Морозова Вадима Юрійовича, - залишити без задоволення. Постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя О. В. Желепа